Версiя для друку Обговорити в форумi

В Україні не втихає дискусія про обмеження української музики. Після ухвалення Верховною Радою закону про зменшення квот з 50 до 25% на україномовний аудіо- та відеопродукт в ефірі останньою рятувальною інстанцією залишився Президент. Багато хто тепер сподівається, що закон цей підписаний все-таки не буде.
Збоку, з іншої держави, ця ситуація здається більш ніж дивною. У той час як в Україні борються з українською музикою, в усіх рекламних матеріалах про нашу країну пишуть про її музичні досягнення. Усім відомо, що одну із найвідоміших у світі пісень «Summertime» (у виконанні Луї Армстронга та Елли Фіджеральд) написано за мотивами української колискової «Ой ходить сон коло вікон», а відома всьому світу різдвяна «Ring Christmas Bells» є нічим іншим, як піснею «Щедрик» (українського композитора Миколи Леонтовича). Не так давно представниця України співачка Руслана зі своїм етнічним номером перемогла на Євробаченні-2004, а вже у 2005-му цей популярний пісенний конкурс проходив у Києві.
Україномовні виконавці та групи демонструють серйозний успіх і в Росії: виступають регулярно (може, навіть частіше, ніж в Україні), отримують музичні премії, виступають на різних фестивалях і збирають повні зали своїх шанувальників. Через такий інтерес до української музики деякі московські бізнесмени навіть подумують відкрити спеціальний майданчик під цей напрям, щоб постійно збирати виконавців та їхніх шанувальників в одному місці, а не кожного разу в іншому клубі.
Згадую, як півроку тому обговорював тему зменшення квот на українську музику з визнаним пропагандистом української музики Олегом Скрипкою — він вкотре був з концертом у Москві. Артист висловив упевненість, що в Україні реалізується антикультурна програма, спрямована на повне знищення української мови — у піснях, музиці тощо. Тому в Україні практично відсутні медіаможливості для розвитку української музики. У результаті, щоб вижити, українські виконавці рвуться до Росії, щоб потім додому повернутися вже «зірками». «Адже вдома ти не можеш нормально розвиватися», — розповів він.
Як показав час, відтоді ситуація не змінилася — у своїй вітчизні пророка як не було, так і немає.
Проблема української музики, як і більшість труднощів у нашій країні, пов’язана з політикою, а точніше з постійною політизацією мовного питання. «Якщо в Україні ти розмовляєш українською мовою і співаєш українські пісні, тебе відразу називають націоналістом, і з українською мовою, природно, великі проблеми. Уявляєш, якби, наприклад, «Російське радіо» або «Наше радіо» назвали націоналістичним, тому що там 100% російської музики?» — каже Олег Скрипка.
Існуючу ситуацію з українською музикою цілком можна вважати такою, що загрожує національній безпеці України, — адже музика, між іншим, закладає основу самосвідомості населення країни як єдиної нації.
На власному прикладі переконався, що з кожним приїздом до Києва почути щось з українських пісень на місцевому радіо- та у телеефірі стає дедалі складніше. І це неприємно дивує не тільки вихідців з України, а й іноземців, які, приїжджаючи у нашу країну, не можуть відчути її національної особливості. Адже попереду Євро-2012! Яку етнічну унікальність продемонструє Україна, якщо всюди лунатиме низькопробна російська попса?
Збереження нинішніх квот на українську музику в ефірі — лише півзахід. Дійсно важливим кроком могло б стати створення спеціалізованих ЗМІ — радіостанцій і хоч би одного потужного музичного телеканалу. У державах, які думають про своє майбутнє, важливість національної музики зрозуміли давно і створили в Італії Italianmusik, у Німеччині — Viva, у Франції — MCM France. У Росії відразу два телеканали, які транслюють пісні виключно російською мовою, — RU.tv і MusikBox.RU.
Скептики можуть заперечити, що не справа держави вкладатися в шоу-бізнес, коли за газ платити нічим. Частково це так. Тим більше, якщо щось подібне доручити державним чиновникам, то може вийти черговий держканал — затратний, неефективний та нікому не потрібний.
Однак не все так складно, як здається на перший погляд. Державі буде достатньо створити сприятливі умови для розвитку української музичної сфери, наприклад, зберігши існуючі квоти або запровадивши «податкові канікули». Якщо існує державна програма Держкомтелерадіо «Українська книжка», так чому б не запустити державну програму «Українська музика»?
Так і «з нуля» не треба створювати — владі досить домовитися з українськими медіаолігархами про переформатування одного із існуючих у них музканалів: так вийде менш витратно і набагато ефективніше. Впевнений, що шанувальників української музики набагато більше, ніж шанувальників Нацбанку України, який виділив на потреби свого «телерупора» 10 млн. гривень. Шкода тільки, що комерційні можливості української музики не бачать тільки в Україні.
Невже політики не розуміють, що не варто недооцінювати можливості української музики? Досить пригадати, як починалася Помаранчева революція. Опозиція на повну силу використала любов аудиторії до української музики, яку в той час рідко можна було почути. Тому вона залучала до своєї агітаційної кампанії саме україномовних музикантів, які і збирали на майданах сотні тисяч людей. Поза всякими сумнівами це відіграло свою роль. Отже, загнавши українську музику в резервацію зараз, у недалекому майбутньому влада цілком може отримати ще одного, дуже впливового опонента.
Як показала практика, українська музика — хороший експортний продукт, який не підвладний кон’юнктурі і не знецінюється після чергових виборів. Шкода тільки, що в Україні так далеко не загадують, і це національне надбання сьогодні може вижити тільки за рахунок експорту.

Ігор СОЛОВЕЙ, м. Москва
(УКРІНФОРМ)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 18.11.2011 > Тема "Резонанс"