Версiя для друку Обговорити в форумi

O TEMPORA! O MORES!

  Досить популярним, але не надто сексуальним архітектурним витвором за радянських часів були фігури робітника і селянки, що символізували союз двох прошарків суспільства та повагу до людей праці.
 Що ж сталося з робітником, а радше, селянкою сьогодні?
 Дівчина, тим більше сільська, ще з дорадянської доби цінувалася в Україні та й Росії своєю скромністю, цнотливістю, стриманістю, працелюбством. Саме така могла стати щиро відданою своїй родині, вірною, слухняною і терплячою помічницею чоловікові. Тож добре ім’я нареченої вважалося запорукою щасливого шлюбу.
 А за часів Тараса Григоровича Шевченка для дівчини не могло бути більшого горя і гріха, ніж стати покриткою, - таку гнали і з дому, і з села на вірну загибель.
 Та і в подальшому стосунки парубка і дівчини утаємничувалися, аж доки до оселі нареченої не навідувалися свати.
 Радянська влада, використовуючи давні, притаманні народові традиції і усвідомлюючи, що міцна родинна ланка - це запорука монолітного, а отже, - керованого суспільства, з одного боку, розкріпачила жінку, а з іншого, - не зазіхала на ті моральні цінності, які, хоч і адаптовувалися до сучасності, але збереглися.
 Стосунки поміж чоловіком і жінкою дедалі збагачувалися емоціями - те, про що раніше цнотливо мовчали, одержало свої імена. Романтизоване, вірне, ні з чим незрівнянне кохання, одне на усе життя, наповняло вірші, пісні, а школярки записували у своїх заповітних альбомах: «Помри, але не дай поцілунка без кохання». Будь-які ознаки його народження ретельно приховувалися навіть від задушевної подруги, що ж до батьків, то траплялося як в пісні: «Не сказала добрий вечір, бо мати стояла...» Але така реакція на це явище була далеко не ознакою статевої незрілості. «Краснеть удушливой волной, слегка соприкоснувшись рукавами» доводилося і дорослим людям, яких Господь благословив на це велике почуття. А про те, що саме Він, можна довідатися з Біблії, згідно з якою перед коханням поміж чоловіком і жінкою відступають будь-які родинні стосунки.
 Діяти в унісон з часом намагалися і радянські функціонери: блудливих чоловіків розбирали на профкомах, а то і на партійних зборах. Реанімація сімейної злагоди іноді відбувалася під загрозою втрати партійного квитка. І тут уже важко сказати, хто частіше залишався «в мінусі». Та, як правило, справжнє кохання партійними зборами було не залякати.
 Ким же стали сьогодні нам знайомі Ромео і Джульєтта, тургенєвські дівчата, Ассоль та їм подібні герої і героїні?
 Щойно розпочалася перебудова, як робітника і селянку зсадили з п’єдесталу, дали їм у руки баули і послали спочатку до Польщі, а потім до Туреччини, аби, гордо називаючись підприємцями, вони торгували потім на наших ринках всіляким чужоземним непотребом. Розпочалася епоха суцільного непрофесіоналізму. Доморощені видавці видавали за гроші всіляку абракадабру пера так званих письменників і поетів. Втім, якщо моя альма-матер (єдиний колись в СРСР Московський письменницький інститут) нас навчала, що письменник має завжди йти трохи попереду свого читача, то цей принцип не змінився - сучасні писаки таки йшли попереду, але не в той бік - їх вабили безсоромність, розпуста, препарування найделікатніших почуттів, як жаб у анатомці. Та незабаром «полуничка», якою вони намагалися привабити покупця, перетворилася на ціаністий калій...
 Не відставало і телебачення. Вичерпавши резерв романтичних мексиканських фільмів і не створивши нічого путнього свого, на темі кохання воно побудувало цілу бізнес-індустрію. Замість «помри, але не дай поцілунка без кохання» взимку телеефір заполонила реклама: «Якщо не кохати, то хоча б кохатися!» А «гумова броня» вже стала притчею во язицех. Під улюлюкання запрошених обговорювалося, що ж робити з юнаком, у якого «стоїть на півшостого». Хлопцям і дівчатам, які навіть ніколи не бачилися (в тому й родзинка!) пропонували закохуватися навпомацки в темній кімнаті. Вони «обжималися», цілувалися, а то й більше, і лише потім довідувалися, хто це робив і з ким. А чарівна Анфіса Чехова, яка дуже любить робити «это», проводила своєрідні курси, на яких дівчата навчалися обманювати чоловіків (і це знов-таки ліжко, оголювання, поцілунки і цілі ночі на самоті з чужою людиною) - за винагороду найбрехливішому - гроші.
 А чого варті візити потенційного жениха до чотирьох претенденток, які мали нагодувати його делікатесами, продемонструвати усі свої чари, аби він потім сказав про кожну із них щось перед екраном в міру своєї вихованості та обрав (або не обрав) собі пару.
 На телеканалах рясніють свахи, наречені, женихи, і останні, можливо, скажуть колись: «Давай одружимося!» Та, швидше за все, цього не трапиться, бо до РАГСу молодята сьогодні не поспішають. У минулому «покритки», дівки зі шкільної лави гордовито живуть разом з різними чоловіками, народжують дітей, і все це тепер - цілком нормально. На натяки, що цивільний шлюб - це добре, та чи не краще офіційно одружитися, вони лише знизують плечима: «А яка різниця?» І вже не виникає бажання пояснювати, що заява до РАГСу - це своєрідний «протокол» про наміри, а також тест на зрілість і серйозність почуттів.
 Та яка там серйозність! Поживши під спільним дахом з кількома молодиками, жінки, як правило, «піднімають» потім своїх дітей самі, з допомогою бабусь та дідусів. А зауваження приймаються в багнети: «Буду жити з ким схочу і скільки схочу!»
 Здається, і тут за порадника їм телевізор, де чи не щодня демонструються історії «зіркових» кохань. Тільки продавці-консультантки чомусь забувають, що небосхил у них значно вужчий і на ньому жодний Філіп Кіркоров не засяє. На мільйонерів теж надія невелика - їх усіх відловили ще в російських телесеріалах.
 Та на особливу увагу заслуговує все-таки одне з найбезсоромніших реаліті-шоу, що демонструвалося по каналу «ТЕТ». Його назва - «Твою маму» - викликає досить однозначні асоціації, а саме: з одним із найпопулярніших матів. То хто ж має робити «это» з «Твоєю мамою», якщо вже перейти від езопової мови до конкретики?
 Та ніхто. Просто мами вихваляють перед можливими зятями своїх донечок. Намагаються подати товар лицем - доповідають, які у дівчини груди, а які ноги, цікавляться сексуальними здібностями «кандидата в депутати». Прикольно, чи не так? Навіть хочеться вигукнути: твою маму!
 Але ж з трьох дівчат обирають лише одну, а дві інші перед усім світом залишаються з гарбузом. Та і ці знайдуть-таки собі цивільного чоловіка. А якщо він почне зраджувати, знову на допомогу прийде телевізійна знімальна група з прихованою камерою і покаже усім телеглядачам як, з ким і в якій позі втішався чоловік знеславленої дружини.
 Ось таке воно, сучасне кохання. Одна втіха, що, аби не відбувалося підміни понять, замість цього слова здебільшого вживають інше - «стосунки». Їх планують, будують і показують усьому світові.
 А що таке кохання, любі жінки, я переконана: ви як відчували, так і відчуваєте серцем. Тож прислухайтеся головним чином до нього і не варто нехтувати порадами старших, які прожили життя у щасливому шлюбі.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 09.09.2011 > Тема "Душі криниця"