Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6054)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МОЛИТВА ЗА УЧИТЕЛЯ
Цей зах╕д-рекв╕╓м вилився у сп╕льну молитву присутн╕х за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга,...


Тамара БОЙКО: «Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!..»
Сумна зв╕стка долинула з Мел╕тополя – п╕шла з життя Тамара Володимир╕вна БОЙКО, колишня...


СТАН ЗДОРОВ'Я СЕНЦОВА ПОГ╤РШИВСЯ…
Про це пов╕домив Громадському адвокат Дмитро Д╕нзе п╕сля в╕дв╕дин Сенцова.


МАТИ КОЛЬЧЕНКА: В╤Н ВИГЛЯДА╢ НЕДОБРЕ
В╕н дуже худий, бл╕дий. Мене це хвилю╓. Намагалася його якось п╕дгодувати за ц╕ три дн╕. Буду...


ПОПРОЩАЛИСЯ З ЛЕВКОМ ЛУК’ЯНЕНКОМ…
Левкo Лук’яненко був сп╕взасновником Укра╖нсько╖ гельс╕нсько╖ групи ╕ автором Акта...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2011 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 16.12.2011
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО – ЖУРНАЛ╤СТ

Постат╕

(Зак╕нчення.
Поч. у №43-44)

Однак критика у публ╕цистичних матер╕алах Василя Симоненка не була н╕коли на першому план╕. Головною постаттю в нього була людина прац╕. «Краса ж людини розкрива╓ться не лише в прац╕, не т╕льки у великому. Вона розкрива╓ться ╕ в побут╕, ╕ у стосунках м╕ж людьми, ╕ в коханн╕. ╤ в╕д того, що живуть на наш╕й земл╕ звичайн╕, скромн╕ люди з красивими душами, ╕ сама земля наша ста╓ красив╕шою», — такими словами зак╕нчу╓ться стаття В. Симоненка про д╕вчину з Канева, що стала доброю мамою для трьох малол╕тн╕х д╕тей. ╤ нав╕ть п╕сля того, як ╖хн╕й батько траг╕чно загинув, вона не в╕ддала д╕тей до притулку, як дехто наполягав, а трудилася ╕ виховувала ╖х сама» («Молодь Черкащини», 23 березня 1961 р.).
«╤ хоч творчий доробок Василя Симоненка як публ╕циста вим╕рю╓ться не тисячами стор╕нок, — зазнача╓ автор книги «Золоте перо Василя Симоненка», — але все ним написане св╕титься по-сво╓му, випром╕ню╓ прозору ╕ чисту людян╕сть, яка ма╓ бути у кожного сущого. ╤ в цьому ╓ щось хвилююче, в╕драдне, бо у духовний прост╕р нац╕╖ ув╕йшов самонароджений справжн╕й талант».
Добру, чесну, правдиву книжку-спогад про свого колегу молодого журнал╕ста Василя Андр╕йовича Симоненка написав тод╕шн╕й головний редактор черкасько╖ молод╕жно╖ газети «Молодь Черкащини» Григор╕й Володимирович Суховершко. Хай дещо схематично, конспективно, але нам, читачам, ц╕каво все: яким же журнал╕стом був визначний ╕ дуже талановитий поет Василь Симоненко? Розум╕╓мо, що це лише перша, але, гада╓мо, не остання спроба намалювати образ талановитого публ╕циста В. Симоненка. У книжц╕ автор згадав не лише статт╕, а й реценз╕╖ В. Симоненка на ф╕льми, вистави, в╕дгуки про художню самод╕яльн╕сть, враження п╕сля концерт╕в… А ще ж вм╕щено думки, висловлен╕ В. Симоненком п╕д час огляду газетних публ╕кац╕й. «У т╕ часи, — згаду╓ Григор╕й Суховершко, — ми щопонед╕лка приск╕пливо анал╕зували на летучках номери газети, видан╕ за попередн╕й тиждень. Огляд ╖х робив один з творчих прац╕вник╕в за чергою, але в розмов╕ брали участь ус╕. Особливо зац╕кавленою ╕ «колючою» ставала вона п╕сля огляду, зробленого В. Симоненком. В╕н м╕г просто ╕ переконливо показати, що на стор╕нках цих номер╕в заслугову╓ схвалення, варте насл╕дування, поширення, а що несутт╓ве, др╕б’язкове, в╕д чого треба в╕дмовитися. Сво╖ нер╕дко гостр╕ й адресн╕ зауваження Василь висловлював коректно, по-дружньому, намагаючись викликати роздуми про те, як ту чи ╕ншу тему подати б╕льш вдало, ефективн╕ше, щоб результативн╕сть публ╕кац╕╖ була вищою, масштабн╕шою».
Г. Суховершко один з розд╕л╕в сво╓╖ книжки в╕дв╕в публ╕кац╕╖ фрагмент╕в з виступ╕в В. Симоненка на 27-ми редакц╕йних летучках «Молод╕ Черкащини» (1960-1962 рр.). До реч╕, ц╕ фрагменти публ╕кувала й газета «Л╕тературна Укра╖на» 10 жовтня 2002 р., а вдруге до ц╕╓╖ теми «Л╕тературка» повернулася 21 листопада 2002 р., пов╕домивши в одному з╕ сво╖х матер╕ал╕в, що «студенти ╤нституту журнал╕стики Ки╖вського державного ун╕верситету зац╕кавилися думками В. Симоненка як оглядача». Григор╕й Володимирович використав уц╕л╕лий до наших дн╕в редакц╕йний службовий журнал ╕ дон╕с до читача думки оглядача газети В. Симоненка. Вони ц╕кав╕, корисн╕ ╕ повчальн╕, особливо для молодих журнал╕ст╕в. (Наводимо ╖х нижче).
Отже, золоте перо журнал╕ста ╕ поета Василя Симоненка продовжу╓ активно служити людям. Глибиною думки, полум’яним словом публ╕циста Василь Симоненко назавжди залишився в рядах найв╕дом╕ших журнал╕ст╕в Укра╖ни.

Данило КОНОНЕНКО,
заслужений
журнал╕ст Укра╖ни

* * *
З КНИГИ
ГРИГОР╤Я СУХОВЕРШКА
«ЗОЛОТЕ ПЕРО ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА»

БАЙДУЖ╤СТЬ — ЦЕ ВЕЛИКИЙ ГР╤Х
18 кв╕тня 1960 р.
Нам треба вище п╕дн╕мати голос проти байдужост╕, в як╕й би форм╕ вона не проявлялась... На таку думку наводить стаття «Навколо лави п╕дсудних» (номер за 13 кв╕тня). В н╕й, пам’ята╓те, йдеться про зл╕сне хул╕ганство у м╕ст╕ Звенигородка, де зграя молодик╕в побила ╕ пограбувала к╕лька перехожих. Злочинц╕в в╕ддано до суду. Серед них ╓ учн╕ с╕льськогосподарського техн╕куму ╕ м╕сцево╖ автошколи. Як зреагували на цю прикру под╕ю у колективах, у комсомольських орган╕зац╕ях? А н╕як. Коли цим зац╕кавилась наша газета, то в╕д кер╕вник╕в техн╕куму ╕ школи доводилося т╕льки й чути: «Не п╕дн╕майте шуму...», «Не роб╕ть з мухи слона...», «╤ на сонц╕ бувають плями...» ╕ т. д. Отако╖! За байдуж╕сть, як в╕домо, не судять. Кодексом не передбачено. А жаль. Поруч з нею завжди виникають неподобства, в тому числ╕ ╕ злочини.

НЕ ГР╤╢ СОНЦЕ НА ЧУЖИН╤
18 липня 1960 р.   
Ск╕льки нашого укра╖нського люду з р╕зних причин розкидано по св╕ту, напевне, н╕хто не зна╓. Але в╕ст╕, як╕ доходять зв╕дти, переконують, що наш╕ земляки почувають себе там кепсько. Про це св╕дчить ╕ лист колишнього жителя Черкас, який опинився на чужин╕ (опубл╕кований у номер╕ за 15 липня). «Матер╕ально живу непогано, — пише в╕н, — але душа неспок╕йна. Нудьгую, дуже нудьгую за батьк╕вщиною. Чим довше живу на чужин╕, чим глибше взнаю чуже життя, — тим б╕льше росте туга в серц╕, ╕ не лише в мене».
Так╕ листи-жал╕ часто надходять ╕ сл╕д би розпов╕дати про них людям, особливо молодим. Адже вибирати соб╕ батьк╕вщину не можна, як, до реч╕, й мат╕р. А держав╕ ма╓ бути соромно за долю тих сво╖х громадян, як╕ змушен╕ понев╕рятися на чужин╕.

ЧИ╥ РОЗКРИВАЮТЬСЯ ДУШ╤?
6 березня 1961 р.    
Раду╓, що на Черкащин╕ набира╓ розмаху художня самод╕яльн╕сть, зроста╓ профес╕йний р╕вень ╖╖ учасник╕в. Про це св╕дчать ╕ публ╕кац╕╖ у наш╕й газет╕ (номери за 30 грудня 1960 р., 4, 6 с╕чня ц. р. та ╕нш╕). Справедлив╕ симпат╕╖ глядач╕в викликають виступи самод╕яльних колектив╕в Звенигородщини, наприклад. Тут задушевно звучать, насамперед, укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕, багато з них на слова Т. Г. Шевченка. Танц╕ теж здеб╕льшого нац╕ональн╕. Проте деяк╕ м╕сцев╕ д╕яч╕ культури нехтують цим. На перший план у репертуарах висувають угорський «Чардаш» або щось болгарське, кубинське, польське, циганське... З одного боку, це вихову╓ молодь, збагачу╓ ╖╖ духовно. А з ╕ншого боку... У св╕й час Микола Васильович Гоголь говорив, що ╕ п╕сня, ╕ мистецтво розкривають душу народу. Бажано, шоб це стосувалося укра╖нського, насамперед. Для нащадк╕в.

ЧОГО НАМ ПРИБ╤ДНЮВАТИСЯ?
3 липня 1961 р.
Що б хто не казав, а р╕вень газети залежить ще ╕ в╕д гонорару. Вагомий, ц╕кавий матер╕ал автор прагне в╕ддати за безц╕нь, який би в╕н не був св╕домий. Наша ж газета не збиткова, живемо без дотац╕╖ з бюджету. В к╕нц╕ року лишки ф╕нансов╕ у нас забирають, нав╕ть не питаючи. А чого б ц╕ кошти не використати для оплати талановитих автор╕в?

ПРО ПОЕЗ╤Ю ╤ МЛИНЦ╤
28 серпня 1961 р.   
При╓мно, що сьогодн╕ у нас ╕де полем╕ка навколо в╕рш╕в, як╕ ми друку╓мо. Розмова дуже корисна. Правда, тут Петро кинув одну неспод╕вану фразу: «Досить нам друкувати тих, хто робить в╕рш╕ як млинц╕». ╤ назвав ╕мена к╕лькох молодих поет╕в. Думаю, що не сл╕д так «круто». Поез╕я — це прекрасна мудр╕сть. Вона примушу╓ замислитись. Тому, терпляче працюючи з авторами, ми прагнемо допомогти саме тим, хто вводить читача у св╕т людських почутт╕в ╕ роздум╕в, розкриваючи особист╕сть у вс╕й ╖╖ багатогранност╕. Хоч справд╕ у нашому поетичному гаю пророста╓ немало синтезованих рослин, у яких ╓ вс╕ ознаки рослинн╕, але нема╓ сво╓╖ крони ╕ свого глибинного кор╕ння.
НАШ ТАТО ТАНЦЮЮТЬ ПОГАНО, ЗАТЕ ДОВГО
2 липня 1962 р.
Так хочеться сказати про надруковану у двох номерах (24 ╕ 27 червня) розлогу опов╕дь першого секретаря обкому комсомолу про його по╖здку в склад╕ делегац╕╖ до Польщ╕. На жаль, автор н╕чого ц╕кавого не побачив, жодних проблем, а запам’ятав лише оплески, об╕йми, потиски рук ╕ безмежне славосл╕в’я. Чого тод╕ було ╖хати? Та й скромност╕ автору треба б мати б╕льше, а то чита╓ш ╕ спотика╓шся — там був, там зустр╕чався, то на з’╖здах, то по закордонах. Кому це ц╕каво?

ПРО ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ
3 вересня 1962 р.
Переглянув з десяток останн╕х номер╕в ╕ побачив, що у нас майже зникла тема естетичного виховання молод╕. А це ж чи не головне для правильного сприймання ╕ розум╕ння людиною д╕йсност╕, природи, сусп╕льних в╕дносин, формування почутт╕в, смак╕в тощо.
Яка робота в цьому напрямку ведеться в наших ╕нститутах? Як готуються до життя майбутн╕ ╕нтел╕генти? Сл╕д зайнятися цим кап╕тально.

ЖИВИЛЬНИЙ СТРУМ╤НЬ
15 жовтня 1962 р. 
Ц╕лком виправдано, що майже в кожному номер╕ ми да╓мо доб╕рки лист╕в читач╕в. Ось ╕ ц╕ла стор╕нка (номер за 10 жовтня). Тут пов╕домлення на виробнич╕ теми, про справжн╕х господар╕в, про нов╕ ж╕ноч╕ профес╕╖, про збереження пам’ят╕ односельц╕в, як╕ мужньо воювали на фронтах минуло╖ в╕йни, про побутов╕ умови, про недол╕ки в робот╕ ком╕тету комсомолу та багато ╕ншого. Д╕йсно, листи — це живильний струм╕нь для газети.
 
НА ЗАХИСТ БОГДАНОВО╥ ГОРИ
19 листопада 1962 р.
Вважаю, що газета виявила певну мужн╕сть, надрукувавши гостру статтю проти тих варвар╕в, як╕ орган╕зували на Богданов╕й гор╕ у Чигирин╕ гран╕тний кар’╓р. (Стаття «Хто довбе Богданову гору», у номер╕ за 16 листопада). Правда, у автора статт╕ не вистачило см╕ливост╕ назвати високопоставлених чиновник╕в, як╕ дозволили таке знущання над ╕сторичною святинею, але вони сам╕ себе виявили у гр╕зних дзв╕нках до редакц╕╖. Даремно.
Нам сл╕д завжди пам’ятати про те, що на Черкащин╕ ╓ три священн╕ вершини ╕ вс╕ляко охороняти ╖х. Перша — це Тарасова гора у Канев╕, де поко╖ться прах Кобзаря, друга — це Богданова гора у Чигирин╕, зв╕дки п╕шла слава козацька, третя — Михайлова гора у Тимк╕вщин╕ п╕д Каневом, на батьк╕вщин╕ Михайла Олександровича Максимовича, першого ректора Ки╖вського ун╕верситету, великого вченого ╕ мислителя. Забувати, а страшн╕ше — руйнувати ц╕ висоти — великий гр╕х.
Прим╕тка: п╕сля виступу газети кар’╓р на Богданов╕й гор╕ був закритий, ╕ вона збереглася до наших дн╕в.

(╤з редакц╕йного журналу запис╕в проведених нарад, летучок ╕ зас╕дань редколег╕╖ обласно╖ газети «Молодь Черкащини» за 1960-1963 рр.)


Василь СИМОНЕНКО
* * *
Св╕т який — мереживо казкове!..
Св╕т який — н╕ краю н╕ к╕нця!
Зор╕ й трави, мрево св╕танкове,
Маг╕я коханого лиця.
Св╕те м╕й гучний,
м╕льйонноокий,
Пристрасний, збурунений,
н╕мий,
Н╕жний, ╕ ласкавий, ╕ жорстокий,
Дай мен╕ св╕й прост╕р ╕ неспок╕й,
Сонцем душу жад╕бну налий!
Дай мен╕ у думку динам╕ту,
Дай мен╕ любов╕, дай добра,
Гуркочи у долю мою, св╕те,
Хвилями прадавнього Дн╕пра.
Не шкодуй добра мен╕, людин╕,
Щастя не жал╕й мо╖м л╕там —
Все одно т╕ скарби по краплин╕
Я тоб╕ закохано в╕ддам.

* * *
Укра╖но, п’ю тво╖ з╕ниц╕
Голуб╕ й тривожн╕, н╕би рань.
Крешуть з них
червон╕ блискавиц╕
Революц╕й, бунт╕в
╕ повстань.
Укра╖но! Ти для мене — диво!
╤ нехай пливе за роком р╕к,
Буду, мамо горда ╕ вродлива,
З тебе дивуватися пов╕к.
Ради тебе перли в душ╕ с╕ю,
Ради тебе мислю ╕ творю —
Хай мовчать Америки й Рос╕╖,
Коли я з тобою говорю!
Од╕йд╕те, недруги лукав╕!
Друз╕, зачекайте на пут╕!
Маю я святе син╕вське право
З мат╕р’ю побуть на самот╕.
Р╕дко, нене, згадую про тебе,
Дн╕ занадто куц╕ та мал╕,
Ще не вс╕ чорти втекли на небо,
Ходить ╖х до б╕са по земл╕.
Бачиш: з ними щогодини б’юся,
Чу╓ш — битви споконв╕чний грюк!
Як же я без друз╕в об╕йдуся,
Без лоб╕в ╖х, без очей ╕ рук?
Укра╖но! Ти — моя молитва,
Ти моя розпука в╕кова...
Гримотить над св╕том люта битва
За тво╓ життя, тво╖ права.
Хай палають хмари буряков╕,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою кров╕
На тво╓ священне знамено.

М╤Й РОДОВ╤Д

Вельмож╕ пихат╕ ╕ горд╕
Плетуть родовод╕в в’язь:
В одного — прапрад╕д став лордом,
В ╕ншого — прад╕д князь.
Баньки уп’явши в минуле,
Гордо ця знать рече:
— Про нас хрестоносц╕ чули...
— В нас Рюрика кров тече...
— М╕й предок вогнем ╕ зал╕зом
Титул соб╕ добув...
— А м╕й тисяч сорок зар╕зав,
За це ╕ в пошан╕ був...
Н╕чого соб╕ родоводи!
Та киньте св╕й ╜валт ╕ крик:
Я ╕з древн╕шого роду,
Бо я — полтавський мужик.
Ви скорчите кисло пику,
Коли пов╕домлю вас,
Що предок м╕й споконв╕ку
Хл╕б с╕яв ╕ свин╕ пас.
Щоб жерли ви булки й сало,
В╕ками пер соху-плуг.
Х╕ба ж для ╕стор╕╖ мало
Оцих видатних заслуг?!
Я вами гордую, панове,
Бо я — знатн╕ший од вас.
Звиняйте за грубе слово —
Я з вами свиней не пас!

* * *
Ск╕льки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для б╕ди.
День, коли мо╖ маленьк╕ губи
Вперше груди мамин╕ знайшли,
День, що мене вперше
приголубив
Ласкою пром╕ння ╕з ╕мли.
Як мен╕ даровано багато,
Ск╕льки в мене щастя,
чорт в╕зьми! —
На земл╕ см╕ятись ╕ страждати,
Жити ╕ любить пом╕ж людьми!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2011 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9735

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков