"Кримська Свiтлиця" > #43 за 09.12.2011 > Тема "Українці мої..."
#43 за 09.12.2011
БУДИТЕЛЬ ГАЛИЦЬКО╥ РУС╤
Джерела
Нещодавно льв╕вська громадськ╕сть почала масштабно в╕дзначати двохсотл╕тн╕й юв╕лей видатного будителя Галичини Марк╕яна Шашкевича (1811- 1843). Почин зробила Льв╕вська комерц╕йна академ╕я, що опосередковано св╕дчить про потужну гуман╕тарну базу цього «негуман╕тарного» вишу. Характерним фактом ╕ неспростовним доказом активно╖ «всеукра╖нськост╕» академ╕╖ ╓ те, що там уже не перший р╕к передплачують «Кримську св╕тлицю». А проректор академ╕╖, доктор ╕сторичних наук Степан Гелей ╓ активним популяризатором ╖╖ серед льв╕в’ян, за що кримське укра╖нство мало би скласти йому особливу подяку. До реч╕, саме в╕н ╕ розпочав веч╕р сво╖м вступним словом. А пот╕м студенти ╕ викладач╕ прослухали ц╕кав╕ допов╕д╕ чотирьох в╕домих шашкевичезнавц╕в: Феодос╕я Стебл╕я («Марк╕ян Шашкевич — пров╕сник незалежност╕ ╕ соборност╕ Укра╖ни»), Василя Гориня («Марк╕ян Шашкевич — культ поета, будителя Галичини»), Любомира Сеника («Псалми Русланов╕ як л╕тературно-рел╕г╕йна пам’ятка») та Петра Шкраб’юка («Марк╕ян Шашкевич в укра╖нськ╕й поез╕╖»). Ус╕ ми в шк╕льн╕ роки cлухали розпов╕д╕ вчител╕в про альманах «Русалка Дн╕стровая» ╕ його засновник╕в, але тут лицар╕ науки намагалися сутт╓во розширити горизонти ╕ дати якомога б╕льше ╕нформац╕╖. Це було непросто, бо регламент витримувався майже з н╕мецькою точн╕стю. Слухаючи фах╕вц╕в, я думав: невипадковим, мабуть, було народження Марк╕яна Шашкевича в сел╕ П╕длисся на Золоч╕вщин╕ 6 листопада 1811 року. В╕н з’явився у св╕й час ╕ в потр╕бному м╕сц╕. Св╕това ╕стор╕я зна╓ багато под╕бних приклад╕в тако╖ «невипадковост╕». Скаж╕мо, в╕домий д╕яч в╕рменського нац╕онального в╕дродження М╕каел Налбандян (1829-1866) прожив не набагато б╕льше в╕д Марк╕яна — лише 37 рок╕в. Але в╕н так багато зробив для утвердження сучасно╖ в╕рменсько╖ мови! Як ╕ Марк╕ян, в╕н самов╕ддано захищав саме живу народну мову. На той час у в╕рменськ╕й л╕тератур╕ панувала древньов╕рменська мова, так званий «грабар». У нас же сильн╕ позиц╕╖ мала церковнослов’янська. Чим не яскрава укра╖нсько-в╕рменська паралель? ╤ може, в цьому був великий задум Творця — послати укра╖нцям Шашкевича, а в╕рменам — Налбандяна? Великий ╓врей Бен-╢гуда (1858-1922) в╕домий тим, що в╕дродив практично мертву мову ╕врит. Уже в 17 рок╕в в╕н побачив вид╕ння: небеса в╕дкрилися перед ним ╕ чисте св╕тло заструмен╕ло перед очима… А пот╕м юнак почув могутн╕й голос: «В╕дродження ╤зра╖лю — на його р╕дн╕й земл╕!» Зв╕дси бере початок ╕ концепц╕я Бен- ╢гуди — в╕дродження ╓дино╖ нац╕╖ на основ╕ ╓дино╖ мови, ╕вриту. Вид╕ння заф╕ксоване в спогадах самим Бен-╢гудою, а ось що п╕дштовхнуло Шашкевича? Прикро, що про будителя Галицько╖ Рус╕ збереглося набагато менше ╕нформац╕╖. П╕встол╕ття для ╕стор╕╖ багато важить, а в╕с╕м десятил╕ть ╕ погот╕в… Це я маю на уваз╕ дати народження ╕ смерт╕ Шашкевича ╕ Бен-╢гуди. Але ╓дна╓ цих д╕яч╕в те, що народилися вони в родинах рел╕г╕йних д╕яч╕в. А це вже «тепл╕ше»… А дал╕ поста╓ питання: чи не Богом послан╕ в Укра╖ну (кожен у св╕й час) так╕ пас╕онар╕╖, як Юр╕й Горл╕с-Горський, Олександр Довженко, Василь Симоненко, Василь Стус, ╤ван Дзюба? Як на п╕дб╕р — гарн╕ зовн╕, вони волод╕ли неабиякою внутр╕шньою красою ╕ силою духу. Дол╕ у цих людей р╕зн╕, але вс╕ вони зробили чимало корисного для В╕тчизни. Красень Марк╕ян Шашкевич став символом галицького в╕дродження, але все, зроблене ним, опосередковано впливало ╕ на вс╕х перерахованих вище «сх╕дняк╕в». Х╕д мо╖х думок не перервав, а навпаки п╕дсилив професор Степан Гелей. В╕н нагадав студентам, що ╤ван Франко пор╕внював життя Шашкевича ╕з спалахом блискавки. А Кирило Студинський вважав його «першим русином у Галичин╕, який проникся ╕де╓ю нац╕ональност╕». Дал╕ Степан Дмитрович п╕дкреслив, що Марк╕ян Шашкевич мав змогу прочитати Яна Колара та Йогана Гердера, ознайомитися з творами укра╖нських наддн╕прянських письменник╕в. Знав в╕н ╕ про молодшого в╕д нього на три роки Тараса Шевченка. Отже, поштовхи, безумовно, були. Але це лише частково поясню╓ високу активн╕сть юного Марк╕яна. Адже треба було мати неабияку мужн╕сть, щоб у т╕ часи написати ось так╕ рядки: Рад╕сть, рад╕сть, галичани! Не загостить б╕льше враг: Грими, Дн╕стре, шуми, Сяне: Не прискоче вовком лях! Як всенародну рад╕сть пода╓ Марк╕ян Шашкевич перемогу руського в╕йська над поляками п╕д Галичем в далекому 1139 роц╕. У Галичин╕, де багато сфер життя контролювали саме поляки, це було надто см╕ливо! Та й австро-угорськ╕ чиновники навряд чи зрад╕ли б, прочитавши, як Шашкевич осп╕ву╓ подвиги Северина Наливайка та Богдана Хмельницького, спод╕ваючись, що: Може, спомин спос╕б дасть Воскресити в нов╕й сил╕ Руську славу, руську власть! Це вже в╕ддавало неабияким сепаратизмом… Можна сказати, що Марк╕ян Шашкевич був Чорноволом XIX стол╕ття, а дво╓ ╕нших член╕в «Русько╖ тр╕йц╕» — Вагилевич ╕ Головацький служили чудовим тлом. Вт╕м, применшувати роль двох останн╕х д╕яч╕в також не сл╕д. Без них про Шашкевича було б в╕домо набагато менше, вони зберегли чимало деталей для ╕стор╕╖. Саме Як╕в Головацький у статт╕ «Пам’ять Марк╕яну-Руслану Шашкевичу» (1846) заф╕ксував, що Марк╕янове «Слово к питомцям», виголошене укра╖нською мовою, було з великим захопленням зустр╕нуте слухачами. П╕зн╕ше у сво╖х спогадах в╕н писав, що в╕д виступу Шашкевича вся сем╕нар╕я була в захват╕, ╕ «руський дух п╕днявся на 100 %». Як слушно зазначали п╕зн╕ш╕ досл╕дники, перша укра╖нська промова в сем╕нар╕╖, репрезентована «Голосом галичан», створеним народною мовою на тл╕ тогочасних чолобитно-челядницьких панег╕рик╕в малозрозум╕лою словесною м╕шаниною, була под╕╓ю новаторською ╕ стала чималим стимулом для позасем╕нарських виступ╕в народною мовою. Ген╕альний юнак зробив в╕дчайдушну спробу довести духовенству, що р╕дною мовою можна висловити нав╕ть найвищ╕ патетичн╕ реч╕, а сем╕наристам нагадати, що р╕дну мову пора вводити до культурного вжитку. Чи був якийсь ефект? Так, був. До числа наступних ман╕фестац╕й можна в╕днести чергов╕ укра╖номовн╕ промови в сем╕нар╕╖ Р. Пас╕чинського в 1837 роц╕, А. Могильницького — 1839 р., Р. Моха — 1841 р. Про тексти цих промов збереглося небагато в╕домостей, але незаперечним ╓ факт «ланцюгово╖ реакц╕╖» — ╕де╖ Марк╕яна Шашкевича так чи ╕накше почали ширитися галицькими теренами. Роман Пас╕чинський у сво╖й промов╕, зокрема, констатував, що Галичина живе, живуть в н╕й русини, як╕ аж надто добре пам’ятають, що «д╕ялося колись ╕ що робиться зараз…» Це зайве св╕дчення того, що в умовах бездержавност╕ народна пам’ять фактично виконувала роль державницько╖ ╕нституц╕╖. Антон Могильницький казав про р╕дну мову як про найдорожчу пам’ятку, про повагу, любов ╕ в╕рну службу предк╕в руським князям, про колишн╕ «кр╕пк╕ городи», про заможн╕ «кв╕туч╕ м╕ста ╕ села», як╕ тепер у ру╖нах тощо. В╕рноп╕дданськ╕ нотки (про в╕рн╕сть австро-угорськ╕й корон╕) залишалися нев╕д’╓мною складовою частиною промов священик╕в, але завдяки Марк╕яну Шашкевичу зародилася нова тенденц╕я: у церквах патр╕отичн╕ священики почали говорити те, що н╕коли не заохочувалося духовною верх╕вкою — про славне минуле руського народу. ╤ це був перший крок уперед. Тогочасна ╕зольован╕сть Галичини в╕д Наддн╕прянщини, може, й формувала дещо в╕дм╕нну рег╕ональну ╕дентичн╕сть, проте Марк╕ян Шашкевич був твердо переконаний, що ╕ над Дн╕пром, ╕ над Дн╕стром живе один ╕ той же народ. У статт╕ «Русини» в╕н писав: «Русини ╓ слов’янського походження, ╕ з-пом╕ж ус╕х слов’ян цей народ, мабуть, ╓диний збер╕г у чистот╕, повнот╕ ╕ молодеч╕й сил╕ свою перв╕сну подобу. В╕д середини Галичини геть за Дон аж до Кавказу, в╕д Тиси, Карпат ╕ Чорного моря до Литви знайдеш ту саму мову, т╕ сам╕ народн╕ в╕рування, т╕ сам╕ звича╖ й обряди, те саме життя ╕ серце, ту саму душу. Отже, один ╕ той самий народ, лише п╕д р╕зними ╕менами — русин╕в, червонорус╕в, малорос╕в, козак╕в…» До реч╕, про козак╕в. П╕д час сво╖х виступ╕в допов╕дач╕ наголошували, що козацька тема була дуже близька Марк╕янов╕. В╕н, галичанин, захоплювався в╕льними лицарями степу! ╤ саме наявн╕сть козацьких сюжет╕в призвела до заборони «Русалки Дн╕строво╖». На цьому докладно зупинився у сво╖й дуже стиснут╕й регламентом промов╕ Феодос╕й Стебл╕й. Трохи заб╕гаючи вперед, скажу, що п╕сля виступу я познайомився з науковцем, ╕ п╕сля недовгого сп╕лкування було вир╕шено: оск╕льки юв╕лей Марк╕яна Шашкевича ма╓ пряме в╕дношення до теми Сх╕д — Зах╕д, то льв╕в’яни могли б зробити символ╕чний подарунок кримському укра╖нству. А це не як╕сь там брошурки, а справжн╕й скарб — ус╕ ш╕сть випуск╕в Шашкевич╕ани! Отже, присутн╕сть власкора «Кримсько╖ св╕тлиц╕» на вечор╕ мала ще й ц╕лком конкретн╕ насл╕дки, позитивн╕ для Криму. А ще чималу ц╕нн╕сть (для анал╕зу «козацькост╕» Марк╕яна Шашкевича) становила подарована професором Шкраб’юком стаття: «У час над╕╖ ╕ тривог». Там ╓ дуже ц╕кав╕ ╕сторичн╕ факти. Скаж╕мо, в 1833-1834 роках Марк╕ян Шашкевич записав славнозв╕сну п╕сню про козака Байду. Записав ╖╖ на Льв╕вщин╕, якщо точн╕ше — п╕д Золочевом. Коли п╕сня прилет╕ла ╕з Велико╖ Укра╖ни — нев╕домо. Але те, що ╖╖ охоче сп╕вали в Галичин╕ — це факт. В╕рш Шашкевича «Чом, козаче молоденький», також п╕дтверджу╓, що козацька тема була йому не чужа. А в деяких творах будитель Галицько╖ Рус╕ показу╓ знання багатьох деталей козацького побуту в часи Хмельниччини: Ой у чист╕м пол╕ да близько дороги, Там сто╖ть наметець великий, шовковий, А у т╕м наметц╕ сто╖ть ст╕л тисовий Да гетьман Хмельницький сидить конець стола, Молодц╕-козаки стоять доокола. Да гетьман Хмельницький пише др╕бн╕ листи, По вс╕й Укра╖н╕ розсила╓ в╕сти… До реч╕, виступаючи перед студентами, професор Петро Шкраб’юк експромтом складав непоган╕ в╕ршован╕ рядки. Це викликало неабияке пожвавлення в зал╕. Але ще ц╕кав╕шим було зак╕нчення виступу. Зазначивши основн╕ заслуги Шашкевича — той в╕дстояв кирилицю ╕ не дав латин╕зувати укра╖нський алфав╕т; видав першу читанку (зрештою, йому ж ╕ належить цей чудовий ╕ р╕дний нам ус╕м терм╕н — «читанка»); першим написав про народних месник╕в-опришк╕в; першим запровадив таку поетичну форму, як сонет; першим почав переклад Святого Письма — так ось, перерахувавши усе це, професор побажав студентам… стати м╕льйонерами! Це було дещо неспод╕ване побажання, бо на патр╕отичних заходах про так╕ реч╕, зазвичай, не говорять. Але тут заклики — «з любов’ю в серц╕ секрети п╕знавать комерц╕й», ╕ «щоб у часи, хоч ╕ тривожн╕, були ви чесн╕ ╕ заможн╕, ╕ п╕днялись у вищ╕ сфери ╕ вийшли хутко в м╕льйонери!» — були належним чином, по-професорськи об╜рунтован╕. Адже й справд╕: у заможних людей набагато б╕льше можливостей сприяти збереженню р╕дно╖ мови. Такий акцент, зроблений паном Шкраб’юком, зайвий раз засв╕дчив про високий р╕вень п╕дготовки свята. Патр╕отизм повинен пост╕йно «модерн╕зуватися», тод╕ минул╕ досягнення неодм╕нно будуть чудовим п╕д╜рунтям для д╕янь нин╕шн╕х.
Серг╕й ЛАЩЕНКО
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 09.12.2011 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9708
|