Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРАМП ПРАЦЮ╢ НАД СТВОРЕННЯМ ФОНДУ ПЕРЕМОГИ УКРА╥НИ
Отриман╕ кошти будуть використан╕ на придбання збро╖ для укра╖нсько╖ арм╕╖…


ТРАМП ЗАЯВИВ, ЩО УКРА╥НА ХОЧЕ ПЕРЕЙТИ В НАСТУП
В╕н зазначив, що говоритиме про це ╕з Президентом Укра╖ни Володимиром Зеленським…


ТРАМП ДОПУСТИВ МОЖЛИВ╤СТЬ ПОСТАЧАННЯ TOMAHAWK
«╤ це зараз важливий сигнал – посилення Укра╖ни ус╕ма можливостями…»


МА╢МО Ч╤ТК╤ ПЛАНИ
Зеленський доручив масштабувати застосування далекоб╕йно╖ збро╖ проти Рос╕╖…


УКРА╥НЦ╤ ВИТРИМАЛИ ДЕСЯТКИ СПРОБ ЗАВОЮВАННЯ, УКРА╥НА ВИСТО╥ТЬ ╤ ЗАРАЗ ПРОТИ РОС╤╥
Президент - п╕д час заход╕в ╕з нагоди Дня захисник╕в ╕ захисниць…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2003 > Тема "З перших уст"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 27.06.2003
"ОБЕРЕЖНО!" - РОСIЯ
Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ

НЕДОСТАТНЬО чіткі позиції Євросоюзу з приводу перспектив євроінтеграційних намірів України, з одного боку, а з другого - активізація процесів у формуванні єдиного економічного простору (ЄЕП) на теренах Білорусі, Казахстану, Росії та України викликають цілком природні сумніви стосовно можливої переорієнтації зовнішньоекономічної стратегії України. Привертають увагу і принципові розбіжності у визначенні змісту реінтеграційних процесів на пострадянському просторі. У президентському посланні "Європейський вибір" наголошується на тому, що наші економічні відносини з Росією та іншими країнами СНД мають розглядатися як такі, що підпорядковані стратегії європейської інтеграції України. У зв'язку з цим українська сторона дотримується позиції, за якої інтеграційні процеси четвірки мають обмежуватися утвердженням послабленої (м'якої) моделі ЄЕП. Ідеться про утвердження на принципах СОТ зони вільної торгівлі. Така позиція України не заперечує пріоритетності європейської стратегії України. Поглиблення регіонального співробітництва повністю відповідає і принципам Євросоюзу. В основі цих принципів лежить розуміння того, що лише через співробітництво і партнерство зі своїми сусідами кожна окремо взята країна може максимально реалізувати свій потенціал, гарантувати національні інтереси. Скажу більше: Україна зацікавлена в європейській орієнтації нового міждержавного регіонального утворення. Посилення інтеграційних процесів між відповідними країнами може сприяти утвердженню у східній частині Європейського континенту зони сталого розвитку та високих темпів економічного зростання, в чому об'єктивно зацікавлена і світова спільнота. Росія наполягає на іншому. Вона виходить із необхідності відтворення на євразійському просторі з участю України фактичної альтернативи ЄС - моделі ЄЕП, яка поєднувала б у собі механізми не лише зони вільної торгівлі, а й більш глибокої інтеграції - митного союзу, гармонізацію законодавства і в кінцевому підсумку - перехід до спільної валюти.
Навряд чи слід когось переконувати в тому, що зазначений рівень інтеграційних процесів виходить за межі суто економічного співробітництва. Її реалізація передбачає обов'язкову політичну інтеграцію чотирьох країн, а відтак - і відповідну зміну стратегічної парадигми нашої держави. За моїми переконаннями, позиція Росії, незалежно від того, як вона презентується політичним керівництвом РФ, зводиться насамперед до зазначеної цілі. Це, з погляду стратегічних прагнень Російської Федерації, нині визначальне. "Для того, щоб інтеграція в ЄЕП пішла далі декларацій, - пише  щодо цього впливовий російський журнал "Эксперт", - самого економічного інтересу замало. Країни-учасниці, і насамперед Україна, мають для себе визначити нову геополітичну парадигму" ("Эксперт", 2003, 24 марта,
с. 66). Відповідна позиція аргументується і відомим російським політиком, віце-спікером нижньої палати російського парламенту В. Жириновським. "Нам, усім чотирьом країнам - Росії, Україні, Білорусі та Казахстану, вигідно, - відзначив він в одному зі своїх інтерв'ю, - посилити процес утворення економічного союзу з переходом у політичний, а далі - утворити союзну державу. Це може бути та сама абревіатура - СССР - "Союз Свободных Суверенных Республик", що матиме спільну Конституцію" ("Бизнес", 2003, 7 апреля). По суті, такої самої думки дотримується і спікер нижньої палати Г. Селезньов. Виступаючи 3 квітня ц. р. на брифінгу в Москві, присвяченому проектові Конституційного акта Союзної держави, він підкреслив, що, поруч з іншими країнами, найбільш імовірним кандидатом на приєднання у майбутньому до союзної держави Росії та Білорусі є Україна. Показово, що ця ж ідея відразу знайшла відповідне відлуння і на сторінках окремих видань української преси. За твердженням "Кіевского телеграфа", статус України як "сусіда" ЄС передбачає опрацювання нової "інноваційної стратегії в межах СНД". Такою стратегією, вважає один з авторів газети, може бути "конфедерація країн СНД". "СНД може існувати як стійка конфедерація, якщо його пріоритетами буде обрано економічне та воєнно-стратегічне співробітництво, яке має охопити максимально можливу кількість країн-учасниць, насамперед Росію та Україну" ("Кіевский телеграфъ". - 2003,
30 березня).
Можливо, все це лише сумнівна імпровізація, не варта уваги? Я так не вважаю. Кожен із нас зі схваленням ставиться до позитивних зрушень останніх років у внутрішній та зовнішній політиці Росії, зрушень, які ототожнюються з ім'ям російського Президента Володимира Путіна. Однак чи вдасться В. Путіну докорінно змінити віковий вектор розвитку Росії, наблизити її до статусу постімперіалістичних держав? Чи зможе Росія справді, як цього очікує від неї світова спільнота, стати сучасною цивілізованою державою, демократичним плацдармом на пострадянському просторі? На ці запитання чіткої відповіді немає. В них остаточно не визначилася і сама Росія, що не може не турбувати світову громадськість, не може не турбувати і нас. Намагання перетворити угоду чотирьох із суто економічного в геополітичний проект Російської Федерації - одне з відображень відповідної ситуації. Спробуємо розібратися у її підвалинах ґрунтовніше.

"НЕБЕЗПЕЧНА РОСIЯ"
Слова, винесені у заголовок, не належать авторові цих рядків. Я не випадково взяв їх у лапки. Йдеться про назву книги досить відомого публіциста, вченого Юрія Афанасьєва, яка побачила світ 2001 р. Якими є джерела небезпечності, що загрожують прогресові нашого східного сусіда? Росія небезпечна насамперед своєю невизначеністю. Розглядаючи цю проблему, Ю. Афанасьєв зазначає: "Природу, тип російської влади важко зрозуміти не лише західному спостерігачеві. Як правило, характер російської держави помилково трактується і в Росії". Саме ці обставини, на думку автора, породжують ситуацію, коли "сучасна Росія стає небезпечною для себе самої й тим самим небезпечною для інших". Інший бік небезпечності Росії - трагізм історичної долі, намагання за будь-яку ціну надолужити втрачене у попередній період свого розвитку. Знову пошлюся на Ю. Афанасьєва: "XX століття для Росії розпочалося і закінчилося небаченими для неї історичними поразками. На початку століття збанкрутувало самодержавство, наприкінці - комуністичний порядок. У Росії було два реалізованих нею вибори: самодержавство або соціалізм; існували дві грандіозні споруди на їхній основі, і обидві впали. Дві історичні поразки на одну країну за одне століття. Такий стрес важко пережити, і не випадково поки що він переживається як самі сумніви замість визначеності щодо перспектив" (Афанасьев Ю. Опасная Россия. 2001 - 21, 157, 31).
У порушуваній проблемі існує й суто економічний аспект. Він також очевидний. Країна, що є найбільшою у світі за своєю територією, посідає п'яте місце за кількістю населення, одна з найбагатших за природними ресурсами, володіє (чим люблять смакувати і сьогодні окремі російські політологи) ядерним потенціалом, який можна протиставити американському, - водночас ця країна є "карликом в економіці". Останні слова, які можуть викликати неадекватні емоції у шанованого мною читача, знову взято у лапки, бо й вони належать не мені. Вони належать офіційному державному сановникові Росії А. Ілларіонову - раднику Президента Російської Федерації. У 2000 р. журнал "Вопросы экономики" опублікував його статтю, що, як і книга Ю. Афанасьєва, також має досить символічну назву: "Як Росія втратила XX століття". Сто років тому Росія по праву вважалася великою державою Заходу. У 1913 р. вона посідала п'яте місце у світі за виробництвом промислової продукції. На неї припадало 8,2% світового випуску продукції обробної промисловості, 50% видобутку нафти. Росії належало перше місце у світі з виробництва й експорту зерна. Її національний доход становив 21% від рівня США, 83% - від рівня Німеччини, 97% - від рівня Великобританії та 172% - від рівня Франції. Темпи зростання промислової продукції в кінці XIX і на початку XX ст. перевищували 5% у середньорічному вимірі й вважалися одними з найвищих на Європейському континенті. Ситуація докорінно змінилася у кінці минулого століття. За даними відомого російського економіста В. Кудрова, нині частка ВВП Росії від світового рівня становить усього 1,6%, а від США - 7,5%, країн Західної Європи - 8,0%, у т. ч. Німеччини - 32,5%, Франції - 44,5%, Великобританії - 47,5%. Ще більш вражаюче відставання у розвитку науково-технічного прогресу: за рівнем постіндустріальних технологій Росія відстала від розвинених країн світу приблизно на 25 - 30 років. Рівень комп'ютеризації в країні становить менше 1% від американського. В обсязі наукомісткої продукції світового ринку на частку Росії припадає лише 0,3% (США - 20%, Японії - 8,5%).
Головними причинами того, що Росія втратила XX століття для економічного розвитку, підкреслює А. Ілларіонов, стали панування в країні протягом семи десятиліть економічної системи централізованого планування, а також здійснення владою впродовж останнього десятиліття, коли відбувся перехід до ринкової економіки, послідовно популістської політики. Все це завдало непоправної шкоди державі. "Вона перетворила, - констатує російський вчений, - економічного гіганта, яким була Росія на початку століття і могла ним і залишитися до його кінця, на економічного карлика. <...> Зіставлення різних варіантів економічної політики та можливих сценаріїв економічного розвитку, - наголошує А. Ілларіонов, - вказує на те, які можливості щодо збільшення багатства країни та зростання добробуту її населення було упущено в минулому столітті, як марно Росією було втрачено XX століття" ("Вопросы экономики". 2000. № 1, с. 25 - 26).
Таку ж думку висловлює й інший відомий російський вчений-публіцист М. Шмельов: "У цілому XX століття стало для Росії століттям регресу, а не прогресу... Про який прогрес можна говорити, якщо всього за одне сторіччя Росія витримала шість революцій, вісім воєн та величезну кількість голодоморів?". Аналогічні аргументи наводить і В. Кудров: "Сьогодні багато хто справедливо вважає, що XX століття Росія втратила. Для нас це був період воєн і революцій, утопічних ілюзій і жахливого терору, відхід від цивілізаційного шляху розвитку... несамовитих зусиль щодо створення нового та справедливого устрою як у нашій країні, так і в усьому світі, величезних розчарувань та невдалих спроб спочатку реформувати цей лад, а потім і системної трансформації з метою повернення на демократичний, ринковий, тобто капіталістичний шлях розвитку" ("Свободная мысль". 2002. № 2, с. 7). Я з такою скрупульозністю цитую іменитих російських авторів, аби ще раз привернути увагу читача до проблеми, яка не може не турбувати: чи справді за десять років російських реформ відбулися настільки істотні зміни, що все, про що сказано вище, вже залишилося у минулому? Маю на увазі не лише економіку, точніше - не стільки її. Мене насамперед цікавлять чинники людської ментальності, світосприйняття, цікавить те, що називається духовним фактором суспільного прогресу, який врешті-решт стає визначальним у прогресі тієї чи іншої нації, народу і яким політичні лідери держави не можуть нехтувати. Мене турбує порушена проблема і тому, що кожне слово шановних авторів Ю. Афанасьєва, В. Кудрова, А. Ілларіонова, М. Шмельова, людей, яких я добре знаю, стосується й України, адже впродовж багатьох століть ми жили в одному домі і проблеми росіян - це й наші проблеми. У 1991 р. розпочався процес нашого розлучення. Цей процес рік у рік поглиблюється. Слід враховувати й те, що кожна з країн СНД, у т. ч. й Україна, намагалася вирватися з кайданів колишньої імперії, подолати кризові процеси, утвердити ринкові механізми - самотужки. Відтак у наших країнах сформувалися різні економічні структури, власні геополітичні та зовнішньоекономічні інтереси і пріоритети. Потяг, як кажуть у таких випадках, уже пішов, він набирає швидкості, й затримати його рух уперед чи, тим більше, повернути його у зворотному напрямку нікому не вдасться. Така об'єктивність суспільних процесів, якою не можна нехтувати. Вважають, що високий рейтинг Президента В. Путіна пов'язаний значною мірою з більш чіткою визначеністю політичного курсу Кремля останніми роками, що позитивно позначається насамперед на суспільних очікуваннях, формуванні їх системної визначеності. Але насправді це лише зовнішній аспект. Я переконаний у тому, що наполегливість В. Путіна у визначенні нового геополітичного курсу РФ, його кредо "Росія буде або великою, або її взагалі не буде" повною мірою висвітлюють внутрішні суперечності російського суспільства, про які йшлося вище.
Це ж саме стосується й угоди чотирьох, намагань трансформувати відповідні домовленості президентів у суто російський геополітичний проект. Важливо у зв'язку з цим враховувати, що основні контури цього проекту сформувалися після усвідомлення фактичного провалу ідеї утвердження в складі Росії, Білорусі, Киргизстану, Казахстану і Таджикистану Євро-Азійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС). Росія, пише з приводу цього відомий російський політик, депутат Держдуми РФ А. Кокошин, "вирішила здійснити перегрупування своїх сил, зробивши ставку на механізми ширшої реінтеграції". Зрозуміло, що у новому інтеграційному вимірі присутність України є ключовою ("Независимая газета", 17 января 2003).

Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ,
професор, радник Президента України,
директор Національного інституту стратегічних досліджень

(Закінчення в наступному номері)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2003 > Тема "З перших уст"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1022

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков