Версiя для друку Обговорити в форумi

У них і у нас...

Хто багато їздить по світу, той може побачити чимало повчального. Навіть у власній державі. У Криму традиційно кращі дороги, ніж у західних областях України. Земля краще оброблена в Кіровоградській та Черкаській областях, ніж у Криму або на Івано-Франківщині. Маленькі міста Івано-Франківщини — Снятин, Коломия, Галич, Рогатин, Долина, Болехів відродилися і зблизилися за своїм виглядом та ошатністю з малими містами наших західних сусідів. Чого не скажеш про малі міста та районні центри Львівщини – Дрогобич, Борислав, Самбір та інші.
Їдучи Хмельниччиною, бачиш багато придорожніх ресторанів, кемпінгів, що за своєю ошатністю не поступаються подібним закладам європейських країн. Там це є, а у більшості областей України їх дуже мало. Чому це так? Думаю, що керівництво цієї області зуміло дати дорогу малому та середньому бізнесу, який очевидно не переслідують контролюючі органи.
На Вінниччині нас тішить придорожня торгівля яблуками, грушами, вишнями, дуже смачною картоплею. І ніхто з податківців не розганяє цих дрібних продавців.
На Тернопільщині і частково Львівщині погані дороги, які або не ремонтуються, або погано доглядаються. Зате навколо Тернополя зведено багато бундючних осель, біля яких нема шкіл та дитячих закладів, бо ці «палаци» є мовби резервними для людей, що живуть та працюють у місті.
Радує те, що з придоріжжя щезли завали сміття з пластикових пляшок, поліетиленових кульків. І скрізь плакати з подякою водіям за чисте узбіччя. А ще недавно вони були ніби безконечним смітником. І одразу пригадується, які чисті дороги і придоріжжя хоча б у тій же Аргентині. Там вздовж трас через кожні п’ять-десять кілометрів встановлені залізні баки, куди викидають з машин сміття.
Пам’ятаю і такий випадок: ми їхали на автомобілі з Колорадо — Ріводавія (південь Аргентини) в бік протоки Магеллана вздовж Атлантичного океану, аж раптом з’явилися дорожні знаки, щоб зменшити швидкість автомобіля із 120 до 90, 60, 40 кілометрів за годину, а далі автобан був перекритий і пішла тимчасова гравійна дорога серед невисоких гір. Виявилося, що на березі океану з’явилася пара моржів чи тюленів і щоб їх не злякати, бо у них саме сезон парування, дорога на 20 кілометрів автобану була перекрита. Я ж собі подумав, що якби це чудо трапилося у нас (це були часи СРСР), то цих звірів би вбили, а м’ясо з’їли. І ніхто б не пішов на такі великі витрати та незручності.
Або пригадую своє відрядження у Фінляндію. Нам довелося їхати з місць, де, як кажуть, появляється Дід Мороз, до Гельсінкі. Ми спізнювалися, але водій строго дотримувався обмежень швидкості руху, бо з лісу могли вибігти олені. І ніякі наші умовляння їхати швидше не спрацювали, хоча ми могли спізнитися на поїзд.
Або спливає у пам’яті наша поїздка з міста Закопане, де відбулася міжнародна нафтогазова конференція, до Кракова у Польщі. Тією ж дорогою проїжджав тодішній Президент Польщі Олександр Кваснєвський. Яке було наше здивування, що кортеж Президента не порушував обмеження швидкості руху! У 2002 році мені довелося бути два тижні у Бразилії. Увімкнувши телевізор, ми почули вибачення перед бразильцями їхнього Президента Лулу да Сільва за те, що він їхав своїм авто зі швидкістю 120 кілометрів на годину. І згадалося, з якою шаленою швидкістю летять автомобілі «сильних світу цього» у нас.
У поїздці на конференцію в Закопане у 2003 році мене вразило ось що. В перерві між засіданнями нам запропонували піший похід у гори через густий ліс. Біля дорожніх стежок скрізь стояли безплатні біотуалети і нікому не спадало на думку сходити в кущі «по нужде».
Або згадується ще більш віддалена в часі поїздка у 1990 році Францією з Гавра до Парижа. Біля дороги стояли вишукані туалети без неприємного запаху, з туалетним папером, рушниками та рідким милом. Розчулений такою розкішшю, один мій товариш з Дніпропетровська жартома вигукнув: «Я тут беру політичний притулок». Чи знайдемо ми сьогодні подібне навколо курортів Трускавця, Моршину, Закарпаття (та й нашого Криму) або на звичайних трасах? Вже кілька років Україна готується до проведення Євро-2012. Але лише в останній місяць заголосили – при дорогах нема туалетів, хто їх збудує, хто буде ними опікуватися? Це так, ніби наші можновладці, наші бізнесмени та політики не їздили ніколи європейськими дорогами.
Ще давним-давно, у 1971 році, я вперше перетнув кордон Польщі. Увечері разом зі своїм знайомим поляком ми прогулювалися Перемишлем. Вулиця була безлюдна, машин теж не було видно, тому я почав переходити вулицю на червоне світло. Мій поляк сказав: «Не вольно», бо поліцай може не лише оштрафувати, але й має право «почастувати» гумовою палицею!
Ми й нині не завжди дотримуємося правил переходу, не завжди пропускаємо пішоходів на «зебрі». Скільки треба років, щоб наш люд став подібним до європейців?
На початку 90-х років я зайшов до православної церкви у Копенгагені (Данія). Це була дуже багато оздоблена церква, я розговорився з жінкою (її звали Тетяна Оболенська), яка завідувала якимсь церковним майном. Я її спитав, хто спонсорує церкву (чи не Московський патріархат?) і як живеться в Данії російським емігрантам? Вона відповіла, що тут не визнають Московського патріархату, бо його архієреї є агентурою тодішнього КДБ. Сказала, що живеться їм сутужно, доводиться платити великі податки (до 50 відсотків). Але далі розповіла, що все навчання — від школи до університету і до захисту докторської дисертації в Данії безкоштовне. Ліки, прописані лікарем, видаються в аптеках безплатно. Пенсії виплачуються в стовідсотковому розмірі, як середня зарплата за останні десять років роботи. Тепер я порівнюю ті їхні умови двадцятирічної давнини з нинішніми нашими умовами. Адже ми виплачуємо також близько 50 відсотків податків, але і досі не досягли тих соціальних пільг, що були давним-давно у Данії.
У далекі 60-ті роки минулого століття мені довелося бути у числі московських аспірантів на зустрічі з британськими та американськими аспірантами. Ми говорили про переваги соціалізму в СРСР – у нас безплатна освіта, у нас безплатна медицина. На що англійці відповідали, що і у них теж безплатні освіта і медицина. А американці говорили – у вас хворий може лежати тиждень у лікарні, поки йому не поставлять діагноз, а американському хворому роблять усі необхідні аналізи впродовж доби і починають лікування. Що стосується оплати, то нам розповіли про страхову медицину, якої у нас не було тоді, та немає і нині. Не кажу вже, що майже всі аналізи, обстеження коштують нам і сьогодні чимало грошей.
Що нам обов’язково треба було б запозичити із зарубіжного досвіду — так це практику освоєння Бразилією нафтогазових ресурсів шельфу Атлантичного океану. Залучивши до цієї роботи десятки зарубіжних компаній, бразильці зуміли створити, напевне, найкращу у світі систему технічної нафтогазової освіти, організувати випуск усієї техніки та обладнання на своїх заводах у Сан-Пауло. І нині вони ведуть перед у цій галузі в усьому світі, ставши однією з передових нафтогазовидобувних країн.
Згадую й інше. І в Сімферополі, і в Івано-Франківську, і в інших містах України двори наших багатоповерхівок часто нагадують Гарлем 80-х років минулого століття – вищерблені стіни, пішохідні доріжки в ямах, вирвані бетонні огорожі, вхідні двері тримаються ледве-ледве.
А поряд з нами — у Польщі кожен двір навіть малих міст і містечок викладений плитками, з рівчаками для стоку води, з гарними майданчиками для паркування автівок. Тут уже не знаєш, на кого кивати – на нас самих, на наше безкультур’я чи на місцеву комунальну владу.
У 70-х роках минулого століття я вперше побачив польські міста, де в будинках коридори не освітлювалися, як у нас, всю ніч. При вході у будинок вмикалось освітлення, що дозволяло піднятися сходами на 4-й поверх. Автомат вимикав це освітлення, і щоб піднятися вище, треба було знову його увімкнути.
Вже пізніше, на початку 90-х, я був у відрядженні в Фінляндії. Жили ми у гостьовому будинку великої компанії, що виробляла карбоксиметилцелюлозу. Будинок зовні не освітлювався, але варто нам було підійти до нього, як датчики-тепловізори вмикали освітлення. І коли ми входили у будинок, освітлення вимикалося. А в самому будинку температура в кімнатах регулювалася в залежності від бажання гостя – 17-20-24 градуси. Це і в Польщі, і в інших країнах було і є засобом зменшення енерговитрат. У нас тоді і тепер ліфти освітлюються всю ніч і мало хто лічить гроші за таке марнотратство. А треба було б законодавчо закріпити це по всій території України.
В Україні довго не давали дозволу встановлювати у квартирах лічильники газу, води. Опалення житла було і залишилося у більшості будинків централізованим. А воно витрачає близько 70 відсотків тепла на обігрів повітря та самої землі вздовж теплотрас. А з яким спротивом стикаються люди, котрі хочуть встановити у себе індивідуальне квартирне опалення. Нема ніяких заохочувальних заходів щодо утеплення стін, встановлення склопластикових або дерев’яних євровікон, дверей. Чи не тому в комунальному господарстві в Україні витрачається учетверо більше газу, ніж у Польщі.
У 1990 році я повертався своїм автомобілем в Україну з Лейпцига, де був на міжнародній виставці-ярмарку. Перетнувши кордон в Ужгороді, ми потрапили на розбиту, всю в ямах дорогу. В Ужгороді керував Управлінням шосейних доріг мій давній товариш з часів навчання у Львівській політехніці. Ми заїхали до нього і я запитав, чому там, за 5 кілометрів від Ужгорода, дороги прекрасні, а у нього — погані. Він посилався на якість гравію, бітуму. Але гравій у нього і у них був карпатський, бітум з СРСР. Тоді він засміявся й сказав: «Але у нас є принцип — «сойдет и так». Ось це «сойдет и так» збереглося у нас до цього часу. Звідси вулиці зі сміттям, звідси розбиті дороги. Здається, взимку 2010 року мені довелося їхати автомобілем з Полтави до Харкова, пізніше з Сімферополя до Одеси. Після зими дороги були зруйновані вщент, ніби на них кидали зверху бомби. До літа ці дороги, особливо з Миколаєва до Одеси, були відновлені. Деякі траси (Миколаїв — Умань) ремонтувалися ще майже весь 2011 рік.
Зима в Білорусії і в країнах Прибалтики, у Польщі така сама, як і у нас. Чому у них дороги служать два-три десятиліття, а наші щороку після зими вимагають дорогого ремонту? Чи не тому, що й досі діє принцип роботи «сойдет и так», або ж при будівництві доріг спрацьовують великі «відкати», після яких грошей на якісну роботу не вистачає?
Ще одне порівняння не на нашу користь. На початку 2000 року мене і професора Бойка В. С. запросили до В’єтнаму. Нас вразило, що уряд В’єтнаму виділяв на освіту 9 відсотків з бюджету, тоді як у нас виділялося в той час менше 3 відсотків. Чи не тому кожен випускник в’єтнамської середньої школи вільно володів англійською мовою, а 10 відсотків студентів уже тоді направлялися для навчання в європейські університети або США та Канади.
І ще вразила нас у В’єтнамі виняткова пунктуальність. В один з вихідних днів була організована екскурсія до Хошеміна. Виїзд був призначений на 8 годину ранку. Ми думали, що у них так само, як і у нас, тому йшли до автобуса повільно і спізнилися на 2 хвилини. Тож були прикро здивовані, що нас ніхто не став чекати і автобус рушив, хоч ми до нього вже майже підійшли. Або як дотримуються графіка руху автобуси в Словаччині чи Чехії – ні на хвилину цей транспорт не відхиляється від розкладу. А у нас як? А ніяк – графік є, а виїзд – як вийде.
Звичайно, у багатьох наших негараздах винні ми самі – українці. Але, вважаю, є й інша причина безгосподарності, вона, зокрема, криється в занадто великій централізації влади і бюджету, коли з Києва можуть «тому дать, а тому не дать». А на місцях нема чим дорогу чи дах залатати. І нема на це ради.
Процес оздоровлення держави складний та тривалий. Він залежить від «лікаря» та «пацієнта». Чи не час уже активізувати це болюче одужання? Огляньтеся довкола. За рідкісним винятком на вулицях наших міст, містечок та сіл побачиш усміхнених людей, більшість облич зажурені, заклопотані. Хіба що діти скрізь однакові, бо вони щодня відкривають для себе світ, вони підсвідомо очікують нового для себе життя.
Взагалі, було б добре, якби наші газети й журнали мали постійну рубрику «У нас і у них». І щоб матеріали цієї рубрики «муляли» очі чиновникам — як місцевої, так і центральної влади.

Роман ЯРЕМІЙЧУК,
доктор технічних наук, професор, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка
м. Сімферополь

На оновлення ЖКГ Україні знадобиться 100 років?!

Видатки держбюджету 2012 року на галузь житлово-комунального господарства зменшаться на 4 млрд. грн. З нинішніми темпами фінансування галузі органам самоврядування на оновлення основних фондів (ремонт будинків, комунікацій, оновлення громадського транспорту тощо) знадобиться 100 років. Про це виданню ZN.UA повідомив виконавчий директор Асоціації міст України Мирослав Пітцик.
За його словами, із цьогорічного зростання видатків держбюджету органи самоврядування чекали на збільшення фінансування галузі ЖКГ:
1,8 млрд. грн. на будівництво житла для черговиків; 1 млрд. грн. на встановлення лічильників тепла і води; 458 млн. грн. на заміну енергозатратних газових котлів; 525 млн. грн. на капітальний ремонт будинків; 1,5 млрд. грн. на ремонт і модернізацію очисних споруд; 1,9 млрд. грн. на ремонт і заміну ліфтів; 320 млн. грн. на купівлю нового електротранспорту; 100 млн. грн. для будівництва соціального житла тощо.
Проте виявилось, що в бюджеті на цей рік на зазначені статті не передбачено жодної копійки.
Пітцик нагадав, що державним бюджетом на 2012 рік передбачено на бюджет розвитку 5 млрд. грн. «Це при тому, що у місцевого самоврядування основних фондів — на 500 млрд. грн., тобто оновити їх із таким фінансуванням можна буде через 100 років», — наголосив він.
Другий і останній ресурс місцевого самоврядування у 2012 році —12 млрд. грн. на виконання власних повноважень. Проте з них 7,5 млрд. грн. (63%) доведеться переадресувати на зарплату працівникам освіти, охорони здоров’я, фізкультури та спорту, оскільки в державному бюджеті їх не додали. Тобто залишається 4,5 млрд. грн. плюс 5 млрд. грн. з бюджету розвитку, загалом — 9,5 млрд. грн. на рік (200 грн. на людину). Цих грошей не вистачить навіть на те, щоб покрити борги комунальних підприємств (17 млрд. грн. за два роки).

Черкаси виграли 15 мільйонів на реновацію житла

Черкаси отримають 15 млн. грн. на впровадження енергозберігаючих технологій у житлових будинках від Агентства національних проектів конкурсу з енергозбереження. Про це повідомили кореспонденту УНІАН у прес-службі Черкаського міськвиконкому.
За даними прес-служби, кошти місто отримає як переможець конкурсу з енергозбереження, що проводиться Агентством національних проектів. Гроші будуть спрямовані на повну реновацію будинків: заміну вікон, утеплення і ремонт дахів, встановлення індивідуальних теплових пунктів.
Втім, усі ці роботи будуть проведені в будинках, де мешканці утворили Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ). Головна умова – мешканці також повинні взяти участь у співфінансуванні на рівні 5-10 % від загальної суми. Отриманих коштів має вистачити на декілька будівель.
За словами мера Черкас Сергія Одарича, для впровадження енергозберігаючих технологій в одному середньостатистичному будинку необхідно близько 3-4 млн. грн.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 24.02.2012 > Тема "З потоку життя"