Версiя для друку Обговорити в форумi

«Круглий стіл» з такою назвою відбувся нещодавно в Донецьку. Ініціаторами виступили Донецький відділ Всеукраїнського об’єднання ветеранів (ВОВ) і Товариство бойків Донеччини. Засідання відкрила Світлана Кузнєцова — заступник голови Донецької облдержадміністрації у справах національностей та релігій. Вона підкреслила: «Історично склалося, що Донбас є багатонаціональним утворенням, й адміністрація області намагається допомагати у розвитку кожної національності. Із здобуттям незалежності стало можливим говорити про депортацію деяких народів, що відбувалась за радянських часів. Зараз ми зібрались, щоб висвітлити питання народності бойків, які були переселені на Донеччину в 1951 році».
Віктор Прокопчук, голова Донецького ВОВ, розповів, що до 1941 року майже 2 мільйони бойків жили в Карпатах, займали площу 15 тисяч квадратних кілометрів уздовж ріки Сян, займались гірським землеробством, розводили коней, овець та особливо полюбляли волів, яких у великій кількості доставляли для потреб Австрійського імператорського двору. Це був працьовитий і волелюбний народ, навіть склалось прислів’я: «З бойка служки не буде». Саме бойки під керівництвом легендарного Захара Беркута колись зупинили татаро-монгольську навалу у Карпатах, тоді ж частина з них переселилась до Полтавщини. Їхнім фольклором і патріархальним укладом життя захоплювався Іван Франко. Нині робляться спроби дослідити походження сміливих горців, більшість дослідників схильні порівнювати їх з кельтами на підставі старовинних звичаїв, орнаментів вишивки, що містять вписані квадрати, й навіть особливостей крові. І ось цих невтомних трударів радянська влада взялась наполегливо знищувати, як тільки опинилась на теренах Західної України в 1939 році. Понад півмільйона бойків було розпорошено по Україні впродовж 1944-1951 років.
Про видатних бойків розповіла Людмила Болонова. Гетьман Петро Сагайдачний, президент ЗУНР Августин Волошин, провідник ОУН Степан Бандера — вже одних цих імен достатньо, щоби уславити будь-яку націю. А скільки вірних синів з Бойківщини стали у лави ОУН-УПА, захищаючи рідні землі, — важко і порахувати. Слід зазначити, що інтелігенція Бойківщини, яка охоплювала Львівську, Івано-Франківську області, Закарпаття, частину Словаччини і Польщі, — завжди була національно свідомою. У 1927-1929 роках інтелігенти створили у Самборі музей бойків, який проводив велику просвітницьку роботу, об’єднуючи націю, й був оплотом протидії польській владі. При радянській владі музей і товариство бойків були знищені, організатори запроторені до Сибіру. Нині голова бойків Любомир Сикора поновив цей етнічний осередок духовності.
Людмила Огнєва, голова Донецького відділу Союзу Українок, розповіла присутнім про єдиного вояка УПА в Маріуполі бойка Любомира Гудза (Орлика), що досі веде активну діяльність на користь України. «Брязкіт мечів ліпший від слів» — про цей бойовий вислів бойків нагадав присутнім головний редактор газети «Україна козацька» Антін Бобир. Бойки завжди вміли захищати рідну землю, починаючи від Захара Беркута і до Степана Бандери, Андрія Мельника. Герой Відня Юрій Кульчицький не лише врятував столицю Австрії, але й привчив європейців пити каву. Славетні митці — письменник Іван Франко, художник Панас Заливаха, меценат Петро Яцик — назавжди залишаться у серцях вдячних українців.
Фахівець із геології Людмила Богун розповіла, що мешканці Карпат, зокрема бойки, живуть у зоні підвищеної сейсмічності, котра належить до широтного сейсмічного поясу Землі. Тому вони дуже емоційні, чутливі саме до місця народження у рідних горах, не прагнуть інших земель, але захищають власні від нападників. Навіть національні костюми та їхні кольори схожі з іншими народами цієї сейсмічної зони проживання. Відтак, насильне переселення бойків з гір у степові райони Півдня України вплинуло на депортованих не лише ззовні, різкою зміною кліматичних умов проживання, але й змінило їхню внутрішню, можливо, генетичну структуру.
Голова Спілки української молоді з Тельманівського району Віра Куцманд та вчителька села Мирне Ганна Лисенко повідомили, що нині у них мешкає 4-5 покоління переселенців. Це чемні, культурні люди, котрі намагаються зберігати національні традиції, особливості мови. Вони пишуть вірші, де згадують важке минуле, й співають чудові бойківські пісні. Жінки з ансамблю «Лілея» (Слов’янський район, керівник Н. Гудова) у чудових зелених строях з вінками на головах, що нагадувало лісових мавок, виконали пісні «Не ходи, козаче», «Вишита калина».
Дуже емоційно виступила студентка з с. Мічурине Ірина Петренко. «Я є втіленням гасла «Схід і Захід разом», бо в моїх жилах тече кров матусі-бойківчанки й татуся з Донеччини», — наголосила дівчина. Після Другої світової війни обміни населенням були популярними у вирішенні проблеми національних меншин. Так, масові переселення українців з Польщі проводилося в чотири етапи: 1944-1946 рр. — «обмін населенням»; 1947 р. — акція «Вісла»; 1948 р. — демаркація державного кордону між СРСР  і Польщею; 1951 р. — обмін ділянками державних територій. Загалом було переселено 543 тис. осіб.
Проведенню депортації 1951 року передував договір, укладений 15.02.  1951 р., згідно з яким СРСР поступався Польській республіці ділянкою площею 480 кв. кілометрів у Дрогобицькій області, а взамін одержав таку ж за обсягом територію Люблінського воєводства.
Ольга Максименко із с. Званівка Артемівського району доповнила, що особливістю депортації у 1951 році є виселення всіх мешканців, незважаючи на національну приналежність. До того ж виселені були позбавлені права обирати місце майбутнього перебування. Таким чином компартійно-кадебістський режим вирішував кілька проблем: залюднював малозаселені степові райони Сталінської (Донецької), Херсонської, Миколаївської та Одеської областей; проводив денаціоналізацію і русифікацію переселенців; ліквідовував соціальну базу українського підпілля на виміняних територіях. Але, незважаючи на всі труднощі, бойки досі зберігають свої звичаї, пісні та кулінарні уподобання. Ціла група артемівських бойківчан із Званівки виконала справжню переселенську пісню «За нашою стодолою видно чуже село».
Голова Товариства бойків Донеччини Юрій Корнацький ознайомив присутніх із літературою щодо питання бойків, яку він збирає багато років, і запевнив активних співвітчизників, що буде сприяти їхній участі у щорічному фестивалі «Бойківські фестини», що восени проводяться у Карпатах. Світлана Кузнєцова зазначила, що Донецька облдержадміністрація надасть фінансову допомогу талановитим представникам Бойківщини на Донеччині. Мелодійні пісні дружніх бойківчан ще довго лунали залами обласної бібліотеки ім. Н. Крупської, де проводився захід, привертаючи увагу її відвідувачів.

Ірина МОЛЧАНОВА,
член Всеукраїнського об’єднання ветеранів, журналіст

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 29.06.2012 > Тема ""Білі плями" історії"