Версiя для друку Обговорити в форумi

До 100-річчя від дня народження видатного мелітопольського краєзнавця і ученого-енциклопедиста М. О. АЛЕКСЄЄВА
Для того, аби з’ясувати приховану від стороннього ока сутність людини, не потрібно йти з нею пліч-о-пліч усе життя. З легендарним мелітопольським дослідником Миколою Алексєєвим мені пощастило, хоч і не досить часто, зустрічатися лише упродовж кількох років — з 1974 до 1978 р.
Проте навіть ці короткочасні зустрічі залишили глибокий слід у моїй пам’яті. Значно старший від мене Микола Олександрович випромінював величезну фізичну міць, невгамовну енергію, дивовижну впевненість у собі та у своїй діяльності.
Вже після першого знайомства з ним я переконався, що маю справу з неординарною особистістю, глибоким знавцем не лише Мелітопольщини, але й всього Таврійського краю. До того ж ця людина без якогось показного хизування демонструвала енциклопедичні знання не лише з історії Північної Таврії та краєзнавства, але й з гідрології, гідробіології, геохімії, медицини та інших природничих наук. Від нього я довідався про існування свердловини у садибі Корвацького, про те, що саме йому Мелітопольщина має завдячувати відкриттям унікальної мелітопольської мінеральної води. Після війни дослідник дав їй «друге життя».
Микола Олександрович наполягав, щоб я, як фахівець з садівництва, взявся за дослідження садівничої діяльності Андрія Корвацького. Адже причетність видатного лікаря, одного з організаторів земської медицини на Мелітопольщині до розвитку промислового садівництва та освоєння сипких пісків у той час заперечувалась науковцями місцевої садстанції.
Краєзнавець розповідав мені, що його намагання повернути добре ім’я лікаря й садівника Андрія Корвацького наштовхувалося на протидію не лише працівників Мелітопольської садстанції, але й на шалений спротив партійного керівництва району. Зухвальцю не раз влаштовували промивання мізків не лише у партійних, але й у кадебістських кабінетах. Відважний краєзнавець Микола Олександрович не побоявся підписатися під статтею «Піски, приборкані садом», яку я підготував для вельми тиражної газети «Сільські вісті» (№ 35, від 10.06.1977 р.).
Краєзнавець і учений добре орієнтувався у тогочасній політичній ситуації. Його обурювали невігластво і свавілля компартійних чиновників. Відчувалось, що ця людина перебувала у мовчазній опозиції до тоталітарної системи. А вона, як мені здається, постійно стояла на його шляху. Адже Микола Олександрович за своїми інтелектуальними даними і своїми енциклопедичними знаннями міг би захистити не лише кандидатську, але і докторську дисертацію, міг би керувати кафедрою у місцевому педагогічному ВНЗ, міг би успішно працювати і в наукових установах Запоріжжя. На мою думку, тогочасна система робила все можливе, аби завадити цій надзвичайно талановитій і високоморальній людині. Проте всі утиски та перешкоди не завадили йому залишатися Людиною і бути справжнім науковцем-енциклопедистом. Саме таким він і залишився у моїй пам’яті.
Микола Олександрович був справжнім згустком енергії і його фізична міць та працездатність були просто вражаючими. Пересувалася ця вже немолода людина по місту на велосипеді. На ньому Микола Олександрович їздив не лише до Кирилівки, на Біостанцію, але і до Криму, по якому досить часто подорожував.
У захопленні велосипедними мандрами та своєю пульсуючою через край енергією Микола Олександрович нагадував мені мого близького інститутського товариша Миколу Якимовича Горбовича. Вже після закінчення інституту, будучи викладачем Верхньодніпровського сільгосптехнікуму, він щорічно мандрував зі студентами на велосипедах по всьому Північному Причорномор’ю та Криму.
Микола Олександрович з його невтомною енергією, нестриманим ритмом життя та широким колом наукових інтересів не встиг створити якоїсь фундаментальної наукової праці. Але ті публікації, які він нам залишив, засвідчують, що до неї він ішов усе своє життя. Впевнений, що він її неодмінно підготував би, якби життя цього багатогранно обдарованого і талановитого науковця, чесної і високоморальної Людини не обірвалося на стрімкому творчому злеті. У моїй пам’яті він залишився Людиною, яка в усьому випереджала свій час.

Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримської філії Наукового товариства ім. Шевченка,
заслужений діяч науки і техніки АР Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2012 > Тема "Українці мої..."