Версiя для друку Обговорити в форумi

І ЯК БИ ЦЕ ЗРОБИТИ, ЩОБ УЧИТЕЛЬ ВСІ СИЛИ СВОЇ І ЗНАННЯ ВІДДАВАВ УЛЮБЛЕНІЙ РОБОТІ ТА ЩЕ Й ЩОДЕННО ПРИМНОЖУВАВ ЇХ, ЗРОСТАЮЧИ ЯК ФАХІВЕЦЬ, ЯК НАСТАВНИК, НІЧОГО НЕ ВИМАГАЮЧИ ВЗАМІН?
Вчителям Криму сьогодні пощастило: мають хорошого креативного міністра, який не боїться говорити правду навіть тоді, коли, згідно з посадою, треба шукати якісь узагальнюючі неконкретні слова. «Я завжди поділяю позицію вчителя і дитини», — заявила Віталіна Дзоз, коли під час прес-конференції 4 жовтня мова зайшла про скорочення шкіл, об’єднання класів, що відбуваються зараз по всій Україні. Віталіна Олексіївна чітко зайняла сторону не тих, хто править балом і під маркою вирішення глобальних завдань мимохіть нівечить дитячі долі, вона відстоювала кожну школу і кожний клас, за які трималися дитячі рученята. Оптимізація з метою закриття — це не її підхід. Для неї оптимізація — це забезпечення шкіл високоякісними педагогічними кадрами, отими самими, що віддають всі свої сили і знання й нічого не вимагають взамін, бо останнє принизливо, а самовіддана результативна праця має бути й так гідно поцінованою.
Але як цього досягнути? Є висунутий міністерством бренд: «Працювати вчителем модно!», є на ДТРК «Крим» рубрика «10 хвилин з освітою», є телевізійна програма Катерини Громової «Телепортрет вчителя очима дитини». Є навіть більш дієві заохочення: 45 вчителів, які підготували призерів IV етапу шкільних олімпіад або ж призерів національних конкурсів МАН, одержать премії, за кожного учня по 5 тис. грн. Щорічно такою ж сумою преміюється 50 кращих класних керівників. Але ж це, грубо кажучи, лише 100 вчителів із 20 тисяч, а решта — 19900 педагогів не мають про що навіть мріяти! Особливо молоді. Особливо на селі. Хоча і для декого з них нібито постаралися: згідно з реалізацією Республіканської програми підвищення престижу педагогічної праці на 2011-2015 роки випускники ВНЗ, які пішли працювати в позашкільні навчальні заклади, матимуть разову допомогу в розмірі п’яти мінімальних зарплат. А ті, хто пішов у сільські школи? В деяких регіонах молодим учителям оплачують житло, є й такі, хто одержує по 200 грн. надбавки до зарплати, яка здебільшого витрачається на проїзд до місця роботи, а не на поліпшення життя педагога. Щодо останньої, то на неї розстаралися лише в Красноперекопському (з початку року), Сакському (з 1 вересня) та Сімферопольському (з 1 жовтня) районах. Тож говорити про масовість підтримки молодого вчителя на селі поки що не доводиться.
Та, як вважає міністр освіти, науки, молоді і спорту АРК, це теж посприяло тому, що за 9 місяців поточного року в навчальні заклади Криму прийшов 361 молодий фахівець. Хоча журналісти в залі прес-центру схильні були щодо цього завдячувати післякризовій ситуації і проблемам з пошуком роботи. Втім, молоді педагоги зробили свій вибір, ще вступаючи до ВНЗ. Між іншим, 135 з них — цільовики, які мають відпрацьовувати витрачені на них кошти. Але успіхи все ж таки є — торік до шкіл Криму прийшов всього 191 дипломований фахівець, а це майже вдвічі менше, ніж цьогоріч.
Є й такі речі, які при усьому скептицизмі щодо ситуації в школах ніяк не відзначити. Справжнім ноу-хау стало створення авторських педагогічних майстерень, де найкращі педагоги (а їх було визначено внаслідок анонімного анкетування серед колег, батьків і дітей) цілком відкриті для поширення власного досвіду — до них будь-коли можна прийти на урок, повчитися, спробувати і свої сили. І тут теж передбачено конкурс «Майстер року» з грошовими одноразовими винагородами. Це замість того, щоб отаких зірочок педагогічного таланту носити на руках. Хоча, якби Віталіна Олексіївна була чоловіком, вона, можливо, це б і робила. Втім, щодо додаткових грошових виплат, які виділяються із місцевого бюджету, то ними дійсно армію науковців і освітян (а всього їх 28 тисяч) не озолотити. І діє Віталіна Дзоз у межах можливого: якщо вдалося одержати для педагогів від Верховної Ради автономії 250 тис. грн. — добре, якщо була можливість цього року підтримати педагогів-пенсіонерів — теж пощастило. Але ж знов-таки до числа відзначених увійшло всього 50 осіб, і за якими критеріями вони відбиралися, — важко сказати. Бо якщо сама міністр не дає підстав сумніватися у своїй чесності і принциповості, то визначають, хто — гідний, а хто — ні, інші люди.
Велике значення надає Віталіна Дзоз і співпраці з Таврійським національним університетом, і контактам з Фондом зайнятості. Тож як би там не було, а педагогічні вакансії не гуляють. І хоча, з одного боку, міністр готова стояти за вчителя горою, з іншого, — вона не розуміє, чому це вчителі, згідно з новими правилами, не можуть раз на 5 років відвідувати психіатра. Адже вони входять до групи ризику, а хворий учитель може впливати на дітей негативно. Та й до камер спостереження в класах ставиться вона спокійно.
— А чому б і ні? Чому директор або батьки не можуть подивитися, що відбувається в класі під час уроку? Якщо вчитель на своєму місці, йому боятися нічого. Система освіти має бути відкритою. За таким принципом уся Москва працює.
А ось корупцію в школі міністр відкинула принципово. Хоча під корупцією можна розуміти досить різні речі: для когось це мільйони, а для когось — батьківські копійки, витрачені не за призначенням. І якщо такі вчинки дозволяють собі керівники перших рангів, то що хотіти від бідного вчителя чи майже такого ж бідного директора, котрим жодного разу не пощастило чимось суттєво виділитися?
Тема прес-конференції звучала так: «Освітяни. Оновлення якісного і вікового складу». Але і щодо останнього міністр виявилася дуже виваженою й не вимагала якомога швидше «відстріляти» усіх пенсіонерів, які частенько і є представниками того самого золотого фонду, на якому тримаються наші педагогічні здобутки. Віталіну Дзоз поки що влаштовують нинішні вікові пропорції серед освітян: чверть молоді, стільки ж пенсіонерів і дві чверті людей активних і досвідчених. До речі, пенсіонер — це якраз та людина, яка, маючи свою пенсійну дотацію, може віддаватися роботі повніше, не переймаючись тим, де б заробити додаткові кошти, аби звести кінці з кінцями (йдеться, звичайно ж, не про збайдужілу, стомлену життям людину).
Чимало уваги приділялося міністром і традиційному конкурсу «Вчитель року». Окрім 150 тис. грн., що виділені на подарунки переможцям, їхні обличчя будуть зображені ще й на календариках (не одним же кандидатам у депутати перед виборами красуватися). Але мене цікавило інше: якщо наша освіта задекларована сьогодні відкритою, чи допускатимуться журналісти хоча б побродити коридорами там, де відбуваються конкурсні змагання, чи матимуть можливість лише побачити найкращих на сцені Українського музичного театру, щоправда, здалеку і не маючи шансів скласти про них хоч якесь враження? Цю систему свого часу було запроваджено колишнім міністром Лєвіною, але ж, якщо вчителеві (і міністрові) нічого боятися, то чому б не показати «майстер-клас» і декому із журналістів (за давніми спостереженнями, таких небагато і це лише люди, котрі щиро бажають глибше опанувати освітянську тематику). Свого часу я охоче відвідувала конкурсні уроки вчителів-україністів, і не з метою їх покритикувати, а для того, аби примножити кількість «календариків» з творчими портретами найкращих на сторінках газети, навіть якщо вони і не перемогли, але заслуговують на захоплення своїм прагненням до самоудосконалення. Але пані Лєвіна сказала: «Ні!», вигнала журналістів зі шкільного приміщення, і галерея «портретів» увірвалася. А можливо, це теж слугувало хоч і маленьким, але заохоченням для тих, хто був на порозі перемоги, але так його і не переступив?
Тож почекаємо наступного професійного учительського змагання!

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 14.10.2011 > Тема "З потоку життя"