Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2011 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 16.12.2011
ПРОФЕСОРСЬКИЙ ЩОДЕННИК

Василь ГОРБАЧУК
 «ТРИДЦЯТЬ РОК╤В НА ДОНБАС╤»

Так при╓мно рад╕ти усп╕хам побратим╕в! С╕даючи за написання цього матер╕алу, я ще раз пригадав першу зустр╕ч ╕з професором Василем Горбачуком у 2004 роц╕. А ╖й передувало наше листування на стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Боже, як швидко летить час! Як пов╕льно реал╕зуються задуми… Зовс╕м недавно у житт╕ укра╖нц╕в Донбасу в╕дбулася под╕я, яку н╕би й не назвеш пом╕тною: Слов’янське видавництво «Друкарський дв╕р» видало книгу Василя Тихоновича «Тридцять рок╕в на Донбас╕». По сут╕, це приватн╕ щоденников╕ записи 1974-2004 рок╕в. Проте для досл╕дник╕в радянсько╖ доби та перших рок╕в незалежност╕ вони можуть становити певну ╕сторичну ц╕нн╕сть. Автор, колишн╕й викладач укра╖нсько╖ мови, у вступному слов╕ про тогочасн╕ непрост╕ обставини пише так: «Записи робилися в умовах, коли необх╕дно було дотримуватися максимально╖ обережност╕, не про все можна було м╕ркувати нав╕ть наодинц╕ з собою, боячись повсякчасно непередбачуваного випадку, хоч листки мо╖ негайно передавались ╕ переховувались у сторонн╕х ос╕б…»
Отже, уваз╕ читача пропону╓ться фактично дисидентський щоденник, адже на Донбас╕ автор опинився п╕сля зв╕льнення з К╕ровоградського пед╕нституту. Пост╕йну оп╕ку «орган╕в» укра╖нський ф╕лолог в╕дчував через свою патр╕отичну позиц╕ю та контакти з ╢вгеном Сверстюком. Та й переконання його формувалися не в останню чергу завдяки активност╕ укра╖нського п╕дп╕лля, яке на Берестейщин╕ (тепер — Брестська область Б╕лорус╕) д╕яло до початку 50-х рок╕в минулого стол╕ття. ╢ в книз╕ м╕сця, ц╕кав╕ для досл╕дник╕в укра╖нсько╖ душ╕. Скаж╕мо, щире сп╕вчуття пост╕йно пересл╕дуваного КГБ викладача укра╖нсько╖ мови до сп╕вбес╕дника-╓врея, д╕ти якого не ц╕кавляться ╓врейською ╕стор╕╓ю та культурою. Чи до мордвин╕в та удмурт╕в, приречених в умовах СРСР на прискорену асим╕ляц╕ю. Або розмови з надзвичайно розумними та по╕нформованими людьми в по╖здах (а де б ╕ще радянська людина не побоялася говорити в╕дверто?). Заф╕ксована розпов╕дь грузина, який у Криму п╕д час в╕йни потрапив у полон. Сид╕в у концтабор╕ на територ╕╖ Румун╕╖. Виявля╓ться, розпитуючи про все у наших в╕йськовополонених, румуни дуже ц╕кавилися… колгоспами. Дуже боялися ц╕╓╖ «чуми», яка може прийти з╕ сходу.
╢ згадка про те, що в роки громадянсько╖ в╕йни укра╖нський священик закликав австр╕йц╕в навести порядок у його сел╕. Це говорить ╕ про р╕вень анарх╕╖ та нестаб╕льност╕ в тогочасному укра╖нському сусп╕льств╕, а ще про певний ступ╕нь дов╕ри до… окупант╕в з ╢вропи. За таку ╕н╕ц╕ативу нецив╕л╕зован╕ «╓враз╕йц╕», себто б╕льшовики, спалили «непатр╕отичного» священика. Погодьтеся, факт малов╕домий. ╤ нав╕ть якщо в╕н не в╕дпов╕да╓ д╕йсност╕ (людськ╕ перекази — це не ╕сторичн╕ документи), все одно ц╕каво знати, про що думали, чим жили укра╖нц╕ 30-35 рок╕в тому, як вони оц╕нювали ту чи ╕ншу под╕ю.
* * *
30.07.1974 р. «Я вже майже р╕к працюю у Слов’янську. Л╕да з д╕тьми ще жила в К╕ровоград╕, а в с╕чн╕ 1974 року захистила дисертац╕ю. Вир╕шила звернутися до ректора К╕ровоградського пед╕нституту Овчаренка з проханням дати згоду на обм╕н нашо╖ квартири. Той дуже розгн╕вався ╕ пров╕в з нею роз’яснювальну роботу: «На работу он (тобто я) без меня не устроился бы. Вы не знаете ситуацию — любая анонимка может испортить положение! Грубо говоря, сматывайте удочки побыстрее. Живите в общежитии, снимите угол, что угодно… Пусть сидит тихо и не делает глупостей — это мой совет вам…»
* * *
12.06.1975 р. «Бологов згаду╓: «Оце купив твори Остапа Вишн╕ та Серг╕я ╢сен╕на. А тод╕, в тридцят╕, коли працював у школ╕, хтось з учн╕в запитав мене — хто такий Остап Вишня? Я не знаю такого, — в╕дпов╕даю. Бо як би не пояснював учням, хтось може перекрутити мою в╕дпов╕дь, ╕ завжди в клас╕ ╓ хтось такий, що донесе. Якось запитали мене ╕ про ╢сен╕на. Кажу, чув, що був такий хул╕ган, а хто в╕н — не знаю… Якби д╕зналися, що читаю Вишню чи ╢сен╕на, забрали б в╕дразу!»
А якби радянська влада утвердилася на 50 рок╕в ран╕ше? Не було б н╕ Льва Толстого, н╕ Максима Горького, н╕ ╤вана Франка… Вс╕ вони були б в опозиц╕╖ до уряду. Тепер кожен пиша╓ться цими ╕менами, вони зробили вагомий внесок у загальнолюдську культуру. А уявити т╕льки — сидить Лев Толстой з похиленою головою перед Жолдаковою, а вона його хльостко в╕дчиту╓…»
* * *
17.12.1975 р. «Ф. П. Медвед╓в розпов╕в, як в╕н виступав опонентом у Воронеж╕: «Дисертант добре волод╕в укра╖нською мовою, бо родом ╕з села, де говорять укра╖нською. ╤ на захист╕ в╕н заявив, що вдома розмовля╓ лише укра╖нською, так йому природн╕ше сп╕лкуватися. ╤ ось уяв╕ть, це йому зовс╕м не зашкодило, вс╕ проголосували «за». У нас було б по-╕ншому, знайшли б у цьому якусь крамолу. Надто вже почали перестраховувати себе. Я кинув репл╕ку: «Тут, в Укра╖н╕, перегинають палку з цим…» В╕н моментально стрепенувся: «Це не нашого ума д╕ло!»
* * *
17.11.1976 р. «Пригадалося: на автобусн╕й станц╕╖ Покровка (оф╕ц╕йно Покровське) вс╕ написи були укра╖нською мовою, нав╕ть диктор оголошував по-укра╖нськи. Мене це вразило. Значить, м╕сцева влада не побоялася нац╕онал╕зму? А був я там десь у 1974-1975 роках».
* * *
25.05.1977 р. «Специф╕чна кол╕з╕я: Федь, парт╕йний прац╕вник, показав Чумаков╕ заборонену книжку канадського автора. Той подумав, що це перев╕рка, п╕шов ╕ заявив. У Федя непри╓мност╕, крах кар’╓ри, повний провал… Бол╕сне здивування — найближчий друг, сус╕д його видав! Як дал╕ жити на св╕т╕? Тут не просто крах кар’╓ри, тут знев╕ра в людях, щось таке, що руйну╓ться назавжди (не ворог, а друг таке зробив!), страх за близьких, об╕рване щастя д╕тей… ╤ за що така кара? Нащо було брати оту б╕ду в руки?»
* * *
26.05.1977 р. «П╕д час прогулянки б╕ля наших будинк╕в зустр╕ча╓мося ╕з сус╕дкою, яка прогулю╓ться з дитиною. Син (йому 4-5 рок╕в) вжива╓ деяк╕ укра╖нськ╕ слова. У чому справа? «Батьки мо╖ живуть на Кубан╕, там м╕сцеве населення «балака╓», тобто говорить по-м╕сцевому». «А там що — укра╖нц╕ живуть?» — запитую. «Нет, нет, там все русские!»
Зв╕дки ж взялася укра╖нська гов╕рка? Не зна╓… ╤ це людина з вищою осв╕тою, прац╕вник вузу, ф╕лолог!»
* * *
9.09.1977 р. «А. Федь розпов╕в, що вл╕тку цього року його хот╕ли взяти головним редактором журналу «Донбас». Запросили на сп╕вбес╕ду, пот╕м оф╕ц╕йно затребували характеристику з м╕сця роботи. Знайом╕ сказали, що справа вже вир╕шена. Але… верхн╕ ╕нстанц╕╖ не затвердили. Говорив про це з болем. Раз оступився — б╕льше не дадуть п╕днятися…»
* * *
31.10.1977 р. «У к╕нц╕ березня викликали «туди». Допитував сам Мельников: «Як сталося, що в област╕ всього один нац╕онал╕ст Тихий ╕ той вийшов на контакт саме з вами? Пот╕м приступив до Сверстюка, Бровка. ╤з задоволенням ствердив, що Бровко хворий, Сверстюк засуджений. Чи не п╕дтримую з ними зв’язк╕в? А пот╕м: «Мы вас знаем хорошо. Вы настоящий дисидент! И ваше место там (зробив жест рукою). Вы только случайно не угодили туда. Я даже удивляюсь, что вы до сих пор не в тюрьме!»
* * *
30.05.1977 р. «Ате╖стична робота ось уже 60 рок╕в ведеться енерг╕йно, навально, систематично, використовуються р╕зн╕ ╖╖ форми. А рел╕г╕йн╕сть ще живе, причому зовс╕м беззахисна, безправна, безголоса, систематично висм╕ювана, розтоптувана. ╤ де? Нав╕ть у середовищ╕ парт╕йних…»
* * *
15.06.1977 р. «Микола╖вка. Спогади Анни Степан╕вни: «Приходили в село р╕зн╕, влада м╕нялася (це в громадянську). Якось зайшли в наше село мерзл╕к╕нц╕, то микола╖вська самооборона ус╕х постр╕ляла, залишився лише отаман Мерзл╕к╕н». Петлюр╕вц╕в вона не пам’ята╓. Були в сел╕ ден╕к╕нц╕. Пам’ята╓ священика Запольського Микиту — той закликав австр╕йц╕в навести порядок в сел╕. Пот╕м червон╕ його спалили; похорони були, на як╕ водили всю школу».
* * *
2.07.1977 р. «Пахар╓в у кол╕ знайомих розпов╕дав, що в Олекси Тихого знайшли зброю («от не знаю точно, чи п╕дкинули, чи й справд╕ знайшли — н╕мецького зразка»). Хот╕ли орган╕зувати над ним публ╕чний суд, щоб роб╕тники виступали укра╖нською й вимагали вищо╖ м╕ри покарання. А де ж таку роб╕тничу аудитор╕ю в╕зьмеш у Донецьку, щоб розмовляла по-укра╖нськи? Вир╕шили судити закритим судом…»
* * *
31.08.1977 р. «Образи, аналог╕╖. Монголи, гуни створили завойовницький вал: п╕дкорен╕ народи включались у завойовницьк╕ походи, нав╕ть ставали важливою ударною силою. Здавалося б, цей метод могли використати н╕мц╕, особливо в поход╕ проти СРСР. Але ╖хня нац╕ональна психолог╕я унеможливлювала це. Саме такий пох╕д (переможний) могла б зробити ╕ наша кра╖на. В еп╕центр╕ були б рос╕яни (вони ╓ продуктом асим╕ляц╕╖ багатьох народ╕в, ╕сторично навчились сп╕вжити й керувати ╕ншими). Оф╕ц╕йна ╕деолог╕я, досв╕д роботи з масами, вм╕ння опертись на певн╕ соц╕альн╕ категор╕╖, що дозволя╓ знаходити п╕дтримку серед р╕зних народ╕в… Кр╕м того, як н╕коли, дозр╕в ╕ св╕т для цього: ╕дея св╕тово╖ революц╕╖ витала в пов╕тр╕, розгортався рух за нац╕ональне ╕ соц╕альне визволення, за р╕вн╕сть ╕ справедлив╕сть. Оце був би справжн╕й вал! Завоювання св╕ту для рос╕ян не коштувало б дорого. Москва стала б св╕товою столицею. Але не сталося цього. Не сталося соц╕ального зледен╕ння Земл╕. Занадто рано виявилася порочн╕сть системи, обмежено жорстокий Стал╕н вил╕з на престол, його культ не допускав розумних людей на верх. Зло занадто рано почало себе ╖сти…»
* * *
29.05.1978 р. «В╕дв╕дав Алуштинський ╕сторико-кра╓знавчий музей. Татарських д╕яч╕в на стендах нема. А в житт╕ були ж… Зате ╓ портрети Катерини ╤╤ та ╖╖ генерал╕в, як╕ брали Крим. Ось кому шана!»
* * *
10.02.1980 р. «Народники. Який тернистий шлях ╖м випав! На як╕ т╕льки жертви вони не йшли заради народу! ╤ ось сво╓ю кров’ю, геро╖чними вчинками, мучеництвом розбудили сусп╕льство, але проклали шлях кому? У грудн╕ 1979 року я побував у Груз╕╖. Скр╕зь у магазинах, автобусах — портрети Стал╕на. На базар╕ у Цхалтубо великоформатн╕ портрети Стал╕на продаються за 2,5 крб. за штуку. В селищ╕ Ач╕гвара Гал╕йського району Абхазько╖ РСР побачив пам’ятник Стал╕ну! Сто╖ть б╕ля школи. Виявля╓ться, грош╕ збирали та╓мно серед населення, найняли скульптора ╕ встановили пам’ятник уноч╕. Власт╕ не посм╕ли зн╕мати (все в╕дбувалося наприк╕нц╕ 1979 року). Готувалися зустр╕ти 100-л╕ття з дня народження вождя».
* * *
Кв╕тень 1981 р. «А. С. Макаренко «Педагог╕чна поема». Недавно прочитав цей тв╕р. Зовс╕м ╕ншими в╕дкрились мен╕ проблеми, особист╕сть автора, н╕ж тод╕, коли читав книгу, будучи студентом. Психолог╕я правопорушник╕в, мабуть, н╕чим не в╕др╕зня╓ться в╕д психолог╕╖ автора. Не т╕льки в питаннях рел╕г╕╖, традиц╕й, але й у ставленн╕ до селян. Презирлив╕ клички селян («граки»), в╕чн╕ конфл╕кти з ними — це сп╕льн╕ риси Макаренка ╕ його п╕доп╕чних. Йому, напевно, як ╕ Сердюку, властиве неприйняття укра╖нського народу ╕ його культури. Пригаду╓ться, колись випадковий сп╕вбес╕дник розпов╕дав мен╕, що Макаренко був б╕логвард╕йцем. У перел╕ку автор╕в, з якими знайомились «горьк╕вц╕», — жодного укра╖нського письменника. Чим це можна пояснити в час зростання нац╕онально╖ св╕домост╕ ╕ жертовно╖ боротьби за нац╕ональне ╕снування? Чи тим, що вир╕с у с╕м’╖ зал╕зничника, який уже почувався «общерусом»? Чи, справд╕, вплив б╕логвард╕йського середовища? Генезис цього був би ц╕кавим…»
* * *
3.05.1982 р. «Симпат╕╖, антипат╕╖, оц╕нки. Пригаду╓ться розмова з кандидатом медичних наук у Тб╕л╕с╕ (л╕тньою ж╕нкою). Зайшла мова про Шеварднадзе, його допов╕дь про Тб╕л╕ський ун╕верситет. Мен╕ сподобалися деяк╕ м╕сця (не пор╕вняти з Щербицьким!). Вона ж про Шеварднадзе: «Это негодяй, вы ему не верьте, доклады ему составляют референты, он их только читает. Разве можно, чтобы милиционер управлял такой республикой?» ╤ дал╕ про те, що в╕н лише на словах веде боротьбу ╕з зловживаннями, а насправд╕ негативних явищ стало ще б╕льше… «А кто у вас?» (задумалася, не могла пригадати). Кажу — Щербицький. «А-а, он такой хорошенький…» Подумалося: чи не в цьому одна з причин слави Стал╕на за кордоном? Читають його виступи (як я Шеварднадзе, а вона Щербицького) ╕ в╕рять фарисеям, не знаючи житт╓во╖ правди».
* * *
30.10.1987 р. «Останн╕ к╕лька дн╕в допомагав В╕ктору Володимировичу Гридюшков╕ прикопувати виноград. Р╕дне село його — в М╕нськ╕й област╕ (70 км в╕д М╕нська). Все розпов╕дав еп╕зоди з╕ свого дитинства. Хочеться заф╕ксувати деяк╕ моменти, як╕ досить точно характеризують наш час. Виявля╓ться, до в╕йни в його сел╕ була польська школа. Хоч населення говорить б╕лоруською, польсько╖ мови не зна╓, але все це католики (покатоличен╕ в давн╕ часи), тому почуваються поляками. Там запровадили польську школу. В навколишн╕х селах теж сталося так, пот╕м ц╕ школи якось неспод╕вано були л╕кв╕дован╕. ╤ ц╕ польськ╕ школи були використан╕ з типово б╕льшовицькою метою — виховати не друз╕в польського народу, не прихильник╕в його культури, змагар╕в за утвердження, а ворог╕в сво╓╖ нац╕╖. В цих польських школах культивували зневагу до польських л╕дер╕в, особливо тих, як╕ не дали цей народ на поталу. Наприклад, коли помер П╕лсудський, то кимось була створена (знайшлися ╕ так╕ поети й композитори) п╕сенька, яку сп╕вали д╕ти (Гридюшко лише запам’ятав ╖╖ присп╕в: «Здех П╕лсудск╕, здех П╕лсудск╕, здех, здех, здех…»). Яка п╕дступна пол╕тика — устами поляк╕в знеславити ╖хн╕х пров╕дник╕в, захисник╕в!
* * *
2.05.1988 р. «У кв╕тн╕ ╖здив до Ки╓ва по╖здом Ворошиловград — Льв╕в. У купе трапився ц╕кавий сп╕вбес╕дник. Побував чолов╕к у полон╕, вт╕к до французьких партизан, повернувся до наших, працював у Чехословаччин╕ (займався демонтажем промислових об’╓кт╕в та перевезенням устаткування до СРСР). Здивувала мене його об╕знан╕сть з ╕стор╕╖ Укра╖ни. Чи в╕н тут начитався, чи в Чехословаччин╕ (каже, що там були укра╖нськ╕ книжки). Вразив його патр╕отичний укра╖нський дух. ╢ серед народу його нос╕╖!!!
* * *
30.05.1990 р. «Собор» Гончара. Пройдуть роки — багато що забудеться з творчост╕ Гончара, але в пам’ят╕ нащадк╕в в╕н залишиться саме як автор «Собору». Завдяки ц╕й книз╕ в╕н ув╕йшов у безсмертя ╕ разом з цим обезсмертив сво╖х наклепник╕в та ганьбител╕в. В╕н буде виступати з ними в пар╕, як Леон╕д з Еф╕альтом, Христос з ╤удою. Велик╕ мали антипод╕в — свою т╕нь. ╤ ця т╕нь п╕де з ними у безсмертя, ще б╕льше увиразнюючи ╖хн╕й св╕тлий образ…»
* * *
13.08.1990 р. «П╕зно ввечер╕ прогулювався ╕з знайомим рос╕янином, який все життя пров╕в у арм╕╖, зна╓ з практики про багато закул╕сних, жорстоких вчинк╕в. Пригадав Ватут╕на: «Уничтожили, а вину спихнули на бандер. Какие там бандеры — только что фронт прошел, первая линия, затем вторая. Спецподразделения прочесывали каждый куст, выискивали дезертиров. И вот маршал без надежной охраны едет на «Виллисе» — и тут как тут бандеры. Подстроили! Ватутин был очень талантливым полководцем, авторитетным — вот и стал кому-то неугоден, опасен, решили убрать. И нашли на кого свалить вину…»
* * *
1.04.1991 р. «Був к╕лька раз╕в на зас╕даннях рух╕вц╕в. У боротьб╕ за незалежн╕сть Укра╖ни ╕ проти бюрократ╕╖ вони керуються якимось внутр╕шн╕м чуттям, не маючи н╕яких знань н╕ з ╕стор╕╖, н╕ з сучасно╖ св╕тово╖ проблематики. Вражаюче мало людей чита╓ укра╖нську пресу! ╤ ось ми знову на перелом╕. Неосв╕чена, спантеличена, позбавлена ╕сторичних ор╕╓нтир╕в маса. В якому напрямку поведе ╖╖ стих╕йна сл╕па сила, куди покличуть от╕ «флуктуац╕╖», що виникають ╕ поширюються в цьому середовищ╕?»
* * *
9.11.1999 р. «Згаду╓ться стратег╕я ╕ тактика Руху. Чорнов╕л був ображений, що його об╕йшли на виборах, став в опозиц╕ю до Кравчука. Рух був силою, ╕ Кравчука треба було прийняти до себе. А так взяли й силом╕ць штовхнули його в об╕йми комун╕ст╕в. Тепер ма╓мо насл╕дки…»
* * *
30.01.2000 р. «Нин╕ кримськ╕ татари найстаршого покол╕ння згадують, що твори Тараса Шевченка вчили в перекладах кримськотатарською з шк╕льних п╕дручник╕в, читанок. В╕дшукати т╕ читанки ╖м зда╓ться нереальним. П╕сля депортац╕╖ кримських татар було знищено вс╕ фонди ╖хньо╖ л╕тератури, б╕бл╕отеки, особист╕ арх╕ви письменник╕в. ╤ це в ХХ стол╕тт╕!»
* * *
12.04.2004 р. «Про соц╕ально незахищених людей. ╢ вже багато таких, хто не може дати соб╕ ради, не розум╕╓, що робити, як вижити? ╥х потр╕бно завантажити якоюсь роботою, забезпечити ╖жею, ╕накше з голоду вони стануть соц╕ально небезпечними. Так чи ╕накше, необх╕дно створити структуру, яка б напряму зайнялася тими, хто потребу╓ допомоги…»
* * *
На ц╕й невесел╕й нот╕ можна й зак╕нчити статтю. Як бачимо, професор ретельно ф╕ксував життя кра╖ни, та й зараз продовжу╓ жити болями народу… Спогади тридцятир╕чно╖ давност╕ ц╕каво анал╕зувати вже тепер, а через 10-15 рок╕в, спод╕ваюсь, буде вдв╕ч╕ ц╕кав╕ше читати про початок третього тисячол╕ття. ╤ особливо при╓мно, що всю цю титан╕чну роботу проробив не хто-небудь, а Василь Горбачук, наш давн╕й читач, в╕рний «св╕тличанин»!

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2011 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9733

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков