Версiя для друку Обговорити в форумi

* * *
Я кляну тебе й благословляю,
П’ю безсоння із долонь жалю,
Наперед усі гріхи прощаю,
І за тебе кожну ніч молюсь.
Я люблю й ненавиджу водночас
Слів шовкових неземний нектар,
І спокусливо-тернові очі,
Що кидають у пекельний жар.
Трепет щастя з гіркотою в парі –
Я впускаю в своє серце гріх,
І приймаю без щита удари,
Пересуди, і плітки, і сміх.
Просто ти чужий, хоч мимоволі
Став близьким. Чия ж у тім вина?
Просто в тебе свій роман… і доля,
І для мене місця там нема…
* * *
В її душі закам’янілі квіти
Чекають на свого садівника…
Щоб у руках гарячих затремтіти,
І мрій надпити з чистого струмка.
Її печаль – то солов’їні співи
Із саду переораних надій,
Чекань безсонних неосяжні ниви,
І зустріч неприборканих стихій.
Їй важко кров’ю малювати правду,
Ходити босим серцем по стерні,
І в хитрих сновидінь
просити спрагло,
Щоб принесли з собою світлі дні.

Душа її – незаймана діброва,
Де смуток і замріяність сплелись.
Листи свої в нікуди пише знову,
І розсилає, як птахів, увись…
* * *
Я бережу твоїх образ кинджал –
У мене він лежить в старій шухляді.
Іржею вкрився вже його метал,
А ми забули все. Тому і раді…

Та я тепер дістала знову ніж,
Аби на нього глянути й згадати,
Як світ кричав тобі завзято «Ріж!»,
А в небі… плили хмари, наче з вати…
Та враз ударив грім і дощ полив,
Холодний і колючий, наче зрада!
І ніжність, що із губ моїх ти пив,
Сконала від твого каміння-граду.
Залишила на пам’ять я той день,
І слід в душі від гострого кинджала,
Щоб я, в даремну цілячись мішень,
Ніколи знов тебе не покохала!

Лілія НІКОЛАЄНКО
Вінниччина

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 13.04.2012 > Тема "Душі криниця"