Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЙОГО НАЗИВАЛИ «СТР╤ЛЕЦЬКИМ БОЯНОМ»…
С╕човий рух в Галичин╕ був позначений неабияким сплеском народно╖ творчост╕, саме в цей пер╕од...


ПРИСВЯТИВ ЖИТТЯ ТЕАТРОВ╤
Хрестомат╕йний автор, знайомий нам з╕ шк╕льних п╕дручник╕в – ╤ван Карпенко-Карий, нин╕...


УКРА╥НСЬКИЙ МОЙСЕЙ – МИТРОПОЛИТ ШЕПТИЦЬКИЙ
Духовна велич укра╖нського Мойсея – митрополита Шептицького – безц╕нний дар нашого...


НЕ СТАЛО ВАДИМА РО╥КА…
11 вересня п╕шов з життя Вадим Михайлович Ро╖к, син кримсько╖ укра╖нсько╖ вищивальниц╕-геро╖н╕...


МИРОСЛАВ МАМЧАК: ПАМ'ЯТ╤ ВАЛЕР╤Я ГРОМЦЕВА
7 вересня 2020 року в соц╕альних мережах поширилася зв╕стка, що у ╕зра╖льському м╕ст╕ Хайфа помер...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 02.12.2011 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 02.12.2011
СЛАВИТЬСЯ КРИМ, УКРА╥НА ╤ СВ╤Т — ЧУМАКАМИ!

Невелике наше степове м╕стечко Джанкой. Одн╕ його називають столицею Кримського Присивашшя, ╕нш╕ — воротами Криму. У роки громадянсько╖ в╕йни 1918-1920 рок╕в його називали кримський або «б╕лий» Верден, оск╕льки тут знаходився штаб б╕логвард╕йських в╕йськ, ╕ зв╕дси зд╕йснювалося командування обороною перекопсько-сиваських укр╕плень. ╤ вс╕ по-сво╓му мають рац╕ю. Але, за великим рахунком, — це найб╕льше Кримське перехрестя. Саме тут перетинаються основн╕ маг╕стральн╕ шляхи-дороги Криму: з Перекопу на Феодос╕ю ╕ Керч, ╕з Чонгара на С╕мферополь ╕ дал╕, на Севастополь або П╕вденний берег Криму. Саме ця особлив╕сть наклала в╕дбиток на все життя Джанкоя з час╕в ринк╕в наймано╖ робочо╖ сили к╕нця Х╤Х стол╕ття до наших дн╕в. Ц╕ та, можливо, ╕нш╕ чинники сприяли тому, що м╕сто пост╕йно поповнювалося переселенцями з р╕зних м╕сцевостей, перш за все Укра╖ни та Рос╕╖. До под╕бних переселенц╕в належить родина Чумак╕в, глава яко╖ з 30-х рок╕в ХХ стол╕ття прожива╓ на вулиц╕ Транспортн╕й. В╕дома ця родина в Джанко╖ не лише тим, що глава родини — Чумак Олекс╕й Юхимович — найстар╕ший мешканець Криму, але й тим, що дво╓ його нащадк╕в — один ╕з син╕в та один з численних онук╕в, ╓ докторами наук.
Повна ╕стор╕я славного роду Чумак╕в ще не написана. Але, за родинними переказами, вони походили з тих задунайських, колишн╕х запорозьких, козак╕в, як╕ п╕сля руйнування Запорозько╖ С╕ч╕ генералом Текел╕ в 1775 роц╕ за наказом рос╕йсько╖ ╕мператриц╕ Катерини ╤╤ втекли в Добруджу, а пот╕м оселилися в п╕вденн╕й частин╕ дельти Дунаю. «П╕шли п╕д турка», — як сам╕ з г╕ркотою в т╕ часи говорили колишн╕ запорожц╕. Як в╕домо, перед рос╕йсько-турецькою в╕йною, у травн╕ 1828 року, б╕льш╕сть задунайських козак╕в на чол╕ з Йосипом Бондарем (Гладким) п╕д ╤зма╖лом перейшли на б╕к рос╕йських в╕йськ ╕ допомагали ╖м з╕ сво╖ми човнами переправлятися на правий берег Дунаю. П╕зн╕ше, в травн╕ 1832 року, було створено Азовське козацьке в╕йсько. Отаманом було призначено Йосипа Гладкого. Земл╕ Азовському козачому в╕йську були вид╕лен╕ на кордон╕ сучасних Запор╕зько╖ ╕ Донецько╖ областей, де ран╕ше розташовувалася Кальм╕уська паланка В╕йська Запорозького.
Але предки родини Чумак╕в та ╕нш╕ задунайц╕ з Добрудж╕ переселилися до Тавр╕╖ значно п╕зн╕ше. За одн╕╓ю верс╕╓ю — п╕сля Сх╕дно╖ в╕йни 1853-1856 рок╕в. Як в╕домо, Кримська в╕йна 1854-1855 рок╕в була ╖╖ частиною. За ╕ншою верс╕╓ю — лише п╕сля скасування кр╕пацтва, тобто п╕сля 1861 року. Переселенц╕ заснували б╕ля безлюдних берег╕в Карк╕н╕тсько╖ затоки село Чурум. Воно входило до складу Дн╕провського пов╕ту Тавр╕йсько╖ губерн╕╖. Зараз це село Олекс╕╖вка Каланчацького району Херсонсько╖ област╕. Сво╖ми силами побудували хатини та пристань. Тих перших споруд давно вже нема╓. Стар╕ глинобитн╕ будинки зруйнувало п╕дтоплення в╕д каналу. Залишився лише величезний старий цвинтар. Мешканц╕ села займалися хл╕боробством, в╕вчарством, видобутком сол╕ та рибальством. 1870 року в Чурум╕, в родин╕ Чумак╕в, народився син Юхим. В╕н був довгожителем ╕ прожив 98 рок╕в. У нього була велика селянська родина:  чотири сини та дв╕ доньки. 27 лютого 1904 року народився Олекс╕й Юхимович Чумак. Зараз, як на сво╖ 107 з половиною рок╕в, — у нього досить ясна пам’ять. ╤ багато еп╕зод╕в уже давно минулих дн╕в в╕н добре пам’ята╓. Наприклад, як б╕йц╕ 15-о╖ див╕з╕╖ Червоно╖ Арм╕╖ для сво╓╖ к╕нноти буквально розгребли купу сол╕, заготовлену селянами в соляних озерах б╕ля Чурума. Шкода т╕льки, що праця була марною. Адже заготовляли для господарства. Що ж до пол╕тично╖ боротьби, то родина Чумак╕в завжди була апол╕тичною. Арм╕╖ п╕шли, а життя продовжувалось. Робоч╕ люди знову працювали, як ╕ ран╕ше, до революц╕╖. У середин╕ 20-х рок╕в Олекс╕й Юхимович одружився, ╕ 1928 року у нього народилася старша донька Тетяна. А на сел╕ ставало жити все важче. Коли в 1930 роц╕ жител╕ села д╕знались, що в Криму створю╓ться рибальська арт╕ль, с╕ли на сво╖ баркаси ╕ перепливли Карк╕н╕тську затоку в селище Сара-Булат на кримському узбережж╕. Зараз це селище Портове на зах╕д в╕д запов╕дника «Лебедин╕ острови». Арт╕ль спец╕ал╕зувалася на ловл╕ осетрових, найб╕льш дорогоц╕нних пор╕д риби. У Сара-Булат╕ народилася друга донька, але прожила зовс╕м недовго. Життя знову ставало важким. В╕дгомони Голодомору докотилися ╕ до найдальших куточк╕в П╕вн╕чного Криму. У 1933 роц╕ родина Чумак╕в — Олекс╕й Юхимович, дружина Ганна ╤ван╕вна та донька Тетяна пере╖хали до Джанкоя. Глава родини влаштувався вантажником у комор╕ зал╕знично╖ станц╕╖ «Джанкой». Родина жила у той час на квартир╕ по вулиц╕ Зал╕зничн╕й. Незабаром почали вид╕ляти землю п╕д забудову «Зал╕н╕╖». Родин╕ Чумак╕в, як ╕ багатьом прац╕вникам зал╕зничного транспорту, нар╕зали земельну д╕лянку на майбутн╕й вулиц╕ Транспортн╕й. У вересн╕ 1936 року родина побудувала охайний, нав╕ть за тепер╕шн╕х час╕в, будиночок, в якому Олекс╕й Юхимович живе ╕ зараз. Незабаром у родин╕ довгожителя народився старший син Леон╕д, а 1938 року — другий син В╕ктор.
П╕д час в╕йни родина Чумак╕в пережила окупац╕ю. Олекс╕ю Юхимовичу довелося при н╕мцях працювати буд╕вельником ╕ зал╕зничним ремонтником. В╕дразу ж п╕сля зв╕льнення його було направлено на в╕дновлення Керч╕, повн╕стю зруйновано╖ во╓нними д╕ями. Але незабаром в╕н був в╕д╕званий ╕ моб╕л╕зований в╕йськкоматом у д╕ючу арм╕ю. У сел╕ Мар’╖но п╕д С╕мферополем у сорок рок╕в проходив курс молодого б╕йця, але так, як ╕ ран╕ше, до в╕йни, служити не довелося. П╕сля складання присяги деякий час перебував п╕д Севастополем, а пот╕м його переправили до Румун╕╖, де його п╕дрозд╕л в╕дразу ж кинули на м╕сто Плоешт╕. Тут Олекс╕ю Юхимовичу довелося брати участь у захопленн╕ аеродрому диктатора Антонеску. У лютому 1945 року в╕н з╕ сво╓ю частиною вже був в Угорщин╕ на озер╕ Балатон, де в цей час йшли запекл╕ бо╖ з фашистами. Перемогу Олекс╕й Юхимович зустр╕в у Болгар╕╖. За участь у бойових д╕ях Олекс╕й Чумак був нагороджений орденом «В╕тчизняно╖ в╕йни» ╤╤-го ступеня та медаллю «За перемогу над Н╕меччиною».
П╕сля демоб╕л╕зац╕╖, у вересн╕ 1945 року, Олекс╕й Юхимович повернувся додому та незабаром в його родин╕ народився трет╕й син Олександр. Родина Чумак╕в стала традиц╕йно багатод╕тною. ╤ знову почалися мирн╕ трудов╕ будн╕. Спочатку Олекс╕й Юхимович працював на Джанкойськ╕й нафтобаз╕, де за висок╕ показники з╕ зм╕цнення загально╖ протипожежно╖ охорони йому була оголошена подяка директором Зайцевим. З 1955 до 1964 року, до виходу на пенс╕ю, в╕н працював у буд╕вельно-монтажному управл╕нн╕ «Укррадгоспбуд». За час роботи йому дв╕ч╕ вручався значок «в╕дм╕нник», трич╕ оголошувалася подяка ╕ трич╕ в╕н нагороджувався почесною грамотою ╕ грошовою прем╕╓ю. У 1960 роц╕ фото Олекс╕я Юхимовича було занесене на Дошку пошани «Укррадгоспбуду». Але ╕ на пенс╕╖ в╕н вл╕тку працював у колгоспах на скиртуваннях п╕д час жнив. За радянських час╕в колишнього фронтовика на урочист╕ заходи майже не запрошували. Але, як ╕ вс╕х ветеран╕в, нагороджували юв╕лейними медалями. А в╕н жив ╕ працював, рад╕в усп╕хам сво╖х д╕тей. Уже в роки Незалежно╖ Укра╖ни про нього, щоправда ненадовго, «пригадали» ╕ Олекс╕й Юхимович Чумак був нагороджений медаллю «За мужн╕сть» ╤╤╤-го ступеня ╕ медаллю Жукова.    ╤ знову забули.
Велике ж було здивування виборчо╖ ком╕с╕╖ на виборах 2004 року, коли на д╕льницю прийшов сво╖м ходом стол╕тн╕й виборець, про якого н╕хто ╕ не п╕дозрював! Ця новина митт╓во облет╕ла Джанкой ╕ на якийсь час затьмарила пол╕тичн╕ пристраст╕. Виявля╓ться, в нашому м╕ст╕ прожива╓ довгожитель. У такому випадку з виборчо╖ д╕льниц╕ до довгожителя прислали автомоб╕ль, аби доставити його на вибори, чому Олекс╕й Юхимович сильно здивувався, кажучи, що в╕н ще не зовс╕м пропащий. Та й зараз, як майже в╕с╕м рок╕в тому, в╕н такий же бадьорий та рухливий. На сво╓му подв╕р’╖ п╕дтриму╓ ╕деальну чистоту ╕ порядок. Город ╕ пал╕садник завжди оброблен╕ ╕ доглянут╕. Правда, останн╕м часом йому допомага╓ правнучка Олена Олександр╕вна. ╤ не бува╓ тижня, аби хтось з родич╕в не при╖хав в╕дв╕дати родинного патр╕арха. А с╕мейство Чумак╕в досить численне та дружне. ╤ це незважаючи на те, що родина фактично розд╕лилася за рел╕г╕йною ознакою. В╕рн╕ше, можна сказати, що ж╕ноча половина родини, тобто дружина Олекс╕я Юхимовича, Ганна ╤ван╕вна та дочка Тетяна Олекс╕╖вна, бо вони ╓ приб╕чниками протестантсько╖ рел╕г╕╖ ╓вангельських християн баптист╕в, у народ╕ вони в╕дом╕ як «штундисти». 1986 року Ганна ╤ван╕вна п╕шла з життя, залишивши про себе добру пам’ять.
Ц╕каво склалася ╕ доля д╕тей Олекс╕я Юхимовича ╕ Ганни ╤ван╕вни. Дочка Тетяна Олекс╕╖вна вийшла зам╕ж за приб╕чника цього ж в╕роспов╕дання ╤вана Негрова. У само╖ Тетяни Олекс╕╖вни четверо син╕в. 1994 року, незабаром п╕сля розвалу СРСР, дво╓ старших син╕в — Анатол╕й та Серг╕й — ви╖хали до США ╕ живуть зараз разом з с╕м’ями в Лос-Анджелес╕. Трет╕й син, Павло ╤ванович, 1996 року ви╖хав до Америки разом з мат╕р’ю, Тетяною Олекс╕╖вною. Вони живуть у канадському м╕ст╕ Ванкувер╕. Але найв╕дом╕ший — четвертий син Тетяни Олекс╕╖вни та онук Олекс╕я Юхимовича — Олександр ╤ванович Негров. П╕сля школи навчався в Лен╕нградськ╕й (зараз — Санкт-Петербурзьк╕й) протестантськ╕й духовн╕й академ╕╖, пот╕м 10 рок╕в пропов╕дував у Криму, на Кубан╕, в Канад╕, США, Н╕меччин╕, ЮАР. П╕зн╕ше в Н╕меччин╕ захистив дисертац╕ю ╕ став доктором богословських наук в╕ри християн баптист╕в-╓вангел╕ст╕в. Зараз в╕н — ректор Санкт-Петербурзько╖ протестантсько╖ духовно╖ академ╕╖, де й сам навчався.
Старший син Олекс╕я Юхимовича, Леон╕д Олекс╕йович, навчався в Харк╕вському ав╕ац╕йному ╕нститут╕. Пот╕м усе трудове життя працював та був пров╕дним ╕нженером на оборонному завод╕. Остання трудова посада — заступник директора. Зараз — на пенс╕╖.
Середн╕й син Олекс╕я Юхимовича, В╕ктор Олекс╕йович, зак╕нчив Кримський с╕льськогосподарський ╕нститут ╕м. Кал╕н╕на (зараз — Кримський агротехнолог╕чний ун╕верситет), факультет плодоовоч╕вництва ╕ виноградарства. Ось що пише В╕ктор Олекс╕йович у сво╖х рукописних «Деяких спогадах»:
«...А п╕сля зак╕нчення ╕нституту, за власним бажанням, я вибрав найнижчу посаду при розпод╕л╕ в обласний трест овоче-молочних радгосп╕в. Був прийнятий на посаду бригадира в радгосп «Зеленог╕рський» Б╕лог╕рського району. (Зараз це господарство назива╓ться ВАТ «Еф╕р»). Чому обрав найнижчу посаду? Хот╕в п╕знати себе. Особливо, як прийме мене колектив, чи зможу я працювати з людьми? Все вийшло. Мене визнали ╕ до мене добре ставилися. Це були мо╖ перш╕ кроки як фах╕вця, як вже доросло╖ людини.
У район╕ мене заприм╕тили. ╤ я через 8 м╕сяц╕в перейшов на роботу в Б╕лог╕рське управл╕ння с╕льського господарства. Пройшов там гарну школу, школу управл╕ння, школу в╕дпов╕дальност╕. Першу подяку в мо╖й трудов╕й книжц╕ п╕дписав начальник управл╕ння Микита Лаврент╕йович Кравець. Це були велик╕ люди, в основному фронтовики, було у кого навчатись. ╤ я вчився. ...Перед╕ мною в╕дкривалася велика перспектива: головний агроном, голова або директор радгоспу — ╕ так дал╕. Мо╖ друз╕, товариш╕ по робот╕ в управл╕нн╕, такими ╕ стали. Але, напевно, доля з╕ мною розпорядилася по-╕ншому. П╕шов я 1965 року у кв╕тн╕ в Кримську ф╕л╕ю Всесоюзного науково-досл╕дного ╕нституту ол╕йних та еф╕роол╕йних культур (ВНД╤ОЕОК), який розташовувався у селищ╕ Кримська Роза Б╕лог╕рського району. У серпн╕ 1965 року на баз╕ ф╕л╕╖ р╕шенням уряду було створено ВНД╤ еф╕роол╕йних культур. Зараз це ╤нститут еф╕роол╕йних ╕ л╕карняних рослин (╤ЕЛК) Укра╖нсько╖ академ╕╖ аграрних наук (УААН)».
У цьому заклад╕ В╕ктор Олекс╕йович працю╓ вже 47-й р╕к! 1971 року В╕ктор Олекс╕йович захистив в Одеському с╕льськогосподарському ╕нститут╕ кандидатську дисертац╕ю, ╕ 1972 року йому було присво╓но науковий ступ╕нь кандидата б╕олог╕чних наук. А 1996 року в Ки╓в╕, в Нац╕ональному аграрному ун╕верситет╕, захистив уже докторську дисертац╕ю, п╕сля чого йому було присво╓но науковий ступ╕нь доктора с╕льськогосподарських наук. На сьогодн╕шн╕й день В╕ктор Олекс╕йович Чумак опубл╕кував понад 130 наукових роб╕т. Зак╕нчуючи сво╖ «Деяк╕ спогади», в╕н пише:
«Продовжую жити, працювати ╕ бути таким, яким мене виховали батьки, школа, ╕нститут, трудовий колектив, та ╕ сам. В╕рив, в╕рю ╕ не зрадив ╕деали радянського часу. У людин╕ ц╕ную порядн╕сть, душевн╕сть, працьовит╕сть ╕ системн╕сть. Прагну бути таким».
Потр╕бно додати, що в╕н ╕ зараз продовжу╓ пл╕дно займатися науковою д╕яльн╕стю. Щороку бува╓ в науковому в╕дрядженн╕ на Чонгарському п╕востров╕, досл╕джуючи популяц╕╖ комах.
Молодший син Олекс╕я Юхимовича, Олександр Олекс╕йович, зак╕нчив Одеський електротехн╕чний ╕нститут зв’язку. Зараз живе в С╕мферопол╕. Керу╓ приватною ф╕рмою зв’язку.
Ось таке велике ╕ славне с╕мейство Чумак╕в з козацьким кор╕нням почало св╕й житт╓вий шлях з Джанкоя, з вулиц╕ Транспортно╖. У народ╕ кажуть, що на таких людях Земля трима╓ться. Б╕льше б таких родин по вс╕й Укра╖н╕!

В╕ктор ТУРЧИН
м. Джанкой

У центр╕ — Олекс╕й Юхимович Чумак, кримський довгожитель; л╕воруч б╕ля нього — дочка Тетяна Олекс╕╖вна Негрова (Чумак), зараз мешканка канадського Ванкувера, праворуч — онук Олександр ╤ванович Негров, ректор Санкт-Петербурзько╖ протестантсько╖ академ╕╖

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 02.12.2011 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9684

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков