Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3080)
З потоку життя (6289)
Душі криниця (3459)
Українці мої... (1456)
Резонанс (1483)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1661)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Б╤ЛЯ КАРТИНИ ЯРОСЛАВА МАЦЕЛЮХА «ТАРАС ШЕВЧЕНКО»
Ви вже, напевно, подумали, що перед вами якийсь французький граф, чи британець корол╕всько╖...


СОРОК ПРУТИК╤В СОРОКИ
22 березня вшанову╓мо пам'ять сорока святих мученик╕в севаст╕йських


ПРИДБАЙТЕ КНИЖКУ, П╤ДТРИМАЙТЕ КОНКУРС!
«Можливо, хтось ╕з вас займа╓ться реал╕зац╕╓ю книг, чи ма╓ бажання придбати мою книжку...


З В╤РОЮ В ДОБРОТУ
Для кожного в житт╕ наста╓ час, коли варто п╕двести п╕дсумки, проанал╕зувати, що вдалося зробити,...


«Я – ЗАРОБ╤ТЧАНКА»
Все в╕дкладала б╕ограф╕ю писати, Бо спогади, як море - то штилем, То штормом в серц╕ виринають....




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 03.02.2012
В╤РШИНКИ ДИВН╤ – ДОБР╤ Й ПРОТИВН╤
Володимир БРОВЧЕНКО

Володимир Бровченко – в╕домий укра╖нський поет, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, лауреат л╕тературних прем╕й ╕мен╕ Володимира Винниченка та ╕мен╕ Павла Тичини, заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни. Нещодавно в╕н в╕дзначив сво╓ 80-р╕ччя. За роки сво╓╖ творчо╖ д╕яльност╕, а першого свого в╕рша в╕н опубл╕кував 1951 року у Маловиск╕вськ╕й районн╕й газет╕ на К╕ровоградщин╕, видав понад 40 книжок-зб╕рок поез╕й та поем, три п╕сенники, роман у в╕ршах «Як Мамай до Канади ╖здив», книгу спогад╕в «В╕книна…», у творч╕й сп╕впрац╕ з в╕домими композиторами О. Б╕лашем, Б. Бу╓вським, Лесею Дичко, С. Козаком, братом Павлом Бровченком та ╕ншими написав низку п╕сень, як╕ звучать у концертних залах, по рад╕о ╕ телебаченню.
Володимир Бровченко – поет-л╕рик, поет високого громадянського звучання. Тембр його поез╕╖ високий, виразний, св╕тлий. ╤ хоч в╕н за осв╕тою — ╕нженер-механ╕к ╕ не один р╕к працював на одному з п╕дпри╓мств Херсона, мова його в╕рш╕в далека в╕д техн╕цизм╕в, навпаки, дуже барвиста, соковита, мелод╕йна, котр╕й м╕г би позаздрити не один ф╕лолог. Адже поет ув╕брав ╖╖, як кажуть, з молоком матер╕ – просто╖ укра╖нсько╖ ж╕нки-селянки. А ще в╕д сво╖х земляк╕в з духмяних к╕ровоградських степ╕в, де кожна билинка, кожна степова кв╕точка йому р╕дна, близька, знайома.
Степ — то його материзна ╕ д╕дизна, його мала батьк╕вщина, його поетичне натхнення. В╕н, степ, для поета В. Бровченка як жива ╕стота з╕ сво╖ми болями ╕ вт╕хами, в╕н присутн╕й у багатьох його в╕ршах:
Ск╕льки дн╕в та безсонних св╕тань
Ти в мен╕ хазяйну╓ш, степе!
П╕дступи до очей, устань,
Дай мен╕ надивитись на тебе.

Говори, говори, говори,
Я кохаюся в слов╕ тво╓му.
Розкажи, як ведуть явори
У долину зелену поему.

Степе! Кров’ю ╕ потом политий,
Св╕танковими росами вмитий.
Кольори, кольори, кольори…
Н╕би море у добру погоду…
Що вже казати про веселков╕ кольори степу, про його розма╖ття кв╕т╕в ╕ трав – нав╕ть колючий будяк ╕ той удосто╖вся шани та уваги поета. В╕н для нього — не просто колючка, а степовик з шовковою кв╕тучою головою, продутий в╕трами та обц╕лований сонцем ╕ бдж╕лками, задивлений у високу блакитну височ╕нь неба; в╕н – як вартовий, що сто╖ть на чатах р╕дних виднокол╕в.
Поки молоде см╕╓ться л╕то,
Над степами жайвором звиса,
В╕н усе, що ма╓ в╕дбол╕ти,
Викричить в бездонн╕ небеса…
Такий в╕н — сп╕вець нашого укра╖нського степу — поет Володимир Бровченко! «Кримська св╕тлиця» не раз публ╕кувала високохудожн╕, емоц╕йно-наснажен╕ його поез╕╖. А сьогодн╕ ми хочемо представити нашим читачам В. Бровченка як тонкого ╕рон╕затора, як поета-сатирика, який пише, окр╕м л╕рики, ще й коротк╕ сатирично-поетичн╕ в╕рш╕. В його м╕н╕атюрах – ╖дкий сарказм, нищ╕вна ╕рон╕я, тонкий гумор – усе те, що притаманне справжньому укра╖нцю, нащадков╕ отих веселун╕в-запорожц╕в з Р╓п╕нсько╖ картини, котр╕ писали листа турецькому султану.
З ферми вкрали останню шиферину –
«Розбудову╓м» Укра╖ну…
* * *
У л╕карн╕, як на псарн╕:
Шкуру зн╕муть ╕ – безкарн╕…
Ц╕ та багато ╕нших в╕рш╕в-м╕н╕атюр ╕ склали нову книжку В. Бровченка «Мить ╕ в╕чн╕сть», що побачила св╕т у ки╖вському видавництв╕ «Рада». Як зазначено в анотац╕╖ до зб╕рочки, ц╕, переважно саркастичного штибу, м╕н╕атюри перейнят╕ чуттями тривоги за г╕дне життя укра╖нського народу, св╕тлий день Незалежност╕ Укра╖ни. «В╕ршинки дивн╕ – добр╕ й противн╕» — так назвав ╖х автор. Та воно й справд╕ ж бо так: глянеш – в╕ршик маленький, а заряд «противност╕» для того чи для тих, кому його адресовано – ого-го! в к╕лька сатирично-саркастичних мегатон!
Усе присво╖в – ╕ юрму, й тюрму,
Заводи, земл╕, аж до бур’янини…
Тепер лише зосталося йому
Присво╖ти Героя Укра╖ни…
╤ як тут не п╕дтвердити, що см╕х – це потужна зброя. ╤ в стократ вона, ця зброя,  ста╓ потужн╕шою ╕ могутн╕шою в руках вправного талановитого стр╕льця-сатирика, котрим у даному випадку ╓ поет Володимир Бровченко.
Гада╓мо, шановн╕ читач╕, ви сам╕ можете в цьому переконатись, прочитавши низку його сатирично-саркастичних м╕н╕атюр з ново╖ зб╕рки «Мить ╕ в╕чн╕сть».

Данило КОНОНЕНКО


Володимир БРОВЧЕНКО:
В╤РШИНКИ ДИВН╤ – ДОБР╤ Й ПРОТИВН╤

* * *            
Якось зустр╕лись Б╕л з деб╕лом,
Щоб визначить, де чорне, а де б╕ле,
Та под╕лити все навп╕л.
Поговорили любо-мило...
Зв╕дтод╕ став деб╕л — Деб╕лло,
Хоч морда вида╓ — деб╕л.
* * *          
Просвист╕ли... То й я свищу,
Сам пан над собою.
Не бо╖ться мокрий дощу,
А голий розбою.

ВЕЛИКИЙ МИСТЕЦЬКИЙ «ВИБУХ»

У нас на кожн╕м поворот╕
Тепер Лучано Паваротт╕.

РОЗДУМИ НЕЖОНАТОГО

Мабуть, таки п╕ду до Наст╕ я,
Бо не продовжиться династ╕я.

ТОМУ, ХТО СП╤ВА╢ П╤СНЮ «КРОПИВА»

Дереза ти моя, дереза!
Довкруг тебе стриба╓ коза.
Краще буду до╖ти козу,
Ан╕ж ту корчувать дерезу.
* * *
— Мабуть, поплентаюсь до шинку, —
Потилицю почухав д╕д-поет,
Бо н╕кому полагодить машинку
╤ п╕зно углибати в ╤нтернет.
* * *
Чим дурн╕ший телепень скандальний,
Тим його гучн╕ша маячня,
А коли ти чолов╕к нормальний,           
То не дзявкне нав╕ть цуценя.                
* * *
╤ там, де Придн╕стров’я, 
Нам Бог не дав здоров’я.
╤ там, де остр╕в Тузла,
Свободонька загрузла.
* * *
«Ой, гук, мати, гук, де козаки йдуть.
╤ веселая та дор╕женька, куди вони йдуть».
На м╕ста дивлюсь ╕ на села я.
Ой, веселая, ой, веселая...

КРАХ СТАРОГО ЛОВЕЛАСА   

Прекрасна лед╕ ззаду й спереду.
Приходь в нед╕лю, а чи в середу.
Так н╕ ж, приплентавсь у четвер.
Прийшов, побачив ╕... помер.

* * *
Один б╕жить в Москву, а другий в НАТО.
Не допоможуть думи, н╕ сенати.
Пора б уже музики власн╕ мати,
Не танцювать п╕д дудочку чужу...
Над б╕лим полем душу колишу,
Але вона не хоче засинати.
* * *
Бувало, прил╕тали горобц╕
Клювати зерна на мо╖м балкон╕.
Як бачили, що маю щось в руц╕,
Аж гопака втинали на бетон╕.
Тепер у мене зерняток нема,
То й горобц╕в поглинула п╕тьма.
* * *
Одна груша дичка, друга степовичка...
Дай ╖м, Боже, дорости до неба Павличка.
* * *
Над нашою стороною
Т╕льки «ахи» з «охами».
Зароста╓м бузиною
Та чортополохами.
* * *
Знов потоптали душ╕ мал╕
Злод╕╖ прийшл╕, домашн╕ загреби…
Голос прапращур╕в ╕з-п╕д земл╕:
— Так, братовбивц╕,
Так вам ╕ треба!
* * *  
Гн╕вивсь на тих, що п╕дтинали мр╕ю,
Коли ╕шов у молоду юрму.
Змиривсь. Тепер прощаю лиход╕ю —
Всевидящий за все воздасть йому.
* * *
Як ╓ кор╕ння — буде й пав╕ть.
Дн╕пра не вип’╓ лютий зм╕й.
Одне лиш треба: не лукавить,
В руках тримати лук тугий.
* * *
Туман — по долин╕.
Учора ╕ нин╕.
* * *
Олесь Гончар розпочинав сержантом,
В полон узявши св╕тову безмеж,
А ти, тупак, обд╕лений талантом,
╤з генеральським ходиш аксельбантом,
Хоч двох сл╕вець докупи не складеш.

У ПОТОЙБ╤ЧЧ╤

Тут нема н╕ долара, н╕ гривн╕,
В╕дкупитись не зможеш н╕як.
Тут ус╕ перед Господом р╕вн╕ —
Ол╕гарх ╕ останн╕й жебрак.

СПАДОК

Його легко д╕лити, братове:
Я п╕д себе не гр╕б обома.
╤ виходить тепер, що кр╕м Слова
Н╕чог╕с╕нько в мене нема.
* * *
В╕н за тих було затих,
А за цих ╕знов баз╕ка.
Що не скаже — см╕х ╕ гр╕х.
Пожал╕ймо чолов╕ка.
* * *
Ось бутончик газовий потухне —
╤ без чаю залишишся вмить.
«Все о’кей, козаче!» — так на кухн╕
Рад╕обрехунчик шавкотить.

«НОВАТОР»     
 
На к╕н виходить бовдур з вихилясом
Вперем╕шку матюччя з фентез╕.
Гада╓ в╕н, що ос╕длав Пегаса,
Насправд╕ ж хвацько ╖де на коз╕.
* * *        
Одна горила говорила,
Що вийде зам╕ж за Гаврила,
Та передумала горила,
Бо в╕лла в обранця згор╕ла.
* * *
Як не бреши, злодюжко, не вертись,
На тебе жде Всевишнього покара,
Ось т╕льки б заясн╕ла небовись
Й розв╕ялась людиновбивча хмара.
В небесн╕й канцеляр╕╖ десь ╓
На кожного нег╕дника дось╓.

«ВЕЛИКИЙ МОВНИК»

Усе присво╖в — ╕ юрму, й тюрму,
Заводи, земл╕, аж до бур’янини...
Тепер лише зосталося йому
Присво╖ти Героя Укра╖ни.
* * *
Якщо ви не бачили траг╕комед╕╖,
Загляньте у наш╕ масмед╕╖.

ВС╤ — НА ВИБОРИ!

Злод╕яки, брехнею п╕дкован╕,
В п╕двор╕ттях голотою обматюкован╕,
Душ╕ ловили ловко.
Сп╕ваючи «ще не вмерла»,
Об╕цяли народов╕ перли,
Давали ж перловку.
* * *
В конгломерат╕ слави ╕ хули
Хто випрямивсь, а хто ще навкол╕нц╕...
Д╕ждались: шустр╕ шустери прийшли,
Щоб визначати кращих укра╖нц╕в.

НА В╤ДКРИТТЯ УРАНОВО╥ ШАХТИ В СТЕПУ

Заробимо ╕ на штани, й на плахти,
Коли в уранов╕ пол╕зем шахти,
╤ матимем добра того чимало,
Що й на погребн╕ стачить покривала.
* * *
Поки ходжу по сво╖й земл╕, —
Не над╕йтесь! — не буду мовчати.
Проти вас, знав╕сн╕л╕ загарбники зл╕,
Отче слово поставлю на чати.
* * *               
Циклони ╕ антициклони...
Дияволи ╕ циклопи
З Америки, Аз╕╖ та ╢вропи
Хочуть, щоб бив ╖м поклони.
Не вийде, п╕дступн╕ «доброд╕╖»!
У мене сво╖ мелод╕╖,
Кор╕ння ╕ крони.
* * *
Зус╕б╕ч монстри ╕ лих╕ прояви
Летять до нас алюром — три хрести.
Не допускаймо, щоб глумивсь диявол
На ц╕й земл╕ любов╕ й доброти.
* * *
Усе п╕шло донизу юзом
У цей невизначений час.
В╕н став — на лихо! — боягузом.
Тремтить. За себе чи за нас?

В╤З╤Я  
          
Н╕ч кругом облягла,
безпросв╕тна ╕ глупа.
╤ чого ти кричиш, як на пупа?
╤ чого ти з екрана
рвеш на грудях сорочку
Та глаголиш, що ладен
померти за Неньку?
Туману напуска╓ш
на душу маленьку,
А на думц╕: т╕льки б владу                     
та грош╕ — на бочку.      
* * *
Людинолюбц╕, ф╕лантропи
Летять до нас, мов сарана,
З Москви, Америки, ╢вропи, —
╤ горе знов не обмина. 
* * *
Вчини, Господи, ще одне диво:
Захисти од несамовито╖ комашн╕.
От би стать проти не╖ гн╕вливо,
Так украли шабл╕ замашн╕...

ПЕРЕД ТЕЛЕЯЩИКОМ

╤ знову наша доля — на обоч╕,
Лавиною — нахабна маячня.
За голову хапа╓ться р╕дня:
Чому ж козацька слава —
в «зон╕ ноч╕»,
Чому для не╖ нестача╓ дня?
* * *
Облудна ╕ знайома вс╕м мелод╕я:
В╕н краде та в ма╓ток св╕й гребе,
Гука╓ людям, щоб ловили злод╕я,
Нема того, щоб уп╕ймать себе.

«П╤СНЯРИ»

Чужинецьке усе взяли на прокат.
Укра╖нська душа для них — не формат.

ВАРАН

В сумн╕й пустел╕ жив старий варан,
Стогнав соб╕ од невигойних ран,
А дикуни сказали: — Просим пана! —
Й зварили необачного варана.
* * *
До нашого хутора
Привезли комп’ютера,
╤ тепер у той екран
Тупо дивиться баран.

КАРТИНКА

Сховався день за небозв╕д важкий.
Виймають душу з нас христопродавц╕
У скверику побрязкують пляшки —
Д╕вчата й хлопц╕ бавляться на лавц╕.
* * *
У л╕карн╕, як на псарн╕:
Шкуру зн╕муть ╕ — безкарн╕.
* * *
Може, ще раз сплакнути
в жилетку чорту
В п╕дсобц╕ московського
аеропорту?
Чи сид╕ть мовчкома на згарищ╕?
Посов╕туйте нам, господа ╕ товар╕щ╕..
* * *
Н╕бито гарн╕ бордел╕ в Техас╕,
Та в нас щонайкращ╕ —
моб╕льн╕, на трас╕.
* * *
На вулиц╕ вировище гуде.
Бал правлять ворожбити та бандити.
Не в╕да╓, на лихо, молоде,
На цьому св╕т╕ як достойно жити.
* * *
Коли довкруг шал╕ють ненажерц╕,
Свята любове, не погасни в серц╕!
Ти пут╕вець до правди, до мети
Державн╕й Укра╖н╕ осв╕ти.
* * *
Так буйно росте дереза й кропива,
Пшениченька ж ледве жива...
* * *
З ферми вкрали останню шиферину —
«Розбудову╓м» Укра╖ну...
* * *
Колишн╕й друг тепера запан╕в
╤ не бажа╓ знатися ╕з тими,
Яких благав, не маючи штан╕в:
— Допомож╕ть, р╕дненьк╕ побратими.
* * *
На м╕тингах в╕н, добрий ╕ хоробрий,
Пророкував кра╖н╕ щасний обр╕й,
Та знаючи одне лиш «ще не вмерла»,
Позбувся шабл╕, ╕ коня, ╕ берла.
* * *
╤ де моя запропастилась дуж╕сть,
Коли для прац╕ нестачало дня?
У в╕ч╕ л╕зуть напролом байдуж╕сть,
Знев╕ра, братовбивство ╕ брехня.
* * *
Кожному Бог дав частку
сво╓╖ безм╕рност╕,
Радост╕, туги, любов╕ ╕ в╕рност╕.
Пригощайся. Та не забувай:
Коли йтимеш за небокрай,
Покидаючи вир тимчасовост╕,
Зостав на р╕дн╕й земл╕
троянду сов╕ст╕.
* * *
В╕д усього на св╕т╕ в╕льн╕,
У зат╕нку кволо╖ бер╕зки
См╕ються, як божев╕льн╕,
Пивор╕зи ╕ пивор╕зки...
* * *
Там, де був оазис культури,
У попел╕ кубляться кури...

СИНАМ

У пошуках гуманних ╕стин
Ум╕йте волод╕ть мечем.
Не п╕ддавайтеся нечистим,
Не йд╕ть у служки до н╕кчем.
* * *
Тримаючи по в╕тру носа,
В╕н ╕ншого нанюхав боса.
Зв╕дтод╕ горе-переб╕жчик
Для мене — Бог простить — неб╕жчик.
* * *
Юнаки ╕ д╕вки забамбулен╕,
Т╕льки й чути  в╕д них «перемать».
╤ джерела, ╕ душ╕ замулен╕,
╤ нема кому ╖х рятувать.
* * *
Половина люду скаче,
Половина плаче.
Побивайся, не здавайся,
Не журись, козаче.
Так воно було й пребуде
В╕д Хреста, Аллаха й Будди.
*  * *
Позостались нам п╕сн╕ ╕ м╕ти,
Роду незбагненна глибина.
Виростають укра╖нськ╕ д╕ти,
Хай же ╖х неволя обмина.
* * *       
Завдяки деб╕льност╕
Досягли «стаб╕льност╕».
* * *
Голосили п╕вн╕ трет╕
На папер╕, в ╕нтернет╕
╤ на с╕дал╕ в хл╕в╕,
Але щось не розвиднялось...
А п╕вням отим здавалось,
Що вони ╕ще жив╕.
* * *
Чуж╕ й «домашн╕»
людовбивц╕ й злод╕╖
Терористичн╕ вивчили мелод╕╖,
На люд нещасний натягнули шори,
Накрали та й ховаються в офшори.
* * *
Неукра╖нська Рада безпорадна
На оч╕ людям накида╓ рядна,
╤з сурк╕сами гра╓ться в футбола,
А Укра╖на — край порогу гола.

БРАТИ КЛИЧКИ

Кулачн╕ монстри ними перебит╕.
Хай зна╓ св╕т, що ╓ Вкра╖на в св╕т╕.

ТЕЛЕВ╤З╤Я

На будь-як╕м канал╕ ми конали,
Шов╕н╕стичне дивлячись ТБ.
Нас убивали шоу, сер╕али,
Лиш в «зон╕ ноч╕» бачили себе.
* * *
Згаду╓мо, як воно було...
Човпимо ╕ вусом не ворушимо,
Щоб здолати всесв╕тянське зло,
Що нависло над малими душами.
* * *
Що ж ти, доленько, д╕╓ш з╕ мною?
Захисти од страх╕тного зла.
Так хот╕лось побачити Волю живою,
А ти привида привела.
* * *
Вже й не знаю, як з собою ладить.
Сам соб╕ наказую: живи!
А нав╕що?
Н╕кому й погладить
Сиво╖ дурно╖ голови.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9910

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков