Версiя для друку Обговорити в форумi

Про львівський Форум видавців освічені українці вже пам’ятають постійно, принаймні періодично згадують упродовж року. І чим ближче до вересня, тим частіші нагадування – це я стверджую авторитетно, бо вже з кінця серпня друзі телефонують і з Києва, і з Донбасу, і з Криму, можуть подзвонити навіть з глухого поліського села. Адже читаючий люд скрізь є! Якби у кожного були гроші на дорогу, на проживання у Львові, а головне – на книги, то посполиті приїздили б до нас звідусіль – не те, що тисячами, а сотнями тисяч! Адже Форум – це маленька частинка омріяної Європи (маса нових людей, найяскравіших вражень і відчуття повної свободи), а ще теплого, дружнього, щирого спілкування по-українськи. Цього вже жодна Європа не гарантує, а у нас воно збереглося. Тому той, хто лише раз побував на Форумі, неодмінно захоче ще. За декілька днів до його початку львів’яни мають можливість дізнатися про найцікавіших гостей, бо в пресу просочується деяка інформація. А коли Форум розпочинається, то просто очі розбігаються від потенційних можливостей!
Адже можна поспілкуватися з самим Ерлендом Лу – відомим письменником з Норвегії. Або з турецьким поетом і перекладачем Алканом Тозаном. Можна послухати лекцію поета і громадського діяча з Естонії Арво Валтона. Якщо дуже пощастить, то можна взяти участь у дискусії «Уроки Мілоша для України: Діалог цивілізацій». У ній братимуть участь Олжас Сулейменов (Казахстан), Аджей Менцвель (Польща), Борис Дубін (Росія), Мирослав Попович (Україна). А модератором зустрічі буде Ярослав Грицак – надзвичайно комунікабельний і демократичний професор зі Львова. Якщо хтось любить Чехію, то можна стати учасником зустрічі «Українсько-чеські можливості». Хто небайдужий до Сербії – будь ласка, до ваших послуг культовий поет Звонко Карановіч. А хто цікавиться Скандинавією, той без проблем може взяти участь у дискусії «Слова без кордонів»: «Норвезький шлях в українську літературу».
 Тому й кажу про Форум як про невід’ємну частинку Європи. Проте можна сказати й ширше – цілого світу. Бо навіть теми є відповідні: «Поет в еру глобалізації». Учасниками цієї зустрічі будуть Андрій Гріцман (США/Росія), Василь Махно (США/Україна), Фістон Мванза (Конго/Австрія). Як почувається поет, коли змінює країну проживання? Хіба це не цікаво? Звичайно, цікаво! Прикро тільки, що відвідувач Форуму фізично не зможе побувати скрізь…
Усвідомивши цю прикру обставину, я почав розмірковувати в іншому ключі: а що, коли скласти докупи всі отримані враження? Не однієї людини, а всіх, хто побував на Форумі… Або скласти воєдино знання, одержані внаслідок прочитання куплених тут книг… Прикро, що точного показника результативності Форуму досі ніхто не придумав. Але більш-менш об’єктивно поінформувати нашого кримського читача можна в інший спосіб. Для цього достатньо описати кілька цікавих зустрічей. Вони відбулися впродовж одного лише дня, точніше – кількох годин.
 Отже, спочатку на презентації книги «Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди» я помітив серед присутніх Ярослава Гелетія, відомого дослідника визвольних змагань і нашого давнього передплатника. Людей зібралося стільки, що не протовпишся, але біля нього таки знайшлося місце, тому ми мали можливість трохи поспілкуватися. По-перше, треба сказати, що згадана книга належить до багатющої бібліотеки «Дня», а її презентація читачам почалася саме з… Криму. Ще 14 вересня головний редактор газети Лариса Івшина побувала в Сімферопольській українській гімназії. Це опосередковано свідчить про підвищену увагу «Дня» до сонячного півострова, до земляків, які проживають в АРК. Оскільки пані Лариса є автором самої ідеї видання і передмови до нього, то зустріч з нею була особливо цікавою та плідною. Усі 800 сторінок книги є відповіддю фальсифікаторам історії, тому книга формуватиме адекватне сприйняття учнями історичного процесу. Відразу після презентації (оце так збіг!) мені зателефонували знайомі із Закарпаття та попросили придбати два примірники «Сили м’якого знака». Ось такі вони нинішні гуцули – намагаються йти в ногу з часом! Причому, один потенційний читач, принаймні хоч живе в Рахові, а ось другий – той взагалі мешкає в лісовій «глибинці» під самою Чорногорою. Їхній дзвінок є досить об’єктивним показником потрібності Форуму — на нього, як бачимо, чекають не лише мешканці обласних центрів. До речі, спілкуючись із паном Гелетієм, я вручив йому один з останніх примірників «Кримської світлиці», в якому, окрім усього іншого, йшлося і про відзначення 70-річчя Олевської республіки. Непоганий подарунок людині, яка особисто була знайома з Бульбою-Боровцем, правда ж? Тоді, в роки війни, Ярослав був лише підлітком, але «повстанською» темою захворів на все життя. Заодно я поінформував давнього нашого приятеля, що газета знову виходить. Не минуло й півгодини після нашої розмови, як я зустрів Марію Гнатюк з Коломиї. Вона очолює місцеве відділення «Союзу українок». «Кримську світлицю» до відомих подій передплачувала, добре знайома з Богданою Процак із Севастополя. Ій я передав номер «Світлички», в якому йдеться про святкування150-річчя від дня народження відомого українського медика і громадського діяча Євгена Озаркевича. Саме Коломия відзначала згаданий ювілей наймасштабніше (там ми й познайомилися з пані Марією), а «Кримська світлиця» просто не могла не згадати про вагомий внесок коломийської інтелігенції. Потім телефонує відомий бандурист з Ялти Остап Кіндрачук (теж наш читач) і просить купити для нього шостий том «Архіву коша нової Запорозької Січі». Цей дзвінок засвідчив: непоганим доповненням до Форуму є й наша «світличанська» мережа!
Тут ось що важливо: попри деякі історичні, культурні особливості регіонів нашої держави, україномовна частина населення таки намагається повноцінно спілкуватися. Відстань тут особливої ролі не відіграє, і Форум видавців тільки зайвий раз це підтверджує. До того ж Форум не лише дає можливість спілкуватися старим друзям. Він ще й знайомить! Ось я звернув увагу на книгу Артема Чапая «В пошуках України». З обкладинки було зрозуміло, що автор описав свої мандрівки на мотоциклі (тому друга назва книги «Подорож із Мамайотою» — так любовно письменник називає свого «залізного коня»). Погортав книжку і вирішив купити. Надто багато там цікавих деталей, завдяки яким книга перетворюється на маленьку енциклопедію. Та й присвята зачепила за живе: «Присвячую всім людям, які допомагають іншим». Творів з такою гуманістичною настановою у нас не надто багато, тому вчитуюся уважніше в текст: «По дорозі зупинився тільки в маленькому селі Комишне взяти традиційну у цій подорожі каву. Два татарина грають за столиком у нарди. З телевізора лунає східна музика. Втім, між піснями диктор говорить російською. На стіні, як і по всьому Криму, два прапорці: український національний, жовто-блакитний, та кримський – білий з вузькими червоною та синьою смужками з країв…» О-о, знайома кримська специфіка… А далі взагалі натикаюся на абзац, який змушує задуматися про те, наскільки тісним є наш світ! Артем Чапай пише, як гостював у Алли Тараторіної в Роздольному. Та це ж місцева вчителька української мови, до того ж наша добра знайома, «світличанка»! Відразу виникло бажання познайомитися з автором, і добре, що він був поруч з павільйоном. Виявилося, що Артем Чапай – це псевдонім, автора звати Антон Водяний, він з Коломиї. Боже, наскільки ж багатим на таланти є це прикарпатське місто! Каже, що з Аллою Тараторіною познайомився через її доньку і зятя, вони тепер кияни. Обмінюємося адресами і домовляємося зустрітися завтра. А поки думаю: «Тут намічається непогана співпраця! Адже обіцяв звести активістів з «Екомилосердя» (це шахтарська Соснівка під Червоноградом) з веломандрівниками з Дружківки (Донецька область). І ті, й інші є мешканцями шахтарських регіонів, крім того, передплачують «Кримську світлицю». Непогано було б, якби галицькі шахтарі подружилися з донецькими! А книга «В пошуках України» лише підклала б дров до вогню, зробила б необхідний поштовх…» Думаючи так, виходжу з палацу Потоцьких, де проходить Форум, надвір. І раптом бачу Віру Олеш, віце-президента «Екомилосердя»! Скільки збігів за один лише день… Видно, Бог добре допомагає тим, хто починає робити над собою деякі зусилля. А організатори Форуму є неабиякими патріотами України, тому й складається все одне до одного. Показую пані Вірі книгу «В пошуках України» і обіцяю привезти її найближчим часом у Соснівку. Радо погоджується і пропонує мені виступити в Червонограді, на місцевому телебаченні. Тоді й передплатників у «Кримської світлиці» стане більше, і справа галицько-донецької дружби зрушить з місця. Виступити на телебаченні? А чому б і ні? Так хочеться сприяти реалізації гасла: «Шахтарі українського Заходу і Сходу, єднайтеся!»
* * *
Як бачимо, розповідь про Форум видавців неминуче виходить за рамки друкарської справи, — як і за рамки літературного процесу в Україні. Форум дарує величезні можливості для націєтворення, для формування громадянського суспільства. Наступного дня я вже спілкувався з гостями і відвідувачами, почавши з Антона Водяного. Попросив молодого письменника поділитися своїми враженнями.
— Важко порівнювати цей форум з попередніми, оскільки цей у мене перший, — каже Антон. — Проте не можу не відзначити великого напливу освіченої публіки. І це дуже приємно. Люди просто звикають до думки, що купувати книжки, читати їх, спілкуватися з авторами – це нормально. А головне, що тут люди з різних регіонів – це надзвичайно важлива обставина! Подорожуючи Україною, я у всіх людей запитував, що для них Україна і про що вони мріють. І переконався, що людей більше об’єднує, ніж роз’єднує. І люди, які мають можливість подорожувати, відчувають те ж саме. Ось я згадую в книзі Аллу Тараторіну з Криму. Колись (здається, ще в 1993 році) вона їздила в Івано-Франківську область на Різдвяні свята. І, побувши на Прикарпатті кілька днів, повністю змінила своє уявлення про регіон. І тепер вчителька, коли чує розмови необізнаних кримчан про «злих бандерівців», завжди каже своє вагоме, авторитетне слово.

Тут, на Форумі, така атмосфера, що можна знайти собі багато друзів. Він заміняє собою тисячі мандрівок і дуже сприяє формуванню «інтелектуального ядра» нації. Зараз в Україні є багато проблем, але я вірю в її майбутнє. І в першу чергу тому, що у нас дуже багато хороших людей…
* * *
А ось думки львівського козака, відомого мандрівника морями-океанами на чайці «Пресвята Покрова», давнього друга «Кримської світлиці», Юрка Волощака:
— Територія Форуму непомітно розширюється, і це стійка тенденція. Коріння пущене дуже глибоко… Прикро тільки, що міськрада не знаходить коштів на Форум. Вона й раніше давала мізерію, а тепер і зовсім нічого. І це при тому, що щорічна акція додає дуже багато до іміджу нашого міста. Форум видавців – це те, що об’єднує багатьох інтелектуалів, і це те місце, де вони можуть контактувати із споживачами літературної продукції. Люди часто приїздять з інших міст – і не лише для того, щоб купити книжку, але й для того, щоб взяти участь в цілому комплексі заходів. Тут можна зустрітися не лише з норвезькими, польськими, чеськими чи сербськими авторами, але й вільно поспілкуватися зі «своїми»: Ліною Костенко, Василем Шкляром, братами Капрановими тощо. Тут дуже демократична атмосфера, і це надзвичайно важливо. Практично в усіх кав’ярнях Львова розписані і проводяться якісь літературні заходи. Можна сидіти цілий день, пити каву і слухати надзвичайно цікаві дискусії, знайомитися з різними авторами. І, помітьте, учасники форуму змагаються за публіку! Така творча атмосфера не може не впливати на Львів загалом. А опосередковано — на інші регіони України…
* * *
Дмитро Бондаренко, який не зрадив своєму правилу – щорічно писати і видавати українською мовою (цього разу він привіз нову книжечку: «Дніпропетровськ і дніпропетровці»), також погодився сказати декілька слів про свої враження від Форуму:
— Мою останню книжечку беруть не так активно, як колись… Можливо, тепер просто збільшилася пропозиція. Книг більше, ніж було в попередні роки. Це помітно навіть неозброєним оком – більше стало яток на вулицях, ширший діапазон літератури. До того ж фінансові можливості у людей тепер менші, а ціни на книжки зросли. Не можу не помітити деякої апатії, втоми у частини людей. Це якщо порівнювати з 2004-2005 роками. Тоді все просто нуртувало, горіло… Але я глибоко переконаний, що ця апатія — тимчасове явище, бо українці за натурою — великі оптимісти. Ось мене чомусь перестали пускати з моїми книжками в дніпропетровські школи, а раніше ніколи не заперечували проти творчих зустрічей з учнями. Це нові віяння в освіті? Хочеться вірити, що так довго не буде. У будь-якому випадку нам, дніпропетровцям, дуже важливо знати, що Форум видавців був, є і буде. І важливо, щоб він проводився у Львові. Були спроби організувати щось подібне у самому Дніпропетровську, але специфіка нашого міста така, що в ньому переважає технічна інтелігенція. Звісно, у промисловому місті і читають менше. Інша справа – Львів! Про це і відомий письменник Андрій Курков сказав колись, що у Львові ткнеш пальцем у людину і неодмінно влучиш у гуманітарія. А в Дніпропетровську чи в Донецьку, в кращому випадку, в якогось інженера… Тому у Львові, і тільки у Львові! Приїжджа людина тут відразу усвідомлює, що є вона, ота «справжня» Україна, і що українцем бути цілком престижно.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 30.09.2011 > Тема "Урок української"