Версiя для друку Обговорити в форумi

Шляхами Слова

Шановна редакціє! Я дуже вдячний «Кримській світлиці» за те, що вона прихильно і уважно ставиться до берестейської проблематики. Таких газет в Україні поки небагато... Приємно було прочитати в газеті «Лист із Бреста» (мій відгук на статтю «Білоруською – без акценту, українською – від душі» («КС» від 27.04.2012). Хочу надіслати одну із своїх останніх публікацій про Одрача, нехай вона буде своєрідним доповненням до статті Сергія Лащенка «Вірний син Берестейщини». Нехай і надалі триває культурна співпраця між берестейцями і Україною!
Якщо вам захочеться прочитати одночасно Михайла Коцюбинського, Івана Багряного, Бориса Грінченка, Олександра Солженицина, Михайла Шолохова, Олександра Купріна, Якуба Колоса, то візьміть в руки книги пінчука Федора Шоломицького. На думку критиків, коло проблем і манера письма пінського прозаїка перегукуються з усіма вищезгаданими авторами. Одна читачка назвала його «наївним», а я б уточнив — Федір Шоломицький в літературі був щирим реалістом. Особливою щирістю його творчість вирізняється тому, що ні потреба в заробітку, ні замовлення видавця, ні запити читачів на нього не впливали. «Щебетун» — так називали його знайомі за однойменним твором, показав себе повною мірою самодостатнім автором. Джерела його творчості виключно внутрішні: уклад життя пінського села виховав у ньому нестримний потяг до прекрасного, загострене почуття справедливості і глибоку релігійність.
Федір Шоломицький народився 13 березня 1912 року в с. Мисятичі Пінського повіту в родині пінського шляхтича. Свого часу він оскаржить думку Романа Горошкевича, що пінська шляхта була носієм польського духу. Справа в тому, що навіть у той час, коли більшість селян вимушено перейшла в уніатство, багато шляхетських родів Пінщини зберегли відданість православ’ю. Богомільним був дід письменника, ця ж риса передалася і онукові. Письменник усе життя залишався глибоко релігійною людиною. Гоніння на церкву в Радянському Союзі сприйняв як особисту драму.
Прагнення здобути добру освіту і пошук власних коренів привів Федора Одрача на історичний факультет Університету ім. Стефана Баторія, який він успішно закінчив, отримавши титул магістра філософії. У 1939 році став учителем однієї зі шкіл на півдні Пінського району. Між тим, у системі освіти наближалася чистка. До квітня 1940 року брестський, пінський та інші відділи освіти відзвітували про те, що в їхній структурі працюють численні класово ворожі елементи. Побувавши на кількох допитах у НКВС, Федір Шоломицький вирішує кинути роботу і втекти до Польщі. Складні життєві умови виснажили організм, і письменник захворів на хворобу легенів. З початком війни він їде в Ковель, де стає журналістом «Ковельських вістей». Проходить менше року, і за ним починає полювати гестапо. В цей же час у місцевих лісах формуються повстанські загони УПА-Північ. Шоломицький поступає у розпорядження начальника тилу цієї військової групи до інформаційно-пропагандистського відділу. З ускладненням військової ситуації командування вирішує відрядити письменника до Чехії. Він пише рапорт з проханням залишити його на батьківщині з сім’єю. У проханні було відмовлено, і для Федора Шоломицького почався новий еміграційний етап життя. Тепер час від часу він буде використовувати як псевдонім інше, більш схоже на чеське прізвище — Одрач. З Чехії скоро довелося переїхати до Німеччини, потім до Великобританії, а потім у Канаду. Тут, в Торонто, пінчук провів свої останні роки. Федір Одрач помер на 53-му році життя.
У його біографії багато білих плям. З великого кола його знайомих-літераторів можна назвати білоруських поетів — Федора Ільяшевича і Максима Танка, російського поета Василя Коротишевського, українського поета Івана Хмеля. На еміграції Одрач входив до об’єднання українських письменників в еміграції «Слово» і до Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
Рання творчість Федора Одрача практично невідома. Відомий бібліограф Ігор Павлюк пише про те, що в «Ковельських вістях» друкувалася серія його новел і віршів. У перші роки його перебування в еміграції були надруковані новели «За втраченою батьківщиною», «Зірка», «Пропагандист», зданий до друку роман «Серед боліт». Слідом за ними були написані оповідання «Завершилось» і «Один вибір». Широку популярність принесли пізні романи «Вощадь», «Щебетун», «В дорозі», «На непевному ґрунті», збірки новел «Покинута оселя», «Півстанок за селом». Крім того, Одрачем були написані кілька етнографічних нарисів. За кількістю текстів і письменницькою майстерністю його складно порівнювати з кимось із прозаїків, народжених на Пінщині. Одрач — неперевершений! Одна з важливих рис його пінських творів — це реалізм. Багато хто з авторів був схильний архаїзувати побут пінчуків. Шоломицький з любов’ю описував селян з берегів Прип’яті та Стиру, але зовсім не ідеалізовував їх. Він детально описував, чим відрізняються різні покоління поліщуків. Показував, як стосунки між людьми псуються через заздрість і користолюбство; як впливають на якість життя безхарактерність, неосвіченість, низька культура.
Автори-початківці не можуть відірватися від форми і обмежуються дослівною ілюстративністю, жорсткою прив’язкою до біографії. Справжньою пробою якості в літературі служать глибинні загальнолюдські й філософські питання. І ця тема присутня в кожному з творів Федора Одрача. «Родзинкою» його творів є опис риболовлі. Це заняття, без якого неможливо уявити життя на берегах нижньої течії Стиру, показує ставлення людей до навколишнього світу. Одрач є одним із кращих «портретистів» рибальської душі. Гучна риболовля з молодечою бравадою видають новачка в рибальській справі. Бездумний видобуток риби видає схильність до нелюдських вчинків. Одним словом, то не риболовля, то окремий мікросвіт, і тому навіть в манері риболовлі відбивається життєвий досвід і життєва спрямованість.
У ХХІ столітті інтерес до особистості Федора Одрача відроджується. У Луцьку було видано два його романи. Критичні статті про творчість письменника написали відомий етнограф професор Віктор Давидюк і декан філологічного факультету Юрій Громик. Крім того, літературні твори стали предметом дослідження науковців з Рівного та Житомира. Вважається, що в українській літературі ніхто так яскраво і повно не описав у прозі Пінщину, і навіть Полісся загалом, як Федір Одрач.

Віктор МІСІЮК,
культуролог
м. Брест

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2012 > Тема "Українці мої..."