"Кримська Свiтлиця" > #9 за 26.08.2011 > Тема "З перших уст"
#9 за 26.08.2011
В╤ДЧУТТЯ СВОБОДИ ТА ПОТРЕБА У ВЛАСН╤Й КУЛЬТУР╤ – ЗДОБУТКИ НЕЗАЛЕЖНОСТ╤
Серцевиною кожно╖ культури ╓ ставлення людсько╖ особистост╕ до свого культурного ╕ природного оточення. Або, ╕ншими словами, – в╕дчуття свободи, яке може бути пригн╕ченим у людин╕, а може бути усв╕домленим ╕ актуал╕зованим. Людина з усв╕домленим почуттям свободи почува╓ться в╕льною й в╕дпов╕дальною. Це не просто якась «паперова ф╕лософ╕я». Ми часто схильн╕ списувати все, що ми робимо, на як╕сь обставини, на незалежн╕ в╕д нас причини, що змушують нас щось робити. Як питав колись Н╕цше: «Хто говорить в мен╕, коли я говорю?» Або у Шварца – у його казц╕ – король пояснював сво╖ д╕╖: «От тепер у мен╕ заговорила бабуся по материнськ╕й л╕н╕╖, яка була дуже великою нег╕дницею…». Зараз вже модно говорити про генетику, про хромосоми, в яких уже, мовляв, закладено матрицю нашого життя. Але у вс╕ часи людина мала сферу в╕льного вибору ╕ в╕дтак упевнювалася у потреб╕ свободи. Позбавлення свободи було ╕ ╓ другим п╕сля позбавлення життя способом покарати людину. Свобода означа╓ самост╕йн╕сть в ухваленн╕ р╕шень ╕ в╕дпов╕дальн╕сть за них. Тотал╕тарна держава стал╕нського типу намагалася знищити в людях саме бажання щось самост╕йно вир╕шувати, саму культуру ухвалення самост╕йних р╕шень. Стал╕нський тотал╕таризм переносив на все сусп╕льство «таб╕рн╕ принципи» функц╕онування особистост╕. Та й у кожному тотал╕тарному режим╕ ╓ пол╕тика, спец╕ально нац╕лена на те, щоб стерти людську особист╕сть, щоб вона була н╕якою ╕ щоб «на н╕й можна було написати» все, що завгодно. Так от, мен╕ зда╓ться, що за роки незалежност╕ ми все ж змогли зробити надзвичайно багато. Ми зм╕нили саму атмосферу. Ми повернули соб╕ бажання вибирати в╕льно й самост╕йно вир╕шувати, що нам робити. ╤ хоч, як ╕ ран╕ше, ще дуже багато людей чекають дива, чекають вождя, який все ╖м зробить, спод╕ваються на р╕шуч╕ зм╕ни в╕д ново╖ владно╖ команди – вже ╢ ╕ М╤ЦН╤╢ в╕дчуття, що МИ МУСИМО САМ╤ зм╕нитися й зм╕нити сво╓ життя.
Ми можемо ствердити себе через ствердження нашо╖ культури
Укра╖на для того, щоб ╕снувати й розвиватися, повинна мати сво╓ обличчя, не просто ╕сторичну спадщину, а культурну окрем╕шн╕сть. Св╕т дискретний у цьому розум╕нн╕, в╕н склада╓ться з р╕зних культурних сфер. Укра╖на ж завжди мала щось таке, чого не мала жодна ╕нша пров╕нц╕я Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖. Ми були пров╕нц╕╓ю, бо вс╕ «Гогол╕, Досто╓вськ╕», скаж╕мо, батько Досто╓вського, ви╖хали з Укра╖ни. З Укра╖ни ╖хали й реал╕зовувалися у центр╕ ╕мпер╕╖. Тому нас там зневажливо називали малоросами, але це не зменшу╓ такого велетня, як Гоголь, у контекст╕ св╕тово╖ культури. ╤ тепер нам треба все це розпорошене ╕мпер╕ями багатство з╕брати, нам треба його ствердити як спадщину укра╖нсько╖ культури. Ствердити у власн╕й осв╕т╕, власн╕й внутр╕шн╕й атмосфер╕, св╕домост╕ громадян та влади. Нам треба це ствердити, представляючи Укра╖ну на м╕жнародному р╕вн╕. Тод╕ н╕ у кого не буде сумн╕в╕в, що МИ ╢ ╕ МИ БУДЕМО! Це у чех╕в колись було дуже гарним гаслом: «Byli jsme a budem» – ми були ╕ будемо. ╤ це не просто гасло, це гасло для вт╕лення у потужних модерних культурних формах Укра╖ни як тако╖. Тобто це ма╓ бути не лише якась екзотика за межами хутора Михайл╕вського, а це ма╓ бути презентац╕я «нашо╖ серцевини» – того, що на передньому кра╖ св╕тово╖ культурно╖ атмосфери, св╕тового культурного р╕вня. На превеликий жаль, поки викладання у школ╕ – ╕ у середн╕й та вищ╕й – ще далеке в╕д того, щоб це була не т╕льки ╕нформац╕я про культуру, але й прищеплення певного культурного способу ставлення до св╕ту. ╤ питання тут не так у коштах, як у бажанн╕ та пол╕тичн╕й вол╕. Сучасн╕ технолог╕╖ дозволяють зробити доступним для с╕льсько╖ школи ╕ Глущенка, ╕ Бойчука… Але подив╕ться, яку долю ма╓ програма «Культура» на укра╖нському телебаченн╕, у який час вона виходить в еф╕р?! Ця програма наст╕льки б╕дна, що не ма╓ бензину, щоб ви╖хати за м╕сто на зйомки. Нав╕ть у програм╕ передач про не╖, окр╕м газети «День», н╕чого не друкують. Б╕льш╕сть нав╕ть не зна╓, що така програма ╓. Тут прогляда╓ться недалекоглядн╕сть влади, обмежен╕сть менеджер╕в ╕ байдуж╕сть б╕льшост╕ до свого майбутнього. Бо без ствердження власно╖ культури й належного виховання д╕тей та молод╕ у кра╖ни нема╓ прийнятних для в╕льно╖ людини перспектив. Ми ма╓мо не лише з╕брати все наше найкраще – ми ма╓мо показати нашим д╕тям ╕ усьому св╕ту все наше найяскрав╕ше, «найсмачн╕ше», все велике ╕ ц╕каве. Все, що ╓ глибокого у наш╕й культур╕ – у л╕тератур╕, живопис╕, музиц╕, арх╕тектур╕ – це все треба так подати, щоб людина, д╕знавшись про це, вже н╕коли не забувала про нього. Нам треба носити у соб╕ нашу укра╖нську культуру. Тод╕, з власним ц╕кавим обличчям, ми й зможемо конкурувати на св╕товому р╕вн╕. Мирослав ПОПОВИЧ, ф╕лософ, директор ╤нституту ф╕лософ╕╖ ╕мен╕ Григор╕я Сковороди НАН Укра╖ни.
http://www.radiosvoboda.org
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 26.08.2011 > Тема "З перших уст"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9250
|