Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 30.12.2011 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 30.12.2011
КОВТОК ЧИСТОГО ПОВ╤ТРЯ

Якось ми з Надиром засид╕лися за вечерею. За в╕кном було вже темно, з╕йшов молодий м╕сяць. Ми сьогодн╕ п╕зно прийшли додому — для середи це звична справа. У цей день я затримуюся в школ╕, тому що займаюся в театральн╕й студ╕╖, а у Надира тренування з дзюдо. Ми вже пили чай, коли з-за столу п╕дв╕вся д╕д, збираючись  дивитися по телев╕зору «Подробиц╕». Раптом в╕н зупинився ╕ подивився мен╕ п╕д ноги, а пот╕м док╕рливо спрямував погляд на мене. Я спочатку було здивувався, пот╕м глянув соб╕ п╕д ноги ╕ все зрозум╕в... Б╕ля мо╖х н╕г лежав шматок хл╕ба, — як в╕н туди потрапив, не второпаю! Справа в тому, що в нашому будинку до хл╕ба завжди ставилися, як до яко╖сь святин╕, бо ще пок╕йна бабуся розпов╕дала, що мр╕╓ю д╕тей перших пово╓нних рок╕в було бажання на╖стися простого чорного хл╕ба.  А тут п╕д мо╖ми ногами лежав б╕лий пшеничний окра╓ць...
— П╕дн╕ми хл╕б! — суворо сказав д╕дусь. — У голодн╕ часи ось цим шматочком хл╕ба, який зараз лежить п╕д вашими ногами, хтось м╕г врятувати соб╕ життя...
Нам з братом стало соромно, опустивши голови, ми сид╕ли за столом, боячись п╕двести оч╕. Д╕д дуже р╕дко сердився на нас. В╕н, трохи помовчавши, продовжив:
— Я зараз вам розпов╕м про голод, а ви подумайте ╕ зроб╕ть висновки, — сказав д╕д. — ╤стор╕я, яку я вам зараз розпов╕м, трапилася в далек╕ 30-т╕ роки. У кра╖н╕ почався голод. З прилавк╕в магазин╕в зникли хл╕б, борошно та ╕нш╕ продукти. Люди пухли з голоду ╕ вмирали. Особливо страждали д╕ти... У Криму люди теж страждали в╕д недо╖дання, але найважче було у багатьох областях Укра╖ни та Рос╕╖... Пам’ятаю, з Укра╖ни люди, рятуючись в╕д голоду, ╖хали до Криму. В наше село Акманай при╖хало к╕лька с╕мей, дв╕ з яких оселилися у нас вдома: одна с╕м’я оселилася в халуп╕, а друга влаштувалася в комор╕, перероблен╕й п╕д житло. Добре запам’ятав дядька ╤вана ╢втушенка.
С╕м’я його складалася з дружини ╕ трьох ще зовс╕м маленьких д╕тей. В╕н говорив укра╖нською, а ми трохи знали рос╕йську мову, тому одне одного розум╕ли. Жили ми з ними дуже дружно. Ми, як могли, допомагали ╖м, д╕лилися тим, що у нас було. Пам’ятаю, як ми допомагали рибалкам тягнути с╕т╕. Справа в тому, що багато жител╕в села Акманай виживали за рахунок рибно╖ ловл╕, ╕ рибалки за нашу роботу платили нам рибою. Пам’ятаю, як ми з дядьком ╤ваном ходили купатися, пот╕м йшли вздовж берега моря ╕ збирали рибу, яку хвилею викидало на берег... Так минав час, життя потрохи налагоджувалося.
Пот╕м почалася в╕йна, ╕ ми знову пережили к╕лька голодних рок╕в. У 1943 роц╕ мене погнали в рабство до Австр╕╖. Навесн╕ 1944 року мен╕ ╕ к╕льком мо╖м товаришам вдалося втекти ╕ при╓днатися до Червоно╖ Арм╕╖, в як╕й прослужив до 1951 року. Про депортац╕ю кримських татар д╕знався лише в 1945 роц╕ з лист╕в родич╕в. Вони мен╕ написали, що 18 травня 1944 року дядько ╤ван заступився за нас ╕ намагався довести в╕йськовим, що ми н╕ в чому не винн╕, на що йому пригрозили, що за вчинення опору влад╕ його разом з с╕м’╓ю виселять з Криму разом з кримськими татарами. Свою с╕м’ю, — продовжував д╕д, — я знайшов у 1951 роц╕ п╕сля демоб╕л╕зац╕╖ з арм╕╖ в Самаркандськ╕й област╕, недалеко в╕д м╕ста Джуми, в радгосп╕ ╕мен╕ ╤лл╕ча, куди потрапила значна частина акманайц╕в. Окр╕м кримських татар, а вони становили 90 %, у радгосп╕ жили чотири родини н╕мц╕в Поволжя, 12-14 с╕мей рос╕ян, розкуркулених ╕ висланих з середньо╖ смуги Рос╕╖, три корейськ╕ с╕м’╖ та чотири с╕м’╖ турк╕в-месхетинц╕в, як╕ також потрапили сюди в роки лихол╕ття... Потр╕бно сказати, що вс╕ ми, об’╓днан╕ одним нещастям, жили дуже дружно. Серед кримських татар було багато висококласних фах╕вц╕в, тому радгосп завдяки спецпереселенцям став одним з найбагатших у республ╕ц╕.
Минав час, велика частина акманайц╕в перебралася в м. Джума, будували будинки, грали вес╕лля, народжували д╕тей, але н╕ на хвилину не забували про свою ╕сторичну Батьк╕вщину, про Крим. Вони в╕рили, що настануть так╕ часи, коли вони з╕ сво╖ми д╕тьми повернуться у сво╖ р╕дн╕ кра╖, до свого р╕дного Акманаю.
На початку 60-х рок╕в у житт╕ депортованих акманайц╕в в╕дбулася знаменна под╕я — в м╕сто Джума при╖хав ╤ван Миколайович ╢втушенко. Це той самий ╢втушенко, який, рятуючись в╕д голоду в 30-т╕ роки, знайшов соб╕ притулок ╕ порятунок у нашому р╕дному сел╕. Минуло ст╕льки рок╕в, а в╕н не забував акманайц╕в, нашу с╕м’ю, шукав нас ╕ знайшов! Зустр╕ч з дядьком ╤ваном описати дуже важко, ст╕льки було радост╕, ст╕льки вражень! В╕н розпов╕в нам, що живе, як ╕ ран╕ше, в Криму, що нас там дуже не вистача╓, що Крим без кримських татар — це не Крим! У нашому будинку вс╕ ц╕ дн╕ збиралися колишн╕ сус╕ди, родич╕, колишн╕ односельц╕. Вони приходили, щоб послухати розпов╕д╕ про Батьк╕вщину з вуст людини, яка живе там. Для них це означало дуже багато, бо це була перша в╕сточка з Криму, з ╖хнього р╕дного Акманаю — це був для них во╕стину ковток чистого пов╕тря. ╢втушенко прожив у м. Джума близько десяти дн╕в ╕ вс╕ ц╕ десять дн╕в в╕н був найб╕льш бажаним гостем у будинках колишн╕х акманайц╕в. ╤ з ким би в╕н не сп╕лкувався,  завжди з вдячн╕стю згадував мого батька, вашого прад╕да — д╕да Аблу, який врятував його ╕ його с╕м’ю в╕д голоду в 1932 роц╕...
При╖зд дядька ╤вана ╢втушенка в м. Джума надихнув акманайц╕в на боротьбу за повернення на свою Батьк╕вщину. В╕н знову по╖хав додому в Крим, а ми ще довго його згадували.
Д╕д, розпов╕вши нам цю ╕стор╕ю, довго сид╕в мовчки, а пот╕м п╕шов до себе в к╕мнату. А ми з братиком, деякий час обговорювали цю ╕стор╕ю.
— Слухай, Бек╕р, адже нащадки дядька ╤вана живуть, напевно, в Криму, — раптом сказав Надир, — напиши про це!
Так, подумав я, про це варто написати, ╕ не т╕льки про це! Про те, що ми — щасливе покол╕ння, яке не зазнало страшних голодних рок╕в… Про те, що ми пиша╓мося тим, що народилися ╕ живемо на батьк╕вщин╕ сво╖х предк╕в, у найпрекрасн╕шому куточку земно╖ кул╕ — в Криму. ╤ про те, який у нас чудовий д╕дусь Абдурешит!

Бек╕р АБЛА╢В,
учень 7 класу Нижньог╕рсько╖ ЗОШ № 2 в АР Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 30.12.2011 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9799

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков