Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КУДИ ДИВИТЬСЯ М╤СЯЦЬ...
23 жовтня — свято ╢вламп╕я ╕ ╢вламп╕╖


ГАЛИНА ЛИТОВЧЕНКО: ╥ДУ В ГОСТ╤!
Сьогодн╕ господинею Л╕тературно╖ стор╕нки КС ╓ в╕дома кримська укра╖нська поетеса пан╕ Галина...


ПЕТРО КУХАРЧУК: ЗАМОРОЗЬ
Присвячую мо╖й перш╕й вчительц╕ Греченюк Ганн╕ Васил╕вн╕, вчительц╕ укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


З ПОКРОВИ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ЗИМА
У цей день уперше запалювали у печах, щоб «роз╕гр╕ти ╖х на зиму».


«СЕРЦЕ Д╤ТЯМ В╤ДДАЮ!..»
Попереду у Натал╕╖ К╕чун-Лемех нов╕ плани, нов╕ творч╕ ╕де╖. Дай Бог ╖х зреал╕зувати!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 09.12.2011 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#43 за 09.12.2011
РОМАН-ЕСЕ В╤Д ОЛЕКСАНДРА ШУГАЯ

Л╕тература

Нещодавно до мо╖х рук потрапила книжка, зм╕ст яко╖ розкрива╓ оч╕ на багато, здавалося, безперечних ╕стин, змушу╓ згадати — в╕дчути ту епоху, коли й ти сам був до не╖ причетний. Читав ╕ не м╕г в╕д╕рватись, роман затягу╓, наче вир, дарма що величенький за обсягом — б╕льш як дев’ятсот стор╕нок. Для багатьох з нас, хто жив ╕ трудився в одному час╕ з автором, тим паче, служив у радянськ╕й арм╕╖ у т╕ ш╕стдесят╕ роки, зв╕сно, минулого стол╕ття, геро╖ цього твору — постат╕ до болю знайом╕. Не т╕льки тому, що ми зустр╕чалися з ними, але й тому, що ╖хня частка, так би мовити, в нас самих. Не буде переб╕льшенням сказати: до О. Шугая н╕хто з наших проза╖к╕в не брався так правдиво ╕ талановито розпов╕сти про сповнене тривог ╕ ризику життя во╖н╕в, у тому числ╕ укра╖нських хлопц╕в, за кордоном, а точн╕ше, в Груп╕ радянських в╕йськ на територ╕╖ НДР, яко╖ тепер нема╓ на географ╕чн╕й карт╕.
У художню тканину пов╕стування О. Шугай орган╕чно «впл╕та╓» реальн╕ под╕╖, ╕сторичн╕ й л╕тературн╕ факти, щоденников╕ записи — з метою глибшого «проникнення» в матер╕ал. Раз у раз на них посила╓ться, досл╕джуючи тогочасн╕ сусп╕льн╕ явища. Тому-то «Вертеп...» — це й роман-документ. ╤ все-таки дом╕ну╓ в ньому в╕льна розкута стильова теч╕я, характерна для есе╖стики: манера розгортання под╕й у двох часових вим╕рах, що зм╕нюють одне одного — розпов╕дь без╕менного героя про арм╕йську службу ╕, зокрема, редакц╕йн╕ будн╕ в╕йськових журнал╕ст╕в ╕ спогади про життя в м╕стечку до служби. Письменник демонстру╓ блискучу авторську гру у творенн╕ ф╕кц╕йного «я», де перетворений в опов╕дь од першо╖ особи досв╕д автора — це, певна р╕ч, художн╕й прийом, що привносить у роман ╕нтимно-дов╕рлив╕ ╕нтонац╕╖ ╕ письменницьку причетн╕сть до описуваних под╕й.
У головного героя-опов╕дача нема╓ ╕мен╕, як не названо й ╕нших член╕в його с╕м’╖ — Батько, Мати, Дядько. Таким чином, проза╖к запрошу╓ читача поставити себе, як в╕н уже з╕знався, на м╕сце л╕тературного героя. Хай там що, а перед нами типовий представник покол╕ння ш╕стдесятих (йому 23 роки), рефлекс╕╖ якого обертаються не т╕льки, точн╕ше, не ст╕льки довкола власного житт╓вого досв╕ду. Його бентежать реч╕ б╕льш важлив╕, скаж╕мо, руйнац╕я хати Федора Коваля. Адже якраз вона, хата, ста╓ в твор╕ символом роду ╕ отчо╖ земл╕, зрештою, нац╕╖ ╕ держави. В╕н, без╕менний герой, як ╕ Арсен Жалко (блудний син ╕з пов╕ст╕ О. Шугая «По стерн╕ босон╕ж» — В. Л.) теж перейнятий невтомним правдошукацтвом. Часом вида╓ться диваком, самозаглибленим, залюбленим у журнал╕стику ╕ поез╕ю. Одначе в тому дивацтв╕ явний виклик «правильн╕й нудот╕», яку вт╕люють б╕льш╕сть його колег, прац╕вник╕в газети «Советская Армия». В╕н, добропорядний ╕ чесний, усупереч обставинам, не надто сприятливим до чеснот, в╕рить у добро, в╕дмовляючись брати участь у навколишньому зл╕. На сво╓му передостанньому рубеж╕ — повернення з арм╕╖ на круги своя (виконуючи запов╕т Батька-Матер╕) — сп╕зна╓ особливе п╕днесення, яке для нього ╕ ╓ миттю щастя. Бо д╕м — опора духу, начало начал, притулок радост╕ й печал╕, остання пристань людини. Словом, ма╓мо ще одну ╕стор╕ю «блудного сина», ╕стор╕ю про пошук сенсу життя людиною, яка здобува╓ його, прийшовши до ╕де╖ отчого дому як сво╓╖ духовно╖ основи. Розмова про без╕менного героя тому й вийшла такою докладною, що його образ вида╓ться одн╕╓ю з пом╕тних удач О. Шугая як майстра соц╕ально-психолог╕чного анал╕зу. А взагал╕-то багатолюдн╕сть роману не завадила йому зробити живим, художньо в╕рог╕дним кожне обличчя, що з’явля╓ться на стор╕нках. ╢ тут колоритн╕ постат╕ оф╕цер╕в-журнал╕ст╕в полковник╕в Булатова ╕ Акшевського, обох кап╕тан╕в Фалимонова ╕ Холодкова, фотокора Миколи Убас╓ва; ╓ витончений образ Валентини Карл╕вни, вчительки н╕мецько╖ мови; ╓ чистий ╕ н╕жний образ журнал╕стки Ал╕си. Авторов╕, безумовно, дорога готовн╕сть геро╖в до вибудовування гармон╕╖ ╕ в соб╕, ╕ в стосунках з ╕ншими. Хай не завжди активно вони впливають на переб╕г под╕й, зате перебувають у пост╕йному внутр╕шньому рус╕.
Промовистим ╓ образ — символ вертепу. Вже сама саркастична назва твору «ставить тему», за╕нтригову╓. Як у народному ляльковому театр╕, у роман╕ опричники тотал╕тарно╖ системи в╕ртуозно грають рол╕. Люди у цьому «раю», а радше пекл╕, просто нев╕льн╕ в╕д ниточок майстр╕в-лялькар╕в, що позбавили ╖х свободи вибору, ким ╕ якими бути. В╕д несправжност╕ «райського життя» й невол╕ всього довкола себе геро╖ найчаст╕ше таки самотн╕ ╕ в╕дчужен╕ в╕д ус╕х ╕ вся. Мимовол╕ дума╓ш: де беруться в них, зокрема в без╕менного опов╕дача, сили не зламатись, шукати моральн╕ ц╕нност╕, щоб над╕йно почуватись у св╕т╕?
О. Шугай, треба наголосити, щасливо «збалансову╓» белетристику ╕ публ╕цистичн╕сть. Далеб╕, треба мати неабияку творчу мужн╕сть, щоб не збитися на марудну документальн╕сть, зберегти пульс художнього письма.
Смаку╓ш мовним багатством твору — одним ╕з визначальних критер╕╖в художност╕: ум╕нням О. Шугая сприймати й в╕дчувати та╖ну народного слова, його ╕нтонац╕йн╕ в╕дт╕нки. От хоч би й присл╕в’я ╕ приказки, в них хова╓ться неймов╕рна багатобарвн╕сть: «Убитись, як чорт у суху грушу», «У страху оч╕ по яблуку», «У степу й хрущ м’ясо» тощо. Виразн╕ також д╕алоги ╕ авторськ╕ ремарки, що непом╕тно переходять в коротк╕ внутр╕шн╕ монологи персонаж╕в, в╕дтворюють стиль ╖хнього сп╕лкування. А як╕ м╕стк╕ «забут╕» колоритн╕ слова: напевняка, байдужки, причинець, капарити, мовчечки, неймов╕ра, щирувати, в╕дпряження, зайти в тяж (заваг╕тн╕ти)! Образна пал╕тра в роман╕, може, дещо занадто скупувата на тропи, проте раптом в╕зьме ╕ бризне отаке: «З хруском розчинились двер╕ — ╕ як загуло, як загупало, як забразчало десятками п╕дкутих металевими косинцями солдатських чоб╕т». Або: «Серце прошила — н╕би далека, загнана в патронташ снайперська куля, — прошила наскр╕зна думка»; «майор Пономарьов з примруженими, як приц╕л, очима». Не кажу вже про окрем╕ вислови, як╕ так ╕ просяться до зб╕рника афоризм╕в, як-от: «Мабуть, поети — це в╕щуни», «Геть усе на земл╕ ма╓ свою лог╕ку, початок. Св╕й власний кор╕нь», «А слово не т╕льки пишеться на папер╕, воно ╕ звучить, як музика», «Людина влаштована так, що здатна рад╕ти кожн╕й подарован╕й др╕бниц╕», «Кожна ж╕нка скида╓ться на скарб, що повинен комусь належати».
Та ще й варто сказати, що тв╕р О. Шугая, адресований ус╕м, хто хоче б╕льше знати про той складний час, а надто молод╕ — самобутн╓ доповнення до п╕дручника з ╕стор╕╖ (та й географ╕╖ теж) про чужоземний край, батьк╕вщину ╫ете ╕ Ш╕ллера. Враження про сво╖ численн╕ мандри опов╕дач-журнал╕ст, проникливий ╕ спраглий знань, занотову╓ в щоденник, а пам’ять — як маяк — висв╕тлю╓ побачене. Разом з опов╕дачем нас зачарову╓ Берл╕н, вельми зелене м╕сто (майже сорок в╕дсотк╕в його площ — це л╕си, парки, озера, р╕чки й канали). Чи Потсдам з палацом Цецил╕╓нгоф, де колись зас╕дала тр╕йця — Черч╕лль, Трумен ╕ Стал╕н. Або м╕сто Дрезден з його знаменитою к╕лькаповерховою картинною галере╓ю. Та найб╕льше р╕же око ╕ ранить серце Берл╕нський мур, гн╕тюча споруда загальною довжиною понад п╕втори сотн╕ к╕лометр╕в, у межах Берл╕на — 43 км, зведена, як в╕домо, 1961 року для того, аби роз’╓днати н╕мц╕в Зах╕дно╖ ╕ Сх╕дно╖ Н╕меччини. (Парадокс!) Уздовж муру були м╕нн╕ поля, також встановлен╕ самостр╕льн╕ автомати, як╕ в╕дкривали вогонь, якщо будь-хто чи будь-що (нав╕ть предмет) перепинали невидимий ╕нфрачервоний пром╕нь. Однак не зарадив ╕ мур. Приблизно двомстам тисячам нап╕вголодних см╕ливц╕в удалося р╕зними способами утекти з соц╕ал╕стичного раю п╕д назвою НДР до ФРН, де жилося набагато краще. «Люди спочатку стрибали з балкон╕в ╕ дах╕в, щоб опинитися у тому, в╕льному Берл╕н╕… А п╕д час спроб перебратися через мур загинуло близько двох тисяч ос╕б, хоча це число вважають неповним. Коли 1989-1990 рр. минула ейфор╕я в╕д руйнування муру й об’╓днання Н╕меччини, виявилося, що зруйнувати матер╕альн╕ символи тотал╕тарного минулого легше, н╕ж здолати роки под╕лу кра╖ни...
Берл╕нський мур пройшов не лише через серця, а й через уми людей... Але найголовн╕ше, ╕ в цьому докор╕нна р╕зниця з Укра╖ною, — природн╕, рег╕ональн╕ в╕дм╕нност╕, як╕ д╕сталися в╕д нелегкого минулого, не стають частиною пол╕тичних ╕гор... ╤ це добрий приклад для нас!» (Юр╕й Райхель. Подолання муру. Газета «День», 12-13 серпня, 2011 р╕к).
Задовгу цитату з╕ статт╕, присвячен╕й 50-р╕ччю спорудження Берл╕нсько╖ ст╕ни, подаю невипадково. Про цей символ тотал╕таризму О. Шугай часто-густо роздуму╓ на стор╕нках роману, переймаючись трагед╕╓ю н╕мецького народу, як ╕ автор названо╖ статт╕. Перегук очевидний, хоча, зрозум╕ло, художн╕й тв╕р про под╕╖ ╕ публ╕цистичне тлумачення тих самих под╕й — однаков╕ за зм╕стом, проте р╕зн╕ формою та стилем мови. Нам важливо в╕дзначити проекц╕ю минулого на сучасн╕сть, на злободенн╕сть.
Одне слово, О. Шугай, безперечно, — чутливий ╕ тонкий художник, якому не позичати майстерност╕. Це яскраво засв╕дчують чотири романи п’ятикнижжя ╕ твори, написан╕ давн╕ше — пов╕сть «По стерн╕ босон╕ж», «Крапля сонця у мор╕ блакиту», роман «╤ван Багряний, або через терни Гетсиманського саду». Роман-есе «Вертеп у раю» ╓ кроком уперед у досл╕дженн╕ характеру, часу. Усе ж прикро натрапляти в цьому твор╕ на окрем╕ прогр╕хи. Сл╕д закинути, прим╕ром, те, що в ╕стор╕╖ вза╓мин опов╕дача ╕ н╕мецько╖ журнал╕стки Ал╕си автор п╕шов супроти житт╓во╖ (╕ художньо╖ теж) правди. Чистоту ╕ н╕жн╕сть випром╕нюють стор╕нки твору, присвячен╕ «святим хвилям» цього божев╕льного кохання. ╤ ось н╕ с╕ло н╕ впало опов╕дач, п╕сля прощання на берл╕нському вокзал╕, подумки зверта╓ться до не╖: «Дорога Ал╕со, ти покохала не мене. Ти покохала м╕ф, який створила соб╕ за допомогою уяви. Тож, може, зам╕сть мене з тобою буде цей м╕ф». ╤ дал╕: «Сказати ╖й так у в╕ч╕ мен╕ забракло см╕ливост╕». Виходить, порозважалися — ╕ квит?
Доск╕пливий «читальник», напевне, заприм╕тить у текст╕ роману повтори одних ╕ тих самих вислов╕в, словосполучень, сентенц╕й, надм╕рну описов╕сть ╕ надм╕рну увагу до малозначущих подробиць — ╕ тод╕ виника╓ в╕дчуття ход╕ння по колу, монотонна одноман╕тн╕сть (скаж╕мо, раз у раз повторюються: «передн╕й край», «солдат на п’╓дестал╕», «втратив м╕сце в редакц╕╖ райгазети», «н╕ разу не побував у в╕дпустц╕», «зб╕рку зарубали у видавництв╕ «Молодь», «в╕рш╕ в╕дцурались мене» тощо).
╤ все ж, попри незначн╕ огр╕хи, можемо констатувати: О. Шугай у роман╕-есе продемонстрував вигадливу, багату на р╕зн╕ стильов╕ плани опов╕дь, в╕дкрившись перед читачем у нов╕й художн╕й ╕постас╕. ╤ що найприкметн╕ше — прагнув показати под╕╖ кр╕зь призму осмислення людсько╖ дол╕ — у т╕сному зв’язку з проблемами сусп╕льно-╕сторичними. Чи не тому до ц╕╓╖ книжки мимох╕ть поверта╓шся подумки: щось у н╕й тривожить, щось тягне знову замислитись над ╖╖ стор╕нками. Мабуть, то ознака всяко╖ справжньо╖, яскраво╖ книжки.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, лауреат прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника
с. Пруди Сов╓тського району,
АР Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 09.12.2011 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9711

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков