Версiя для друку Обговорити в форумi

Спочатку було Слово...

Цього тижня у світі відзначають Міжнародний день рідної мови, проголошений у листопаді 1999 року на Генеральній конференції ЮНЕСКО. Світова спільнота надає великого значення заснуванню свята, бо це – важливий крок до захисту різноманіття культур. Сама ж історія свята – доволі трагічна. 21 лютого 1952 року влада тодішнього Пакистану жорстоко розправилася з учасниками демонстрації проти заборони використання у країні бенгальської мови. Тоді загинули 5 пакистанських студентів.
В Україні свято було запроваджене у 2002 році з метою зміцнення державної мови та сприяння вільному розвитку мов національних меншин. Мовна політика України реалізується на основі ст. 10 Конституції. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови й гарантує вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин.
Пріоритетом мовної політики України є утвердження і розвиток української мови — визначального чинника та ознаки ідентичності української нації, що історично проживає на її теренах, становить абсолютну більшість її населення й дала офіційну назву державі. Разом з прапором, гербом і гімном українська мова є державним символом.
Конституція України гарантує вільне використання та захист мов національних меншин, сприяє розвитку їх самобутності, забезпечує право на навчання рідною мовою у навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Севастопольський регіон сьогодні налічує 97 національностей і народностей. Тридцять три з них об’єдналися в Асоціацію, яка чимало років поспіль тісно співпрацює з Українським культурно-інформаційним центром. Саме там 19 лютого національно-культурні товариства відзначали Міжнародний день рідної мови, демонструючи культуру, мову, звичаї та надзвичайно красиві національні костюми. Серед запрошених гостей було чимало учнівської і студентської молоді, а також військовослужбовців строкової служби севастопольського гарнізону.
Сценарій свята, над яким досить плідно попрацював культурно-просвітницький відділ УКІЦ, цього разу приємно вразив. Асоціація не вперше проводить заходи у стінах центру, проте в яскравому розмаїтті культур українській відводилося місце скромного гостя. Цього разу вона по праву господарювала у своєму закладі культури, а присутні мали змогу ознайомитися не лише з українською піснею, як це було раніше.
Сценарій від першого до останнього слова був написаний українською. У яскравий віночок з культур народів, представлених на святі, ведучі ненав’язливо й тонко вплітали інформацію про тернистий шлях української мови, знайомили з поезією українських класиків та сучасних авторів. А українська пісня у виконанні солістки центру Тетяни Матар не залишила байдужим жодного з глядачів: коло дружби ставало все ширшим, а зала фойє – все тіснішою. Український вірш про матір читала вірменка, а пісню «Розпрягайте, хлопці, коні» заспівав мордовський гурт.
Знаний вірш Бориса Олійника, покладений пізніше на музику, здатен вразити хоч кого. Схоже, пані Зоя Мікаелян теж захопилася вічною тематикою прославляння матері й неабиякою красою вірша.
…Посіяла людям
літа свої, літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко —
і тихо пішла за межу…
— Куди ж це Ви, мамо?!
— сполохано кинулись діти.
— Куди ж Ви, бабусю?
— онуки біжать до воріт.
— Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, дітки...
А ви вже без мене ростіть…
Віршовані рядки українською давалися етнічній вірменці нелегко, проте старанно вимовляючи кожне слово, вона дочитала їх до кінця, отримавши шквал аплодисментів.
Шлях української мови був надзвичайно тернистим: її знищували століттями. І все ж вона вистояла, збереглася у колядках, щедрівках, думах, віршах та піснях. Весь світ визнає її мелодійність і красу. Солов’їна, калинова, барвінкова, трембітна – це все про нашу мову, що є ознакою культури української нації, її окрасою і надією.
Фахівці культурно-просвітницького відділу розповіли про історію виникнення та розвиток української мови й закликали присутніх плекати, вивчати й берегти її, як скарб. Адже всі ми – громадяни України.

Лідія СТЕПКО
м. Севастополь
Фото автора

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 24.02.2012 > Тема "Душі криниця"