Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕТРО КУХАРЧУК: ЗАМОРОЗЬ
Присвячую мо╖й перш╕й вчительц╕ Греченюк Ганн╕ Васил╕вн╕, вчительц╕ укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


З ПОКРОВИ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ЗИМА
У цей день уперше запалювали у печах, щоб «роз╕гр╕ти ╖х на зиму».


«СЕРЦЕ Д╤ТЯМ В╤ДДАЮ!..»
Попереду у Натал╕╖ К╕чун-Лемех нов╕ плани, нов╕ творч╕ ╕де╖. Дай Бог ╖х зреал╕зувати!


ЖУРАВЛИН╤ КЛЮЧ╤
Жовтень холодний - оч╕куй тако╖ ж зими.


ФЕОДОРА ОС╤НЬ П╤ДТИНА╢...
24 вересня — свято преподобно╖ Феодори.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 02.12.2011 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 02.12.2011
«Л╤КУЮ СЕБЕ ШЕВЧЕНКОМ…»
Наталя ВОЛОШКО

Поез╕я

ПОЕТЕСА, ЯКА ВИБУДОВУ╢ МОСТИ НАД БЕЗОДНЕЮ ЧАСУ…

Минуло к╕лька рок╕в в╕дтод╕, як я познайомився ще з одн╕╓ю людиною (бо ск╕льки ж ╖х, тих знайомств, було у мене з добрими, прекрасними людьми за м╕й уже такий сол╕дний в╕к!) ╕, як виявилось, чудовою поетесою з Ки╓ва Наталею Волошко.
Наталя Микола╖вна Волошко (Дорошенко) народилася на п╕вдн╕ Укра╖ни, у серц╕ степ╕в – Нов╕й Одес╕. Родом ╕з надбережжя Бугу, де сива ковила займа╓ться вогнищем циганських сп╕дниць, де полуденн╕ зор╕ падають у траву абрикосами, а ск╕фськ╕ кам’ян╕ баби збер╕гають та╖ну курган╕в ╕ тчуть ╕з мовчання прав╕чн╕ п╕сн╕…
Живе ╕ працю╓ в Ки╓в╕. Авторка трьох поетичних книжок ╕ багатьох публ╕кац╕й у прес╕.
…Якось п╕д час сво╓╖ л╕тньо╖ в╕дпустки вона мандрувала кримськими туристичними стежками ╕ п╕д зав╕су вир╕шила зав╕тати й до редакц╕╖ газети «Кримська св╕тлиця», розм╕щено╖ у к╕мнатах бази-готелю МДЦ «Артек», що по вул. Гагар╕на, 5 у С╕мферопол╕, а це ж – через дорогу в╕д зал╕зничного вокзалу! По-молодечому рв╕йно ув╕йшла вона до к╕мнати, прин╕сши з собою пахощ╕ моря ╕ г╕рсько╖ лаванди, привезених з п╕вденнобережжя, сонячну усм╕шку на красивому засмаглому лиц╕…
Найпершим словом п╕сля нашого знайомства було щире в╕тання в╕д мого давнього знайомого, в╕домого поета, автора славнозв╕сно╖ п╕сн╕ «Чорнобривц╕в нас╕яла мати…» Миколи Синга╖вського та велике бажання нашо╖ ки╖всько╖ гост╕ потиснути руки тим, хто, за ╖╖ словами, робить благородну справу – вида╓ ╓дину укра╖номовну газету в зрос╕йщеному Криму «Кримську св╕тлицю» — справжню криницю духовност╕ кримських укра╖нц╕в. А ще Наталя Волошко подарувала мен╕, тод╕шньому редактору в╕дд╕лу л╕тератури та мистецтва, свою першу зб╕рку поез╕й «Ж╕нка, яка в мен╕…»
Того ж дня я в╕дчув рад╕сть в╕дкриття для себе ще одн╕╓╖ ц╕каво╖ поетеси, в╕рш╕ яко╖ мене схвилювали ╕ дуже припали до душ╕. ╥х хот╕лося читати ╕ перечитувати. Ця ошатно видана книжка засв╕дчила, що в л╕тературу йде талановита особист╕сть, що ╖╖ поетичне слово здатне хвилювати серця читач╕в сво╓ю щир╕стю, художньою довершен╕стю думок ╕ почутт╕в.
Тод╕ ж, у 2005 роц╕ з творч╕стю поетеси Натал╕ Волошко «Кримська св╕тлиця» познайомила ╕ сво╖х читач╕в. А згодом у Натал╕ з’явилася й друга зб╕рка поез╕й з дещо ╕нтригуючою назвою «Три крапки». «Вона «вишива╓ н╕ч досв╕тн╕ми в╕ршами», розп╕зна╓ житейськ╕ ритми через «формулу косинуса дощу»… ╤ бо╖ться бути розгаданою, як ╕ «девальвац╕╖ сл╕в, почутт╕в, спод╕вань». Така вона, Наталя Волошко — затята, жагуча, бентежна», — так про не╖, Наталю Волошко, та ╖╖ творчий ужинок сказала поетеса Антон╕я Цв╕т.
Минали дн╕, м╕сяц╕, роки п╕сля нашого першого творчого знайомства. Наталя Волошко н╕коли не залишалася байдужою до дол╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕», ╕ хоч живе та працю╓ в Ки╓в╕, але подумки та в листах разом з колективом г╕рко переживала економ╕чн╕ та моральн╕ негаразди, котр╕ звалилися на колектив редакц╕╖, ╕ в╕рила, що газета «не вмре, не загине». Тако╖ оптим╕стично╖ думки дотриму╓ться й нин╕.
«Тримаймося за руки, люб╕ мо╖ кримчани, не пориваймо сили духа, не втрачаймо над╕╖ на краще! Будьмо!» — так п╕дбадьорювала нас у скрутн╕ години у сво╖х листах з Ки╓ва наша читачка ╕ авторка Наталя Волошко.
А нещодавно в не╖ побачила св╕т третя зб╕рка в╕рш╕в «Мости над безоднею часу…» Це в╕рш╕ уже зр╕ло╖ поетеси, яка ум╕╓ добре волод╕ти художн╕м словом, котре народжу╓ться в ╖╖ неспок╕йн╕й душ╕ ╕ вигра╓ ус╕ма барвами справжньо╖ поез╕╖, болить болями кожно╖ просто╖ людини, яка опинилася в еп╕центр╕ нашого нин╕шнього розбурханого, нестаб╕льного життя-буття.
Ось як про творч╕сть Натал╕ Волошко в╕дгукнувся в передмов╕ до зб╕рки в╕домий поет Петро Осадчук: «Думаючи про найхарактерн╕ше, про притаманне поез╕╖ Натал╕ Волошко, маю сказати: кожен справжн╕й поет, незалежно в╕д тембру ╕ висоти громадянського голосу, ╓ речником р╕дного народу. Кожен такий поет по╓дну╓ у слов╕ земне й небесне, в╕н ╓ ун╕версальною мембраною свого часу, що вловлю╓ найтонш╕ коливання атмосфери п╕д небом сво╓╖ Батьк╕вщини… Наталя Волошко в достойних насл╕дування традиц╕ях укра╖нсько╖ поез╕╖ робить виклик бездуховност╕, який мають почути т╕, кому цей виклик адресовано…
Сповнена велико╖ любов╕ до життя, до сво╓╖ В╕тчизни, укра╖нська поез╕я заклика╓ словами великого Майстра: перемагать ╕ жить! Саме ц╕ мотиви суголосн╕ серцевинн╕й сутност╕ ново╖ книжки Натал╕ Волошко».
Сказано досить ╓мко, виразно ╕ точно. Отож, п╕сля таких п╕дбадьорюючих сл╕в Петра Осадчука, висловлених на адресу авторки Натал╕ Волошко, ╖й н╕чого не залиша╓ться робити, як ще наполеглив╕ше, ще завзят╕ше працювати на сво╖й поетичн╕й нив╕, в╕дбудовувати мости духовност╕ над безоднею часу, якого, на жаль, у кожного з нас обмежений л╕м╕т, шл╕фувати до блиску кожне речення, кожну глибоку думку, в╕дшукувати, як писав поет, у словесн╕й руд╕ кристалики справд╕ неповторного художнього слова ╕ доносити його, те слово, до читача. Нехай «чорн╕ квасолинки букв», як╕ поетеса Наталя Волошко «старанним м╕жряддям вис╕ва╓ в б╕лу глину аркуша», проростають буйними сходами велико╖ хвилюючо╖ Поез╕╖, а ми, читач╕, чекатимемо ╖╖ нових талановитих в╕рш╕в, нових поетичних зб╕рок.

Данило КОНОНЕНКО,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни

Наталя ВОЛОШКО
«Л╤КУЮ СЕБЕ ШЕВЧЕНКОМ…»

*   *   *
Коли мова моя не звучить,
╕ вкра╖нську не чу╓ малеча –
цв╕т зчорн╕лий!
Як погляд н╕чий
чи зруйнован╕ гн╕зда лелеч╕…
*   *   *
Л╕кую себе Шевченком...
╤ виснажена дощенту  —
до нього йду. В╕д зими...
Зустр╕лись очима в хат╕,
в╕н мовчки сказав багато, —
про св╕т гомон╕ли ми...
Блукали садком еп╕чним —
кровн╕ душ╕
 на скромн╕м в╕че...
Вгортались у тиш — сумн╕.
...Портрет
на старому мольберт╕
не досп╕ваний пензлем у лет╕...
Бачу риси сво╖ у н╕м...
...Що не встиг в╕н сказати
мен╕?..
*   *   *
Слова — мов постр╕л.
 ╤ життя — пусте.
Св╕т не здригнувся.
Не пом╕тив. Де там!
...Поета вбити легше над усе.
Ти народи поета!
*   *   *
Хто вигадав — полин г╕ркий,
мов дим?
Його в╕двар солодкий
го╖ть рани...
А лише й треба,
що при╖хати сюди.
А лише й треба,
що при╖хати до мами!
*   *   *
...Цей д╕м — бездомний.
 Кинутий св╕там
напризволяще — ким? Коли?
 ╤ зв╕дки?
Мовчить безживно —
 хилиться зв╕дтам
рипучим хлипом
 злякано╖ хв╕ртки.
Кого поднесь чека╓ в╕н,
 дивак,
в безбарвне небо п╕д╕перши
 крокви?
╤ тиша ранк╕в, явлених
 навспак,
уявою чи╖сь чеканить
 кроки...
Що снить йому в нечуван╕
 дощ╕?
Самотн╕й плач маленького
 дитяти?
В╕три солон╕, мигавиць
 хвощ╕?..
Голкаста доля, стрижнями
 протята?..
Н╕хто не об╕гр╕╓ вже долонь —
час дотл╕ва╓ шурхотом
 укупц╕,
бо п╕ч — що ж╕нка у картат╕й
 хустц╕,
давно уже не здатна
 на вогонь...
...Цей д╕м — бездомний.
 Кинутий здавен
напризволяще — як? Чому?
 ╤ зв╕дки?
╤ дикий кущ роз’ятрених
ромен –
як на могил╕ випещен╕
 кв╕тки...
*   *   *
Я почувалась дивно у степу: панянкою,
що припада на посох,
котра у сукню загорта╓
 мотлох
др╕бненьких мушель,
 що виносить Буг...
Я почувалась дико у степу: уже не розум╕ла
то╖ мови,
╕ св╕т ховавсь в ущелин╕
 п╕вслова:
над долею занесено обух...
Я почувалась там —
 перепелям!
Що стелить
над св╕тами мамин обрус!*
Коли б не зупинився
 наш автобус,
то, певно, зупинилася б
 Земля!
*Обрус — скатертина.
*   *   *
Сьогодн╕ буду я сама собою,
сьогодн╕ я сама прийду
 до себе.
╤ стану у степу п╕д купол
 неба,
немов п╕д купол церкви...
╤ росою
умившись, порятуюся
 на мить!
На спов╕дь перед чебрецями
 стану
╕ високост╕ ╕з небес д╕стану,
вона мене торкне
 й благословить,
як мати.
Дочасу посив╕ла ковила
╕ передчасно полини
пог╕ркли –
без мене й досв╕тки —
 як т╕ веч╕рки,
лиш часу й куряви —
 дов╕чна кушпела,
що покрива╓ валун╕в
 левкаси,
╖х н╕жить в╕тер у габ╕
 атласн╕й,
перекладаючи степи
на мову щастя...
(На мовн╕й карт╕ ╓ така.
Й була!)
Й щоразу думка буде
 майор╕ть
╕ проп╕кати душу, наче маки,
не усв╕домлю головного
 заки –
що я ╕ ╓ степ╕в найтонша в╕ть.
В розлуц╕ бути —
 бути в позачасс╕!
Це н╕би ймення вив╕трити
 власне
чи у кабиц╕* сов╕ст╕ згор╕ть!
╤ перекочу╓ться
 горизонту синь –
то в╕вц╕ весело б╕жать
 додому,
╕ баби кам’ян╕ з в╕к╕в полону
мен╕ гукають: «Кинь журу...
 Покинь!»
╤ згадка нехай всоте обпече,
але сюди вертати ще ╕ ще,
де Бугу береги, немов плече
старого друга. Й ковила тече...
╕ колива мене, ╕ сповива,
як у дитинств╕, пам’яттю
 снодива...
Смак хл╕ба р╕дного —
 яке то диво!
Яко╖ ж скрути — степов╕
 жнива!
...Ще довго-довго
 Буг за мною б╕г
╕ плавн╕ простеляв
 на все довкружжя...
Дитинства спомин,
 дороге Прибужжя,
себе мен╕ даруй.
Тримайся, друже!
Я — зернятко в тво╖х долонях
 дужих,
любов твоя в мен╕ —
 мо╓ оружжя.
Й не вичерпати з серця
 рад╕сть ту!
╤ як би важко не було
 чи слизько,
ти не дозволиш мен╕ впасти
 низько,
бо — зв╕ку вчиш тримати
 висоту!
*Кабиця — п╕ч
на Микола╖вщин╕.
*   *   *
Предков╕чн╕ степи в небо —
 птахою...
Так ╕ линуть!
Золотою ниткою пам’ят╕
залатаю провину...
ЧАС втрачатиме нас.
Нестрачених! До в╕нчання...
Н╕ч завбачливо вистудить сни
недоречним мовчанням.
Наодинц╕ з собою — ╕ншою
чи чужою –
спов╕дально вкриватимусь правдою —
не олжою.
Та...
вкусивши медових спогад╕в смак
полинний, з╕ стр╕лою
 в незраджен╕м серц╕
в ЧАС полину...
На ольв╕йське помолишся огнище...
З глиц╕? Глини?
Рв╕йно зн╕меш свою
 каблучку...
Мов провину...
Й розголоситься н╕ч
 ╕з в╕дчаю
св╕тлом хуги!..
...Ти не був ан╕ ворогом,
Ан╕ другом...
*   *   *
Батьков╕
У рунн╕ жита,
╜речно вклонившись
 ╖х Святост╕,
прийду на Курган,
принесу Д╤ДОВ╤ хл╕ба...
З випещено╖ ним паляниц╕
оживчу скибу.
Мене зневажили урядовц╕.
Бо зволили розмовляти
 не укра╖нською,
а чужинською.
Через убог╕сть ╖хн╕х думок
не розум╕ла,
 про що йдеться...
Й нараялась:
подамся соб╕ на Курган!
На пораду до Д╤ДА!
Залихоманило Вкра╖ну
стожальними дощами
пекучо╖ байдужост╕,
звихрило бентегою зради
проз ошуканство...
В самотин╕ вчащатиму
 на Курган...
...А то якось наважусь.
*   *   *
Я при╖ду у степ за ковтком
полинового в╕тру,
за солодкими снами
дитинства при╖ду у степ,
де поез╕ю сивих стор╕ч
 на прадавн╕х пал╕трах
в заберегах ╕нгульських
 зрива╓ цикадний вертеп.
Зсамот╕ю одна...
Не порушивши тих╕сть
в╕д болю,
одпливу ╕з цим л╕том,
наповнена св╕тлом, легка.
Т╕льки тут я буваю собою...
╤ завше — з тобою.
Наших душ однокровних
тече одкровенна р╕ка...
╤ розмови очей не спинить, не в╕днять, не зурочить,
не розв╕трити сон-ковилою,
 дощами не змить.
...Так далеко до ранку
в коротк╕ просв╕чен╕ ноч╕,
до розлуки ж — порожня
в╕д ЧАСУ сполохана мить.
...Розсм╕юсь у непрохан╕
сльози, ╖х нищечком витру!
Через тисяч╕ в╕хол ╕ сонць
 я при╖ду сюди
зачерпнути долонями
 жар полинового в╕тру
╕ напитись пов╕тря,
 неначе живиц╕-води!
*   *   *
Хтось
говорив у хат╕...
Сл╕в
не роз╕брати...
ХТО гомон╕в?
Я була
у к╕мнат╕ сама...
Рад╕о вимкнено.
Двер╕ — зачинено.
Одна!
А на ст╕н╕ — св╕тлини:
бабця ╕з д╕дом.
╤ брость калини...
Ще
До народження МАМИ –
До створення СВ╤ТУ,
До зродження ДНИНИ...
Але...
Хто гомон╕в у хат╕?..
Сл╕в не роз╕брати...
*   *   *
Планета —
КРАПКА пом╕ж нас?..
Чи
ТОЧКА опори?!
*   *   *
Потяг ЧАСУ,
як потяг дол╕,
то в╕дста╓,
то посп╕ша╓,
а то ╕ зовс╕м
зупиня╓ться...
Як визначити
ПРОТЯГ* серця?
*Протяг – плин часу,
продовження.
*   *   *
Стернею ЧАСУ
не поколеш ноги...
Пораниш ДУШУ...
*   *   *
Н╕чн╕ бурев╕╖
розгойдали Планету,
в╕сь ╖╖ нахиливши —
дол╕.
...нарешт╕ прихильн╕шим
будеш до мене...
А ДОЛЯ?
*   *   *
Самозречено вибудову╓ш
до мене МОСТИ.
За допомогою...
розд╕лових знак╕в.
*   *   *
...вглиба╓мося в зону
ТУРБУЛЕНТНОСТ╤
турбот!..
М╕цн╕ш пристебну
сво╓ серце до в╕холи
твого погляду...
*   *   *
...знекровлення листопаду:
дерева скрапують
краплями листя
карм╕нного...
Крововилив у спалах?
Ос╕нь — в╕дривний
КАЛЕНДАР ДУШ...
АВТОПОРТРЕТ
спроба
...ХТО Я?
Дос╕ ╕ще не знаю...
Що ╕з власних надбань
я маю?
Чотири сезони безсоння
четверто╖ групи кров╕,
чотири ужви горизонту
╕ приг╕рщ прав╕чного болю...
У надщербнут╕м неб╕
н╕ким не в╕дкриту
безстрокову в╕зу
повернення
ДО СЕБЕ...
*   *   *
На св╕т╕
лишень деревам даровано
ВМЕРТИ ДВ╤Ч╤:
коли
╖х безжально стина╓ сокира
й коли
╖хн╕ душ╕ дитинн╕ судомить
у вогневищ╕...
*   *   *
Йду л╕сом ╕ раптом —
в╕сть!
Як безв╕сть:
«ПРИВАТНА
ВЛАСН╤СТЬ».
Похлинаюсь пухлиною
сьогочасся...
...коли б
не звогн╕ти бджолин╕
в багатт╕ мак╕в атласн╕м:
приватне небо.
Приватний подих.
Приватна власн╕сть!
*   *   *
Все б╕льш оратор╕в –
все менше ората╖в…
…Село, ран╕ше
лиш сн╕гом ╕ цв╕том
занесене,
нин╕
в Червону Книгу
занесено…
*   *   *
Найважче сьогодн╕
╥М –
бомжам в╕д пол╕тики
 й б╕знес╕в
найб╕льш прибутково╖
 днини…
Розм╕рковують
ЯК небачено заробити
на зрад╕ батьк╕вських ╕дей
╕ РОЗПРОДАЖ╤
УКРА╥НИ…
*   *   *
...Скуштувати Планету,
як в╕ск╕,
надягти ╓вропейськ╕ шати...
Можна вивчити много
англ╕йських!
А ╓дино-сво╓╖ —
не знати...
У столицях —
далеких ╕ близьких —
можна нав╕ть абатом стати.
Що там — вивчить до б╕са
англ╕йських! —
мову Хати сво╓╖ —
не знати...
Можна вс╕ розум╕ти
нар╕ччя,
в╕дпов╕дних манер
надбати.
Можна нав╕ть
податись у в╕чн╕сть!
...та
ДО В╤ЧНОСТ╤
НЕ Д╤СТАТИ...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 02.12.2011 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9687

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков