"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2012 > Тема "Душі криниця"
#6 за 10.02.2012
«ТЕМРЯВУ ШАБЛЮКОЮ НЕ ЗДОЛА╢Ш…»
Рима з Криму
З Юл╕╓ю Бережко-Кам╕нською познайомився, можна сказати, випадково. В одн╕й ╕з газет При╕рп╕ння прочитав ╖╖ в╕рш╕ ╕ не зм╕г залишитися до них байдужим. Розшукав поетесу (допомогла редакц╕я), ╕ ми обм╕нялися к╕лькома листами. Домовилися: якщо доля знову закине мене до ╤рпеня, то неодм╕нно зустр╕немося. На щастя, в курортному ╤рпен╕, улюбленому м╕ст╕ укра╖нських письменник╕в, ╓ дек╕лька наших передплатник╕в — надзвичайно ц╕кавих людей. ╤ тому довго чекати на зустр╕ч не довелося. Вона не розчарувала. А коли я прочитав книжечку ╖╖ в╕рш╕в «М╕ж видихом ╕ вдихом», передмову до не╖ лауреата Народно╖ Шевченк╕всько╖ прем╕╖ ╤горя Павлюка (той про Юл╕ю сказав надзвичайно тепло: «ЗАПОВ╤ДА╢ТЬСЯ НА ВИСОКИЙ, СИЛЬНИЙ, КРАСИВИЙ ╤ ДОБРИЙ ШЛЯХ…»), то зрозум╕в, що треба неодм╕нно розпов╕сти людям про цю небайдужу й активну людину. З недавнього часу ще й директора ╤рп╕нського будинку культури (бачив план надзвичайно ц╕кавих культурних заход╕в на с╕чень), а ще дивовижну поетесу, викохану тавр╕йськими в╕трами ╕ запашними травами укра╖нського степу. Тому пропоную читачам нашу розмову.
— Юл╕╓, укра╖номовних поет╕в не те, що в Херсон╕, але й п╕д Ки╓вом небагато… Тому законом╕рне запитання: чому пишете укра╖нською? Щоб так гарно писати, треба, як м╕н╕мум, дуже любити мову! — Ну, по-перше, я — укра╖нка, батьки мо╖ — укра╖нц╕... До того ж моя мама з Моринц╕в, а це батьк╕вщина Тараса Шевченка. Кажуть, що колись при╖здив досл╕дник з Ки╓ва, мого д╕дуся тод╕ викликали в с╕льраду ╕ сказали, що в╕н ╓ нащадком по л╕н╕╖ сестри Тараса Шевченка Катерини. Але спец╕ально ми не досл╕джували це питання.
— А яка мовна ситуац╕я на Херсонщин╕ зараз? — Село ╓ «царством» суржику, причому довол╕ зрос╕йщеного. Не менш як 50% сл╕в рос╕йськ╕, решта ж — сутт╓во перекручен╕ укра╖нськ╕. Принаймн╕, така картина у тих селах, де я побувала. Херсон же практично на 100% рос╕йськомовний, укра╖нською там говорять х╕ба що при╖ждж╕ та ще, може, як╕сь викладач╕... Коли я при╖здила до Херсона з╕ столиц╕, де навчалася на факультет╕ журнал╕стики, то в╕дчувала себе дещо н╕яково. Адже саме в Ки╓в╕ я вир╕шила розмовляти лише укра╖нською, а на мою правильну л╕тературну мову херсонц╕ в╕дразу звертали увагу...
— Отже, столиця допомогла Вам прийти до укра╖нства? А чим саме — може, сво╓ю в╕дносно високою — пор╕вняно з Херсоном — культурою? — Просто, в╕д╕рвавшись в╕д звичного середовища, мен╕ легше було зробити св╕й перший крок, реал╕зувати св╕домо зроблений виб╕р. До того ж на журнал╕стиц╕, де я навчалася, укра╖номовних студент╕в було не менше половини, тому н╕якого дискомфорту я не в╕дчувала.
— А в самому Херсон╕ тепер ситуац╕я зм╕нилася? — Так, на мову реагують спок╕йно. Зна╓те, для мене мовно╖ проблеми взагал╕ не ╕сну╓. З╕ сво╖ми в╕ршами я виступала ╕ в Херсон╕, ╕ в Криму, ╕ на багатьох м╕жнародних фестивалях, де було дуже багато людей з Рос╕╖, а також рос╕йськомовних автор╕в з Укра╖ни. ╤, тим не менше, ставлення до мо╖х в╕рш╕в завжди було теплим, прихильним.
— А де саме Ви були в Криму? — В С╕мферопол╕, Ялт╕, Коктебел╕… Нещодавно в Ялт╕ був фестиваль «С╕нан╕-фест», на який при╖хали москвич╕, петербуржц╕, харк╕в’яни, не кажу вже про самих кримчан. Я там була, мабуть, ╓диною, хто розмовляв укра╖нською. Все ж пос╕ла друге м╕сце, на що зовс╕м не спод╕валася… Люди говорили: ми сприйма╓мо не мову, а в╕рш╕. Чомусь в народ╕ усталилася думка, що наш╕ «вор╕женьки» так╕-сяк╕ ╕ нам пост╕йно заважають... Але якщо робити свою справу з любов’ю, якщо творити вишуканий мистецький продукт у рамках сво╓╖ культури, то люди це вс╕╓ю душею сприймуть. Темряву шаблюкою не здола╓ш… А ось культура ма╓ неабияку притягальну силу, шкода, що не вс╕ це розум╕ють. Треба творити продукт на такому р╕вн╕, щоб люди, сприймаючи ваш тв╕р, сприйняли ╕ полюбили вашу мову.
— До вашого Будинку культури приходять р╕зн╕ люди. Чи можна якось впливати на це середовище, тобто збирати, п╕дтримувати, «концентрувати» навколо себе кращих? — Якщо дитина добре гра╓ на скрипц╕ чи фортеп╕ано або любить поез╕ю, вона часто почува╓ себе «б╕лою вороною». Тому ╖й потр╕бне «сво╓» середовище, а не те, в якому живуть з гор╕лкою, пивом ╕ матом… Дуже важливо, що так╕ люди тягнуться до нас. А ми охоче гурту╓мо творчих ╕ небайдужих до сусп╕льних проблем громадян незалежно в╕д в╕ку. На мов╕ ми не акценту╓мо увагу. Бо у нас у вс╕х ма╓ бути сп╕льна мова — мова музики, поез╕╖, добра ╕ краси…
— Хочеться, щоб Ви, степовичка, роблячи добр╕ справи в ╤рпен╕, не забували про Тавр╕ю, контактували з кримською ╕нтел╕генц╕╓ю… — А я контактую! Мене переклада╓ ц╕кавий поет Микола Ширя╓в ╕з С╕мферополя. Переклав уже п’ятдесят мо╖х в╕рш╕в, на що п╕шло дек╕лька рок╕в. У нього ╓ вже дек╕лька книжок, куди ув╕йшли мо╖ твори. Плану╓мо видати окрему книжечку, але поки що на це катастроф╕чно не вистача╓ часу… До реч╕, в Рос╕╖ мо╖ в╕рш╕ переклада╓ Володимир Артюх. У «Московському в╕снику» ╓ доб╕рка поез╕й ХХ-ХХ╤ стол╕ть. ╢ там цикл «╤з укра╖нсько╖ поез╕╖», туди ув╕йшло дев’ять автор╕в, серед них ╢вген Плужник, Л╕на Костенко, Василь Симоненко… А моя доб╕рка завершу╓ цей цикл.
— А чому москвичам ╕ с╕мферопольцям так подобаються Ваш╕ укра╖нськ╕ в╕рш╕? — Не знаю, це треба у них попитати… Кажуть, що мо╖ в╕рш╕ «дихають», вони не в╕дпускають, беруть у полон…
Серг╕й ЛАЩЕНКО
Юл╕я БЕРЕЖКО-КАМ╤НСЬКА
КОКТЕБЕЛЬСЬКИЙ ЦИКЛ 1 В╕д не╖. В╕д нього. В╕д жесту. В╕д пози. Н╕кого. Н╕чого: Н╕ м╕ста, Н╕ крик╕в. В╕д кислого погляду, Що — до короз╕й, Без строку, Без м╕ри, Без точного л╕ку.
В╕д куряви погляду, Диму ╕ гар╕. В╕д черги ╕ натовпу — Пузом у спину. В╕д мату. ╤ осуду. Бруду. Базар╕в. В╕д фальш╕. В╕д клину, Того, який — клином.
В╕д того, що не ╤ того, що не дуже. В╕д глянцю слизького ╤ реву мотор╕в. Туди, де живуть Наш╕ думи ╕ душ╕ Усе ще без нас: До моря. До — моря!..
2 Море точить леза хвиль. Дно в╕дкрите, як в╕трина. Ранок. Серпень. Море. Штиль. Вибирай соб╕ перлину!
Н╕ч п╕д кам╕нь залягла. Сонце — наче д╕жка меду. Я — сама соб╕ пра-пра, Ти — соб╕ далекий предок.
У краю лаванди — с╕ль На к╕нцях строкатих китиць. Спробуй — втримай повний штиль У як╕м — не повторитись!
3 Не повторитись у соб╕ самому. Вчорашн╕й — луска. Луска в╕д ядра. На мор╕ — шторм, ╤ хочеться додому, Туди, де протяг з запахом метра. Туди, де грав╕й, ╕ бетон, ╕ клумби Петун╕й б╕лих. Де жоржин пора. Засмаглим повертатися Колумбом, Стр╕чать провулки рад╕сним «Ура!» Приймати ос╕нь ╕ дощ╕в гостини, Людей ╕ будн╕, отак╕, як ╓. ╤ не шукати в ╕ншому причини, ╤ не вважати, що усе тво╓.
ОБЕРЕЖНО
Як жоржини в мороз несуть, Як — уперше дитину беруть на руки, Як — кульбабу од в╕тру, Як — скло, як — ртуть, Фото коханого у розлуках, Сни, як╕ б в╕ями не злякать, Коней, що рук ╕ вуздечок не знають, Як Бога свята, Як золото тать Несу Тво╓ перше Зронене випадково, н╕жне ╕ щире «кохаю». 3.08.2010 Тарханкут
* * * Жовтень п╕дступно теплий: Себе уявля╓ л╕том. Гра╓ться сонце, себто — Гр╕╓ кота на плитах.
Мружиться в лист╕ клена Пром╕нь, на ласку щедрий. Кров ще не стигне в венах Через тоненький светр.
Л╕та зм╕л╕ла ц╕вка: Пр╕лого листя запах… Звечора ос╕нь — д╕вка. На ранок — стол╕тня баба.
9.10.2009 С╕мферополь
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2012 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9930
|