Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримський Майдан

Років двадцять тому мені пощастило побувати у короткотерміновому відрядженні до В’єтнаму. Головним завданням відрядження було ознайомлення з організацією в’єтнамського нафтогазовидобування. Але після цієї поїздки я вже уважно стежив, як розвивається ця країна. Ще у ті далекі 90-ті роки минулого століття мене вразила дорога-автобан з дворядним рухом автомобілів від Хошиміна до Ханоя, збудована австралійською компанією, на якій не було жодного (!) браку. Вразило і те, що вздовж усієї дороги від Хошиміна до Вунгтау (а це приблизно 350 км) ми бачили сільські будівлі європейського типу, ошатні, красиві архітектурно. Під час поїздки лише одну сільську хату ми побачили під комишовим дахом.
У Вунгтау відбувалось безперервне будівництво вілл. Ми побачили, як самовіддано працюють в’єтнамці – від сходу до заходу сонця, бо з заходом сонця настає суцільна тропічна темрява. Де б ми не були у В’єтнамі, ми чули англійську мову – у школах, в Ханойському інституті нафти і газу, в магазинах. Хоча раніше всі в’єтнамці володіли французькою мовою, бо В’єтнам більше ста років був колонією Франції. На моє здивоване запитання, як же вони, переживши американське бомбардування своєї території, хімічну війну, стали активно вивчати англійську мову, почув у відповідь: «Це два сатани — один у Вашингтоні, другий у Москві випробовували над нашим народом, що з їхньої зброї є міцнішим. А коли встановили це, то й війну припинили. А мову нашому народу треба знати, бо технічний прогрес йде через англійську мову».
Тому в’єтнамці велику увагу приділяли і приділяють вивченню англійської (та інших мов) своїм підростаючим поколінням, адже більше 10 % їхньої молоді навчається в Англії, США, Канаді, Росії, Україні та й в інших європейських країнах. Чи не тому близько 10 % бюджетних коштів ще тоді в’єтнамський уряд спрямовував на освіту?
В’єтнамці сповідують християнство і буддизм. І нема між ними ніякої ворожнечі, поряд стоять християнські і буддійські храми, монастирі.
У ті часи в’єтнамці працювали і в неділю, виділяючи на рік лише 6 святкових днів, включаючи державні і релігійні. У недільні дні вони присвячували лише дві години на богослужіння, решту часу – роботі.
В’єтнам пережив жахливу війну між Півднем та Північчю своєї країни. Багато людей загинуло, ще більше стало каліками. Але нас здивувало, що ніде не було калік, жебраків, ми бачили інвалідів в ошатних ручних або механізованих візках і, як це не здається неймовірним, у чистому одязі.
В’єтнам більше тисячі років перебував під владою Китаю, але китайцям не вдалося їх асимілювати. В’єтнамці зберегли свою мову, традиції. Вони не корилися ні китайським, ні французьким колонізаторам. У В’єтнамі живуть більше 80 мільйонів громадян, з них близько 30 % — китайці, лаосці, камбоджійці. Але законами цієї країни заборонено будь-які афіші, вуличні написи, що були б написані не по-в’єтнамськи. Спілкування, освіта для всіх громадян обов’язково в’єтнамською мовою. Для всіх інших народностей держава не забороняє вивчення своїх рідних мов, знання історії свого народу, культури і традицій. Але це уже за власний рахунок.
Кожна країна береже свої таємниці. Але у В’єтнамі мені було дозволено відвідати свердловини на родовищі «Білий тигр», зробити фотографії, відеозйомку і навіть прикордонники при виїзді з В’єтнаму дозволили вивезти касети з відео, які і тепер показують студентам Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Годі уявити собі щось подібне з української сторони, бо отримати іноземцю, хоча б тому ж в’єтнамцю, дозвіл на відвідання наших бурових не лише на морі, а й на суші, практично неможливо. Хоча там справжніх секретів ні від кого нема.
Ще один разючий в’єтнамський факт, який, можливо, пояснює, чому у цій країні не приживається корупція. Нас перед від’їздом прийняв керівник «В’єтсовпетро», маленького зросту (близько 160 см) чоловік, який пережив війну Півночі з Півднем, був членом В’єтнамської комуністичної партії, членом Уряду В’єтнаму. Розмова була дуже цікавою та повчальною для нас. Не називаю прізвище цієї людини, бо доля його була трагічною: його прилюдно розстріляли, коли виявилося, що при ремонті обладнання в Малайзії були «відкати», тобто використані завищені ціни на ремонт чи закупівлю бурового обладнання.
Ось такі спогади про давню поїздку. Зазначу, що відтоді В’єтнам швидкими темпами розвивається, нарощує видобування нафти з шельфу Південно-Китайського моря.
Багато в’єтнамців навчаються в Україні, вчаться добре, чекають повернення на свою землю, знають, що їм потрібні ґрунтовні знання, а не лише дипломи. Думаю собі, а хіба немає чому українцям повчитися у цього роботящого, завзятого народу?

Роман ЯРЕМІЙЧУК,
доктор технічних наук, професор, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 13.04.2012 > Тема "Резонанс"