"Кримська Свiтлиця" > #50 за 30.12.2011 > Тема "Українці мої..."
#50 за 30.12.2011
Данило КОНОНЕНКО: «ДОЛЯ МОЯ – ЩАСЛИВА…»
З ЮВ╤ЛЕ╢М, ПОБРАТИМЕ! 1 с╕чня 2012 року виповню╓ться 70 рок╕в одному ╕з засновник╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕», багатол╕тньому ╕ незм╕нному (нав╕ть поза штатом!) редактору в╕дд╕лу л╕тератури газети, в╕домому кримському поетов╕ Данилу Андр╕йовичу КОНОНЕНКУ. Колектив «Кримсько╖ св╕тлиц╕» сердечно в╕та╓ Вас, шановний Даниле Андр╕йовичу, з╕ св╕тлим юв╕ле╓м! Зичимо козацького здоров’я ╕ творчого довгол╕ття. З роси ╕ води Вам на многая ╕ благая л╕та!
Данило КОНОНЕНКО: «ДОЛЯ МОЯ – ЩАСЛИВА…» Пров╕дною зорею укра╖нського Криму назвав Данила Кононенка в╕домий л╕тератор з Канади Яр Славутич. ╤ це — аж н╕як не переб╕льшення. В╕н — один з орган╕затор╕в Товариства укра╖нсько╖ мови в Криму, був першим його головою, один з фундатор╕в поки що ╓дино╖ укра╖нсько╖ газети на теренах автоном╕╖ «Кримська св╕тлиця», очолю╓ в н╕й (хоч нин╕ ╕ на громадських засадах) в╕дд╕л л╕тератури й мистецтва; шеф-редактор дитячо╖ газети «Джерельце» (додаток до «КС»); заступник голови Кримського товариства «Укра╖на-Св╕т», багато рок╕в був оч╕льником Кримсько╖ орган╕зац╕╖ Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Та передовс╕м Д. Кононенко — знаний не т╕льки в Криму поет, перекладач, публ╕цист, палкий поборник нашо╖ державност╕. За внесок у в╕дродження укра╖нсько╖ культури в автоном╕╖ удосто╓ний л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Степана Руданського, за значн╕ усп╕хи в нац╕онально-патр╕отичному вихованн╕ д╕тей та молод╕, прищеплення ╖м патр╕отичного ставлення до укра╖нсько╖ мови — прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника. Йому присуджено звання — заслужений д╕яч мистецтв АРК, заслужений журнал╕ст Укра╖ни. Розмовля╓мо з Данилом Кононенком напередодн╕ його 70-л╕тнього юв╕лею.
— Даниле Андр╕йовичу, знаю, Ви — скромна, не амб╕тна людина. Та все ж, будь ласка, к╕лька сл╕в про сво╖ корен╕... — Уперше я глянув на цей кольоровий св╕т (вибачте за тавтолог╕ю!) 1 с╕чня на другий р╕к в╕йни в сел╕ Ребедайл╕вка Кам’янського району на Черкащин╕. Певна р╕ч, у с╕м’╖ колгоспника. Тут, у Кам’янц╕, яка пам’ята╓ декабрист╕в, О. Пушк╕на, П. Чайковського, одному з найчудов╕ших куточк╕в Укра╖ни, серед легенд минувшини, серед кв╕тучо╖ зелен╕ на кам’янистих берегах сивого Тясмину зак╕нчив десятир╕чку ╕ працював у райгазет╕, в т╕й сам╕й, де ще семикласником опубл╕кував св╕й перший в╕рш: Яблука на яблун╕, мов рожев╕ зор╕, Вечори над Тясмином, мов меди прозор╕. Пахне чорнобривцями, травами чубатими, М╕сяць б╕лим лебедем проплива над хатами... — В одному з есе Ви згаду╓те знайомство з Василем Симоненком, те, як саме в╕н п╕дтримав «юний голосочок» — Ваш╕ перш╕ проби пера... — Так, спогади про т╕ зустр╕ч╕ й дос╕ «десь на дн╕ мого серця» (П. Тичина). Я не вважаю себе другом, як дехто, тепер уже класика нашо╖ л╕тератури. То був просто випадковий зб╕г обставин, хоча, ясна р╕ч, н╕чого в житт╕ не бува╓ випадковим. Василь тод╕, в мо╖ юнацьк╕ л╕та, працював у газет╕ «Молодь Черкащини» ╕ я надсилав йому, а частенько й привозив у Черкаси з Кам’янки (та х╕ба т╕льки я?) сво╖ в╕рш╕. В╕н ╖х «проц╕джував кр╕зь сито», кращ╕ в╕дбирав для друку. — Чи довго йшли до першо╖ книжки? — Довгенько. У 60-70-х роках мене багато публ╕кували в кримськ╕й прес╕. На п╕востров╕ я служив в арм╕╖, пот╕м учився в С╕мферопольському пед╕нститут╕ (тепер — ун╕верситет). Мешкаючи пост╕йно в С╕мферопол╕ (ось уже п╕вв╕ку!), «крутився», як-то кажуть, у вир╕ л╕тературного життя, а от потикатися на люди з книжечкою було страшнувато. Так чи ╕накше, а поетичний м╕й перв╕сток «Джерело» випурхнув у св╕т т╕льки в 1972 роц╕. Благословив його св╕тло╖ пам’ят╕ знаний критик ╕ л╕тературознавець, професор, м╕й навчитель Олександр ╤ванович Губар, написавши позитивну реценз╕ю на рукопис зб╕рки. — Книжку пронизу╓ мотив во╓нного лихол╕ття, яке довелося пережити не т╕льки Вам у ранньому дитинств╕. ╥╖ схвально оц╕нили критики ╕ читач╕. Пам’ята╓ться, Михайло Острик писав у статт╕ «Прост╕р шукань»: «Чекав я на зб╕рку Данила Кононенка з т╕╓╖ пори, як прочитав у газет╕ «Л╕тературна Укра╖на» його в╕рш «Останн╕й день в╕йни»: Ой, не грала гармонь, А плакала. Ой, ридала гармонь ридма... Тихо зойкнула Хв╕ртка злякано: — Мамо! Ма... А в сел╕ «Перемога» чулося, Б╕гли з поля худ╕ ж╕нки... Мати в чорну печаль запнулася На в╕ки. Коли читаю такий в╕рш, — з╕зна╓ться в╕н, — зда╓ться, н╕би в╕н був завжди. Тут нема╓ роблених екстраваганц╕й, автор зум╕в природно вилити в слов╕ те, що близьке до само╖ плот╕ переживань. Нав╕ть не «зум╕в» — воно н╕би само «зум╕лося». В╕д себе додам: частенько читаю цю поез╕ю учням. Якби моя воля, — вм╕стив би ╖╖ у вс╕х шк╕льних хрестомат╕ях. — Спасиб╕! — До реч╕, майже двадцять рок╕в тому «Л╕тературна Укра╖на» (на перш╕й стор╕нц╕!) опубл╕кувала Ваше послання «Слово до кримських укра╖нц╕в». У ньому наголошу╓ться, що ми отут, «у Криму, не у гостях, а вдома», «╕ н╕хто, ╕ н╕коли нас не вирве з ц╕╓╖ земл╕», що «невже ж бо ми мову свою у Криму до к╕нця розгубили!». Достеменно: н╕хто нас уже не вирве з ц╕╓╖ земл╕. А от мову свою ми тут зберегли чи розгубили? — Дуже болюча тема! Ви ж зна╓те, що ми, укра╖нц╕, тут, як н╕хто, перебува╓мо п╕д величезним пресом рос╕йських мас-мед╕а ╕ взагал╕ рос╕йсько╖ мас-культури. Якщо по вс╕й Укра╖н╕ усе робиться для того, щоб наша мова була зведена до статусу одн╕╓╖ з двох, бажано рос╕йсько╖, то що вже говорити про специф╕чний Крим? Однак, думаю, ситуац╕я не д╕йде до того стану, коли сорок рок╕в тому в Криму була лише одна укра╖нська школа ╕ батьки прагнули зв╕льнити сво╖х чад в╕д вивчення мови Т. Шевченка. Зараз в автоном╕╖ — с╕м укра╖нських шк╕л, наступного року виповниться двадцять рок╕в, як виходить «Кримська св╕тлиця», ╕ 13 рок╕в — дитячому додатку до не╖ «Джерельце» (чого це коштувало журнал╕стам редакц╕╖ — один Бог зна╓!). Такий позитив — х╕ба не досягнення укра╖нц╕в Криму? М╕ж ╕ншим, у м╕стах ╕ селах автоном╕╖ перестали озиратися на укра╖нську мову, як нею розмовля╓ш. Щоправда, у мов╕ тих, хто назива╓ себе хохлами, дом╕ну╓ суржик. Чи не про них писала Леся Укра╖нка: «Послуха╓ш, що цей пан говорить, то краще б в╕н говорив по-китайському!» А д╕тей у наших школах учать мову державну шанувати, любити ╖╖. Десять рок╕в посп╕ль я очолював жур╕ всекримського конкурсу з укра╖нсько╖ мови ╕мен╕ Петра Яцика, ст╕льки ж проводив л╕тературний конкурс серед школяр╕в «Ми д╕ти тво╖, Укра╖но!» При╓мно, що конкурс виявля╓ молоденьк╕ укра╖нськ╕ таланти, зас╕ва╓ в юн╕ серця р╕дне слово. Через цей конкурс пройшла майже тисяча учн╕в. ╤ щоразу бачиш ╖хн╕ сяюч╕ оч╕. Рад╕ю, що нин╕ вже й старший онук м╕й Данилко, учень 5-го класу укра╖нсько╖ школи-г╕мназ╕╖, бере участь в конкурс╕ ╕мен╕ Петра Яцика. — За п╕дсумками конкурсу щор╕чно виходили книжечки з кращими творами юних поет╕в, проза╖к╕в, публ╕цист╕в. ╤ до кожно╖ Ваша передмова... — Так. А меценатом видання цих зб╕рок, як ╕ самого конкурсу, стала канадка укра╖нського походження Мар╕я Ф╕шер-Слиж... — Кримськ╕ владц╕ навряд чи здатн╕ на таке! — Свята правда! В ╕нших областях м╕сцева влада пост╕йно вид╕ля╓ кошти на видання книжок м╕сцевих автор╕в. У нас, в Криму, також вид╕ляють, але на укра╖нську книжку дуже еп╕зодично. — ╤стинно, у нас тема «письменник ╕ влада», як зауважив ╤ван Драч в одному з ╕нтерв’ю, дуже специф╕чна. Але ж треба ум╕ти нав╕ть в╕д ц╕╓╖ влади, як╕й опону╓мо, домагатись для нац╕онально╖ справи бодай якихось кошт╕в. — Хто ж заперечу╓? Але згадаймо слова ╕ншого ╤вана з пр╕звищем Франко: «Фантастичн╕ плани! Фантастичн╕ мр╕╖!». Та як ╖м зд╕йснитись? Кажуть, економ╕чна ж скрута... Тож не перестаю стверджувати: в╕д кожного з нас залежить, наск╕льки ми будемо непохитними ╕ посл╕довними у в╕дстоюванн╕ сво╓╖ мови ╕ культури, робити задля цього бодай невеличк╕, але конкретн╕ реч╕. Так╕, як наш л╕тературний конкурс серед школяр╕в Криму. — Гаразд, повернемося до творчост╕. У вашому доробку — п’ять поетичних зб╕рок, багато переклад╕в, публ╕цистика, л╕тературно-критичн╕ статт╕, редакторство, громадська робота. До свого 70-р╕ччя п╕дготували соб╕ ╕ нам, читачам, так╕ подарунки, що ╖м може позаздрити будь-хто. А ще ж разом з композиторами створили низку п╕сень, серед яких найб╕льш в╕дом╕ «Земле моя кримська», «В╕к Укра╖ну люби», «Село мо╓». Як це все в вас по╓дну╓ться? Де джерело то╖ сили? — Не в╕дкрию Америки: письменник — це профес╕я особлива. Вона вимага╓ велико╖ в╕ддач╕, якщо хочете самопожертви. Письменник мусить собою жертвувати, не жал╕ти н╕ нерв╕в, н╕ часу. Напевне, я не один такий мудрий, хто замолоду привчив себе до самоорган╕зац╕╖, до дисципл╕ни. Тому-то й встигаю так багато. Найголовн╕ше те, що все, що ти робиш, треба робити з любов’ю, думати б╕льше про ╕нших, ан╕ж про себе... — Недарма ж одна з Ваших книг ма╓ назву «З любов╕ й добра». В н╕й пружно б’ють животворн╕ джерела цих благородних людських почутт╕в. Водночас живуть у н╕й не менш прекрасн╕ начала — над╕я ╕ в╕ра — одухотворяюч╕ стимули творчост╕ й самого життя: Не все збулось, про що так мр╕яв; Щось загубив, щось в╕днайшов... Та я живу, бо ╓ над╕я, ╢ в серц╕ в╕ра ╕ любов. Перепрошую, а що вмотивовувало Вас перекладати, так би мовити, «будувати» мости духовного ╓днання народ╕в, людей? Коли б з╕брати все, перекладене Данилом Кононенком, то вилилось би в к╕лька том╕в. Переклада╓те ╕ поез╕ю, ╕ прозу з р╕зних мов — в╕д рос╕йсько╖ до молдавсько╖ ╕ адигейсько╖. Чи не найб╕льше — з б╕лорусько╖ ╕ кримськотатарсько╖. Аж дивно, що там, у Ки╓в╕, у Сп╕лц╕ письменник╕в ╕ дос╕ вас не пом╕тили як талановитого перекладача. ╤ плодовитого — теж. — Може, банально звучить: переклади — моя друга любов. П╕сля поез╕╖. Зрозум╕в на власному досв╕д╕: перекладаючи з чужих мов, збагачуюсь сам духовно ╕ профес╕йно. Це ж справжня насолода, коли в╕дчува╓ш ╕ншого автора, мову, ╕ вона «звучить тоб╕ як р╕дна» (П. Тичина). У мо╓му актив╕ к╕лька перекладних книжок. Найвагом╕ша, нав╕ть у буквальному смисл╕ — «Кримськотатарськ╕ народн╕ казки та легенди», що побачила св╕т у ки╖вському видавництв╕ «Етнос» 2007 року, обсягом 507 стор╕нок ╕... вагою близько шести к╕лограм╕в. Вийшли дв╕ книги, що м╕стять мо╖ переклади кримськотатарських казок ╕ легенд ╕ в С╕мферопол╕, ще зб╕рка опов╕дань ╕ казок для д╕тей Нузета Умерова «М╕й друг Руслан»; книга А. Озенбашли «Трагед╕я Криму», в як╕й висв╕тлюються д╕йсн╕ причини ем╕грац╕╖ кримських татар за час╕в царизму; «Батьк╕вщино, здрастуй!» — зб╕рка в╕рш╕в кримськотатарських поет╕в та народних п╕сень. — В╕дчува╓ться, що Вам близьк╕ твори, як╕ переклада╓те. Це видно хоча б з того, що Ви — ще й автор вступних статей, коментар╕в у тих книгах, що з’явилися у ваших перекладах. Скаж╕мо, в згадан╕й «Батьк╕вщино, здрастуй!» вража╓ передмова «Мости духовного ╓днання». Майже на п╕всотн╕ стор╕нок про укра╖нсько-кримськотатарськ╕ л╕тературн╕ зв’язки з давн╕х час╕в до наших дн╕в. Квал╕ф╕коване сол╕дне досл╕дження, якому позаздрили б ╕ доктори наук. Одначе Ви назвали лише шматочок з перекладеного. Чимало оприлюднено в газетах, журналах... — Не для похвальби: задовгим буде список. Ось дещиця з опубл╕кованого: з б╕лорусько╖ — поез╕╖ Петруся Бровки, Г. Буравк╕на, Максима Танка, С. Граховського, проза В. Бикова, В. Караткевича, Т. Бондар, В. Некля╓ва, Л. Арабей; з рос╕йсько╖ — поез╕╖ Л. Мартинова, В. Орлова, М. Брауна, Г. Петникова, В. Басирова та багатьох ╕нших. Ще перекладаю з грузинсько╖, таджицько╖, в╕рменсько╖, угорсько╖... — Даниле Андр╕йовичу, Ви — упорядник ун╕кально╖ поетично╖ антолог╕╖ «Люблю тебе, м╕й Криме!». ╤ знову ж — автор розлого╖ вступно╖ статт╕. Перше видання антолог╕╖ побачило св╕т 1988 року у видавництв╕ «Тавр╕я», а друге, значно перероблене ╕ доповнене, — через двадцять рок╕в у видавництв╕ «Доля». До того ж, за власний кошт. Ц╕каво, з чого ╕ як це почалося? — Древн╕й земл╕ Тавриди, ╖╖ ╕стор╕╖, людям, як╕ перетворюють цей сонячний край, присвятили чимало в╕рш╕в поети р╕зних нац╕ональностей ╕ р╕зних покол╕нь. У Криму давн╕ше виходили друком колективн╕ поетичн╕ зб╕рки, що складалися з ╖хн╕х твор╕в. Я ж поставив соб╕ за мету залучити (уперше!) до антолог╕╖ твори на кримську тематику т╕льки укра╖нських поет╕в — ╕ тих, кого, на жаль, уже нема серед нас, ╕ нин╕ сущих. ╥╖ в╕дкрива╓ неперевершений «Човен» ╢. Греб╕нки ╕ «замикають» в╕рш╕ багатьох сучасних автор╕в. Тут ╓ також поез╕╖ Лес╕ Укра╖нки, О. Олеся, М. Зерова, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, Б. Ол╕йника — вс╕х не перел╕чити. Гадаю, що й нин╕шн╓, друге видання, не останн╓. Адже п╕дроста╓ поетичне «плем’я молоде», з’являються все нов╕ й нов╕ твори про наш край. Отже, це антолог╕я, в яко╖, певно ж, н╕коли не буде к╕нця. Бо Крим — символ само╖ поез╕╖, а Поез╕я — в╕чна! — А що спонукало Вас писати л╕тературно-критичн╕ статт╕, реценз╕╖, публ╕цистику на захист р╕дно╖ мови, л╕тератури ╕ культури взагал╕? — Мен╕ щастило в житт╕ на зустр╕ч╕ з багатьма майстрами слова та й робота цьому сприяла, як головував у Кримськ╕й орган╕зац╕╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Захот╕лось розпов╕сти про творч╕сть тих, з ким зустр╕чався. Так народились л╕тературн╕ портрети Василя Симоненка, Василя Д╕денка, Дмитра Черевичного, Михайла Тернавського, Ореста Корсовецького, Леон╕да Никоненка, Миколи Негоди, Федора Кравченка, Анатол╕я Бортняка... Власне, це не л╕тературознавство в чистому вигляд╕, а й белетристика, ╕ есе╖. ╤ мо╖ реценз╕╖ — передус╕м враження в╕д книжок колег по перу. Я також написав ╜рунтовн╕ передмови до зб╕рок учител╕в-поет╕в Катерини Степчин, Натал╕ Мух╕но╖, В╕ри Пальохи, поетеси Галини Литовченко. — Можу посв╕дчити: Ваше л╕тературознавство ц╕каве. Бо емоц╕йне, поетичне, осмислю╓ться через призму серця. Ну, а дружба з публ╕цистикою? — Даруйте за пафосн╕сть, хто ж, як не ми, письменники, захистить у вкрай зрос╕йщеному Криму, де нас етн╕чна меншина, укра╖нське слово, укра╖нську книжку? Це для мене не просто фрази. Це одна з мо╖х внутр╕шн╕х спонук боронити художн╕м ╕ публ╕цистичним словом нашу мову. Без не╖ не може бути нашо╖ нац╕╖, нашо╖ держави, нашого майбутнього. На цьому стою з ранньо╖ молодост╕. Загалом, без публ╕цистики, без поез╕╖ не було б мо╓╖ дол╕. В л╕тературу, як ╕ б╕льш╕сть наших поет╕в, проза╖к╕в, я прийшов з журнал╕стики, чимало потрудився в газетах, видавництв╕ та й зараз працюю у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». Спасиб╕ добрим людям ╕ бойовому, енерг╕йному нашому редакторов╕ В╕кторов╕ Качул╕, що не дали «рят╕вникам» ╕з Ки╓ва ╖╖ похоронити. В╕дроджена, вона знову св╕тить, з╕гр╕ва╓ сво╖м теплом укра╖нц╕в Тавр╕йського краю. Не уявляю себе поза «Св╕тлицею». Бо чим же ще так можна пот╕шити душу? — Запитання на «засипку»: чи щаслива Ви людина? — Зна╓те, щастя ма╓ багато барв. Я ж скажу: воно, як ╕ талант, залежить в╕д Бога. Ще — вм╕ння працювати не покладаючи рук ╕ реал╕зуватися, досягнувши гармон╕╖ твого внутр╕шнього св╕ту ╕ твого життя. Доля моя щаслива, творча ╕ особиста. Маю кохану дружину, чудових сина ╕ доньку, тр╕йко онук╕в. Чи треба ще щось додати? Звичайно, я щасливий на вс╕ сто! — Дякую за розмову. Многая л╕та, Поете! З роси ╕ води!
Сп╕лкувався Василь ЛАТАНСЬКИЙ
На фото: Лауреати прем╕╖ ╕м. Олекси Г╕рника Данило Кононенко (л╕воруч) ╕ Василь Латанський в редакц╕╖ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» (фото 2005 р.)
Данило КОНОНЕНКО СЛОВО ДО КРИМСЬКИХ УКРА╥НЦ╤В
Укра╖нц╕ мо╖! Кримськ╕ браття У перш╕м кол╕нц╕! Чом принишкли соб╕, Н╕би вас ╕ нема в ц╕м краю?! Ми ж таки ще жив╕, Ми ж бо з вами таки укра╖нц╕, ╤ не втратили г╕дн╕сть, ╤ сов╕сть, ╕ мову свою! Ми ж бо з вами отут, У Криму, Не у гостях, а вдома. Тут наш р╕д, Тут оселя В кв╕туч╕м вишнев╕м садку... ╤ працю╓мо ми До знемоги, до поту, До втоми, Як д╕ди ╕ батьки, Як судилось ╕ нам На в╕ку. ╤ н╕куди нам зв╕дси Пов╕к не п╕ти, не под╕тись, ╤ н╕хто, ╕ н╕коли Нас не вирве з ц╕╓╖ земл╕. Тут могили батьк╕в. Тут живуть наш╕ Внуки ╕ д╕ти, Тут пустили кор╕ння Праправнуки наш╕ Мал╕... Крим — наш д╕м! Укра╖нц╕ здавен ╤ жили тут ╕ часто бували: Богуславка Маруся Тут сво╖х спородила Син╕в. Нашу Лесю Вкра╖нку Простори оц╕ вчарували, Чумаки просто неба Отут надивлялися Сн╕в. Тут Богдана Хмельницького Слава гучна не з╕в’яла, ╤ Степана Руданського Ялта ╕ще пам’ята! Укра╖нськ╕ полки Севастополь В╕д зайд захищали, Запорозький козак Перекоп на баскому кон╕ Прол╕тав... Ск╕льки ж нашо╖ Кров╕ свято╖ За волю в краю ц╕м Пролито! Ск╕льки вкладено сил, Щоб були тут ╕ мир, ╤ добро! ╤ в сухому степу Для життя, Щоб врожа╖лось жито, З Укра╖ни сюди Привели ми каналом Дн╕про! Дай же, Дн╕пре, нам, Р╕дний, ╤ змоги сво╓╖, ╤ сили! Дай прозор╕сть думок ╤ глибинн╕сть, ╤ мудр╕сть свою. Ороси наш╕ душ╕, Як поля Спрагл╕ води тво╖ Оросили, Об’╓днай наш народ У ╓дину ╕ дружну С╕м’ю. Край оцей Ми давно в╕днайшли, Обжили й полюбили, В╕н з╕брав нас ус╕х, Як збира╓ р╕ка руча╖... Боже ж м╕й! Та невже ж бо ми мову Свою У Криму до к╕нця розгубили, Та невже ж ми забулися, Хто ми ╕ зв╕дки Й чи╖?! Укра╖нц╕ мо╖! Пробуд╕ться! Не будьте байдуж╕: Ваша доля таки ж бо У ваших у дужих руках! Хай же сповняться горд╕стю Ваш╕ застоян╕ душ╕, Доки жар укра╖нства ╤ще не потух, Не зачах! О, братове мо╖! Не соромтеся мови сво╓╖! Не соромтесь п╕сень, Що полонять увесь Б╕лий св╕т! Не цурайтеся неньки-Вкра╖ни, Горн╕теся серцем до не╖, Бо без не╖ зав’янем, Загинем, Як гине у непог╕дь Цв╕т! Земляки мо╖ кримськ╕! Та ж випрям╕ть плеч╕ ╤ спини! З-пом╕ж ╕нших в Криму Хай ╕ ваш╕ бринять голоси! Ми ж бо з вами таки Живемо на земл╕ Укра╖ни! Ми ж бо ще укра╖нц╕! Укра╖нц╕ На в╕чн╕ часи! 1992 р.
Данило КОНОНЕНКО УКРА╥Н╤
╤ Укра╖но моя нескорена, Невпокорена ╕ свята! Лихом-б╕дами переорана ╤ характером, ой, крута! Ти не т╕льки за плугом ходила, — Коли треба – дзвен╕ли й шабл╕! Не зборола тебе вража сила – Вор╕женьки п╕дступн╕ ╕ зл╕. Ти – ╕ горда, ╕ нездоланна, Тебе вславили на в╕ки Козаки Богуна ╤вана ╤ Богдана Хмеля полки. За твою за святу свободу, Не шкодуючи свого життя, Йшли сини тво╖ на Голготу, Йшли ╕з в╕рою в майбуття! Укра╖но, св╕танна зоре, Незалежна, як Божий св╕т, Хай тебе обмина╓ горе, Хай росте наш козацький р╕д!
╤╤ Р╕дна, кохана, ╓дина, — Сонце мо╖х над╕й, Мат╕р моя Укра╖на, Син я нав╕ки тв╕й. Кращо╖ не шукаю, — Кращо╖ — не знайти! Все, що найкраще маю Це, Батьк╕вщино, — ти! Буду тебе любити До дн╕в останн╕х сво╖х, Буду тебе боронити В╕д ус╕ляких лих. Маю дочку ╕ сина, Маю онук╕в я. З тобою — одна-╓дина Ми нав╕ки с╕м’я. Ти — н╕жний цв╕т калини, Ти — Чура╖вни п╕сня, В╕льна моя Укра╖но, Р╕дна моя В╕тчизно.
ЯК ТОБ╤ ЖИВЕТЬСЯ, МОВО, У КРИМУ?
Мово, наша мово, кв╕тко волошкова, Як тоб╕ живеться, мово у Криму? Чи в пошан╕ п╕сня, чи в пошан╕ слово, Те, яке ми мовим одне одному? Скажемо в╕дверто: мова не в пошан╕, Падчеркою мова наша тут живе… Чим же завинила ти в Криму, кохана?! Всяк тебе, як хоче, по живому рве. Варто лиш промовить в людн╕м м╕сц╕ слово — «Гавар╕ панятно!» — крикне шов╕н╕ст. «Гавар╕ на наш╓м» — от ╕ вся розмова. Отакий печерний ╕нтернац╕онал╕ст. Де вже там про р╕дн╕ укра╖нськ╕ школи, Про театр, про книгу слово нам сказать. «Н╓ дождьот╓сь!» — кине «друг» якийсь, — н╕коли, — Але ж н╕, чека╓м, будем ждать ╕ ждать! В╕римо, г╕мназ╕й ще у нас прибуде, ╤ в Криму державна мова забринить! Бо у сво╖й хат╕ правда ╓ ╕ буде, ╤ Тараса слово буде з нами жить! Житимеш ти, мово, кв╕тко волошкова, Не дамо н╕кому тв╕й топтати цв╕т. Будеш веселково, наше р╕дне слово, У серцях у наших ясно пломен╕ть!
* * * Береж╕мо Шевченка – В нас Шевченко один! В╕н, як батько ╕ ненька, В╕н, як брат нам, як син.
В╕н – це наша над╕я, Що горить, як зоря. В╕н розумне нам с╕╓ З стор╕нок «Кобзаря»!
В╕н – це наша Вкра╖на, Над Дн╕пром осяйним, Незалежна, ╓дина, Нездоланна н╕ким.
Наш Шевченко – це п╕сня, Та, яку не убить! Нин╕, в╕чно ╕ пр╕сно Буде з нами в╕н жить!
* * * Про це вже мовлено не раз, ╤ в цьому ╕стина ╓дина: Допоки ╓ у нас Тарас – Допоки й буде Укра╖на!
Н╕де, н╕коли й повсякчас Не в╕дречеться ненька сина: Допоки ╓ в нас Укра╖на, — Допоки буде ╕ Тарас!
Допоки ╓ у нас Тарас, Його величне й чесне слово, Н╕хто не знищить нашу мову, Н╕хто не викор╕нить нас!
Допоки ╓ у нас Дн╕про, Допоки ╓ верба й калина, Дов╕ку буде й Укра╖на, А з нею щастя ╕ добро!
ЖИТТЯ МО╢, ВКЛОНЯЮСЬ Я ТОБ╤
Журливо так сплива╓ день за днем – ╤дуть дощ╕ ╕ на душ╕ – тумани, ╤ ц╕ птахи, невтримн╕ меломани, Сп╕вають не весняне – щось сумне…
Лиш зр╕дка пром╕нь сонця промайне – Такий завжди чеканий ╕ жаданий, Неначе погляд любо╖, коханий, Ося╓ ╕ з╕гр╕╓ враз мене.
╤ оживе душа ╕ стрепенеться, Бо все оце – туман ╕ дощ – минеться, ╤ розцв╕туть св╕танки голуб╕… ╤ще мо╖ не находились ноги, Ще ждуть мене стежини ╕ дороги, Життя мо╓, вклоняюсь я тоб╕!
Данилов╕ КОНОНЕНКУ
Там за сн╕гами-розлуками як ти живеш у Криму? Хоч ти укв╕тчаний внуками, я тебе теж об╕йму! Жити не можеш без клопоту, робиш добро без поз. Ще б тоб╕ торбу ╕ бороду — був би як Д╕д Мороз. Ох, ц╕ швидк╕ юв╕ле╖! Ох, все прудк╕ш╕ л╕та! Знаю, не втонеш в ╓ле╖, голово золота. Людям козацького крою н╕коли нав╕ть стар╕ть. Це на таких героях ╕ Укра╖на сто╖ть!
Василь МАРСЮК * * * ╢ люди, як скеля — морське шумовиння об них, розбившися гр╕зно, внизу там облизу╓ п’ятки... ...У кримському серц╕ ╓ збо╖ сво╖ й неполадки, печаль кипарис╕в — в╕дгом╕н задавнених лих... А ми все м╕рку╓мо: зв╕дки та сива печаль? В Тавриду вернуться вигнанц╕ тво╖, Укра╖но... ╤ туга татарська в мо╖х укра╖нських очах вогнем закипа, наймирн╕шим вогнем злотоп╕нним. Рад╕й, Укра╖но! Таких лише дек╕лька скель, ╕ знову за с╕ллю напровесн╕ рушим до Криму — за с╕ллю життя. Чумацьку шукаючи риму до цих добродушних, обпалених сонцем осель. ╤ стр╕не нас Н╕на ╕з купою внук╕в малих — Посланиця горда ясного смоленського краю. З татарським акцентом рос╕йськ╕ слова залунають, ╕ сп╕в укра╖нський озветься до них.
Тамара КОСТЕЦЬКА
* * *
Вельмишановний Даниле Андр╕йовичу! Зразкова театральна студ╕я «Св╕танок» КРЦДЮТ в╕та╓ Вас з днем народження ╕ пропону╓ казкове прив╕тання: В цей день для Вас см╕╓ться сонце з неба, ╤ н╕жно пахнуть кв╕ти, його теплом з╕гр╕т╕. Вам дятел на св╕танн╕ в╕дстукав прив╕тання, ╤ мишка-шкряботушка Посмикала за вушко. А котик походжа╓ ╕ Вам добра бажа╓. Тож прийм╕ть ╕ наш╕ прив╕тання, ╤ нехай, неначе в добр╕й казц╕ Збудуться ус╕ Ваш╕ бажання! Обн╕ма╓мо, ц╕лу╓мо, любимо, чека╓мо Ваших в╕рш╕в, «Кримську св╕тлицю» та «Джерельце»!
З повагою — учн╕ студ╕╖ «Св╕танок» та А. Петрова ╕ О. Польченко
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 30.12.2011 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9792
|