Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми їхали легковим автомобілем із Сімферополя на Полтавщину в серпні 2006 року. За кермом був Вадим Михайлович Роїк, поряд сиділа Віра Сергіївна, а позаду – я з донькою Іриною. Заїхали в Кобеляки – містечко, дороге серцю Віри Сергіївни, бо тут жив її рідний брат Євген з родиною, тут він похований. Побували на кладовищі, у центрі міста, в літературному музеї, яким завідує давній друг Роїків — Микола Скляренко. Потім продовжили подорож. А обабіч шляху розстилалося квітуче соняшникове поле, і я запропонувала Вірі Сергіївні сфотографуватися на його фоні.
Так з’явилася унікальна за композицією і колоритом художня фотографія: осяяне сонцем миле, інтелігентне обличчя відомої української вишивальниці Віри Роїк серед голівок розквітлих соняшників. Через рік ми розмістили її на титульній сторінці рекламного буклета про виставку «Український рушничок» в галереї образотворчого мистецтва Лубенського краєзнавчого музею.
Віра Сергіївна завжди з великою радістю їхала в Лубни, де народилася, де минули її дитячі роки, де розпочався особистий творчий шлях. Тут, у місті над красивою річкою Сулою, вона поєднала свою долю з Михайлом Роїком, народився син Вадим. Вона їхала і не скаржилася на тривалі дорожні випробування, хоч багатогодинне сидіння в одній позі в автомобілі негативно впливало на самопочуття.
Приїзди в Лубни, особливо в останні роки, не завжди були пов’язані тільки з організацією виставок. Віра Сергіївна настільки любила своє рідне місто і лубенців, була другом багатьох із них, що обминути його не могла і тоді, коли дороги її виставкового туру вели в інші міста Полтавської області, – Пирятин, Миргород, Диканьку, Кременчук чи інші, близькі до них, а іноді – і в західні області країни, наприклад, у Житомир.
Я часто спілкувалася з Вірою Сергіївною по телефону. І першим її запитанням завжди було: «Які новини в Лубнах?» Я розповідала про події культурно-мистецького життя, про кожного з її друзів і знайомих. А на її персональній виставці «Український рушничок» я вперше побувала в 1988 році. Вона відбулася в рамках відзначення 1000-ліття Лубен. Експозиція майстрині викликала величезний інтерес. Зал галереї був заповнений людьми старшого віку і молоддю. Віра Сергіївна, яка володіла майже трьомастами видами технік вишивання, розповідала про їхні відмінності і технічні особливості.
З того часу і розпочалася наша дружба. Я багато разів бувала в гостях у Віри Роїк в Сімферополі, познайомилася з усією її родиною: сином Вадимом Михайловичем, його дружиною Валентиною Василівною, їхньою молодшою донькою Аліною, внучкою Юлею. В її квартирі щороку бувало багато людей різних професій, народних умільців з різних регіонів України – Києва, Полтави, Кіровограда, Луцька, а також з Москви, Курська, Саратова, Прибалтики та інших регіонів колишнього Союзу.
У Лубнах Віру Сергіївну з сином радо зустрічали ми з чоловіком Юрієм Федоровичем. Пригадую, з яким захопленням вона розповідала про свою поїздку з вишитими виробами в Туреччину, про розвиток різних ремесел у цій країні. Як закордонний сувенір подарувала нам привезений звідти набір білосніжних вишитих серветок.
Приїжджала Віра Роїк у Лубни з мистецтвознавцями спочатку маленьким комфортабельним РАФом, за кермом якого був водій Гена Єскін. Пізніше – з сином Вадимом автомобілем «Вольво» чи «Тойота». Міський голова А. Соболєв, його наступник В. Коряк, секретар міськради О. Пивовар завжди оперативно вирішували всі організаційні питання, пов’язані з відкриттям виставок, проведенням зустрічей і майстер-класів заслуженого майстра народної творчості України, самобутньої художниці з школярами, народними умільцями. А коли Віра Роїк за своє мистецтво вишивки була відзначена найвищою нагородою держави – Золотою Зіркою Героя України, то у травні 2007 року їй було присвоєно звання почесного громадянина міста Лубни.
Віра Сергіївна зустрічалася зі своїми друзями, знайомими, зокрема, спілкувалася з журналістом і краєзнавцем Борисом Ванцаком, Галиною Лінською, яка працювала керівником апарату районної ради. У 2009 році вона познайомилася з сином письменника Володимира Малика – Олександром Сиченком і його дружиною Ольгою Миколаївною. Ми всі разом здійснили тоді поїздку в Мгарський Спасо-Преображенський монастир, пили освячену воду з його джерела.
Дивною притягальною силою володіла ця жінка. Своєю високою культурою і широкою ерудицією вона легко вводила в світ народного мистецтва, коло власних уподобань всіх, з ким спілкувалася, у першу чергу молодь. З нею хотілося говорити і говорити на зустрічах у музеї в ЗОШ № 7, де створено музей вишивки її імені, в інших навчальних закладах. На її прикладі учні під керівництвом педагогів Любові Шуть і Любові Величко підготували цікаві матеріали, в тому числі вишиті карти України, і стали лауреатами Всеукраїнського огляду-конкурсу на кращий твір з краєзнавства.
Віра Сергіївна була невибаглива в побуті, її задовольняли елементарні умови, але при цьому вона любила чистоту і порядок, помічала все до дрібниць і якщо бачила недоліки, ненав’язливо підказувала, як їх виправити. Із страв вона їла тоненькі млинці, з м’яса – курячі крильця. Любила вареники з вишнею, смажені річкові карасі, а особливо смажений перець з майонезом та пиріжки з яйцем. Влітку – окрошка, взимку – борщ. Ці страви вона завжди з великим задоволенням готувала і пригощала гостей. Пила домашнє молоко, розбавляючи його охолодженою кип’яченою водою.
Рідне місто немов знімало з неї вантаж прожитих років, додавало нових сил та енергії, надихало на творчість.

Симфонія життя на полотні –
Полів і луків багатоголосся,
Вінець натхненних
 хліборобських днів –
Пшениць безкраїх золоте колосся…
 
Все це в її уяві ожило,
Заграло сяйвом свята урожаю,
Мов пісня горда, з серця полилось,
Крилом торкнувшись диво-небокраю.
 
Тонким узором ваблять рушники,
Зібравши цвіт всієї України.
Невтомний почерк вправної руки
До свого краю крізь роки полине.
 
З усіх усюд стежки вели в Лубни,
Де між крислатих яблунь виростала.
Запали в душу назавжди вони
І дорогими їй навіки стали.
 
У кримськім літі – затишок, тепло,
Узори – з поля над Сулою.
Кораблем долі пропливло
Серце, яке билося весною.

Євгенія ЛОГВИНЕНКО,
завідувач відділу районної газети «Лубенщина» Полтавської області

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 30.09.2011 > Тема "Українці мої..."