Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3713)
З потоку життя (6924)
Душі криниця (3717)
Українці мої... (1514)
Резонанс (1617)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤СТОР╤Я МИКОЛА╥ВСЬКОГО РУХУ
У монограф╕╖ висв╕тлено створення та д╕яльн╕сть Микола╖всько╖ крайово╖ орган╕зац╕╖ Руху, боротьбу...


ЗЛОВ╤СНА Т╤НЬ ФЕЛЬДМАРШАЛА ГОЛОДОМОРУ НАД РОС╤╢Ю
Нещодавно у Ки╓в╕ вийшла друком книга доктора ╕сторичних наук Василя Марочка «Йосип Стал╕н...


ЗЛО ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ
Нещодавно в м╕ст╕ Ковел╕ на Волин╕ вийшла друком книга «╥хн╕ зор╕ не згасли».


ПОКОХАЛИСЯ НАВ╤ЧНО, ВМЕРЛИ ОДНОЧАСНО
Коли Соф╕ю Перовську розшукувала влада, пол╕ц╕╖ пов╕домили ╖╖ прикмети: “Б╕лявка,...


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА ПЕТЛЮР╤ВСЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
28 серпня 1921 року в Жандармськ╕й балц╕ поблизу Катеринослава було розстр╕ляно 52-х актив╕ст╕в ╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 17.02.2012
Афганська авантюра — як чинник короз╕╖ СРСР

Протягом десяти рок╕в афгансько╖ ╕нтервенц╕╖ Радянська арм╕я зазнала таких втрат: убитими — 15 тисяч оф╕цер╕в ╕ солдат╕в, 53 тисяч╕ поранених, серед яких 10,7 тисяч╕ залишилися непрацездатними ╕нвал╕дами. Афган╕стан у т╕й в╕йн╕ за неточними п╕драхунками втратив 1 м╕льйон 200 тисяч сво╖х громадян. Розв’язання Афгансько╖ авантюри – один ╕з тих маловивчених злочин╕в комун╕стичного режиму, що й до сьогодн╕ всеб╕чно не досл╕джений як сучасними рос╕йськими, так ╕ укра╖нськими ╕сториками.
15 лютого цього року в╕дзначалася вже 23 р╕чниця виведення «Обмеженого контингенту радянських в╕йськ» з Афган╕стану. В Укра╖н╕ ця в╕йна «незнаменита» на сьогодн╕ ще не повн╕стю осмислена — н╕ пол╕тиками, н╕ соц╕ологами, н╕ б╕льш╕стю перес╕чних громадян.
В «урочистостях» з нагоди чергово╖ криваво╖ р╕чниц╕ зак╕нчення Афгансько╖ в╕йни щороку, як правило, беруть участь представники л╕вого соц╕ал╕стичного спектра в╕тчизняного пол╕тикуму та л╕дери пророс╕йських пол╕тичних сил, що активно д╕ють в Укра╖н╕. У ╖хн╕х виступах на таких «урочистостях» зазвичай можна почути в╕дголоски радянсько╖ св╕домост╕, на кшталт: «Радянськ╕ во╖ни-╕нтернац╕онал╕сти у т╕ нелегк╕ часи чесно виконали св╕й обов’язок перед Батьк╕вщиною». З одного боку, це д╕йсний ╕сторичний факт. Зрозум╕ло, що укра╖нське сусп╕льство ма╓ висловлювати сп╕вчуття громадянам, як╕ були ф╕зично й морально покал╕чен╕ на Афганськ╕й в╕йн╕, вдосконалюючи й оновлюючи механ╕зми ╖х соц╕ального захисту. Звичайно ж, ми не повинн╕ забувати про численн╕ жертви Афгансько╖ трагед╕╖. Адже ветеран╕в ц╕╓╖ в╕йни, як╕ в часи тотал╕таризму були ще зовс╕м юними, безвусими юнаками, тотал╕тарна Радянська комун╕стична ╕мпер╕я насильницьки примусила воювати на боц╕ прорадянськи налаштовано╖ незначно╖ частини громадян Афган╕стану. Але ж нин╕ та «Родина», за яку вони воювали, просто розвалилася, зникла з геопол╕тично╖ карти св╕ту. Укра╖на стала незалежною державою!
Укра╖нськ╕ ветерани Афгансько╖ в╕йни й пол╕тики мають нарешт╕ дати об’╓ктивну ╕сторичну оц╕нку т╕й кривав╕й «бойн╕», переосмислити свою роль у т╕й в╕йн╕. Натом╕сть як ветерани Афгансько╖ в╕йни, так ╕ частина укра╖нських високопосадовц╕в часто-густо не бажають кардинально переосмислити нов╕ реал╕╖ ╓вропейсько╖ геопол╕тики, неохоче говорять про насильницьк╕ в╕йни, що ╖х зд╕йснювали збройн╕ сили СРСР супроти р╕зних народ╕в св╕ту. Дивно, але вважа╓ться чомусь не толерантним згадувати про сумнозв╕сн╕ збройн╕ ╕нтервенц╕╖, зд╕йснен╕ СРСР у 1956 р. в Угорщин╕, у 1968 р. в Чехословаччин╕, у 1975 р. в Ангол╕, у 1978 р. в Еф╕оп╕╖ та в ╢мен╕. Як в╕домо, численн╕ агрес╕╖, що зд╕йснювалися СРСР супроти суверенних кра╖н св╕ту, мали на мет╕ силом╕ць запровадити тотал╕тарну, однопарт╕йну, радянську модель управл╕ння сусп╕льством, далеко за межами СРСР посилити вплив комун╕стично╖ ╕деолог╕╖, придушити прагнення народ╕в до свободи й демократ╕╖.

В╕йна… без оголошення в╕йни. Як це було

На зас╕данн╕ Ради оборони СРСР у листопад╕ 1979 р. було вир╕шено, що радянськ╕ в╕йська буде введено до Афган╕стану начебто для надання допомоги прорадянськ╕й Народно-демократичн╕й парт╕╖ (НДПА) у боротьб╕ ╕з внутр╕шньою «контрреволюц╕╓ю». ╤сторична в╕дпов╕дальн╕сть за початок во╓нно╖ агрес╕╖ СРСР супроти незалежно╖ республ╕ки Афган╕стан й донин╕ найб╕льшою м╕рою ляга╓ на тод╕шн╕х Генсека КПРС Л. Брежн╓ва, м╕н╕стра оборони СРСР Д. Устинова, м╕н╕стра закордонних справ А. Громика, Секретаря ЦК КПРС з питань ╕деолог╕╖ М. Суслова. Вважалось, що присутн╕сть радянських в╕йськових частин допоможе прорадянськи налаштован╕й НДПА л╕кв╕дувати збройний спротив непримиренно╖ афгансько╖ опозиц╕╖, котра представляла ╕сламський за духом рух опору, й таким чином стаб╕л╕зувати соц╕альну обстановку. Отже, 25 грудня 1979 року радянськ╕ в╕йська на територ╕ю суверенного Афган╕стану було введено без оф╕ц╕йного оголошення в╕йни. Наприк╕нц╕ грудня 1979 року Генеральна Асамблея ООН засудила в╕йськову ╕нтервенц╕ю СРСР супроти незалежно╖ Республ╕ки Афган╕стан. У цей же час з протестом проти радянсько╖ агрес╕╖ в Афган╕стан╕ виступили уряди 104-х демократичних кра╖н св╕ту. Висловлюючи протест, зб╕рн╕ команди спортсмен╕в-ол╕мп╕йц╕в, котр╕ представляли 21 кра╖ну св╕ту, в╕дмовилися брати участь у Московськ╕й ол╕мп╕ад╕ 1980 року.

Якщо в╕йни нема╓, то нема╓ й полонених…

Р╕шення пол╕тичного кер╕вництва СРСР оф╕ц╕йно не оголошувати в╕йну супроти Афган╕стану поставило в╕йськовополонених – б╕йц╕в 40-╖ радянсько╖ арм╕╖ — поза законом. Командири загон╕в ╕сламсько╖ опозиц╕╖ (так званих моджахед╕в) тод╕ в╕дверто заявляли: «Якщо в╕йни нема╓, то нема╓ й полонених!» Адже в╕йськовослужбовц╕ частин Радянсько╖ арм╕╖, як╕ потрапляли у полон, не п╕дпадали п╕д захист в╕дпов╕дних М╕жнародних конвенц╕й. Зважаючи на таку виг╕дну правову прогалину, л╕дери ╕сламсько╖ опозиц╕╖ в Афган╕стан╕ проголосили священну в╕йну супроти радянських окупант╕в — так званий «джихад». Для них радянськ╕ в╕йськовослужбовц╕ були водночас ╕ нос╕ями, ╕ пропагандистами марксистсько-лен╕нсько╖ ╕деолог╕╖, котра не визнавала Бога й використовувала державну машину для репрес╕й проти в╕руючих та священик╕в. Духовенство Афган╕стану закликало в╕руючих до нищення радянських солдат╕в та оф╕цер╕в, називаючи ╖х не т╕льки окупантами, а й ворогами ╕сламу. Окр╕м того, радянськ╕ солдати та оф╕цери були погано об╕знан╕ з в╕ков╕чними нац╕онально-культурними традиц╕ями й звичаями афганського народу, що також викликало серед м╕сцевого населення в╕дразу й недов╕ру.
Радянськ╕ в╕йськовополонен╕ в Афган╕стан╕ п╕ддавалися жахливим тортурам. Сотн╕ радянських солдат╕в ╕ оф╕цер╕в й до сьогодн╕ ще не повернулися додому — вважа╓ться, що вони пропали безв╕сти. Гадаю, що ц╕ нещасливц╕ потрапили у полон ╕ були закатован╕ моджахедами.

Укра╖нський рахунок Афгансько╖ в╕йни

Як ╕ в часи Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, так ╕ в пер╕од радянсько╖ авантюри в Афган╕стан╕ Укра╖нська Радянська Соц╕ал╕стична Республ╕ка виступала не суб’╓ктом, а об’╓ктом кремл╕вських геопол╕тичних домагань. Багато син╕в ╕ дочок Укра╖ни загинуло або ж було покал╕чено на т╕й в╕йн╕ «незнаменит╕й». За десять рок╕в в╕йни в Афган╕стан╕ загинуло 3360 громадян Укра╖ни, 8 тисяч стали кал╕ками, без батька чи матер╕ залишилися тисяч╕ д╕тей. В Афган╕стан╕ поклали сво╖ голови 700 солдат╕в та оф╕цер╕в, як╕ народилися в Ки╓в╕. В Афган╕стан╕ воювало так багато наших земляк╕в, що окрем╕ в╕йськов╕ частини в╕йськовослужбовц╕ пом╕ж собою називали «укра╖нськими». Статистика засв╕дчу╓, що кожен четвертий в╕йськовослужбовець, який перебував у склад╕ «Обмеженого контингенту радянських в╕йськ в Афган╕стан╕», був укра╖нцем.
Афганська ╕нтервенц╕я викликала у тод╕шньому радянському сусп╕льств╕ величезне незадоволення громадян. Про необх╕дн╕сть припинення во╓нних д╕й громадяни УРСР тод╕ говорили, як кажуть, «на кожн╕й кухн╕». Саме в╕йна в Афган╕стан╕ прискорила короз╕ю радянського тотал╕таризму. У 1989 роц╕ останн╕й в ╕стор╕╖ СРСР Генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов нарешт╕ в╕дкрито заявив про необх╕дн╕сть терм╕нового припинення в╕йни в Афган╕стан╕. Виведення радянських в╕йськ з Афган╕стану в╕дбувалося у пер╕од, коли нове пол╕тичне кер╕вництво СРСР заговорило про соц╕ал╕зм «з людським обличчям», докор╕нну перебудову сусп╕льно-пол╕тичного життя та «демократизац╕ю» СРСР.
Вт╕м, б╕льш╕сть громадян тод╕ вже не в╕рили у можлив╕сть внесення кардинальних зм╕н у сусп╕льно-пол╕тичне життя Кра╖ни Рад. Кривава авантюра в Афган╕стан╕ зак╕нчилася в╕йськово-пол╕тичною й моральною поразкою радянщини. Так звана «перестройка» посилила в╕дцентров╕ тенденц╕╖ з боку союзних республ╕к, що входили до складу Радянського Союзу. П╕сля поразки в Афган╕стан╕ зазнала краху найб╕льша у св╕т╕ комун╕стична ╕мпер╕я, а паралельно розвалився й увесь «соц╕ал╕стичний таб╕р». На пострадянському простор╕ з’явилася низка нових нац╕ональних держав. У 1991 роц╕ було проголошено державну незалежн╕сть Укра╖ни.
Гадаю, що, в╕дзначаючи чергову р╕чницю виведення радянських окупац╕йних в╕йськ з Афган╕стану, наш╕ державн╕ муж╕ мають акцентувати увагу соц╕уму на нагальних проблемах зм╕цнення Укра╖нсько╖ державност╕, консол╕дац╕╖ сусп╕льства навколо базових нац╕ональних та ╓вропейських ц╕нностей, п╕двищення обороноздатност╕ та нац╕онально╖ безпеки Укра╖ни. Було б добре, якби наш╕ пол╕тичн╕ л╕дери п╕д час в╕дзначення ╕сторичних дат «радянського забарвлення» звертали б╕льше уваги на величезн╕ етн╕чн╕ втрати, що ╖х зазнала Укра╖на у пер╕од свого бездержавного ╕снування, коли укра╖нц╕ у р╕зних куточках св╕ту були вимушен╕ проливати свою кров за чужинськ╕ геопол╕тичн╕ ╕нтереси.

Виведення в╕йськ чи кап╕туляц╕я?

Пол╕тичну дорогу до виведення «Обмеженого контингенту радянських в╕йськ» проклали Женевськ╕ угоди, п╕дписан╕ 14 кв╕тня 1988 року м╕н╕стерствами ╕ноземних справ Афган╕стану й Пакистану за посередництва ООН. Гарантами виконання угод виступили СРСР та США. Головними пунктами женевських перемовин стало виведення радянських в╕йськ з афгансько╖ територ╕╖, реал╕зац╕я програми нац╕онального примирення й припинення втручання з боку кра╖н-сус╕д╕в у внутр╕шн╕ справи Афган╕стану, в тому числ╕ й припинення п╕дтримки опозиц╕╖.
Один ╕з л╕дер╕в мусульман Рос╕╖, президент ╤сламського культурного центру Абдул-Вах╕д Н╕язов в ╕нтерв’ю «Афганистан РУ» заявив, що «виведення радянських в╕йськ з Афган╕стану, котре зд╕йснювалося в дус╕ Михайла Горбачова, б╕льше нагадувало кап╕туляц╕ю». «Таке виведення було проведене без урахування ╕нтерес╕в Афган╕стану та його насл╕дк╕в у рег╕он╕. Майже таким чином ми п╕шли з Н╕меччини, не отримавши жодних преференц╕й, не закр╕пивши сво╖ ╕нтереси якими-небудь угодами», — заявив Абдул-Вах╕д Н╕язов. На думку Н╕язова, так╕й неефективн╕й пол╕тиц╕ Кремля стосовно Афган╕стану могла слугувати та обставина, що «Рос╕йська держава в 1992 роц╕ ще не склалася». Експерти ╕нформац╕йного порталу «Афганистан РУ» у свою чергу в╕дзначають, що, незважаючи на виведення радянських в╕йськ з Афган╕стану, останн╕й промосковський режим у Кабул╕ – уряд президента Мохаммеда Наджибули – протримався, допоки ╕снував СРСР. Уряд Наджибули збанкрутував через дек╕лька м╕сяц╕в п╕сля розпаду Радянського Союзу й приходу до влади у Москв╕ Бориса ╢льцина. Саме така конкретна обставина да╓ змогу нин╕шн╕м ╕сторикам стверджувати, що кер╕вництво СРСР було впевнене — незважаючи на в╕дсутн╕сть Радянсько╖ арм╕╖ на теренах Афган╕стану, уряд у Кабул╕ протрима╓ться завдяки економ╕чн╕й та пол╕тичн╕й допомоз╕ Москви. Можливо, все так би й трапилося. Однак у 1992 роц╕ обсяг рос╕йсько╖ допомоги режиму Наджибули було зведено до нуля, що врешт╕-решт й стало причиною пад╕ння останнього промосковського уряду в Кабул╕.

Радянська ╕нтервенц╕я в Афган╕стан╕… сприяла п╕днесенню дисидентського руху

Радянська ╕нтервенц╕я в Афган╕стан╕, що тривала десять рок╕в, пог╕ршувала р╕вень життя простих громадян, спричиняла зростання у сусп╕льств╕ протестних настро╖в та посилювала вплив радянських карально-репресивних орган╕в. Саме п╕д час Афгансько╖ авантюри СРСР представники демократично налаштовано╖ ╕нтел╕генц╕╖ у зб╕рках «самвидаву» розпочали аг╕тац╕ю за припинення радянсько╖ агрес╕╖ в Афган╕стан╕.
1980 року академ╕к Андр╕й Сахаров оприлюднив в╕дкритого листа на адресу Генерального Секретаря ЦК КПРС Леон╕да Брежн╓ва, в якому закликав припинити злочинну в╕йну. Невдовз╕ всесв╕тньо в╕домого правозахисника за вказ╕вкою кремл╕вських верховод╕в було примусово переселено на пост╕йне проживання з Москви до Горького. Ще одн╕╓ю дисидентською «ласт╕вкою» став надзвичайно мужн╕й вчинок московського рад╕ожурнал╕ста Володимира Данчева. У 1983 роц╕, скориставшись тимчасовою в╕дсутн╕стю цензури, Володимир Данчев, на св╕й страх ╕ ризик, п╕д час трансляц╕╖ рад╕опрограми у прямому еф╕р╕ раптом зробив гучну заяву, що радянських в╕йськовик╕в в Афган╕стан╕, мовляв, треба розц╕нювати як окупант╕в.
См╕ливця виключили з КПРС, зв╕льнили з роботи, а пот╕м силом╕ць запроторили на примусове л╕кування до псих╕атрично╖ л╕карн╕. Зв╕дти його з великими зусиллями «витягла» М╕жнародна сп╕лка журнал╕ст╕в. Серед пол╕тв’язн╕в «брежн╓всько╖ доби», котр╕ в так званому «самвидав╕» оприлюднювали заяви щодо негайного виведення частин Радянсько╖ арм╕╖ з Афган╕стану, було й чимало укра╖нц╕в, зокрема член╕в Укра╖нсько╖ Гельс╕нсько╖ групи. Серед них — Василь Л╕совий, Юр╕й Бадзьо, Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, ╢вген Пронюк,  ╢вген Сверстюк, Василь Овс╕╓нко, Олесь Серг╕╓нко, Оксана Мешко та ╕нш╕. Сьогодн╕ укра╖нц╕ можуть пишатися мужньою повед╕нкою укра╖нських дисидент╕в, як╕ у похмур╕ часи несвободи мали мужн╕сть сказати св╕тов╕ правду про криваву авантюру СРСР!
Говорячи про збройну ╕нтервенц╕ю СРСР супроти республ╕ки Афган╕стан, не можна замовчувати й того, що радянськ╕ в╕йськовослужбовц╕ виховувалися у пер╕од так званого «застою». Тод╕ радянське сусп╕льство роз’╖далося д╕╓ю таких негативних чинник╕в, як знев╕ра у справедлив╕сть комун╕стичних ╕дей, загарбницький характер Афгансько╖ в╕йни, подв╕йна мораль, лицем╕рство, кар’╓ризм. В╕дтак чимало радянських солдат╕в та оф╕цер╕в ус╕м сво╖м попередн╕м життям були морально п╕дготовлен╕ до мародерства, непослуху, крад╕жок, презирливого cтавлення до м╕сцевого населення. Афганська в╕йна як лакмусовий пап╕рець лише виявила прихован╕ пороки радянсько╖ системи.
╤сторичну пам’ять укра╖нц╕в про в╕йну в Афган╕стан╕ мають формувати не т╕льки правдив╕ ╕сторики, але й учасники т╕╓╖ в╕йни, колишн╕ радянськ╕ роб╕тники, ╕нженери, геологи, викладач╕, журнал╕сти, як╕ у т╕ драматичн╕ часи працювали в Афган╕стан╕. Нехай кожен ╕з живих св╕дк╕в напише сво╖ спомини про Афганську в╕йну й видруку╓ в пер╕одичн╕й прес╕. З таких спомин╕в живих поступово складеться повнометражна моза╖ка т╕╓╖ в╕йни, що дасть можлив╕сть нашим сучасникам осмислити ╖╖ витоки ╕ попередити нащадк╕в про насл╕дки.

В╕тал╕й МАТЯШ,
перший заступник голови Всеукра╖нського об’╓днання ветеран╕в, журнал╕ст
м. Ки╖в

На фото: Виведення Радянських в╕йськ з Афган╕стану, 15 лютого 1989 року

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9959

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков