Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТА Й СНИ Ж ПРИВИД╤ЛИСЯ САТИРИКУ!
Останн╕ дв╕ «св╕жоспечен╕» книги, подарован╕ ╖╖ автором, запор╕зьким поетом Миколою...


– ОСЬ ТАКУ ╤ ВЛАДУ МА╢М, – ВУСА Д╤Д ЖУ╢, – З РОКУ В Р╤К ПЕРЕБИРА╢М, А ВОНА – ГНИ╢!..
До сьогодн╕шнього М╕жнародного свята см╕ху пропону╓мо читачам «КС» доб╕рку гуморесок...


СМ╤Х – СПРАВА СЕРЙОЗНА
Микола Дм╕трух, митець ╕з Тернополя, – член Нац╕онально╖ сп╕лки художник╕в Укра╖ни, лауреат...


«РЕВОЛЮЦ╤ЙН╤ ВИЛА» ЗАПОР╤ЗЬКОГО САТИРИКА
В╕домий запор╕зький гуморист ╕ сатирик, письменник ╕ журнал╕ст Микола Б╕локопитов нещодавно...


В╤Д «КОМЕД╤АДИ» — ДО ВСЕСВ╤ТНЬОГО ДНЯ КЛОУНА
День гумору, см╕ху ╕ веселих розваг 1 кв╕тня в Одес╕ н╕хто й н╕коли не називав днем дурня.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 02.12.2011 > Тема "Смішного!"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 02.12.2011
ПОНАД ТУМАНАМИ
Остап ВИШНЯ

Посм╕хн╕ться!

(ПЕРША АЕРОПОДОРОЖ)

Кримський школяр так артистично з╕грав на сцен╕ цей тв╕р Остапа Вишн╕, що отримав Гран-пр╕ конкурсу юних гуморист╕в. Може, ╕ ви спробу╓те?


Коли вас починають штовхати п╕д дев’яте ребро з обережним криком:
— Уставай! Уже авто п╕д’╖хав!
Ви схоплю╓тесь, продира╓те оч╕ й кажете:
— ╥й-бо, я не боюсь!
— Одягайсь, одягайсь — чекають же!
Одягаючись, ви дума╓те про те, що сьогодн╕ ви перший раз летите на аероплан╕, натяга╓те сорочку на ноги, а голову намага╓тесь усунути в л╕ву штанину. Це у вас н╕як не виходить, ви стриба╓те на одн╕й ноз╕ по хат╕, нерву╓тесь ╕ ла╓тесь:
— Чого вона таку т╕сну сорочку пошила?
Пот╕м, одягнувшись к╕нець к╕нцем, хапа╓те п╕д пахву базарового кошика, а портфеля кида╓те на плиту.
У вас висмикують кошика, дають у руки портфеля й кажуть:
— Не стрибай же на ходу, будь ласка, а то ще на рейки потрапиш!
— Та я на аероплан╕! Як╕ там рейки в лихо╖ години?! Пов╕трям лечу! От!
Пот╕м похапцем проща╓тесь ╕ ще раз кажете:
— ╥й-богу, я не боюсь! Бувайте!
Б╕жите до дверей ╕ б’╓те двер╕ кол╕ньми й грудьми... Б’╓те довго й уперто.
— Одщепни защ╕пку.
— Ага! Бувайте...
Трясти вас почина╓, як т╕льки ви с╕ли на авто...
Ви дивитесь на небо й дума╓те:
«╤ чого ж воно, Господи, отуди так високо?»
╤ обережненько до товариша, що по вас за╖хав:
— Туман... Може, не полетить?
— Полетить...
— Полетить... А як в╕н полетить? Високо?
— Високо полетить...
— Високо полетить... А низько не л╕та╓?..
— Високо л╕та╓...
— Високо л╕та╓... А харашо, мабуть, як високо л╕та╓?.. ╤ не страшно, мабуть, як високо л╕та╓?..
— Н╕, не страшно!
— Як ╕ високо — не страшно? А як низько, так теж не страшно?
— Високо л╕та╓...
— Високо л╕та╓... Отам? Угор╕?..
— Ну да!
Ви дивитесь угору, стежите, як летить ворона, придивля╓тесь до то╖ ворони, ╕ хочеться вам по-воронячому затр╕пати руками... Як крилами...
Аеродром...
Розкинула крила над зеленим споришем велика зелена птиця...
Коло птиц╕ люди ходять...
— Здрастуйте! Зараз полетите! Будь ласка, в контору... Важать вас, як╕ ви на вагу...
— А скаж╕ть, будь ласка, пасажир╕в уже не прив’язують?..
— Н╕, не прив’язують...
— Не прив’язують... Так, значить, вони неприв’язан╕ й летять?..
— Так ╕ летять.
— Он як... А якби прив’язать, так полет╕ли б?
— Нав╕що ж прив’язувать?.. Каб╕нка там, вона щ╕льно зачинена. Ви соб╕ сидите й летите...
— Сидячи, значить, летять? Он як... А двер╕ щ╕льно зачинен╕?..
— Ну да, щ╕льно...
— А то воно, зна╓те, двер╕ одчиняються... Воно, зна╓те, сидиш, летиш... Неприв’язаний летиш, бо тепер уже вдосконалено, вже тепер не прив’язують... Так той... Може ж трапитись пасажир, котрий бо╖ться, а воно, зна╓те, двер╕ одчиняться, а пасажир╕в тепер уже не прив’язують, бо тепер уже вдосконалено...
— Та не б╕йтесь...
— Я не боюсь... Чого б я боявсь?..
╤ ходите ви круг зелено╖ велико╖ птиц╕, що розкинула могутн╕ над споришем крила... Ходите, маца╓те ╖╖, гладите, с╕па╓те за як╕сь дротики...
— Оце аероплан?.. ╤ч який... Великий аероплан... В╕н оце й полетить?..
— В╕н ╕ полетить.
— А як в╕н летить?
— Розженеться, проб╕жить ╕ п╕дноситься...
— Отуди б╕жить?
— Ну да...
╤ дивитесь ви на зелене поле, куди аероплан поб╕жить, ╕ чогось вам на думку спада╓ шалене бажання самому дременути на зелене поле, а пот╕м повернути на сошу й ударить сошею, не озираючись...
— А ск╕льки сил?
— Дв╕ст╕ ш╕стдесят... Мотор «ролс-ройс»... Англ╕йський.
— Сильний, значить... Високо, значить, може... А як менше сил — тод╕ нижче?
— Н╕... Можна й на менше високо...
— А система яка?
— Дорнь╓-Комета Х/2... Дв╕ тисяч╕ дв╕ст╕ оберт╕в за хвилину... Сто двадцять верстов за годину.
— Швидко, значить?.. Он як...
— Прошу с╕дати.
— Зараз-зараз... Це Укрпов╕трошляху апарат?..
— Ну да! Прошу, товаришу, с╕дати.
— Зараз-зараз... А це крила?
— Ну да! Прошу, товаришу...
— Зараз-зараз... А це стерно?
— Ну да... Прошу, товаришу...
— Зараз-зараз...
╤ входите ви в каб╕ну...
А вам так хочеться ще розпитати... Вам так хочеться ще постояти, побалакати. Ц╕кава-бо штука аероплан... Нова штука... Така штука, що мов птиця л╕та╓, а ви на н╕й...
Каб╕на...
Може, два з половиною аршини завширшки, а три аршини завдовжки... А може, менше, а може, й б╕льше — не м╕ряв... В╕кна в каб╕нц╕ праворуч ╕ л╕воруч, зав╕сочками по-запинуван╕... Спереду в каб╕н╕ канапка на два чолов╕ки ╕ ззаду — на два чолов╕ки... А посередин╕ порожньо — там, як люди пос╕дають, там ╖хн╕ ноги... Праворуч — двер╕... В т╕ двер╕ пасажири заходять, коли лет╕ти збираються...
На задн╕й ст╕нц╕ правила пов╕шено, чого робити не дозволя╓ться... Не дозволя╓ться цигарок палити, гвинти одкручувати, шас╕ перепилювати, «рятуйте, хто в бога в╕ру╓» кричати, гор╕лку пити, штрикати голкою п╕лота у в╕конце: пост╕й, мовляв, голубчику, я додому хочу!
╤кон у каб╕нц╕ нема╓... Молитися Господов╕ Богов╕ можна в куточок.
Хапати за руку сус╕да, проказуючи: «Боже м╕й! Боже м╕й! Уже пада╓мо!» — не можна.
Сус╕да може вдарити. За це в╕н н╕ по яких кодексах не в╕дпов╕да╓...
С╕ли ви... Отут уже почина╓ться...
Тут пасажир, котрий дуже боязкий, с╕па╓ться до дверей...
Отут якраз воно й загуде... Загуде, затр╕щить, мигнуть перед вашими очима ангари... Вас понесло.
Пасажир, котрий боязкий, дивиться на сус╕ду, ╕ в очах у його такий знак запитання, як каланча...
— Уже, значить, нас полет╕ло?
А оте, на чому вас посадили, м’якими стрибками, з веселим рокотом, по м’якому зеленому килимов╕ котить... Ви — зирк праворуч, зирк л╕воруч, а воно котить... Пот╕м стало... Ви до дверей...
— Уже прилет╕ли?! Як швидко!
Ех, у цей момент як залопотить же воно! Як же ж ╕ затр╕щить!.. Вихором летять повз в╕конечка тр╕сочки, кам╕нц╕, бадиллячка, грудочки...
А оте, на чому вас посадили, вперед ╕рвонулось! ╤рвонулось ╕ помчалось!
╤ от якийсь легенький пантерячий ск╕к, виверт якийсь ледве пом╕тний, ╕ весь ваш страх... Н╕, що я кажу: «страх». Уся ваша хоробр╕сть од ши╖, од голови, од грудей — вона, хоробр╕сть ота ваша, наниз посунулась... Посунулась ╕ примостилась у вас же таки всередин╕, т╕льки на отоманц╕ й у черевиках...
П╕д вами, товариш╕, земля залишилася...
Пада╓ земля од вас кудись туди вниз, пада╓ швидко, невпинно пада╓... Вся земля, ск╕льки ваше око ╖╖ вхопити може, униз мчить. Меншають хати, дерева зеленими кучерями закриваються, кон╕ на щур╕в перекидаються, люди — ляльками робляться, стрункими вузенькими л╕н╕йками простягаються вулиц╕, вздовж ╕ впоперек як╕сь ляльков╕ буд╕вл╕ прор╕зуючи... А г╕подром, де к╕нськ╕ перегони нед╕лями влаштовуються, — так г╕подром той не широкий шлях, а кинутий на зелен╕м килим╕ мотузок... А може, не мотузок, а попеляста гадюка великим колом скрутилася ╕ серед левади спати лягла...
А дал╕ п╕д вами хтось ╕з великого глечика молоко розлив... То туман на Харков╕ сидить.
Ви вже не на земл╕, а над землею... Ви в пов╕тр╕... Ви там, де, може, були т╕льки секунд п’ять, та й то в дитинств╕, коли лет╕ли з дуба од сорочачого гн╕зда.
Ви залишили п╕д собою те, на чому к╕лькадесят рок╕в збивали п╕дметки, натирали мозол╕, скорочувались за штатами, хвилювалися за ставку...
Ви залишили п╕д собою те, з чого заздр╕сно дивилися на задрипаного горобця, як в╕н ╕з вашого см╕тника лет╕в на сус╕дську клуню ╕, летячи, весело цв╕р╕нькав.
А пригаду╓те ви соб╕ так╕ хвилини, коли, лежачи гор╕лиць на левад╕, ви десь у недосяжн╕й блакит╕ намацували прижмуреним оком шул╕ку, що гордо кружляв над вами, ╕з вас таки ж ╕ посм╕хаючись?
Пригаду╓те?
Так майте ж на уваз╕, що то ви тепер за того шул╕ку правите, що то ви тепер прижмурю╓те десь у блакит╕ заспане око й, посм╕хаючись, дивитесь на дзв╕ницю, що, як Пилип з конопель, виткнулась ╕з купи будинк╕в...
Ви — летите...
Ви за к╕лька хвилин перестрибу╓те через Харк╕в, де ще вчора хекали, висолопивши язика, щоб за п╕вгодини, спотикаючись ╕ на себе под╕бних натикаючись, переб╕гти з Гончар╕вки до редакц╕╖...
А тапер отак:
— Р-р-ра-аз!
╤ нема Харкова...
Так т╕льки оддал╕к маячить щось, б╕лим молоком залите... Так т╕льки щось там залишилось таке невиразне... Купка якась будинк╕в ман╕с╕ньких, як╕сь пом╕ж тими будиночками стежечки, на будиночках на тих як╕сь пуцьвер╕ночки димком пшикають...
Як це по-земному зветься? Бовдури?
Ви — летите.

╤╤
Ви — летите...
Чи страшно, пита╓те?
Хто боязкий, тому дуже страшно.
Хто не дуже боязкий, тому не дуже страшно.
Хто хоробрий, тому зовс╕м не страшно.
Одно т╕льки вам ╕ скажу: мо╖й прабабус╕, як уводили ╖╖ у вагон, так хусткою щ╕льно оч╕ зав’язували... ╤накше н╕як не хот╕ла у вагон ул╕зти. С╕ла на перон╕ й каже д╕дов╕:
— Голубчику, я краще п╕шки... Воли — та й т╕ ╕нод╕ дрочаться... Ти ╖дь машиною, а я потихеньку прийду...
Бачите, яка штука: ╕ воли ╕нод╕ дрочаться. А аероплан не воли... В╕н таки трохи до вол╕в под╕бний, — воли ревуть, а в╕н гуде, проте р╕зниця все-таки м╕ж аеропланом ╕ волами чималенька...
Ох ╕ страшно ж!
Ви ж подумайте: сидите в каб╕н╕, а воно летить... Летить ╕ гуде. Швидко летить ╕ швидко гуде...
Трудно, звичайно, описати докладно, до чого л╕тання под╕бне.
Щоб яскраво уявити соб╕ цей процес, зроб╕ть ось що: сядьте на канап╕ в хат╕ в себе й попрохайте т╕тку й тещу, хай з п╕вгодини погудуть над вухом... Перед тим програйте в казино м╕сячну платню... Точка в точку, як на аероплан╕... Т╕льки й того, що аероплан гуде далеко тих╕ше й при╓мн╕ше...
Кр╕м того, ви, сидячи на канап╕, ненавидите тих, що гудуть, ╕ хоч потихеньку, та таки ла╓тесь, а аероплана ви любите... От любите — й квит!
А п╕лота просто боготворите... Ви дивитесь у д╕рочку на його спину, ╕ вам так хочеться його обнять, притиснуть ╕ прошепот╕ти на вухо:
— Любий м╕й! Коханий м╕й! Ти ж... не падай!
Сказать вам по правд╕ — сидите, як у хат╕. Тихо й спок╕йно. ╤ не струсне вас н╕где, й не качне...
Сидиш, оч╕ розплющивши, й диву╓шся: «Невже летиш? Не може буть!»
╤ т╕льки униз глянеш — бачиш, що таки летиш... ╤ здорово летиш...
Б╕жать за тебе як╕сь чудернацьк╕ чотирикутники: зелен╕, жовт╕, с╕р╕, чорн╕... То клаптики земл╕.
А он покручена якась ср╕бляста гадючка... То — р╕чка...
╤ все таке маленьке, таке рель╓фне, таке дивовижне й незвичне...
Он на зеленому тл╕ — купка бл╕х... А б╕ля ╖х якась лялька сова╓ться з мал╕с╕нькою патеричкою в руках... Що воно за штука?!
В╕вц╕!
Та й ман╕с╕ньк╕ ж як╕ вони!
Он череда з м╕н╕атюрних с╕рих, б╕лих, чорних, рябих кор╕вок...
А шляхом, таким вузесеньким, вузесеньким, тарада╓чка, така, як коробочка од г╕льз, котить... А в тарада╓чку хтось кота запр╕г...
А лялька кота того поганя╓...
╤ дума╓ш соб╕: коли ж ото ляльки на котах почали ╖здити?
А як глянеш уподовж — плахта! Величезна плахта... А на плахт╕ на т╕й хтось купки манюньких б╕леньких хаточок понабудовував...
Дивн╕ д╕ла тво╖, чолов╕че!
Полтава!
П╕знав... Здорово поменшала. Зразу видко, що на округу йде... Де ж таки ╖й, так╕й м╕н╕атюрн╕й, за губерн╕ю правити... ╤ Ворскла поб╕гла таким б╕ля не╖ б╕леньким р╕вчаком... От узяв би й перестрибнув!..
╤ знову плахта. ╤ знову б╕жать зелен╕, чорн╕, с╕р╕ чотирикутники...
А ╕нод╕ серед ╖х, чотирикутник╕в тих, зелений або чорний великий шмат — то радгоспова земля нивки селянськ╕ розсунула...
От п╕д вами величезна чорна хустка, а на н╕й гурт ман╕с╕ньких д╕вчаток з б╕ленькими гол╕вками... Бурякова плантац╕я...
Лубни!
П╕знав... Сула ╖х об╕йма╓ з одного боку... Пригорнулась одним берегом ╕ простяглась дал╕ луками...
Летимо над кол╕╓ю над зал╕зничною...
Отак╕нька кол╕я... Рейки, як дротики.
Зирк — по╖здок котить. Там десь спереду б╕лим димком пихка╓... ╤ таке воно маленьке, коротеньке, чорненьке... Т╕льки:
— Пих-пих-пих!
Р-р-раз! — ╕ по╖здок уже ззаду вас:
— Пих-пих-пих!
╤ куди воно, мале, пнеться?!.
Ще раз озирнувся — миша якась с╕ренька на рейках надсаджу╓ться...
— Будь здоров, кур’╓рський! Кашляй на здоров’я! Нам н╕коли!
...Маленьк╕ озеречка, маленьк╕ л╕сочки, маленьк╕ р╕чечки, маленьк╕ с╕льця.
╤ все це там — п╕д нами! А ми зверху!..
Яготин... Качнуло трохи...
— Тут завжди, — сус╕да каже. — До Дн╕пра п╕дл╕та╓мо. Поколише трохи...
Хай поколише. Ямки тут пов╕трян╕ трапляються...
Як у яму вскочиш, т╕льки:
— Хух!
╤ вниз!
╤ тод╕ вся хоробр╕сть до горла, до голови, до очей...
Як на Великдень на гойдалц╕, як униз летиш...
Пот╕м знову пливеш р╕вно...
Пот╕м:
— Хух!
Гойднуло трохи...
Дн╕про блиснув! Ки╖в од Дн╕пра до лаврсько╖ дзв╕ниц╕ подерся... А дзв╕ниця лаврська хрестом на вас нахваля╓ться:
— Бога,— мовляв,— за бороду хапа╓ш?! До ангел╕в дор╕внявсь?! Л╕та╓ш?!
— Л╕таю, голубчику, л╕таю... ╤ маленька ти тепер, ╕ тоненька ти тепер... ╤ дзвону твого не чуть, лавро Ки╖вська, — машина перегула...
Зелене поле, а на н╕м б╕ле коло...
Ки╖вський аеродром...
— Хух! ╤ вниз...
— Стук! ╤ п╕дстрибом по зеленому полю...
— Ст╕й!
— Будь ласка! При╖хали!
╤ перед дверима усм╕хаються п╕лот ╕ механ╕к...
— Ну як?
— Н╕чого! Спасиб╕! Дуже добре!
— Не страшно?
— Н╕! А як вас машина слуха╓ться!
См╕╓ться п╕лот рад╕сно...
Такий маленький, чорнявий... ╤ б╕ля такого г╕ганта-птиц╕... ╤ в╕н, г╕гант той, йому кориться.
Людина! «О, це бринить гордо!»

1925 р.

╢вген Давиденко у сцен╕чному гумористичному «польот╕»

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 02.12.2011 > Тема "Смішного!"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9683

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков