Версiя для друку Обговорити в форумi

Стосунки влади і народу ніколи і ніде не були простими, незалежно — Схід це чи Захід, раннє Середньовіччя чи сьогодення. Не надто це залежить і від суспільного устрою. Є монархії, скажімо, ті ж Арабські Емірати, де влада в силу, скоріш за все, традицій честі та порядності, які ми в нестримному пориві до світлого комуністичного майбутнього так необачно розгубили, на ділі піклується про свій народ. І є республіки, де кухарчині діти заправляють так, що у підданців (народом це насєлєніє і назвати важко) аж шкура репається. Не будемо про арабських шейхів з їхнім примітивним рівнем мислення та менталітетом, збагнути який не кожному до снаги, тим більше, що і в арабів владці здебільшого далеко не янголи. І лівійські події кінця минулого року — саме приклад того, що буває із самозакоханою владою, коли підданці, врешті, усвідомлюють, що вони таки громадяни, народ.
Що ж відрізняє громадянина від підданця, раба? Якщо коротко, то це усвідомлення своєї відповідальності не лише за себе особисто, а й за долю своєї держави. В стародавньому світі все було просто: правом і обов’язком громадянина була його безпосередня участь у вирішенні справ свого полісу, в управлінні ним. Раби цього права не мали. Звернені до рівня бидла, вони й мріяти не могли хоч якось впливати на хід подій у державі. Звідси їх байдуже ставлення до державних справ, бо ж не воляче то діло — вказувати господареві, що той має робити. А тепер перенесімося через провалля похмурих віків і звернімо погляд на себе: як часто ми долучаємося до управління нашою державою? Раз на п’ять років, під час виборів? Але ж і цю можливість багато хто просто ігнорує або віддає свій голос, керуючись здебільшого пустими емоціями чи забобонами, аніж тверезою думкою. То чи не уподібнюємося ми, ігноруючи потребу впливати на політику своєї держави, отому бездумно мукаючому бидлу? Ось де рабство!
Справжня демократія просто неможлива без активної та дієвої позиції громадян, без громадянського суспільства, до якого ми так повільно йдемо. З глибини тисячоліть, з сивини стародавнього Риму маємо свідчення того, що іноді раби, яких за римськими законами власник через кілька років мав випускати на волю, благали його залишити їх в себе, бо більш-менш сите рабське існування видавалося декому прийнятнішим за виклики й ризики волі. Я не вірю, що ми здатні аж так знеславити себе та занапастити майбутнє своїх дітей!
То яким же чином захистити свої права? Найменше, що можна тут зробити, це поставити всю владу під безпосередній контроль суспільства. Громадські організації, комітети, ініціативні групи мають взяти на себе цю копітку, невдячну, але конче потрібну роботу. Не треба чекати, що прийде новий месія і організує все це за нас. Маємо робити те самі. Ще не переписана Конституція та Закон про місцеве самоврядування — на нашому боці. Зметімо з наших душ липку павутину рабського плазування! Не забуваймо, що згідно з п’ятою статтею Конституції України, а це закон прямої дії, єдиним джерелом влади в Україні є ми, народ, і ми можемо здійснювати владу не лише через органи державної влади та місцевого самоврядування, а й безпосередньо. Можемо… Та чи робимо щось для того? Варто пам’ятати, що представники влади за демократії є не щось більше, ніж обрані і найняті нами, народом, на певний термін часу представники наших інтересів. Маємо ставитись до них з повною повагою (бо ж хто їх обирав?!), але не забувати, що останнє, вирішальне слово має бути за нами.
На жаль, декларуючи під час виборів свою цілковиту відданість ідеї служіння народу, ідеї відкритості та прозорості, доп’явшись до владних важелів, наша «еліта» надалі дуже хворобливо ставиться до елементарного моніторингу з боку суспільства. І тут йдеться не лише про представників центральної влади. Насправді, моніторинг ефективний лише тоді, коли він охоплює всю вертикаль влади, починаючи з місцевих рад. Аби не бути голослівними, візьмемо для прикладу невеличке курортне село Міжводне Чорноморського району АР Крим. За чотири останні роки, з приходом нового та ще й молодого голови, а з 2010 року і нового складу депутатів, село разюче змінилося на краще, розцвіло. Центральну вулицю вкрили модною тепер плиткою, поставили гарні ліхтарі, збудували дитячий майданчик, звели каплицю, неподалік мусульманська громада завершує будівництво мечеті, переплановано центральну площу з водограєм у центрі, ґрунтовно заасфальтовано ряд вулиць, прокладаються вкриті тією ж плиткою тротуари, розпочато роботу із заміни старої системи водопостачання, планується газифікація села Водопійне, відремонтовано клуб, щорічно вкладаються кошти в школи. Міжводне — одне з небагатьох сіл в АР Крим, яке має генеральний план розвитку, тож люди, які протягом багатьох років чекали в черзі, нарешті отримали ділянки під забудову, межі села значно розширилися — та хіба перелічиш отак одразу всі ті позитивні зміни, які відбулися за цей час!
Тим більше, дуже прикро бачити на фоні всього цього блискучого, сяючого ореолу темні плямки. Невдячна справа перераховувати їх — не помиляється той, хто нічого не робить, але деякі моменти є принциповими. Чи не найбільше турбує кулуарність проведення сесій. Попри передвиборні обіцянки нинішнього голови щодо прозорості роботи сільської ради під його керівництвом, реалії, на превеликий жаль, далекі від того. Власне, вже той факт, що оголошення про проведення сесій часто-густо оприлюднюється з порушенням визначеного законом терміну, а порядок денний вивішується часто за два-три дні до сесії, викликає багато запитань. Далі — більше. При спробі отримати якусь загальну інформацію, вас здивовано питають, мовляв, нащо вам це треба, а якщо у вас до того ж раптом виникне бажання потрапити на слухання сесії, його, це слухання… легко можуть зробити закритим! Так, за останній рік таких закритих слухань було щонайменше чотири. Нещодавно одна активна пані, яка конче хотіла реалізувати своє, освячене законом право спостерігати за ходом сесії зі звітом бюджетної комісії, була удостоєна сумнівної честі, в тому сенсі, що сесію зробили закритою особисто для неї. Але ж і бажаючих було не так і багато: лише вона одна. Заява пані про порушення її законних прав закінчилась тим, що був викликаний дільничний міліціонер, якому було наказано вивести пані силою, що і було зроблено.
Можна співчувати приниженій нізащо пані, можна співчувати міліціонерові, якому дають протизаконні накази, або суспільству, де міліціонери не знають, кого насправді мають захищати, і те, що, виконуючи протизаконні накази, стаєш співучасником злочину, але хіба то дивина в країні, де депутатом парламенту може бути колишній (чи й нинішній?) кримінальний авторитет, де заступник прокурора з явною втіхою виконує «Мурку»…
Та повернімося до наших овець. Які ж таємниці мають від нас люди, яким ми довірили управління справами своєї громади? Звернення ініціативної групи громадян з письмовим проханням до сільради відмовитися від практики перетворення сесійних слухань на закриті, виставити генеральний план забудови Міжводного в доступному для громадян місці та відмовитись від планів продажу будівлі колишньої школи, оскільки саме цю будівлю можна було б переобладнати в дитячий садочок, якого в селі вже півтора десятиліття нема, було елементарно проігноровано. Насправді, село ще до 1996 року мало гарний триповерховий дитсадочок. То де ж він, спитаєте ви, яка корова його язиком злизала? Якщо говорити про саму будівлю, то вона ніде не поділася й досі радує око, прикрашаючи краєвид нашого села, от лишень вивіска на фасаді нині дещо інша. Тепер це пансіонат «Бриз». А дитячий садочок злизала «корова» з головою сільради та охвістям одного захланного члена громади. Голова, охвістя – які алегорії! Що ж тоді тулуб тої страшної корови? – спитаєте ви. А тулуб, панове, то вже, напевно, злочинна байдужість самих громадян.
З того ж 1996-го тягнеться ще одна темна історія, коли, ігноруючи інтереси громади, одним з останніх директорів радгоспу «Міжводне» було віддано в оренду за дуже смішну натуроплату причал № 14 місцевих рибалок. Причал у подальшому було віддано в суборенду і новий власник фактично перебудував його на пансіонат, відкрив бар та почав методично прихоплювати прилеглу територію. Традиційно повиті мороком підкилимні справи сесій попередніх скликань не розкривають нам правду, яким чином без згоди громади, більше того, проти її волі новому орендареві було передано ще майже півтора гектара паркової та пляжної зони, яку він тут же почав обносити огорожею.
Було заблоковано навіть алею, що вела з центральної вулиці до моря. Дуже шкода, але й нинішній склад сільської ради, схоже, не докладає належних зусиль, аби повернути селу фактично вкрадений у нього парк та добрий шмат пляжу. Не надихає їх навіть запропонована громадою підтримка. То як не можуть виникати у членів громади запитання навіть до влади, яка їм імпонує?!
Нещодавно один з опозиційних депутатів ВР України висловив своє нерозуміння щодо намірів ЄС застосувати санкції до України в разі продовження українською владою практики політичних репресій. На його думку, санкції слід було б ввести проти владоможців, які розв’язали ті репресії. Народ, мовляв, невинний, бо не має жодного стосунку до того, що чинить ця влада. Нам, мовляв, соромно за неї. Справді, соромно. Але ж хто вибирав оту владу? Може, брати-росіяни, поляки чи знову оті кляті американці? Ні? Тоді, може, варто відкинути нашу хронічну інфантильність і, вичавивши із себе отого лукавого раба, визнати, врешті, що навіть не безлике МИ, а КОЖЕН з нас ОСОБИСТО несе повну відповідальність за все, що відбувається в цій країні, в кожному її куточку, і як ні ляхи, ні монголи не будуть відстоювати вкрадений у міжводненської громади парк, так саме ми, а не американці і не європейці, маємо вказати нашій рідненькій владі її справжнє місце й призначення.
Кажуть, Мойсей цілих сорок років водив свій народ Сінайською пустелею, аби вивітрився з нього дух рабства і на обітовану землю прийшов вільний люд. Ми не мали Сінайської пустелі, ми відштовхнули свого Мойсея і вже двадцять років поспіль невільники духу з такими ж лукавими рабами на чолі намагаються перетворити цілком успішну не так давно Україну (20-те місце у світі за рівнем економічного розвитку за даними ООН на 1991 рік) на таку собі Сінайську пустелю. Вичавлюймо з себе раба, рідні мої українці, доки ще не надто пізно…

Валентин БУТ
с. Міжводне Чорноморського району в Криму

На фото: огорожа, за якою прихоплена у міжводненської громади територія пляжної та паркової зони...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 24.02.2012 > Тема "З потоку життя"