Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2825)
З потоку життя (5960)
Душі криниця (3330)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1635)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УРОКИ КРИМУ: ПОПРИ ТРАВМУ, МИ МА╢МО ЗНАЙТИ СИЛИ ДЛЯ РОЗВИТКУ
Виступ учасника Нестор╕всько╖ групи ╢вгена Гл╕бовицького у Кримському дом╕ п╕д час вечора,...


ОДИНОЧН╤ П╤КЕТИ В КРИМУ: ВИКЛИК ОКУПАНТАМ
Б╕льше 80 суд╕в у справах кримськотатарських патр╕от╕в провела в один день т.зв. "кримська влада"...


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Поширюйте цього листа. Ма╓мо застоювати себе, св╕й Край. Хто, як не ми?


КОР╤ННЕ НАСЕЛЕННЯ ВИТ╤СНЯЮТЬ З КРИМУ
Про це йдеться в допов╕д╕ "Пол╕тичн╕ пересл╕дування в Рос╕╖": ш╕сть м╕сяц╕в 2017 року.


10 МАЛОВ╤ДОМИХ ФАКТ╤В ПРО КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ПРАПОР
Блакитний кол╕р прапора означа╓ чистоту, свободу ╕ чесн╕сть




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 28.10.2011 > Тема "Крим - наш дім"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#30 за 28.10.2011
ПИШАЙМОСЬ, КРИМЧАНИ, СВО╥М ЗЕМЛЯКОМ!

«З того часу, варто мен╕ почути таку п╕сню, у мене завмира╓ серце, ╕ Укра╖на поста╓ перед╕ мною як Батьк╕вщина...»
╤лля Сельв╕нський

СИН КРИМЧАЦЬКОГО НАРОДУ

«У м╕ст╕ С╕мферопол╕, десь у район╕ велико╖ грецько╖ церкви, ╓ залитий переливами дзвон╕в провулок, такий крих╕тний, затишний, ц╕кавий, що зда╓ться арх╕тектурною ╕люстрац╕╓ю до казки Андерсена. В цьому провулку, що назива╓ться Бондарним, сто╖ть двоповерховий будинок ╕з ш╕стьма античними гол╕вками на фронтон╕. Мешкають у будинку люди ╕, звичайно, вважають гол╕вки просто л╕пною прикрасою, але хитрий д╕м, який н╕чого людям не розпов╕да╓, сам-то добре зна╓, що гол╕вки ц╕ мають ╕мена: Соня, Ольга, Генр╕╓тта, Ра╖са, Мар╕я ╕ Паул╕на. У цьому будинку я народився 1899 року, гол╕вки вил╕плен╕ на честь мо╖х сестер, а хвил╕ дзвону стали першим поетичним в╕дчуттям».
Так змалював будинок свого дитинства ╤лля Львович Сельв╕нський, де ╕ знаходиться зараз музей цього талановитого кримського поета, котрий став в╕домим далеко за межами п╕вострова, а для багатьох залишився просто радянським, просто рос╕йським. Хоча сам в╕н ╕ його надбання ╓, швидше, горд╕стю кримчацько╖ л╕тератури (кримчаком був його батько), ╕ не варто було б цей малочисельний народ, який, за даними кримських ╕сторик╕в, нарахову╓ всього близько 800000 ос╕б, позбавляти того, що належить йому по праву.

ЧЕРЕЗ ТЕРНИ — ДО МУЗЕЮ

А ось будинок, про який згадував колись ╤лля Львович, та його античн╕ гол╕вки вже не збер╕гають позитивно╖ енергетики давн╕х господар╕в, бо все це — лише б╕льш-менш точна коп╕я давньо╖ споруди, та ╕ схож╕сть т╕льки загальна, зовн╕шня. ╤ не в╕ють ц╕ ст╕ни домашн╕м теплом, бо багатостраждальний д╕м — м╕сце батал╕й та нервових зрив╕в перших прац╕вник╕в-ентуз╕аст╕в музею.
Ще за радянських час╕в ╕н╕ц╕ативна група кримських письменник╕в на чол╕ з Борисом Серманом та московськ╕ шанувальники ╤лл╕ Львовича допомогли домогтися передач╕ будинку Сельв╕нських п╕д музей (й дос╕ — перший ╕ ╓диний л╕тературний музей у С╕мферопол╕!) та в╕дселення з нього мешканц╕в. Але крах ╕снуючо╖ системи ╕ Радянського Союзу одразу ж зробили для представник╕в влади все це не актуальним. Вт╕м за подальший х╕д под╕й в╕дпов╕дальна людина була призначена — нею стала перша зав╕дувачка будинку-музею В╕ра Серг╕╖вна Бабенко.
Вона не могла спок╕йно дивитися на те, як п╕д впливом часу та з допомогою асоц╕ального елементу споруда майбутнього музею перетворю╓ться на ру╖ни, ╕, вичерпавши м╕сцевий ресурс, звернулася по ╖╖ порятунок до доньки ╤. Сельв╕нського Тетяни, в╕домо╖ московсько╖ художниц╕, родина яко╖ в╕днайшла кошти на реставрац╕ю лише у 2002 роц╕ ╕ направила до Криму дов╕рену особу, котра мала в╕дновити ╕ здати музей «п╕д ключ».
Але ситуац╕я виявилася непростою — споруда з каменю-буту реставрац╕╖ не п╕длягала, тож розпочалося на старому майданчику нове буд╕вництво. Та до здач╕ «п╕д ключ» справа так ╕ не д╕йшла — буд╕вельники обмежилися зведенням «коробки», на чому ╕ поставили крапку.
Що ж дал╕? Знову полет╕ли листи у владн╕ ╕нстанц╕╖, скликалися прес-конференц╕╖, але безрезультатно. Аби зберегти хоча б ╕дею створення музею, науковц╕ увесь цей час проводили конференц╕╖, «кругл╕ столи», видавали зб╕рки, присвячен╕ д╕яльност╕ поета. Ось, наприклад, книга «В╕йна очима поета», датована ще 1994 роком. Тематика одного ╕з сер╕йних альманах╕в л╕тературних музе╖в Криму «Кримськ╕ пенати» (1996 р.) теж повн╕стю присвячена ╤лл╕ Сельв╕нському — у зв’язку з наближенням його стор╕чного юв╕лею. Регулярними стали ╕ присвячен╕ йому виставки, остання з яких в╕дбувалася у «коробц╕» майбутнього музею ╕ називалася «Воскресну!» Тут ╕м╕тувалася обстановка реан╕мац╕йно╖ палати з необх╕дним знаряддям. А ще — стояла друкарська машинка з╕ стр╕чкою лист╕в, яким не було к╕нця. Це все, здавалося, волало «SOS!» та було наст╕льки промовистим, що не могло залишити байдужим нав╕ть кам╕нь. ╤ не залишило. Восени 2009 року, до дня народження ╤лл╕ Сельв╕нського, його будинок-музей в╕дчинив для в╕дв╕дувач╕в сво╖ двер╕. А перейнявся проблемою колишн╕й сп╕кер парламенту Криму Анатол╕й Гриценко, якого зараз засуджено за серйозними обвинуваченнями.

ЮН╤СТЬ ПОЕТА

Подальша ╕стор╕я музею вже пов’язана з новою зав╕дувачкою — Людмилою ╤ван╕вною Дайнего. Добираючи музейн╕ експонати, вона зупинила увагу на деталях кримчацького побуту, не залишивши поза ╖╖ межами й моза╖ку багатокультурного Криму загалом пер╕оду початку минулого стол╕ття. З╕ стенд╕в можна дов╕датися ╕ про досить неспод╕ван╕ стор╕нки життя поета, який був не лише засновником ╕ л╕дером конструктив╕зму як л╕тературно╖ теч╕╖, але й великим шанувальником антично╖ культури, ╕ нав╕ть намагався писати гекзаметром. Заворожувала юного Сельв╕нського ╕ антична краса розвиненого чолов╕чого т╕ла. Тож, працюючи над собою, в╕н досягнув у цьому напрямку в╕дпов╕дних результат╕в — про це св╕дчать фотограф╕╖ юнака з оголеним торсом, а також те, що його запрошували працювати до цирку, п╕дкорялися йому морськ╕ простори, у певний час в╕н нав╕ть замислювався над кар’╓рою боксера.
Вт╕м головна сюжетна л╕н╕я життя майбутнього поета привела його ╕з С╕мферополя (батько розорився ╕ не м╕г вже утримувати св╕й будинок) спочатку до Туреччини, а пот╕м — до ╢впатор╕╖, де в «╢впатор╕йських новинах» у 16-р╕чному в╕ц╕ в╕н надрукував першого у сво╓му житт╕ в╕рша, тут же зак╕нчив г╕мназ╕ю, вперше закохався у доньку багатого купця красуню Л╕зу Авах, а у 1919 роц╕ вступив на медичний факультет Тавр╕йського ун╕верситету, знову повернувшись до С╕мферополя. Та вже через два роки перев╕вся до Московського державного ун╕верситету на факультет громадських наук, цим самим, здавалося б, ╕ п╕дв╕вши риску п╕д сво╖м кримським пер╕одом життя. ╤ д╕йсно, його д╕ти та онуки стали москвичами, там тривал╕ роки жив ╕ сам поет, викладаючи у Московському Л╕тературному ╕нститут╕ ╕м. Горького.

В╤ЙНА — ЯК КУЛЯ НАВИЛ╤Т

Але сво╓ м╕сце прописки його душа так ╕ не зм╕нила. Можливо, тому, що саме у Криму в╕н пережив найв╕дпов╕дальн╕ш╕ моменти нашо╖ ╕стор╕╖. Це були жовтнева революц╕я та громадянська в╕йна, а ось Велика В╕тчизняна, здавалося, закарбувалася в кожному його ген╕. ╤ хоча ╤. Сельв╕нський вже був оф╕цером ╕ воював «на посад╕ письменника редакц╕╖ арм╕йсько╖ газети», йому доводилося неодноразово бути за крок до смерт╕ ╕ нав╕ть надсилати додому прощальн╕ листи.
Дружин╕ Берт╕ 1 березня 1942 року в╕н писав: «Якщо ╕з ц╕╓╖ операц╕╖ я не повернуся живим, — хай це не буде для тебе катастрофою. Можеш бути впевненою, що тв╕й чолов╕к загинув у бою так, як гинуть в бою патр╕оти».
А ось запис ╕з щоденника, зроблений м╕сяцем п╕зн╕ше, де ╤лля Львович не прихову╓ правди про в╕йну за сво╖м щирим патр╕отизмом. «Наступного дня з’ясувалося, що через погану розв╕дку наш╕ танки потрапили в болото, — ╕ тут ╖х покосили, як стадо. Н╕, не вм╕╓мо ми воювати! Зовс╕м не вм╕╓мо».
Довелося ╤. Сельв╕нському побувати й в Аджимушкайських штольнях: «Я живу тут близько п’яти д╕б. Як люди витримували тут близько шести м╕сяц╕в та ще й без харч╕в ╕ майже без води — не уявляю… Зараз я вже багато до чого звик… Але все це десь в╕дклада╓ться, ╕ ста╓ш хранителем ц╕лого музею геро╖в, труп╕в ╕ неск╕нченних р╕зновид╕в людського горя».
╤ саме зв╕дти ╤ллю Львовича раптом негайно викликали до Москви в ЦК Компарт╕╖ на зас╕дання Оргбюро. Бо у той час, коли в ╕м’я В╕тчизни люди перетворювалися на гарматне м’ясо, «велик╕» ╕деологи, як зазвичай, шукали щонайменших ознак приховано╖ контрреволюц╕╖. Не оминула ця «чаша» ╕ п╕дполковника Сельв╕нського. А причиною непри╓мнощ╕в стала отака його строфа:

Сама, как русская природа,
Душа народа моего,
Она пригреет и урода,
Как птицу, выходит его.

Спробуйте вгадати з трьох раз╕в, у чому ж тут поляга╓ крамола? Зда╓теся? А виявля╓ться, поет, згадуючи урода, мав на уваз╕ Йосипа В╕ссар╕оновича, а зовс╕м не абстрактний символ, що ╕люстрував гуман╕зм рос╕ян.
П╕сля ц╕╓╖ под╕╖ ╤. Сельв╕нського демоб╕л╕зували, аби в╕н, чого доброго, не п╕дривав бойовий дух нашого в╕йська. Але його фронтов╕ в╕рш╕ продовжували воювати.
Доробок поета-фронтовика й справд╕ неоц╕ненний. Та найпрониклив╕шим, найтраг╕чн╕шим став в╕рш-документ, який сьогодн╕ розгляда╓ться як перше св╕дчення холокосту — «Я это видел!» Ось лише к╕лька рядк╕в цього в╕рша:

Рядом истерзанная еврейка.
При ней ребенок.
 Совсем как во сне.
С какой заботой детская шейка
Повязана маминым серым кашне…
Матери сердце не изменило:
Идя на расстрел, под пули идя,
За час, за полчаса до могилы
Мать от простуды спасала дитя.

Св╕дком цих под╕й став поет у с╕чн╕ 1942 року в Керч╕, у його улюбленому Криму, до якого чолов╕ка недарма все сп╕льне життя ревнувала дружина.

«УКРА╥НА ПОСТА╢… ЯК БАТЬК╤ВЩИНА»

Про те, чим же насправд╕ був для ╤лл╕ Львовича Крим ╕ яка мова брин╕ла глибоко в душ╕ ц╕╓╖ людини, можна дов╕датися з╕ статт╕, п╕дготовлено╖ за музейними матер╕алами Л. Дайнего та О. Пащенею.
У н╕й чита╓мо таке: «Вс╕ в дом╕ замовкали, коли мама «тоненьким голоском тихенько сп╕вала сумн╕ укра╖нськ╕ п╕сн╕». Останн╕ слова — самого ╤. Сельв╕нського, як ╕ ц╕: «З того часу, варто мен╕ почути таку п╕сню, у мене завмира╓ серце, ╕ Укра╖на поста╓ перед╕ мною як Батьк╕вщина. Це були народн╕ п╕сн╕ ╕ п╕сн╕ Шевченка, що стали народними». Тож не випадково укра╖нськ╕ мотиви проходять через всю творч╕сть поета. В╕н широко використову╓ ╖х в епопе╖ «Уляля╓вщина», але при цьому в╕ддаючи перевагу розмовному вар╕анту мови, за що зазна╓ критики. Та то було не знущання з мови, а лише художн╕й зас╕б. Бо ╕накше х╕ба писав би ╤. Сельв╕нський у статт╕ «Сила поета», присвячен╕й П. Тичин╕, так╕ слова: «Коли я почав знайомитися з поез╕╓ю Павла Тичини, перед╕ мною в╕дкрився щонайбагатший л╕нгв╕стичний св╕т, про який я н╕коли не здогадувався. Я не знав, що укра╖нська мова може звучати по-╕тал╕йськи. ╤ що мова ця здатна ув╕брати в себе грузинську. Тичина вража╓ повноводн╕стю сво╓╖ мови. У нього невичерпн╕ «поклади» народного неолог╕чного словника».
А ще в╕домо, як ╤лля Львович, працюючи в Л╕т╕нститут╕, висловився щодо творчост╕ молодо╖ укра╖номовно╖ поетеси, п╕дкреслюючи т╕ переваги, як╕ нада╓ ╖й р╕дна мова: «Укра╖нська мова така л╕рична, що будь-який в╕рш, написаний укра╖нською, зда╓ться душевним ╕ сп╕вучим».
Сам ╤лля Сельв╕нський охоче перекладав з укра╖нсько╖, у тому числ╕ й чотирив╕рш╕ з Шевченк╕вського «Кобзаря», який у 1939 роц╕ був виданий рос╕йською мовою. У зв’язку з цим в╕н писав: «Робота над цими текстами дала мен╕ велику рад╕сть, бо теплий р╕дний голос цих п╕сень надзвичайно наблизив мене до творчост╕ цього великого поета… Рад╕╓ш кожному в╕ршу, як знах╕дц╕». В╕рш Шевченка в╕н назива╓ «надзвичайно посл╕довним ╕ см╕ливим нав╕ть для нашого часу». А у статт╕ «Кревний п╕сняр народу» зауважу╓, що справжня народн╕сть Тараса Григоровича, по╓днана з пол╕тичною гостротою ╕ глибоким л╕ризмом, зробили його прапором укра╖нського народу й великим прикладом для кожного радянського поета.

СУЧАСН╤СТЬ ОБ╤ЙМА╢ТЬСЯ З МИНУЛИМ

Як бачимо, ╤лля Сельв╕нський виступа╓ ╕ як л╕тературознавець, ╕ як перекладач, в╕дом╕ ╕ його проза, нав╕ть роман та драматург╕я. А ще в юност╕ в╕н захоплювався малюванням. Про все це може дов╕датися кожен допитливий в╕дв╕дувач музею ╕ сповнитися ще б╕льшою горд╕стю за кримську землю, таку багату на таланти.
Щоправда, ще не знайшов свого м╕сця в експозиц╕╖ портрет ╤лл╕ Сельв╕нського, який ми демонстру╓мо нашим читачам першими (див. 1-шу стор.). Думаю, з часом багато експонат╕в доповнять ц╕ допоки не зовс╕м обжит╕ прим╕щення, де на в╕льних площах «квартирують» художн╕ виставки, в╕дбуваються л╕тературн╕ зустр╕ч╕. А можливо, так воно ╕ ма╓ бути, бо сьогодн╕шн╕ музе╖, як ╕ б╕бл╕отеки, — це ще й осередки культури ╕ мистецтва, де сучасн╕сть перепл╕та╓ться з минулим.
Скаж╕мо, нин╕шня виставка картин художника Артема Пучкова приурочена до дня народження ╤лл╕ Львовича, який з’явився на св╕т 24 жовтня.
112 рок╕в тому батьки, нарешт╕, дочекалися хлопчика, сьому дитину, найменшеньку в родин╕, яка невдовз╕ стала дорослою, а пот╕м ще й — великою.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 28.10.2011 > Тема "Крим - наш дім"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9520

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков