Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3175)
З потоку життя (6386)
Душі криниця (3502)
Українці мої... (1463)
Резонанс (1499)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1671)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КАТАСТРОФА МН17: ЧЕТВЕРО ВИННИХ НАЗВАН╤, КОЛИ ЧЕКАТИ ╤НШИХ?
Трагед╕я МН17 об’╓днала 5 кра╖н. До складу м╕жнародно╖ Сп╕льно╖ сл╕дчо╖ групи ув╕йшли...


40 РОК╤В ПОТОМУ ЕКСПЕРТИЗА ДОВЕЛА, ЩО ╤ВАСЮК НЕ М╤Г ВЧИНИТИ САМОГУБСТВО
Сл╕дчий експеримент провели в схожих до загибел╕ ╤васюка умовах, на прохання прокуратури...


ОПРИЛЮДНИЛИ ДОКУМЕНТИ КДБ ПРО ПОВЕРНЕННЯ КРИМСЬКИХ ТАТАР З ДЕПОРТАЦ╤╥
99 документ╕в КДБ про майже п╕встол╕тню ╕стор╕ю повернення кримських татар ╕з заслання виклали у...


«КОЛИ ПРИЙШЛИ Ц╤ П╤ДЛ╤ РАДЯНСЬК╤...»
Депортац╕я кримських татар очима очевидця


З ╤СТОР╤╥ УКРА╥НСЬКОГО КОЗАЦТВА НА ЛУГАНЩИН╤
Нещодавно в Харков╕ вийшло друком сьоме, доповнене видання зб╕рки ╕сторичних нарис╕в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 03.02.2012
СЕВАСТОПОЛЬ — М╤СТО УКРА╥НСЬКО╥ СЛАВИ ╤ ТРАГЕД╤╥
Олесь Козуля

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

(Продовження.
Початок у № 1-2, 3, 4)

Унтер-оф╕цер З╕нченко у запекл╕й сутичц╕, незважаючи на рани, зум╕в урятувати полковий прапор ╕ життя командира свого батальйону. В╕н до останнього не полишав поля бою, продовжуючи знищувати ворога.
Перший у Рос╕╖ пам’ятник нижньому чину ╕ кр╕паков╕ встановлено Гнатов╕ Шевченку, який врятував життя сво╓му командиров╕, лейтенанту Бирульову, затуливши його власним т╕лом в╕д французько╖ кул╕. За наказом командувача ВМС Укра╖ни Гната Шевченка зараховано нав╕чно почесним членом ек╕пажу ракетного крейсера «Укра╖на».
Орган╕зован╕стю, витримкою ╕ см╕лив╕стю вид╕лявся Волинський полк генерал-майора Хрущова. Волинц╕ неспод╕ваними контратаками с╕яли страх ╕ переполох серед француз╕в, що спричиняло серед них велик╕ втрати. До сьогодн╕ в Севастопол╕ збереглися вулиця Волинська ╕ кладовище, на якому поховано 3600 волинян, як╕ загинули у Кримськ╕й в╕йн╕.
В одяз╕ кавказьких горц╕в постали перед захисниками Севастополя 1854 року пластуни у склад╕ двох укра╖нських чорноморських козацьких батальйон╕в. Зв╕дки вони з’явилися? Назва «пластуни» з’явилася оф╕ц╕йно спочатку у Чорноморському козацькому в╕йську 1842 року, а згодом — у Кубанському й Терському. ╥х заснував генерал-фельдмаршал ╤ван Паскевич, укра╖нець ╕з стародавнього козацького роду. У пластуни в╕дбирали витривалих ╕ км╕тливих козак╕в, як╕ найкраще стр╕ляли й в╕дм╕нно волод╕ли холодною збро╓ю. Як ╕ ╖хн╕ предки-запорожц╕, вони могли тривалий час перебувати у вод╕, в очерет╕, серед полчищ комар╕в, п╕д дощем ╕ на сн╕гу.
Отже, говорячи сучасною мовою, це були загони спецназу в козацьких в╕йськах. На француз╕в ╕ англ╕йц╕в вони наводили жах. Про неймов╕рн╕ подвиги пластун╕в серед севастопольц╕в ходили легенди.
В╕двагу виявляли не т╕льки солдати, матроси, оф╕цери, а й цив╕льне населення Севастополя, яке в переважн╕й б╕льшост╕ було укра╖нським. Яку витримку треба було мати, щоб кожного дня, п╕д градом ворожих снаряд╕в сид╕ти за кермом баркаса, доверху навантаженого барилами з порохом, або йти поруч з п╕дводою, навантаженою бо╓припасами, чекаючи кожно╖ мит╕ фатального вибуху.
Самов╕дданою працею прославилися л╕кар╕, фельдшери, сестри милосердя. У тяжких умовах, коли на кожного з них припадало понад 300 поранених ╕ хворих, коли не вистачало найпрост╕ших медикамент╕в, коли вид╕лен╕ на шпитал╕ засоби розкрадалися царськими ╕нтендантами, вони тижнями не залишали перев’язувальних пункт╕в чи л╕карняних палат. Особливо великою любов’ю серед захисник╕в Севастополя користувалася перша в ╕мпер╕╖ сестра милосердя — Дарина, прозвана Севастопольською. Сотн╕ во╖н╕в зобов’язан╕ були ╖й сво╖м життям.
У м╕ст╕ добре знали безстрашного ╕ км╕тливого десятир╕чного хлопчика Трохима Тищенка. В╕н п╕д масованим вогнем носив до гармат кашкети з порохом.
«Не закликаючи в наказах н╕ до геройства, н╕ до мужност╕ матрос╕в, — згадував учасник оборони м╕ста кап╕тан-лейтенант Стеценко, — адм╕рал Нах╕мов п╕дтримував у них останню енерг╕ю простим, але найд╕╓в╕шим способом — особистим прикладом». В╕н пост╕йно бував на баст╕онах, з’являвся в найнебезпечн╕ших м╕сцях ╕ довго стояв п╕д кулями противника, спостер╕гаючи за обстановкою ╕ в╕ддаючи розпорядження.
28 червня 1855 року Нах╕мов об’╖жджав, як завжди, баст╕они захисно╖ л╕н╕╖ ╕ робив необх╕дн╕ розпорядження. Прибувши на Малах╕в курган, який того дня п╕ддавався особливо запеклому обстр╕лов╕, в╕н п╕днявся на земляний насип ╕ став розглядати в п╕дзорну трубу д╕╖ француз╕в. У цей момент в╕н був поранений у скроню, а через день, не приходячи до тями, помер.
Б╕ля труни з т╕лом народного героя з╕брався увесь севастопольський люд. Як пише очевидець, йшли кал╕ки на милицях, декого несли на схрещених руках, дехто просто повз по сух╕й каменист╕й земл╕, п╕дтягуючись на руках. Безрук╕ й обгор╕л╕, з пов’язками, в латаних мундирах ╕ в б╕лих сорочках, у л╕карняних халатах ╕шли солдати й матроси. Були тут ╕ ж╕нки, зовс╕м бабус╕ ╕ здоров╕ молодиц╕, як╕ допомагали ослаблим чолов╕кам, ╕нш╕ на плечах несли малих д╕тей.
П╕д гарматний багаторазовий салют труна пов╕льно опускалася новими сх╕дцями униз — у склеп. Лунка незвичайна тиша нависла над м╕стом. Ворог також припинив стр╕лянину, в╕ддаючи шану прославленому адм╕ралу. Св╕т д╕знався з телеграфних пов╕домлень, що геро╖чний Севастополь втратив свого батька.
Микола ╤ програв Кримську в╕йну, незважаючи на геро╖зм солдат╕в, матрос╕в ╕ цив╕льних, як╕ на сво╖х плечах винесли весь тягар в╕йни, особливо у Севастопол╕. В╕н став м╕стом укра╖нсько╖ слави й м╕сцем рос╕йсько╖ самодержавно╖ ганебност╕. У 1856 роц╕ був п╕дписаний Паризький мирний догов╕р, за яким царю заборонили будувати на Чорному мор╕ велик╕ корабл╕ й фортец╕.
У 1871 роц╕ ця заборона була знята й царський уряд почав будувати новий, уже паровий, панцирний Чорноморський флот. Науково-техн╕чний прогрес, хоч ╕ зап╕зн╕ло, торкнувся ╕ самодержавно╖ Рос╕╖, яка лишалася «в’язницею народ╕в». Пригноблен╕ народи були позбавлен╕ осв╕ти р╕дною мовою, царський уряд активно проводив пол╕тику зрос╕йщення. Наростання революц╕йного вибуху прискорила ╕ поразка Рос╕╖ в рос╕йсько-японськ╕й в╕йн╕.

УКРА╥НСЬКИЙ РУХ НА ЧОРНОМОРСЬКОМУ ФЛОТ╤

У Севастопол╕ переважна б╕льш╕сть населення була укра╖нською. Документи перепису перед Кримською в╕йною стверджують, що там жило 32000 ос╕б, з них — 24000 укра╖нц╕в, але пер╕од становлення ╖хньо╖ нац╕онально╖ св╕домост╕ — початок XX стол╕ття. Укра╖нець почав виокремлюватися не лише походженням та знанням ╕стор╕╖ власного народу, а й в╕дчуттям духовно╖ потреби в укра╖нськ╕й ╕де╖ — побудов╕ самост╕йно╖ Укра╖нсько╖ держави. Почали поширюватися твори Т. Шевченка, Б. Гр╕нченка, ╤. Котляревського, Г. Кв╕тки-Основ’яненка, О. Стороженка, ╕ до 1905 року не лише укра╖нська ╕нтел╕генц╕я, а й прост╕ селяни прагнули незалежно╖ Укра╖нсько╖ держави. Вони збиралися гуртами за веч╕рн╕м читанням книг.
Севастопольська молодь намагалась актив╕зувати укра╖нське життя, юнаки писали в╕рш╕ й опов╕дання, молилися укра╖нською мовою, перекладали з ╕нших л╕тератур укра╖нською, пропагували театральне мистецтво, насамперед вистави про г╕рку долю Кобзаревих геро╖нь, зростало значення укра╖нсько╖ п╕сн╕ та музики. Хор, який створив учитель Севастопольсько╖ державно╖ ж╕ночо╖ г╕мназ╕╖ укра╖нець Микола Кагарлицький, робив непом╕тну, але дуже важливу справу. В його репертуар╕ були п╕сн╕ на слова Шевченка «По д╕бров╕ в╕тер в╕╓», «Зоре моя веч╕рняя», «Така ╖╖ доля», «Думи мо╖, думи мо╖», «Нащо мен╕ чорн╕ брови», «Реве та стогне Дн╕пр широкий». На початку минулого стол╕ття в цьому хор╕ починала св╕й творчий шлях севастопольська сп╕вачка Оксана Петрусенко.
Найб╕льше укра╖нському нац╕ональному руху в Севастопол╕ сприяв Левко Мац╕╓вич, конструктор-п╕дводник, теоретик та практик в╕йськового л╕такобудування, який працював у Севастопольському в╕йськово-морському в╕домств╕. В╕н 1904 року розробив проект морського вокзалу в Севастопол╕, 1905 року — два проекти проти м╕нних загороджень (прем╕я 3000 руб.), за 1908-1909 рр. — 14 проект╕в п╕дводних човн╕в, а також створив проект першого г╕дрол╕така.
У березн╕ 1906 року укра╖нська патр╕отична ╕нтел╕генц╕я створила м╕ську просв╕тницьку орган╕зац╕ю «Кобзар». Кер╕вником обрали кап╕тана Левка Мац╕╓вича. В╕н активно працю╓ до 1908-го, пот╕м ╖де в Петербург для орган╕зац╕╖ в╕йськового л╕такобудування. Ста╓ активним членом петербурзько╖ укра╖нсько╖ громади й матер╕ально допомага╓ севастопольськ╕й орган╕зац╕╖ «Кобзар», яку очолив директор державно╖ ж╕ночо╖ г╕мназ╕╖ В’ячеслав Лищенко. Орган╕зац╕я д╕яла в будинку на Велик╕й Морськ╕й.
Великий реформатор, голова Ради м╕н╕стр╕в Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ Петро Столип╕н (пр╕звище його предк╕в — укра╖нське: Столипа) ц╕кавився ав╕ац╕╓ю. У 1910 роц╕ п╕днявся в пов╕тря з╕ славетним уже на той час льотчиком Мац╕╓вичем. Есер╕вське кер╕вництво, з яким укра╖нський просв╕тянин також був пов’язаний, наказало розбити л╕так разом з прем’╓ром. Мац╕╓вич на це не зважився, а за два дн╕ вилет╕в сам ╕ розбився.
Ц╕лком можливо, що рос╕йськ╕ терористи, яких ф╕нансував глава банк╕вського дому «Кун, Леб ╕ компан╕я» Як╕в Шифа (лютий ворог Столип╕на), не пробачили Левку Мац╕╓вичу непослуху.
Особливо розгор╕лися пристраст╕ на Чорноморському флот╕ через геноцид проти укра╖нц╕в. На панцернику «Князь Потемкин Таврический» спалахнуло повстання. Безпосередньою його причиною стало стих╕йне заворушення серед команди корабля через недоброяк╕сну ╖жу та вбивство рос╕йським оф╕цером унтер-оф╕цера Григор╕я Вакуленчука (родом ╕з Житомирщини), який виступив поборником прав матрос╕в.
Очолив повстання унтер-оф╕цер Панас Матюшенко (родом ╕з Харк╕вщини), до нього при╓днався оф╕цер Олександр Коваленко (родом ╕з Сумщини). Обо╓ товаришували з укра╖нським ученим ╕ письменником Гнатом Хоткевичем ще з Харкова, де д╕яла Харк╕вська укра╖нська студентська громада. Вона ставила за мету «боротьбу за кращу долю свого народу, пол╕пшення його матер╕ального добробуту та виступала проти нац╕онально-пол╕тичного рабства, виборювала право жити господарем на сво╖й власн╕й земл╕».
З часом молод╕ патр╕оти, студенти Харк╕вського ун╕верситету Михайло Русов, Дмитро Антонович разом з Левком Мац╕╓вичем та Олександром Коваленком у лютому 1900 року засновують нелегальну Революц╕йну Укра╖нську парт╕ю (РУП), ╕деологом яко╖ ста╓ Микола М╕хновський.
Це була перша укра╖нська пол╕тична парт╕я, яка об’╓днувала у сво╖х лавах наддн╕прянську й наддн╕стрянську молодь ╕ стала першою пол╕тичною орган╕зац╕╓ю, що понесла в народ гасла революц╕йно╖ боротьби з ╕снуючим ладом. На одному ╕з збор╕в РУП у Харков╕ Лев Мац╕╓вич сказав: «У самост╕йн╕й Укра╖нськ╕й держав╕ права працюючого люду повинн╕ бути широко забезпеченими, бо ╕накше може вийти так, що в т╕й сам╕й держав╕ маси лишаться поневоленими соц╕ально. Визволення народу з пол╕тично╖ тиран╕╖ мало що значитиме, коли не буде також визволення з економ╕чно╖ тиран╕╖».

(Продовження в наступному номер╕)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9915

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков