Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 30.12.2011 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 30.12.2011
Данило КОНОНЕНКО: «ДОЛЯ МОЯ – ЩАСЛИВА…»

З ЮВ╤ЛЕ╢М, ПОБРАТИМЕ!
1 с╕чня 2012 року виповню╓ться 70 рок╕в одному ╕з засновник╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕», багатол╕тньому ╕ незм╕нному (нав╕ть поза штатом!) редактору в╕дд╕лу л╕тератури газети, в╕домому кримському поетов╕
Данилу Андр╕йовичу КОНОНЕНКУ.
Колектив «Кримсько╖ св╕тлиц╕» сердечно в╕та╓ Вас, шановний Даниле Андр╕йовичу, з╕ св╕тлим юв╕ле╓м! Зичимо козацького здоров’я ╕ творчого довгол╕ття. З роси ╕ води Вам на многая ╕ благая л╕та!

Данило КОНОНЕНКО: «ДОЛЯ МОЯ – ЩАСЛИВА…»
Пров╕дною зорею укра╖нського Криму назвав Данила Кононенка в╕домий л╕тератор з Канади Яр Славутич. ╤ це — аж н╕як не переб╕льшення. В╕н — один з орган╕затор╕в Товариства укра╖нсько╖ мови в Криму, був першим його головою, один з фундатор╕в поки що ╓дино╖ укра╖нсько╖ газети на теренах автоном╕╖ «Кримська св╕тлиця», очолю╓ в н╕й (хоч нин╕ ╕ на громадських засадах) в╕дд╕л л╕тератури й мистецтва; шеф-редактор дитячо╖ газети «Джерельце» (додаток до «КС»); заступник голови Кримського товариства «Укра╖на-Св╕т», багато рок╕в був оч╕льником  Кримсько╖ орган╕зац╕╖ Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни.
Та передовс╕м Д. Кононенко — знаний не т╕льки в Криму поет, перекладач, публ╕цист, палкий поборник нашо╖ державност╕. За внесок у в╕дродження укра╖нсько╖ культури в автоном╕╖ удосто╓ний л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Степана Руданського, за значн╕ усп╕хи в нац╕онально-патр╕отичному вихованн╕ д╕тей та молод╕, прищеплення ╖м патр╕отичного ставлення до укра╖нсько╖ мови — прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника. Йому присуджено звання — заслужений д╕яч мистецтв АРК, заслужений журнал╕ст Укра╖ни.
Розмовля╓мо з Данилом Кононенком напередодн╕ його 70-л╕тнього юв╕лею.

— Даниле Андр╕йовичу, знаю, Ви — скромна, не амб╕тна людина. Та все ж, будь ласка, к╕лька сл╕в про сво╖ корен╕...
— Уперше я глянув на цей кольоровий св╕т (вибачте за тавтолог╕ю!) 1 с╕чня на другий р╕к в╕йни в сел╕ Ребедайл╕вка Кам’янського району на Черкащин╕. Певна р╕ч, у с╕м’╖ колгоспника. Тут, у Кам’янц╕, яка пам’ята╓ декабрист╕в, О. Пушк╕на, П. Чайковського, одному з найчудов╕ших куточк╕в Укра╖ни, серед легенд минувшини, серед кв╕тучо╖ зелен╕ на кам’янистих берегах сивого Тясмину зак╕нчив десятир╕чку ╕ працював у райгазет╕, в т╕й сам╕й, де ще семикласником опубл╕кував св╕й перший в╕рш:
Яблука на яблун╕,
мов рожев╕ зор╕,
Вечори над Тясмином,
мов меди прозор╕.
Пахне чорнобривцями,
травами чубатими,
М╕сяць б╕лим лебедем
проплива над хатами...
— В одному з есе Ви згаду╓те знайомство з Василем Симоненком, те, як саме в╕н п╕дтримав «юний голосочок» — Ваш╕ перш╕ проби пера...
— Так, спогади про т╕ зустр╕ч╕ й дос╕ «десь на дн╕ мого серця» (П. Тичина). Я не вважаю себе другом, як дехто, тепер уже класика нашо╖ л╕тератури. То був просто випадковий зб╕г обставин, хоча, ясна р╕ч, н╕чого в житт╕ не бува╓ випадковим. Василь тод╕, в мо╖ юнацьк╕ л╕та, працював у газет╕ «Молодь Черкащини» ╕ я надсилав йому, а частенько й привозив у Черкаси з Кам’янки (та х╕ба т╕льки я?) сво╖ в╕рш╕. В╕н ╖х «проц╕джував кр╕зь сито», кращ╕ в╕дбирав для друку.
— Чи довго йшли до першо╖ книжки?
— Довгенько. У 60-70-х роках мене багато публ╕кували в кримськ╕й прес╕. На п╕востров╕ я служив в арм╕╖, пот╕м учився в С╕мферопольському пед╕нститут╕ (тепер — ун╕верситет). Мешкаючи пост╕йно в С╕мферопол╕ (ось уже п╕вв╕ку!), «крутився», як-то кажуть, у вир╕ л╕тературного життя, а от потикатися на люди з книжечкою було страшнувато. Так чи ╕накше, а поетичний м╕й перв╕сток «Джерело» випурхнув у св╕т т╕льки в 1972 роц╕. Благословив його св╕тло╖ пам’ят╕ знаний критик ╕ л╕тературознавець, професор, м╕й навчитель Олександр ╤ванович Губар, написавши позитивну реценз╕ю на рукопис зб╕рки.
— Книжку пронизу╓ мотив во╓нного лихол╕ття, яке довелося пережити не т╕льки Вам у ранньому дитинств╕. ╥╖ схвально оц╕нили критики ╕ читач╕. Пам’ята╓ться, Михайло Острик писав у статт╕ «Прост╕р шукань»: «Чекав я на зб╕рку Данила Кононенка з т╕╓╖ пори, як прочитав у газет╕ «Л╕тературна Укра╖на» його в╕рш «Останн╕й день в╕йни»:
Ой, не грала гармонь,
А плакала.
Ой, ридала гармонь
 ридма...
Тихо зойкнула
Хв╕ртка злякано:
— Мамо! Ма...
А в сел╕ «Перемога»
 чулося,
Б╕гли з поля худ╕ ж╕нки...
Мати в чорну печаль
 запнулася
На в╕ки.
Коли читаю такий в╕рш, — з╕зна╓ться в╕н, — зда╓ться, н╕би в╕н був завжди. Тут нема╓ роблених екстраваганц╕й, автор зум╕в природно вилити в слов╕ те, що близьке до само╖ плот╕ переживань. Нав╕ть не «зум╕в» — воно н╕би само «зум╕лося». В╕д себе додам: частенько читаю цю поез╕ю учням. Якби моя воля, — вм╕стив би ╖╖ у вс╕х шк╕льних хрестомат╕ях.
— Спасиб╕!
— До реч╕, майже двадцять рок╕в тому «Л╕тературна Укра╖на» (на перш╕й стор╕нц╕!) опубл╕кувала Ваше послання «Слово до кримських укра╖нц╕в». У ньому наголошу╓ться, що ми отут, «у Криму, не у гостях, а вдома», «╕ н╕хто, ╕ н╕коли нас не вирве з ц╕╓╖ земл╕», що «невже ж бо ми мову свою у Криму до к╕нця розгубили!». Достеменно: н╕хто нас уже не вирве з ц╕╓╖ земл╕. А от мову свою ми тут зберегли чи розгубили?
— Дуже болюча тема! Ви ж зна╓те, що ми, укра╖нц╕, тут, як н╕хто, перебува╓мо п╕д величезним пресом рос╕йських мас-мед╕а ╕ взагал╕ рос╕йсько╖ мас-культури. Якщо по вс╕й Укра╖н╕ усе робиться для того, щоб наша мова була зведена до статусу одн╕╓╖ з двох, бажано рос╕йсько╖, то що вже говорити про специф╕чний Крим? Однак, думаю, ситуац╕я не д╕йде до того стану, коли сорок рок╕в тому в Криму була лише одна укра╖нська школа ╕ батьки прагнули зв╕льнити сво╖х чад в╕д вивчення мови Т. Шевченка. Зараз в автоном╕╖ — с╕м укра╖нських шк╕л, наступного року виповниться двадцять рок╕в, як виходить «Кримська св╕тлиця», ╕ 13 рок╕в — дитячому додатку до не╖ «Джерельце» (чого це коштувало журнал╕стам редакц╕╖ — один Бог зна╓!). Такий позитив — х╕ба не досягнення укра╖нц╕в Криму? М╕ж ╕ншим, у м╕стах ╕ селах автоном╕╖ перестали озиратися на укра╖нську мову, як нею розмовля╓ш. Щоправда, у мов╕ тих, хто назива╓ себе хохлами, дом╕ну╓ суржик. Чи не про них писала Леся Укра╖нка: «Послуха╓ш, що цей пан говорить, то краще б в╕н говорив по-китайському!» А д╕тей у наших школах учать мову державну шанувати, любити ╖╖. Десять рок╕в посп╕ль я очолював жур╕ всекримського конкурсу з укра╖нсько╖ мови ╕мен╕ Петра Яцика, ст╕льки ж проводив л╕тературний конкурс серед школяр╕в «Ми д╕ти тво╖, Укра╖но!» При╓мно, що конкурс виявля╓ молоденьк╕ укра╖нськ╕ таланти, зас╕ва╓ в юн╕ серця р╕дне слово. Через цей конкурс пройшла майже тисяча учн╕в. ╤ щоразу бачиш ╖хн╕ сяюч╕ оч╕. Рад╕ю, що нин╕ вже й старший онук м╕й Данилко, учень 5-го класу укра╖нсько╖ школи-г╕мназ╕╖, бере участь в конкурс╕ ╕мен╕ Петра Яцика.
— За п╕дсумками конкурсу щор╕чно виходили книжечки з кращими творами юних поет╕в, проза╖к╕в, публ╕цист╕в. ╤ до кожно╖ Ваша передмова...
— Так. А меценатом видання цих зб╕рок, як ╕ самого конкурсу, стала канадка укра╖нського походження Мар╕я Ф╕шер-Слиж...
— Кримськ╕ владц╕ навряд чи здатн╕ на таке!
— Свята правда! В ╕нших областях м╕сцева влада пост╕йно вид╕ля╓ кошти на видання книжок м╕сцевих автор╕в. У нас, в Криму, також вид╕ляють, але на укра╖нську книжку дуже еп╕зодично.
— ╤стинно, у нас тема «письменник ╕ влада», як зауважив ╤ван Драч в одному з ╕нтерв’ю, дуже специф╕чна. Але ж треба ум╕ти нав╕ть в╕д ц╕╓╖ влади, як╕й опону╓мо, домагатись для нац╕онально╖ справи бодай якихось кошт╕в.
— Хто ж заперечу╓? Але згадаймо слова ╕ншого ╤вана з пр╕звищем Франко: «Фантастичн╕ плани! Фантастичн╕ мр╕╖!». Та як ╖м зд╕йснитись? Кажуть, економ╕чна ж скрута... Тож не перестаю стверджувати: в╕д кожного з нас залежить, наск╕льки ми будемо непохитними ╕ посл╕довними у в╕дстоюванн╕ сво╓╖ мови ╕ культури, робити задля цього бодай невеличк╕, але конкретн╕ реч╕. Так╕, як наш л╕тературний конкурс серед школяр╕в Криму.
— Гаразд, повернемося до творчост╕. У вашому доробку — п’ять поетичних зб╕рок, багато переклад╕в, публ╕цистика, л╕тературно-критичн╕ статт╕, редакторство, громадська робота. До свого 70-р╕ччя п╕дготували соб╕ ╕ нам, читачам, так╕ подарунки, що ╖м може позаздрити будь-хто. А ще ж разом з композиторами створили низку п╕сень, серед яких найб╕льш в╕дом╕ «Земле моя кримська», «В╕к Укра╖ну люби», «Село мо╓». Як це все в вас по╓дну╓ться? Де джерело то╖ сили?
— Не в╕дкрию Америки: письменник — це профес╕я особлива. Вона вимага╓ велико╖ в╕ддач╕, якщо хочете самопожертви. Письменник мусить собою жертвувати, не жал╕ти н╕ нерв╕в, н╕ часу. Напевне, я не один такий мудрий, хто замолоду привчив себе до самоорган╕зац╕╖, до дисципл╕ни. Тому-то й встигаю так багато. Найголовн╕ше те, що все, що ти робиш, треба робити з любов’ю, думати б╕льше про ╕нших, ан╕ж про себе...
— Недарма ж одна з Ваших книг ма╓ назву «З любов╕ й добра». В н╕й пружно б’ють животворн╕ джерела цих благородних людських почутт╕в. Водночас живуть у н╕й не менш прекрасн╕ начала — над╕я ╕ в╕ра — одухотворяюч╕ стимули творчост╕ й самого життя:
Не все збулось,
 про що так мр╕яв;
Щось загубив,
 щось в╕днайшов...
Та я живу, бо ╓ над╕я,
╢ в серц╕ в╕ра ╕ любов.
Перепрошую, а що вмотивовувало Вас перекладати, так би мовити, «будувати» мости духовного ╓днання народ╕в, людей? Коли б з╕брати все, перекладене Данилом Кононенком, то вилилось би в к╕лька том╕в.
Переклада╓те ╕ поез╕ю, ╕ прозу з р╕зних мов — в╕д рос╕йсько╖ до молдавсько╖ ╕ адигейсько╖. Чи не найб╕льше — з б╕лорусько╖ ╕ кримськотатарсько╖. Аж дивно, що там, у Ки╓в╕, у Сп╕лц╕ письменник╕в ╕ дос╕ вас не пом╕тили як талановитого перекладача. ╤ плодовитого — теж.
— Може, банально звучить: переклади — моя друга любов. П╕сля поез╕╖. Зрозум╕в на власному досв╕д╕: перекладаючи з чужих мов, збагачуюсь сам духовно ╕ профес╕йно. Це ж справжня насолода, коли в╕дчува╓ш ╕ншого автора, мову, ╕ вона «звучить тоб╕ як р╕дна» (П. Тичина). У мо╓му актив╕ к╕лька перекладних книжок. Найвагом╕ша, нав╕ть у буквальному смисл╕ — «Кримськотатарськ╕ народн╕ казки та легенди», що побачила св╕т у ки╖вському видавництв╕ «Етнос» 2007 року, обсягом 507 стор╕нок ╕... вагою близько шести к╕лограм╕в. Вийшли дв╕ книги, що м╕стять мо╖ переклади кримськотатарських казок ╕ легенд ╕ в С╕мферопол╕, ще зб╕рка опов╕дань ╕ казок для д╕тей Нузета Умерова «М╕й друг Руслан»; книга А. Озенбашли «Трагед╕я Криму», в як╕й висв╕тлюються д╕йсн╕ причини ем╕грац╕╖ кримських татар за час╕в царизму; «Батьк╕вщино, здрастуй!» — зб╕рка в╕рш╕в кримськотатарських поет╕в та народних п╕сень.
— В╕дчува╓ться, що Вам близьк╕ твори, як╕ переклада╓те. Це видно хоча б з того, що Ви — ще й автор вступних статей, коментар╕в у тих книгах, що з’явилися у ваших перекладах. Скаж╕мо, в згадан╕й «Батьк╕вщино, здрастуй!» вража╓ передмова «Мости духовного ╓днання». Майже на п╕всотн╕ стор╕нок про укра╖нсько-кримськотатарськ╕ л╕тературн╕ зв’язки з давн╕х час╕в до наших дн╕в. Квал╕ф╕коване сол╕дне досл╕дження, якому позаздрили б ╕ доктори наук. Одначе Ви назвали лише шматочок з перекладеного. Чимало оприлюднено в газетах, журналах...
— Не для похвальби: задовгим буде список. Ось дещиця з опубл╕кованого: з б╕лорусько╖ — поез╕╖ Петруся Бровки, Г. Буравк╕на, Максима Танка, С. Граховського, проза В. Бикова, В. Караткевича, Т. Бондар, В. Некля╓ва, Л. Арабей; з рос╕йсько╖ — поез╕╖ Л. Мартинова, В. Орлова, М. Брауна, Г. Петникова, В. Басирова та багатьох ╕нших. Ще перекладаю з грузинсько╖, таджицько╖, в╕рменсько╖, угорсько╖...
— Даниле Андр╕йовичу, Ви — упорядник ун╕кально╖ поетично╖ антолог╕╖ «Люблю тебе, м╕й Криме!». ╤ знову ж — автор розлого╖ вступно╖ статт╕. Перше видання антолог╕╖ побачило св╕т 1988 року у видавництв╕ «Тавр╕я», а друге, значно перероблене ╕ доповнене, — через двадцять рок╕в у видавництв╕ «Доля». До того ж, за власний кошт. Ц╕каво, з чого ╕ як це почалося?
— Древн╕й земл╕ Тавриди, ╖╖ ╕стор╕╖, людям, як╕ перетворюють цей сонячний край, присвятили чимало в╕рш╕в поети р╕зних нац╕ональностей ╕ р╕зних покол╕нь. У Криму давн╕ше виходили друком колективн╕ поетичн╕ зб╕рки, що складалися з ╖хн╕х твор╕в. Я ж поставив соб╕ за мету залучити (уперше!) до антолог╕╖ твори на кримську тематику т╕льки укра╖нських поет╕в — ╕ тих, кого, на жаль, уже нема серед нас, ╕ нин╕ сущих. ╥╖ в╕дкрива╓ неперевершений «Човен» ╢. Греб╕нки ╕ «замикають» в╕рш╕ багатьох сучасних автор╕в. Тут ╓ також поез╕╖ Лес╕ Укра╖нки, О. Олеся, М. Зерова, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, Б. Ол╕йника — вс╕х не перел╕чити. Гадаю, що й нин╕шн╓, друге видання, не останн╓. Адже п╕дроста╓ поетичне «плем’я молоде», з’являються все нов╕ й нов╕ твори про наш край. Отже, це антолог╕я, в яко╖, певно ж, н╕коли не буде к╕нця. Бо Крим — символ само╖ поез╕╖, а Поез╕я — в╕чна!
— А що спонукало Вас писати л╕тературно-критичн╕ статт╕, реценз╕╖, публ╕цистику на захист р╕дно╖ мови, л╕тератури ╕ культури взагал╕?
— Мен╕ щастило в житт╕ на зустр╕ч╕ з багатьма майстрами слова та й робота цьому сприяла, як головував у Кримськ╕й орган╕зац╕╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Захот╕лось розпов╕сти про творч╕сть тих, з ким зустр╕чався. Так народились л╕тературн╕ портрети Василя Симоненка, Василя Д╕денка, Дмитра Черевичного, Михайла Тернавського, Ореста Корсовецького, Леон╕да Никоненка, Миколи Негоди, Федора Кравченка, Анатол╕я Бортняка... Власне, це не л╕тературознавство в чистому вигляд╕, а й белетристика, ╕ есе╖. ╤ мо╖ реценз╕╖ — передус╕м враження в╕д книжок колег по перу. Я також написав ╜рунтовн╕ передмови до зб╕рок учител╕в-поет╕в Катерини Степчин, Натал╕ Мух╕но╖, В╕ри Пальохи, поетеси Галини Литовченко.
— Можу посв╕дчити: Ваше л╕тературознавство ц╕каве. Бо емоц╕йне, поетичне, осмислю╓ться через призму серця. Ну, а дружба з публ╕цистикою?
— Даруйте за пафосн╕сть, хто ж, як не ми, письменники, захистить у вкрай зрос╕йщеному Криму, де нас етн╕чна меншина, укра╖нське слово, укра╖нську книжку? Це для мене не просто фрази. Це одна з мо╖х внутр╕шн╕х спонук боронити художн╕м ╕ публ╕цистичним словом нашу мову. Без не╖ не може бути нашо╖ нац╕╖, нашо╖ держави, нашого майбутнього. На цьому стою з ранньо╖ молодост╕. Загалом, без публ╕цистики, без поез╕╖ не було б мо╓╖ дол╕. В л╕тературу, як ╕ б╕льш╕сть наших поет╕в, проза╖к╕в, я прийшов з журнал╕стики, чимало потрудився в газетах, видавництв╕ та й зараз працюю у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». Спасиб╕ добрим людям ╕ бойовому, енерг╕йному нашому редакторов╕ В╕кторов╕ Качул╕, що не дали «рят╕вникам» ╕з Ки╓ва ╖╖ похоронити. В╕дроджена, вона знову св╕тить, з╕гр╕ва╓ сво╖м теплом укра╖нц╕в Тавр╕йського краю. Не уявляю себе поза «Св╕тлицею». Бо чим же ще так можна пот╕шити душу?
— Запитання на «засипку»: чи щаслива Ви людина?
— Зна╓те, щастя ма╓ багато барв. Я ж скажу: воно, як ╕ талант, залежить в╕д Бога. Ще — вм╕ння працювати не покладаючи рук ╕ реал╕зуватися, досягнувши гармон╕╖ твого внутр╕шнього св╕ту ╕ твого життя. Доля моя щаслива, творча ╕ особиста. Маю кохану дружину, чудових сина ╕ доньку, тр╕йко онук╕в. Чи треба ще щось додати? Звичайно, я щасливий на вс╕ сто!
— Дякую за розмову. Многая л╕та, Поете! З роси ╕ води!

Сп╕лкувався Василь ЛАТАНСЬКИЙ

На фото: Лауреати прем╕╖ ╕м. Олекси Г╕рника Данило Кононенко (л╕воруч) ╕ Василь Латанський в редакц╕╖ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» (фото 2005 р.)


Данило КОНОНЕНКО
СЛОВО ДО  КРИМСЬКИХ УКРА╥НЦ╤В

Укра╖нц╕ мо╖!
Кримськ╕ браття
У перш╕м кол╕нц╕!
Чом принишкли соб╕,
Н╕би вас ╕ нема в ц╕м краю?!
Ми ж таки ще жив╕,
Ми ж бо з вами таки
укра╖нц╕,
╤ не втратили г╕дн╕сть,
╤ сов╕сть, ╕ мову свою!
Ми ж бо з вами отут,
У Криму,
Не у гостях, а вдома.
Тут наш р╕д,
Тут оселя
В кв╕туч╕м вишнев╕м садку...
╤ працю╓мо ми
До знемоги, до поту,
До втоми,
Як д╕ди ╕ батьки,
Як судилось ╕ нам
На в╕ку.
╤ н╕куди нам зв╕дси
Пов╕к не п╕ти, не под╕тись,
╤ н╕хто, ╕ н╕коли
Нас не вирве з ц╕╓╖ земл╕.
Тут могили батьк╕в.
Тут живуть наш╕
Внуки ╕ д╕ти,
Тут пустили кор╕ння
Праправнуки наш╕
Мал╕...
Крим — наш д╕м!
Укра╖нц╕ здавен
╤ жили тут ╕ часто бували:
Богуславка Маруся
Тут сво╖х спородила
Син╕в.
Нашу Лесю Вкра╖нку
Простори оц╕ вчарували,
Чумаки просто неба
Отут надивлялися
Сн╕в.
Тут Богдана Хмельницького
Слава гучна не з╕в’яла,
╤ Степана Руданського
Ялта ╕ще пам’ята!
Укра╖нськ╕ полки
Севастополь
В╕д зайд захищали,
Запорозький козак
Перекоп на баскому кон╕
Прол╕тав...
Ск╕льки ж нашо╖
Кров╕ свято╖
За волю в краю ц╕м
Пролито!
Ск╕льки вкладено сил,
Щоб були тут ╕ мир,
╤ добро!
╤ в сухому степу
Для життя,
Щоб врожа╖лось жито,
З Укра╖ни сюди
Привели ми каналом
Дн╕про!
Дай же, Дн╕пре, нам,
Р╕дний,
╤ змоги сво╓╖,
╤ сили!
Дай прозор╕сть думок
╤ глибинн╕сть,
╤ мудр╕сть свою.
Ороси наш╕ душ╕,
Як поля
Спрагл╕ води тво╖
Оросили,
Об’╓днай наш народ
У ╓дину ╕ дружну
С╕м’ю.
Край оцей
Ми давно в╕днайшли,
Обжили й полюбили,
В╕н з╕брав нас ус╕х,
Як збира╓ р╕ка руча╖...
Боже ж м╕й!
Та невже ж бо ми мову
Свою
У Криму до к╕нця
розгубили,
Та невже ж ми забулися,
Хто ми ╕ зв╕дки
Й чи╖?!
Укра╖нц╕ мо╖!
Пробуд╕ться!
Не будьте байдуж╕:
Ваша доля таки ж бо
У ваших у дужих руках!
Хай же сповняться горд╕стю
Ваш╕ застоян╕ душ╕,
Доки жар укра╖нства
╤ще не потух,
Не зачах!
О, братове мо╖!
Не соромтеся мови сво╓╖!
Не соромтесь п╕сень,
Що полонять увесь
Б╕лий св╕т!
Не цурайтеся
неньки-Вкра╖ни,
Горн╕теся серцем до не╖,
Бо без не╖ зав’янем,
Загинем,
Як гине у непог╕дь
Цв╕т!
Земляки мо╖ кримськ╕!
Та ж випрям╕ть плеч╕
╤ спини!
З-пом╕ж ╕нших в Криму
Хай ╕ ваш╕ бринять голоси!
Ми ж бо з вами таки
Живемо на земл╕ Укра╖ни!
Ми ж бо ще укра╖нц╕!
Укра╖нц╕
На в╕чн╕ часи!
1992 р.

Данило КОНОНЕНКО
УКРА╥Н╤


Укра╖но моя нескорена,
Невпокорена ╕ свята!
Лихом-б╕дами переорана
╤ характером, ой, крута!
Ти не т╕льки за плугом
 ходила, —
Коли треба – дзвен╕ли
 й шабл╕!
Не зборола тебе вража сила –
Вор╕женьки п╕дступн╕ ╕ зл╕.
Ти – ╕ горда, ╕ нездоланна,
Тебе вславили на в╕ки
Козаки Богуна ╤вана
╤ Богдана Хмеля полки.
За твою за святу свободу,
Не шкодуючи свого життя,
Йшли сини тво╖ на Голготу,
Йшли ╕з в╕рою в майбуття!
Укра╖но, св╕танна зоре,
Незалежна, як Божий св╕т,
Хай тебе обмина╓ горе,
Хай росте наш козацький р╕д!

╤╤
Р╕дна, кохана, ╓дина, —
Сонце мо╖х над╕й,
Мат╕р моя Укра╖на,
Син я нав╕ки тв╕й.
Кращо╖ не шукаю, —
Кращо╖ — не знайти!
Все, що найкраще маю
Це, Батьк╕вщино, — ти!
Буду тебе любити
До дн╕в останн╕х сво╖х,
Буду тебе боронити
В╕д ус╕ляких лих.
Маю дочку ╕ сина,
Маю онук╕в я.
З тобою — одна-╓дина
Ми нав╕ки с╕м’я.
Ти — н╕жний цв╕т калини,
Ти — Чура╖вни п╕сня,
В╕льна моя Укра╖но,
Р╕дна моя В╕тчизно.

ЯК ТОБ╤ ЖИВЕТЬСЯ, МОВО, У КРИМУ?

Мово, наша мово, кв╕тко волошкова,
Як тоб╕ живеться, мово у Криму?
Чи в пошан╕ п╕сня, чи в пошан╕ слово,
Те, яке ми мовим одне одному?
Скажемо в╕дверто: мова не в пошан╕,
Падчеркою мова наша тут живе…
Чим же завинила ти в Криму, кохана?!
Всяк тебе, як хоче, по живому рве.
Варто лиш промовить в людн╕м м╕сц╕ слово —
«Гавар╕ панятно!» — крикне шов╕н╕ст.
«Гавар╕ на наш╓м» — от ╕ вся розмова.
Отакий печерний ╕нтернац╕онал╕ст.
Де вже там про р╕дн╕ укра╖нськ╕ школи,
Про театр, про книгу слово нам сказать.
«Н╓ дождьот╓сь!» — кине «друг» якийсь, — н╕коли, —
Але ж н╕, чека╓м, будем ждать ╕ ждать!
В╕римо, г╕мназ╕й ще у нас прибуде,
╤ в Криму державна мова забринить!
Бо у сво╖й хат╕ правда ╓ ╕ буде,
╤ Тараса слово буде з нами жить!
Житимеш ти, мово, кв╕тко волошкова,
Не дамо н╕кому тв╕й топтати цв╕т.
Будеш веселково, наше р╕дне слово,
У серцях у наших ясно пломен╕ть!

*   *   *
Береж╕мо Шевченка –
В нас Шевченко один!
В╕н, як батько ╕ ненька,
В╕н, як брат нам, як син.

В╕н – це наша над╕я,
Що горить, як зоря.
В╕н розумне нам с╕╓
З стор╕нок «Кобзаря»!

В╕н – це наша Вкра╖на,
Над Дн╕пром осяйним,
Незалежна, ╓дина,
Нездоланна н╕ким.

Наш Шевченко – це п╕сня,
Та, яку не убить!
Нин╕, в╕чно ╕ пр╕сно
Буде з нами в╕н жить!

*   *   *
Про це вже мовлено не раз,
╤ в цьому ╕стина ╓дина:
Допоки ╓ у нас Тарас –
Допоки й буде Укра╖на!

Н╕де, н╕коли й повсякчас
Не в╕дречеться ненька сина:
Допоки ╓ в нас Укра╖на, —
Допоки буде ╕ Тарас!

Допоки ╓ у нас Тарас,
Його величне й чесне слово,
Н╕хто не знищить нашу мову,
Н╕хто не викор╕нить нас!

Допоки ╓ у нас Дн╕про,
Допоки ╓ верба й калина,
Дов╕ку буде й Укра╖на,
А з нею щастя ╕ добро!

ЖИТТЯ МО╢, ВКЛОНЯЮСЬ Я ТОБ╤

Журливо так сплива╓ день за днем –
╤дуть дощ╕ ╕ на душ╕ – тумани,
╤ ц╕ птахи, невтримн╕ меломани,
Сп╕вають не весняне – щось сумне…

Лиш зр╕дка пром╕нь сонця промайне –
Такий завжди чеканий ╕ жаданий,
Неначе погляд любо╖, коханий,
Ося╓ ╕ з╕гр╕╓ враз мене.

╤ оживе душа ╕ стрепенеться,
Бо все оце – туман ╕ дощ – минеться,
╤ розцв╕туть св╕танки голуб╕…
╤ще мо╖ не находились ноги,
Ще ждуть мене стежини ╕ дороги,
Життя мо╓, вклоняюсь я тоб╕!


Данилов╕ КОНОНЕНКУ

Там за сн╕гами-розлуками
як ти живеш у Криму?
Хоч ти укв╕тчаний
внуками,
я тебе теж об╕йму!
Жити не можеш
без клопоту,
робиш добро без поз.
Ще б тоб╕ торбу ╕ бороду —
був би як Д╕д Мороз.
Ох, ц╕ швидк╕ юв╕ле╖!
Ох, все прудк╕ш╕ л╕та!
Знаю, не втонеш в ╓ле╖,
голово золота.
Людям козацького крою
н╕коли нав╕ть стар╕ть.
Це на таких героях
╕ Укра╖на сто╖ть!

Василь МАРСЮК
*   *   *
╢ люди, як скеля —
морське шумовиння
об них,
розбившися гр╕зно,
внизу там облизу╓ п’ятки...
...У кримському серц╕
╓ збо╖ сво╖ й неполадки,
печаль кипарис╕в —
в╕дгом╕н задавнених лих...
А ми все м╕рку╓мо:
зв╕дки та сива печаль?
В Тавриду вернуться
вигнанц╕ тво╖, Укра╖но...
╤ туга татарська
в мо╖х укра╖нських очах
вогнем закипа,
наймирн╕шим вогнем
злотоп╕нним.
Рад╕й, Укра╖но!
Таких лише дек╕лька скель,
╕ знову за с╕ллю напровесн╕ рушим до Криму —
за с╕ллю життя. Чумацьку шукаючи риму
до цих добродушних,
обпалених сонцем осель.
╤ стр╕не нас Н╕на
╕з купою внук╕в малих —
Посланиця горда
ясного смоленського краю.
З татарським акцентом
рос╕йськ╕ слова залунають,
╕ сп╕в укра╖нський
озветься до них.

Тамара КОСТЕЦЬКА

*   *   *

Вельмишановний Даниле Андр╕йовичу! Зразкова театральна студ╕я «Св╕танок» КРЦДЮТ в╕та╓ Вас з днем народження ╕ пропону╓ казкове прив╕тання:
В цей день для Вас см╕╓ться сонце з неба,
╤ н╕жно пахнуть кв╕ти,
його теплом з╕гр╕т╕.
Вам дятел на св╕танн╕
в╕дстукав прив╕тання,
╤ мишка-шкряботушка
Посмикала за вушко.
А котик походжа╓
╕ Вам добра бажа╓.
Тож прийм╕ть ╕ наш╕
прив╕тання,
╤ нехай, неначе в добр╕й
казц╕
Збудуться ус╕ Ваш╕
бажання!
Обн╕ма╓мо, ц╕лу╓мо, любимо, чека╓мо Ваших в╕рш╕в, «Кримську св╕тлицю» та «Джерельце»!

З повагою — учн╕ студ╕╖ «Св╕танок» та А. Петрова ╕ О. Польченко

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 30.12.2011 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9792

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков