Версiя для друку Обговорити в форумi

Особисто для мене смерть Віри Сергіївни Роїк рівноцінна смерті мами, трохи старшої за неї. Вона померла в 1985 році, проживши 80 років. Тож для мене світ вдруге поділився на два виміри: до і після смерті мами та Віри Сергіївни.
Упродовж двадцяти років життя переважно ввечері у квартирі лунав телефонний дзвінок і я, ще не чуючи особливого, притишено грудного голосу, здогадувався, що телефонує Віра Сергіївна. У наших тривалих розмовах головним для неї було спілкування. Вона хотіла знати мою думку про ті чи інші події як у державі, так і в Криму, ділилася своїми творчими та виставковими планами. А вони були грандіозні. В роки незалежності України майстриня провела більше ста виставок та презентацій свого багатого творчого надбання в різних регіонах держави і за кордоном.
Наше спілкування не обмежувалося телефонними розмовами. Коли ми довго не бачилися, Віра Сергіївна пропонувала зустрітися разом з моєю сім’єю у неї вдома. Зазвичай зібрати всю свою родину мені не вдавалося, тому її гостинністю скористовувався я один. За чашкою чаю Віра Сергіївна знайомила мене зі своїм величезним архівом, показувала дивовижної краси вишивки і нові поповнення в колекції наперстків. Фактично це був домашній музей української вишивки.
Необхідність організації такого музею в масштабах Криму ми обговорювали з нею довго. Це питання Кримська філія Наукового товариства ім. Т. Шевченка неодноразово порушувала як перед місцевою владою, так і перед керівництвом країни. Проте як державної мистецької установи його при житті майстрині так і не відкрили. Лише після її смерті у Музеї історії Сімферополя було відкрито постійно діючу експозицію, присвячену творчості Віри Роїк.
Проживши в Криму майже 35 років, я познайомився з творчістю Віри Роїк і з нею особисто в перші роки незалежності України. У Сімферопольському гарнізонному будинку офіцерів Всекримське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка та Всекримське товариство вчених проводили один із святкових заходів. На другому поверсі у фойє була розгорнута велика виставка її виробів. Згодом було ще кілька виставок: на І та ІІ Всекримських конгресах українців, які проходили з проміжком у кілька років у Кримському академічному українському музичному театрі та Сімферопольському музичному училищі ім. П. Чайковського.
Майстриня добре знала свій родовід. Вона розповідала про генетичні зв’язки зі славетною родиною Яворських, яка веде своє коріння від відомого церковного діяча архієпископа Мельхіседека Значка-Яворського, одного з настоятелів відомого Мотронівського монастиря. І коли влітку 2010 року я відвідав Холодний Яр і цей монастир, то спеціально для Віри Сергіївни придбав чудову монографію про нього як про справжню українську святиню.
Вона була безмежно рада моєму дарунку, бо величезний розділ у монографії присвячено діяльності її славетного предка архієпископа Яворського. Родина Яворських має зв’язок по материнській лінії з відомим ученим Володимиром Вернадським.
Репресивна сталінська машина не оминула ні батьківської, ні материнської родин Віри Роїк. Її батько Сергій Онуфрійович Сосюрко безслідно зник у більшовицьких концтаборах. Його як людину, що знала іноземні мови, звинуватили у шпигунстві. Згодом реабілітували, але родина досі не знає місця його останнього спочинку.
Сім’я Віри Сергіївни також зазнала голоду, воєнних і повоєнних поневірянь.
Проживши більшу частину свого життя в Ставропольському краї Росії і Криму, Віра Сергіївна у повсякденному житті розмовляла російською мовою, але добре знала свою рідну мову, просила мене при зустрічах говорити по-українськи.
В колі української громади відзначала свої дні народження, які перетворювалися у своєрідні творчі звіти художниці.
Одного разу я показав Вірі Сергіївні фотознімок Володимира Короленка в період його перебування у тюремних казематах. На ньому письменник був одягнений в українську вишиванку. З очей майстрині тоді покотилися сльози.
Вишивку вона уособлювала зі своєю рідною землею. В родинному архіві Роїків я бачив фото і сина Віри Сергіївни – Вадима в такій же вишитій сорочці, яку він одягав під час навчання в Сімферопольському залізничному технікумі.
Найкращі її вишиті вироби зберігаються нині у музеях рідних міст — в Лубнах і Полтаві, а також у колекціях декоративно-прикладного мистецтва народів світу в музеях більш як тридцяти країн.
За день до смерті Віри Сергіївни я разом з Вадимом Роїком відвідав її в госпіталі ветеранів війни у Сімферополі. В палаті вона була одна і, здавалося, спала. Спроби Вадима Михайловича розбудити матір були марними. Ми вирішили більше не турбувати її того дня, а провідати пізніше...
Після смерті народної майстрині, яка всім нам подала великий професійний і життєвий приклад, найкраще і найцінніше, що ми можемо зробити для неї, це зберегти її індивідуальний мистецький почерк, створивши в Сімферополі музей української вишивки імені Героя України Віри Роїк.

Петро ВОЛЬВАЧ,
академік, кандидат біологічних наук, голова Кримського наукового товариства
ім. Т. Шевченка

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 30.09.2011 > Тема "Українці мої..."