Версiя для друку Обговорити в форумi

Прошу слова!

Віктор ТИХЕНКО
с. Видне, АР Крим

Українська повстанська армія (УПА) народилася в лісах Волині якраз на Покрову 14 жовтня 1942 року, коли окремі загони Української Національної Самооборони стали під єдине командування. Це відразу зробило значно ефективнішим захист українського населення і від німецької адміністрації з її великими матеріальними поборами та примусовим вивозом молоді до Німеччини, і від польських шовіністів, коли ті винищували українські села, намагаючись у такий спосіб утримати за собою Волинь. Був іще і третій фронт боротьби, найтриваліший (до 1954 р.) і найважчий. Це боротьба супроти червоної Москви, тобто спочатку проти радянських партизанів, які за вказівкою з Кремля повсякчас нападали на повстанців-бандерівців, а потім і проти НКВД та армійських частин.
Організатором і активним учасником УПА була ОУН (Організація Українських Націоналістів), тому і маємо повну назву «ОУН-УПА». Цими днями виповнюється вже 69-та річниця створення цієї могутньої сили, яка відіграла велику історичну роль для всього українського народу.
Власне, про ОУН-УПА чи не в усіх ЗМІ вже сказано досить багато як позитивного та правдивого, так і негативного та брехливого. Тут усе залежить від поінформованості, сумління та національної самосвідомості автора. Як на мій погляд, то найбільш точно й правдиво, хоча й дуже лаконічно про повстанців-бандерівців сказано в невеличкій (72 сторінки) книжці з такою предовгою назвою «Організація Українських Націоналістів і Українська повстанська армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА». Та робоча група під керівництвом професора С. Кульчицького складалася з 20 істориків різних політичних поглядів на дану проблему і працювала вона аж 7 років, ретельно перевіряючи всі архівні документи й викидаючи все недостовірне та сфальсифіковане будь-ким. А тому загальним висновкам тих істориків дуже хотілося б вірити…
Та все ж дивно, що така солідна «робоча група істориків з вивчення діяльності ОУН і УПА» так і не побачила прямого зв’язку між воєнною потугою ОУН-УПА і вимушеним відступом Москви від свого плану депортації українців з України. Маю на увазі такий важливий історичний документ, як зловісний сталінський «ПРИКАЗ № 0078/42 от 22 июня 1944 г., г. Москва», згідно з яким наказувалося «выслать в отдельные края Союза ССР всех украинцев… после того, как будет собран урожай и сдан для нужд Красной Армии», а в четвертому пункті йшлося саме про ОУН-УПА: «Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12 и 25 карательные дивизии НКВД». До речі, німецькі фашисти спочатку повстанців-бандерівців також називали «бандами».
Сила ОУН-УПА була не так у їхній значній чисельності, як у широкій народній підтримці та добре замаскованій підпільній мережі, що давала змогу швидко поповнюватись і відновлювати боєздатність після жорстоких боїв. Тож і оті дві «карательные дивизии НКВД» разом із сильною підмогою так і не змогли повністю розгромити УПА, яка й на осінь 1944 року зоставалась іще досить могутньою. А тому очевидно, що коли б Москва у такій несприятливій для себе ситуації все-таки наважилася розпочати повномасштабну і неминуче довготривалу депортацію багатомільйонної маси українців, то ОУН-УПА досить швидко організувала б тепер уже Всеукраїнське повстання і очолила б його…
У шкільному підручнику за 11 клас «История Украины» (видання 2002 р.) читаємо: «22 июня 1944 г. кремлевское руководство приняло решение о депортации украинского населения… Но, по невыясненным причинам, этот приказ не был исполнен». У небайдужих українців тут відразу ж виникає принаймні три запитання: 1) Чому саме той «Приказ» не був виконаний і хто нас тоді врятував від великої біди? 2) Коли саме той «Приказ» було задумано і що вже встигли «виконати»? 3) За що конкретно всі українці удостоїлись від Кремля такої «честі»?..
На такі непрості запитання українські історики вже досить тривалий час не дають відповіді. Чому не дають? Не можуть чи не хочуть? Чи на цю тему накладено табу? І чому наша держава ніяк не наважиться організувати іще одну компетентну «робочу групу істориків», щоб у цих дуже важливих питаннях розставити всі крапки на «і»?
Ну а коли українські професійні історики чомусь мовчать, то небайдужі українці змушені самі знаходити відповіді (в межах своєї поінформованості і згадок). Як відомо, тему депортації українців з України першим порушив у 1956 р. на ХХ з’їзді КПРС тодішній генсек Микита Хрущов, мовляв, це мало відбутися через злодійство Й. Сталіна, але так і не здійснилося через обмаль вагонів для оперативних перевезень, бо українців дуже багато. Те повідомлення М. Хрущова про такий зловісний сталінський задум викликало серед українців велике обурення, хоча були й такі «землячки», які говорили, що «Микита бреше на Сталіна». Щоправда, знаходилися і такі розважливі українці, які не дуже вірили в «обмаль вагонів» і казали, що М. Хрущов тут щось не договорює…
Коли в 1980-х роках кримські татари стали поступово повертатися додому в Крим, тоді ми, українці, чи не вперше почули від них про всі жахи сталінської депортації: енкаведисти й радянські солдати раптово вривалися рано-вранці в помешкання, на зібрання речей у дорогу давали навіть не години, а лічені хвилини, силоміць саджали на автомашини і також силоміць заштовхували у вагони-товарняки часом і більше сотні людей, а потім у нестерпних умовах (тіснява, спрага, голод, хвороби тощо) довгенько везли до місць нових поселень, де місцеві жителі тривалий час вовками дивилися на депортованих прибульців, як на «ворогів народу». Тож і не дивно, що людські втрати кримських татар були більше 40% від загальної чисельності народу… І це при тому, що кримських татар виселяли з Криму наприкінці весни (18-20 травня 1944 р.), а болгар, греків та вірмен – у червні, тобто коли було вже тепло. Українців же Москва планувала виселяти восени, з настанням холодів…
Давайте хоч сьогодні замислимось, панове, що ж тоді від нас залишилося б, якби ОУН-УПА або взагалі не існувала, або ж вона на той критичний момент часу була б уже цілковито розгромлена?.. І чи не гріх великий замовчувати цю тему українським історикам та можновладцям?! Тим більше, що і сьогодні Москва веде супроти України не менш жорстоку економічну боротьбу, як, наприклад, так звану «газову війну»: примушує нас платити найвищу в Європі ціну, змушує купувати газ у таких великих об’ємах, які нам зовсім не потрібні, та ще й забороняє продавати іншим країнам залишки того, не потрібного нам газу і т. д.
* * *
Про зловісний сталінський «Приказ» газета «Кримська світлиця» писала неодноразово, а двічі він був надрукований повністю (від 19.01.2007 та 1.05.2009 рр.). По-воєнному стисло й чітко там указувалося, коли і як розпочати депортацію, як знешкодити ОУН-УПА («антисоветские банды»), як стежити за солдатами-українцями у Червоній Армії, щоб вони нічого не дізналися, що там діється у них вдома з їхніми сім’ями. Зокрема, наказувалося «завести в особых отделах специальные дела на каждого»; «все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел», «прикрепить одного секретного сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев».
Щоправда, про величезну кількість потрібних для депортації вагонів-товарняків у тому «Приказе» не говорилося нічого, але про їхнє суттєве зменшення у Москві потурбувалися заздалегідь. По-перше, під час звільнення території України від фашистів маршал Г. Жуков і генерал М. Ватутін оперативно мобілізували все чоловіче населення відповідного віку і відразу ж не навчених і часом навіть іще й не переодягнених у військову форму посилали, як гарматне м’ясо, в атаки на добре укріплені німецькі позиції. Тож і гинули ті новобранці щодня тисячами, якщо не десятками тисяч, «економлячи» таким чином безліч вагонів, необхідних Москві для запланованої нею депортації українців з України. По-друге, Москвою було також заплановано безліч диверсій на німецьких комунікаціях в окупованій Україні, бо в Кремлі добре знали, що за кожну таку, навіть дрібну диверсію німці здійснювали «відплатні акції»: спалювали села, а головне — знищували й мешканців тих сіл. Але «керівництву УПА вдалося суттєво ускладнити бойову діяльність радянських партизанів у багатьох районах Волині й Полісся, перешкодити їм у диверсіях», і таким чином було збережене життя тисячам наших людей…
Тут, певно, варто іще раз наголосити, що в той час ОУН-УПА абсолютно нічого не знала про існування «совершенно секретного» сталінського «Приказа», вже підписаного Л. Берією і Г. Жуковим, але своєю активною й героїчною діяльністю зробила все можливе і навіть неможливе, щоб завадити Москві той «Приказ» виконати. Тож, мабуть, можна зробити такий висновок, що попри всі великі заслуги ОУН-УПА перед Україною все-таки основною національною місією ОУН-УПА у той критичний момент нашої історії був саме порятунок українців від згубної сталінської депортації восени 1944 року…
Про велике призначення ОУН-УПА згадував у «Кримській світлиці» (№ 17 за 24.04.2009 р.) і керчанин К. Мочульський, інвалід Великої Вітчизняної війни: «Ми, молоді українці-танкісти, дізналися про формування сексотів навколо нас, затримання листів, хоча це приховували від нас. Ми захвилювалися. Наявність УПА та можливість заколоту в армії примусили Сталіна відкласти виселення українців з України…»
…А тепер слово за вами, панове чесні історики!
Слава ОУН-УПА! Слава Україні!

Віктор ТИХЕНКО,
небайдужий українець, пенсіонер
с. Видне, АР Крим

Віктор Дмитрович Тихенко — давній читач і автор «Кримської світлиці». Постійно передплачує по кілька екземплярів газети — не лише для себе, але й у сільську бібліотеку, своїм знайомим. На свої куці, але такі патріотичні пенсійні гривні... От би такими «зарядженими» патріотизмом гривнями депутатам зарплату видавати — скільки б щедрих і щирих меценатів у державі з’явилося!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 14.10.2011 > Тема ""Білі плями" історії"