Версiя для друку Обговорити в форумi

«Арзи» (мрія) — так називається перший на півострові кримськотатарський журнал, і присвячений він жіноцтву. А те, чому «Мрія», то саме так звали дівчину із однієї з красивих кримськотатарських легенд, та й журнал був тривалий час мрією ініціаторки його створення Лентари Халілової та її колег по перу жіночої статі. А логіка зрозуміла: багато довелося витерпіти кримськотатарським жінкам, і не лише тим з них, хто зазнав депортації, але й тим, кому довелося пережити  жадане і водночас таке тяжке повернення на Батьківщину, процес облаштування на якій для декого розтягнувся на довгі роки. До того ж кримськотатарські жінки здебільшого були за теперішніми мірками багатодітними, з душею, в першу чергу, повернутою  до сім’ї, до родини.
А мати — це берегиня вогнища, від якої залежить атмосфера в сім’ї, те, якими виростуть діти, особливо, дівчата: чи збережуть вони традиційні для мусульманок моральні цінності, чи забудуть свій рід, мову, традиції і поринуть у розпусту сучасного світу. Чула, раніше для кримськотатарських дідусів та бабусь взагалі виключалася перспектива «казенного будинку», навіть практично безрідних хтось-таки брав доглядати у свою родину. Сьогодні і сюди втрутилася «цивілізація». Вона ж погнала цнотливих кримськотатарських жінок за кордон на заробітки, а матері почали залишати своїх малят у пологових будинках.
Про одну із таких ситуацій розповіла головний редактор «Арзи» Лентара Халілова:
 — Це було ще тоді, коли я працювала кореспондентом у газеті «Голос Криму», у  2004 році. До нас звернулися із пологового будинку з тривожною звісткою: вже шестеро кримських татарок відмовилося від новонароджених. Ми разом із Сафінар Джемілєвою, головою Ліги кримськотатарських жінок, почали вивчати це питання. У результаті народилася газетна стаття, за яку я одержала перше місце в конкурсі, що проводився поміж представниками кримських ЗМІ. Але важливо інше: проблема набула великого розголосу, і про подібні випадки тривалий час уже було не чутно. Тож вважаю, що наші зусилля були не марними і певній кількості дітей ми зберегли родину.
Сама Лентара-ханум теж мати, і зростала вона в багатодітній сім’ї. А ще вона суспільно активна людина, певне, тому і змінила професію економіста на ту, що дає більше можливостей бути почутою, закінчивши школу журналістики при газеті «Крим».
І ось, набувши вже досвіду роботи у відділі політики та економіки газети «Голос Криму», вона звернулася до голови комісії з міжнаціональних стосунків та депортованих громадян ВР АРК Ремзі Ільясова з приводу бажання кримськотатарських жінок мати свій журнал, зауваживши, що він би у природний спосіб успадкував ідеї, якими свого часу керувався великий просвітитель Ісмаїл Гаспринський, створюючи разом з дочкою Шефіке журнал   «Алем-і  Нісван»  (Світ жінки).
Але довго переконувати депутата не довелося — він нібито очікував на подібну пропозицію. Залишалося лише залагодити матеріальний бік проблеми, тим більше, що хотілося мати журнал красивий, багатоілюстрований, із розряду тих, що тепер називають «глянцевими».
Таким він і став. А фінансування взяв на себе Республіканський комітет у справах міжнаціональних стосунків та депортованих громадян на чолі з Едемом Дудаєвим. Щодо його стабільності, то тут буває по-різному. Але поки що «Арзи» вдається випускати чотири рази на рік — щоквартально, починаючи з 2010 року. Журнал — безкоштовний. Поширюється через міжбібліотечну систему та меджліси.
Провідними рубриками в ньому є соціальна, медична, присвячені представницям національного руху, відомим сучасницям (співачкам, композиторам, актрисам, художницям, ученим тощо) і, звичайно ж, збереженню кримськотатарських національних традицій, популяризації і без того популярних національних страв, одягу, народних промислів.
Переважна кількість статей і підготовлених матеріалів належить тут самій Лентарі-ханум. Ось вона розповідає про жінку-патріотку Веджіє Кашку, яка навіть записала в паспорті днем свого народження дату повернення з місць вислання до Криму. Разом з тим, із цієї проникливої статті можна зробити висновок: у повоєнні часи і пізніше всі народи Криму жили дружно, чим могли, допомагали тим, хто потрапив у немилість до влади. І це теж — урок нам усім.
З іншої публікації можна довідатися практично про вже зниклі види кримськотатарського декоративно-прикладного мистецтва: це різьблення по каменю і дереву, чеканка по металу, кераміка, мозаїчні вироби з кольорової шкіри, повсті, килимарство.
Є в журналі і просто чимало корисних порад, в основному медичного спрямування, оскільки кримськотатарські жінки традиційно байдужі до свого здоров’я — на нього не вистачає часу. А ось просто випивши натщесерце склянку холодної води, виявляється, можна нормалізувати травлення, а опущена в воду магнітна паличка робить її лікувальною, здатною впливати на увесь організм. Корисно носити також магнітні прикраси.
А ще в журналі велика кількість красивих художніх фотографій, на яких зображені кримськотатарські красуні, про яких дійсно хочеться сказати: це не жінки, а просто мрія — арзи! Тож якщо кількість публікацій російською мовою (приблизно чверть) когось не задовольнить, можна доповнити враження ілюстративним матеріалом.
Промовистими, зокрема, є фотографії, що розповідають про щорічний тюрксько-кримськотатарський фестиваль у Румунії, куди було запрошено і Лентару-ханум, котра презентувала там свій журнал. Вона розповіла, що в Румунії мешкає багато кримських татар, які мають і свої журнали, і газети.
А серед заходів, проведених у Криму, їй особливо запам’яталася річниця журналу, яка урочисто святкувалася в кримськотатарському театрі при повній залі, та нагородження переможців у різних номінаціях (за творчою ознакою), що відбулося в результаті опитування, проведеного працівниками «Арзи», — це один із елементів зворотного зв’язку з читачами.
Цікавим було і відвідування Польщі, куди, в числі інших журналістів Криму, запросили і Лентару-ханум для участі у семінарі, організованому редакцією журналу «Республіка нова».
Редактор журналу «Арзи» є також активною учасницею усіх заходів, пов’язаних зі збереженням звичаїв, обрядів та традицій кримськотатарського народу. І це надзвичайно важливо, бо народові, який, попри усі негаразди, повернувся-таки на свою Батьківщину, треба повернутися ще й до самого себе. І це теж його заповітна мрія — арзи!

Тамара СОЛОВЕЙ
Фото О. Носаненка

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2012 > Тема "Крим - наш дім"