"Кримська Свiтлиця" > #50 за 30.12.2011 > Тема "Крим - наш дім"
#50 за 30.12.2011
УПАЛА З╤РКА З НЕБА – ЗГАСЛА МОВА...
Св╕й Новий р╕к кара╖ми зустр╕ли ще восени ╕ з зимою мають ╕нш╕ асоц╕ац╕╖, швидше, д╕лов╕, н╕ж святков╕. Ось ╕ з╕бралася Кримська федерац╕я кара╖м╕в, аби обговорити сво╖ справи та спланувати подальшу д╕яльн╕сть, тим б╕льше, що тут зм╕нилося кер╕вництво. З теплом згадуючи свого першого л╕дера Ол╕мп╕аду Васил╕вну Горюнову (асоц╕ац╕ю було створено в 2003 роц╕), люди з оч╕куванням ╕ над╕╓ю дивилися на Тетяну ╤льк╕вну Шайтанову, яку обрали сво╖м новим оч╕льником. А вона поки що ма╓ нам╕р д╕яти, як ╕ ╖╖ попередниця. Це означа╓, зокрема, дружити ╕ сп╕впрацювати з представниками ╕нших нац╕онально-культурних товариств, обм╕нюючись досв╕дом. ╤ насправд╕, можливо, хтось зна╓ ╕ п╕дкаже, як це розгорнути роботу з в╕дродження сво╓╖ культури ╕ традиц╕й й досягнути хоча б скромних усп╕х╕в, маючи на все про все 8 тисяч гривень державних кошт╕в на р╕к? Щоправда, ця тема не була на першому план╕, йшлося не про «звужене» ф╕нансування, а про яскрав╕ стор╕нки ╕з життя нац╕ональних громад, як╕ лишилися у минулому. Болгари сумували за недавньою славою свого ансамблю «Здравец» та газетою, яка зникла приблизно р╕к тому. Б╕ля виток╕в цього фольклорного колективу стояла доцент Кримського ╕нженерно-педагог╕чного ун╕верситету Людмила Володимир╕вна Урсунова, тема дисертац╕╖ яко╖ називалася «В╕дродження традиц╕й народ╕в Криму в сучасних умовах». Представниця болгарського товариства Варвара Чел╕щева не приховувала свого розчарування: — Ми провели чотири м╕жнародн╕ фестивал╕ «Болгарськ╕ зустр╕ч╕». В Рос╕╖ болгари реаб╕л╕тован╕, а в Укра╖н╕ — н╕. В сам╕й же Болгар╕╖ нас добре зустр╕чають, але пере╖хати туди нема╓ можливост╕, все треба робити сво╖м коштом. Не бачимо уваги ╕ з боку м╕сцево╖ влади, а по телебаченню транслюють передач╕ про наше життя к╕лькар╕чно╖ давнини. Промова кримчачки Белли Бакш╕ звучала дещо оптим╕стичн╕ше. ╥хн╓ товариство ╕сну╓ вже 20 рок╕в. В ╢впатор╕╖ д╕╓ ансамбль з промовистою назвою «Рушан» («Рад╕сть»). У С╕мферопол╕ за адресою: вул. Крилова, 54 ╓ музей, де особливо багато представлено р╕зновид╕в кримчацького посуду. Не можна оминати увагою ╕ музей знаного кримчака — поета ╤лл╕ Сельв╕нського. А ось свою мову кримчаки не зберегли. — У роки в╕йни наш народ на 80 % було знищено. Нос╕╖в мови лишилося так мало, що нема кому н╕ викладати ╖╖, н╕ вивчати — молодь не бачить у цьому потреби. Так ╕ згасла одна маленька з╕рочка на неб╕, ╕ н╕хто й не пом╕тив. А як же справи у кара╖м╕в? Вони вперто намагаються зберегти-таки сво╓. А в нед╕льн╕й школ╕ навчаються практично вс╕, бо мови майже не знають. Мають лише дв╕ к╕мнати в стар╕й 95-р╕чн╕й школ╕, яку свого часу було побудовано на кошти ╖хнього народу, що слугують ╖м ╕ за оф╕сне прим╕щення, ╕ за музей, ╕ за церкву, ╕ за м╕сце проведення р╕зноман╕тних заход╕в, де завжди й ус╕м рад╕. Ось цього дня, наприклад, влаштували «солодкий ст╕л», на якому переважали нац╕ональн╕ солодощ╕, виготовлен╕ руками не лише ж╕нок, але й чолов╕к╕в-кара╖м╕в. На цю сво╓р╕дну презентац╕ю кара╖мсько╖ культури було запрошено представник╕в багатьох нац╕ональних товариств, хоча з’явилися лише болгари, венгри, б╕лоруси та кримчаки, з якими склались найм╕цн╕ш╕ стосунки. Представник кара╖мського товариства ╤гор Шайтанов розпов╕в: — Кара╖ми — це один з найстародавн╕ших народ╕в Криму. Джурф-кале, Мангуп, Солхат — там жили наш╕ пращури разом з ╕ншими народами. Ми завжди високо ц╕нували дружбу, в╕рн╕сть. Мали св╕й нац╕ональний одяг, свою мову, а народна мудр╕сть вт╕лювалася у в╕дом╕ тепер ус╕м вислови. Кара╖ми, прим╕ром, кажуть: «Хтось не знайде соб╕ води напитися, а хтось — м╕стка, щоб перейти через воду», «Дерево прикраша╓ листя, а людину — одяг». Багато хто збер╕га╓ сьогодн╕ вдома предмети побуту, те, чому м╕сце — в музе╖. Мр╕╓мо мати повноц╕нний нац╕ональний музей хоча б ╕з одн╕╓╖ к╕мнати. По-справжньому вразив виступ Ра╖си Пчельн╕ково╖, майстрин╕-вишивальниц╕. Можливо, тому, що вона досконало волод╕ла сво╓ю темою. Як вона пов╕домила, перш╕ зразки кара╖мсько╖ вишивки належать до V стор╕ччя н. е. ╤ хоча техн╕ка ув╕брала в себе елементи р╕зних культур, ╖й перш за все притаманний геометричний абстрактний рослинний орнамент. Якщо вишивка р╕знобарвна — це запозичення. В кара╖мськ╕й вишивц╕ використовувалися ╕ хрестик, ╕ гладь, ╕ стеблинчатий шов. Вишивалися рушники, б╕лизна (дуже тонко ╕ вишукано). Банна ковдра (бахча) у кожн╕й родин╕ мала св╕й вишитий малюнок. Так само неповторними були родов╕ вензел╕. Популярн╕стю користувались в’язання, плет╕ння мережок, ковдри та килимки, виготовлен╕ ╕з клаптик╕в. Т╕льки-но д╕вчинка п╕дводилася на н╕жки, як ╖й уже давали в руки голку — вишивка ставала нев╕д’╓мною частиною життя кара╖мсько╖ ж╕нки. Ран╕ше кара╖ми одягалися дуже розк╕шно: розшитий золотом та ср╕блом одяг був ╕з парч╕, шовку, замш╕, оксамиту. Так╕ реч╕ берегли ╕ передавали у спадок. Ра╖са Пчельн╕кова принесла з дому зразки вишитих вироб╕в, яким уже близько ста рок╕в, ╕ запропонувала сво╖ послуги як кер╕вника гуртка рукод╕лля. — Наше завдання, — зберегти, додати й передати все, що ма╓мо, нащадкам, — п╕дсумувала вона, прочитавши в╕рша, авторство якого не викликало сумн╕в╕в: Иголочка тонка, но достает до сердца — И у того, кто дивный шьет узор, И у того, кто от работ умельца Отвесть не может восхищенный взор, — такими були його перш╕ рядки. Мають м╕сцев╕ кара╖ми ╕ свою поетесу В╕ру С╕нан╕, чи╖ книги збер╕гаються в шаф╕ поряд з книгами Ем╕л╕╖ Лебед╓во╖, особливо ц╕нними з точки зору народознавства. Обдарованою людиною ╓ ╕ голова асоц╕ац╕╖ Тетяна Шайтанова. Вона — сол╕стка ансамблю «Гузель» («Красуня»), який, щоправда, пережива╓ сьогодн╕ не найкращ╕ часи, бо збер╕г лише к╕лькох сво╖х представник╕в. А найсумн╕ше, що в асоц╕ац╕╖, окр╕м Серг╕я Шайтана, практично нема╓ молод╕, яка б могла ╕ сп╕вати, ╕ вишивати, ╕ створювати кара╖мськ╕ родини. Бо де, як не тут, молод╕ люди могли б познайомитися, адже всього кара╖м╕в нарахову╓ться близько 700 ос╕б. — Звичайно, якби ми мали св╕й сайт та ╕ взагал╕ — комп’ютер, було б значно легше популяризувати свою д╕яльн╕сть, знаходити друз╕в, однодумц╕в та нових член╕в свого товариства. Нам дуже б хот╕лося мати можлив╕сть в╕дв╕дувати част╕ше ╢впатор╕ю, де в╕дкрилася мала кенаса — наша церква. Прагнемо розвиватися. Але на все це потр╕бн╕ кошти. Народи не суто кримського походження можуть розраховувати на допомогу з╕ сво╖х етн╕чних територ╕й. А нам дуже складно, — под╕лилася з╕ мною сво╖ми турботами Тетяна ╤льк╕вна, ╕ я майже ф╕зично в╕дчула ╖╖ неприхований б╕ль. Адже ми, люди грамотн╕, гуманн╕, цив╕л╕зован╕, завели соб╕ «червон╕ книги» ╕ заносимо туди рослини ╕ тварин, що зникають, аби зберегти ╖х для майбутнього. Обер╕га╓мо ╖х законом, створю╓мо сприятлив╕ умови ╕ т. ╕н. А якщо йдеться про народ? Якщо це всього 700 людей ╕ щороку ╖хня к╕льк╕сть зменшу╓ться? П╕шли з життя учасниц╕ ще 10 рок╕в тому досить в╕домого ансамблю «Гузель», а восени не стало кер╕вниц╕ асоц╕ац╕╖ Ол╕мп╕ади Горюново╖. ╤ це т╕льки в межах невеликого колективу, з яким я щойно познайомилася. Кажуть, ус╕ вони були л╕тн╕ми людьми, ╕ насл╕дки ц╕лком природн╕. Не природньо ╕нше — те, як до цього ставиться решта люду. Бо насправд╕ — н╕як. Адже кара╖ми, скаж╕мо, — не кримськ╕ татари, ╖х надто мало, аби претендувати на особливий статус, котрий би дозволяв зберегтися як нац╕ональна одиниця. Тому хочу звернутися до Республ╕канського ком╕тету у справах м╕жнац╕ональних стосунк╕в та депортованих громадян: якщо цей народ не п╕дтримати, в╕н незабаром може п╕ти у небуття. Ну, добре, ми — б╕дн╕, але сьогодн╕ на теренах Криму д╕ють десятки ╕ нав╕ть сотн╕ р╕зноман╕тних м╕жнародних програм. Невже серед них нема╓ дотично╖ до тако╖ велико╖ ╕ гуманно╖ м╕с╕╖, про яку йдеться? А саме: створити сприятлив╕ умови, аби знову заграв ╕ засп╕вав кара╖мський ансамбль сво╖ нац╕ональн╕, неповторн╕, самобутн╕ п╕сн╕; аби к╕мната «на вс╕ випадки життя» стала справжн╕м музе╓м, куди б люди охоче передавали те, що допоки не поглинуте часом; аби народи Криму п╕знали якомога б╕льше про сво╖х земляк╕в ╕ люди не замовчували сво╓ походження, бо бути кара╖мом стало «престижно». Ми трусимося над прол╕сками, яких дедал╕ менша╓ в кримських горах, бо╖мося, що колись вони перестануть т╕шити наше око. А народ? Ми ж н╕чого не втратимо, якщо залишки його асим╕люються, чи не так? Та чи вибачить нам це ╕стор╕я?
Тамара СОЛОВЕЙ
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 30.12.2011 > Тема "Крим - наш дім"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9784
|