Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримський Майдан

Доброго дня, шановна редакціє! Коли не враховувати вже відспівані колядки та щедрівки і нариси про художників, то простір вашої газети більше нагадує Некрополь. Безперечно, вічна шана і пам’ять героям і невинно убієнним. І заради них треба жити далі, розвиватися, виходити із лабіринтів зневіри і відчаю. А ми все ще в полоні ганьби, ще так часто на мітингах прикликають (навіщо?) царя Плаксія. Кажуть, що тільки мужні люди вміють по-справжньому радіти. Тож будьмо мужні. Нехай багачі бігають за примарними втіхами, а ми будемо вирощувати свято в душі, як прекрасну квітку, що не в’яне. 
І досить закликів любити мову (інші вас і не читають), а живіть в українській мові природним життям і пишіть про космос, про природу, відкрийте інтерактивну сторінку, передусім для кримчан, щоб не почувалися розрізненими, тож хай люди пишуть про своїх друзів, котиків, собачок, про надії і сподівання, всілякі цікаві замальовки з життя, хай наповниться їхнє життя творчістю і визнанням.
Не забувайте і про сільські школи, прекрасних сільських вчительок української мови, для яких ви повинні стати опорою – бо це ж вони виховують справжніх українців. Шукайте скрізь творчих, натхненних, закоханих у мову, і побачите, як нас багато, і тоді вже дійсно нас не подолати.
Можна ще й колонку психолога відкрити, бо це не тільки модно, а й необхідно в наш час розмитих орієнтирів. Бо та ж політика горезвісна часом видається позалюдською формою існування. Ось вельми впливова «патріотка» Наталя Королевська звинувачує за рекордно жахливу ціну на газ… уряд Азарова. Якщо це правда, то що тоді брехня? Як пояснити цю зневагу до людей? Виходить – просто спритно застовби бренд патріотизму і вже роби й кажи, що хочеш – «піпл все схаває». Як і «герой революції» майор Мельниченко, що швидко оформив через патентне бюро бренд, тобто торгову марку «плівки Мельниченка».
Навіть у простому, незначущому житті ми робимо свій, ніби й незначний моральний вибір, який, можливо, впливає не тільки на долю окремої людини, а й нації загалом. І якщо не все у нас гаразд, то що ми робимо не так? Які маємо пріоритети поза гучними гаслами? Хто ми в повсякденному житті?
Пишіть про життя, щоб ожила й ваша газета, і забилася жилка, закалатало серце, застугоніла кров. Щоб не забували всі ми, що життя все-таки прекрасне.
(Вірш старий, бо я вже не пишу – творча пустка)

Щойно ранок сполохано стукав в вікно.
А вже час готувати вечерю.
Я — всього лише стіл, за яким в доміно
Гучно губиться час мій знічев’я.
Навіть в сонній знемозі відлунює гра —
В вічних клопотах, наче без дії.
Коли ж тиша зірками із неба спада —
Забуваю, про що мені мріять.

Кожен з нас має свою пустку в душі, яку намагається наповнити вірою, творчістю і спілкуванням, щоб не оселились у ній жахливі демони.
Для нас, читачів вашої газети, — спілкуванням українською від серця до серця. Тож запрошуйте в свою «Світлицю» побільше добрих людей, наповнюйте її світлом, надією і радістю. Не обманіть наших сподівань!

З повагою,
Любов МОНЦЕВА
м. Бахчисарай

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2012 > Тема "Резонанс"