Версiя для друку Обговорити в форумi

Культура і життя

З того часу, як ми надумали жити за тими принципами, що й інші країни, не відгороджуючись від них залізною завісою, нам почали охоче допомагати з-за кордону. Можу сказати, зокрема, про фонд Сороса «Відродження». Заходи, які проводилися ним у Сімферополі, відвідувала дуже активно — здебільшого вони були присвячені шляхетній меті — інтеграції в кримське суспільство висланих за часів сталінізму народів, і, у першу чергу, — кримських татар.
1 листопада на пленарному засіданні «Сучасна сільська бібліотека Криму як центр стійкого розвитку сільських територій» довідалась, що на сьогодні в Криму діє 47 міжнародних проектів, у яких задіяно 28 млн. доларів. І проекти ці, звичайно ж, спрямовані на добрі справи. В рамках одного із них, Представництва програми розвитку ООН у Криму, відбулася домовленість з Міністерством культури АРК, що мала на меті перетворення сільських бібліотек на «центри стійкого розвитку сільських територій». Була заінтригована: в який же це спосіб? Те, що функціональний простір у сільських бібліотек збільшиться, просто чудово, адже 75% від усіх бібліотек сьогодні — це сільські, і вони цілком могли б перебрати на себе функцію інформаційно-культурних осередків замість того, щоб потихеньку відмирати в умовах розчарування і безнадії сільських жителів. Але яку участь може взяти бібліотека у питаннях, пов’язаних з якістю життя? Представники і місцевої, і районної, і республіканської влади у таких випадках зазвичай розводять руками: то грошей немає, то не достатньо повноважень, то ще якась халепа, а сільська бібліотекарка-пенсіонерка (бо молоді, енергійні давно в місті) раптом все переінакшить?
А загрози, що очікують селян, дедалі реальніші і страшніші. Про це відверто і, можливо, навіть згущаючи фарби, говорить експерт Представництва програми розвитку ООН Айдер Сейтосманов:
— Сьогодні маємо 28 тисяч сіл, де люди, працюючи на землі, заробляють собі на життя. Але ось-ось земля стане товаром, і потужні агропідприємства вже не потребуватимуть стільки працівників. 80% селян залишиться незатребуваними. Куди їм подітися? Як вони будуть жити? Міста не зможуть прийняти додатково 15 млн. людей. Для них це теж загрожуватиме катастрофою.
І тут має прийти на допомогу… бібліотека, звичайно, сучасна, звичайно, комп’ютеризована, яка вже привчила селян до того, що цінна інформація теж є товаром і коштує грошей. І що ж то за така коштовна інформація, яка дозволить бібліотекам заробляти? Та й у кого заробляти, якщо 80% населення може опинитися взагалі без засобів для існування?
Думаю, про заробіток — це вже занадто.
А тепер про найважливіше — ту комунікативну функцію, яка приховується за багатообіцяючим формулюванням про стійкий розвиток сільських територій. За припущенням ПРІК ООН, на базі бібліотеки мають поєднатися місцева влада, бізнес і сільська громада, випрацьовуючи спільний курс як основу самоврядування на тій чи іншій території. Це мусять бути довгострокові плани, спрямовані на стійкий розвиток території в інтересах місцевого населення. Розподілятимуться сфери впливу так, щоб партнери щонайменше заважали одне одному. Але ж ні на питання розвитку світової економіки, ні на державні рішення, від яких і залежатиме ситуація на селі, ця «триєдність» впливати не зможе, навіть регулярно «викуповуючи» у бібліотеки всі урядові документи, оскільки законотворчість — це компетенція Києва.
— Потужний агрохолдинг працюватиме за правилами ринкової економіки, і люди будуть потрібні йому лише по мінімуму, — підкреслює Айдер Сейтосманов, і знов-таки не зрозуміло, як же це може не суперечити інтересам громади, яка залишиться або взагалі без землі, або стане неконкурентоспроможною. І яку тут реальну роль зможуть відіграти бібліотеки? Бо збиратися й радитись можна і в клубі, і в сільраді, а влітку і просто — десь «під вишнею, під черешнею». Результат — один.
Головними моментами, які мають лягти в основу обговорення, на думку Айдера Сейтосманова, мусять стати соціально-економічні та екологічні питання. А на цьому він розуміється добре, бо вже 10 років за дорученням ПРІК ООН опікується життям селян. Можливо, у той період людям дійсно бракувало переважно інформації і їх значною мірою могла задовольнити переоснащена бібліотека. Але ж ні вчора, ні завтра їй неможливо було і не буде можливо впоратися з такими потенційними завданнями, що дійсно окреслюють її роль не просто як зручного для спілкування місця: «Бібліотека, знаючи потреби людей, має реагувати на всі місцеві стратегії, створювати мережу партнерства, надихати на подальший розвиток». Але ж усе це — вже план дій для цілої наукової установи, і те, що присутні на нараді керівники і методисти сільських бібліотек готові боротися за право стати господарями одного із пілотних майданчиків, де втілюватимуться в життя нові ініціативи, свідчать або про їхню недостатню прозорливість, або про цілком виправдане бажання під маркою участі в проекті поправити справи своєї бібліотеки.
З іншого боку, люди, можливо, просто скучили за чимось новим, хоча б за примарною, але перспективою. Тим більше, вони щойно прослухали виступ першого заступника міністра культури АРК Вадима Єриняка, який, щоправда, більше говорив про речі значно зрозуміліші, а саме: про роль бібліотек як центрів інформаційної підтримки населення. Не вдавався до суперечливих меседжів і головний спеціаліст міністерства Михайло Округін:
— Ми хочемо, щоб бібліотеки були центром розвитку громади, стали привабливими для неї, заручилися підтримкою влади.
Що ж, можливо, бібліотеки і не врятують село від «апокаліпсису», дай, Боже, щоб представники ООН врятували хоча б самі бібліотеки та трохи пожвавили їхню діяльність.
До речі, цікаво було б дізнатися, наскільки ефективними є оті міжнародні проекти і як звітують за них ті, кому було довірено розпоряджатися мільйонами?

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 11.11.2011 > Тема "З потоку життя"