|
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 27.05.2011 > Тема "Урок української"
#18 за 27.05.2011
ТАРАСОВ╤ ДН╤
М╕жнародне Шевченк╕вське л╕тературно-мистецьке свято «В с╕м’╖ вольн╕й, нов╕й…», засноване Нац╕ональною сп╕лкою письменник╕в Укра╖ни, мандру╓ державою понад два десятил╕ття. Минулого року воно проходило на Житомирщин╕, цього року – у Криму. Вельми поважних гостей - письменник╕в, поет╕в, д╕яч╕в культури та мистецтва радо в╕тали у С╕мферопол╕, Ялт╕, Саках, ╢впатор╕╖.
До Севастополя делегац╕я прибула 21 травня у склад╕ семи знаних укра╖нських поет╕в та проза╖к╕в: В╕ля Гримича, Олекси Р╕зниченка, Стан╕слава Жуковського, ╤горя Гургули, Петра Ходанича, Андр╕я Медведенка. Очолив делегац╕ю лауреат Народно╖ Шевченк╕всько╖ прем╕╖, всеукра╖нських л╕тературних прем╕й ╕мен╕ В. Симоненка, Б. Нечерди, М. Шашкевича, Г. Сковороди, м╕жнародно╖ л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ М. Гоголя “Тр╕умф”, доктор наук соц╕альних комун╕кац╕й ╤гор Павлюк.
Свято пройшло у л╕тературн╕й в╕тальн╕ центрально╖ м╕сько╖ б╕бл╕отеки ╕м. Л. Толстого. Шкода, що саме там, бо т╕сна в╕тальня на три десятки м╕сць не змогла вм╕стити вс╕х бажаючих. Скаж╕мо, в Укра╖нському культурно-╕нформац╕йному центр╕ з просторою залою на тисячу м╕сць почути гостей змогли б сотн╕ севастопольц╕в.
Першим, з ким познайомилися севастопольц╕, був знаний поет з Донецька Стан╕слав Жуковський, автор зб╕рок: «Прагнення краси», «На перехрест╕ дол╕», «В╕тер часу» , «Запов╕тний степ», «Сонцесв╕т», лауреат прем╕й В. Сосюри та Г. Кривди. Чимало його поез╕й покладено на музику.
- Я прибув до вас з тако╖ ж зрос╕йщено╖ земл╕, як ╕ Крим, прожив у Донецьку 40 рок╕в, а народився у Севастопол╕. Проте, скажу вам, за багато рок╕в мен╕ н╕хто не дор╕кав, що пишу в Донецьку укра╖нськ╕ в╕рш╕, аби добре писав. У Донецьку люблять ╕ шанують Тараса Шевченка, як ╕ в ц╕лому св╕т╕. У мене ╓ ц╕лий цикл поез╕й присвячених Тарасов╕, я залишу ╖х на спогад ваш╕й б╕бл╕отец╕.
Найстаршим серед гостей був В╕ль Гримич знаний проза╖к, перекладач, л╕тературознавець, член-коресподент Словенсько╖ академ╕╖ наук ╕ мистецтва, лауреат прем╕╖ ╕м. Максима Рильського, Заслужений прац╕вник культури Укра╖ни. У роки Друго╖ св╕тово╖ в╕йни в╕н боронив Севастополь в╕д фашист╕в.
- Шевченко й Укра╖на, - розпов╕в В╕ль Григорович, - з дитинства у мо╓му серц╕. У нас вдома був «Кобзар» ╕ я з дитинства зачитувався ним. М╕й батько був журнал╕стом, проза╖ком. Вшановуючи зараз Шевченка, я н╕би повертаюсь у дитинство.
Проза╖к, лауреат Всеукра╖нсько╖ л╕тературно╖ прем╕╖ ╕м. ╤рини В╕льде, голова Закарпатсько╖ орган╕зац╕╖ Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни Петро Ходанич розпов╕в, як укра╖нцям багатонац╕онального Закарпаття вда╓ться зберегти свою ╕дентичн╕сть, яку роль у цьому в╕д╕гра╓ Шевченк╕вське слово та греко-католицька церква.
- Сьогодн╕шн╓ свято надзвичайно важливе. Моя бабуся зак╕нчувала школу ще за час╕в Австро-Угорщини. Але й тод╕ читала Шевченка. Батько й мати, що зак╕нчували школу за час╕в Чехословаччини, ще в╕льн╕ше могли читати Шевченка. Його слово гуртувало нас, як народ. Коли я п╕шов у л╕тературу, то друкувався спочатку, як рос╕йськомовний поет, у в╕йськов╕й прес╕. Проте, як виявилося, мова - досить непростий ╕нструмент. Якось один м╕й однокурсник з Московського л╕тературного ╕нституту сказав мен╕ «Петя, ты никогда не будешь русским писателем: мыслишь не по-русски…» Й дипломну роботу я вже взявся писати укра╖нською. Така сила у Шевченкового слова.
Поет Андр╕й Медведенко, лауреат прем╕╖ ╕м. Г. Сковороди, голова Лугансько╖ обласно╖ орган╕зац╕╖ Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, був ╓диним серед гостей рос╕йськомовним поетом. Його поез╕╖ вразили присутн╕х щир╕стю та глибиною суджень вт╕леними у досить коротку форму.
…Хлеба посеяны.
По лицам
стекает пот горяч и рьян,
Но вслед за всходами пшеницы
обильно всходит и бурьян
* * *
Не в том извечном
нашей жизни драма,
что ставить не торопимся свечу,
а в том, что, выйдя
за пределы храма,
мы чище не становимся ничуть.
Втиснути у регламент свята колоритну постать поета, дисидента, репресованого за радянського режиму, лауреата прем╕й П. Тичини та К. Паустовського, що живе ╕ творить в Одес╕, Олексу Р╕зник╕ва (л╕тературний псевдон╕м – Олекса Р╕зниченко) – марна справа.
Цього кремезного, красивого, не зламаного долею чолов╕ка можна слухати годинами. Портрет його почну малювати рядками з його ж ╕рон╕чних поез╕й:
…Ви бачите, панове, укра╖нця,
Ставний, м╕цний,
як звикло, вуса ма…
О, н╕. Не вкусить!
Лаг╕дн╕сть сама…
* * *
…Склада╓ в╕рш╕. А говорить як!
Ну викапаний, вилитий
Спартак!
Таких ос╕бно треба берегти.
Тому до них
приставлено пости.
З «постами» цьому велетов╕ духу поталанило дв╕ч╕. В╕льнодумство за радянських час╕в каралося жорстоко: в╕н в╕дбув у таборах ц╕лих 7 рок╕в.
Там, на жорсткому тюремному тапчан╕ народжувалися в╕рш╕, як╕, на мо╓ глибоке переконання, житимуть у в╕ках.
╤м’ям Республ╕ки мо╓╖
Мене засуджено тепер
Лиш за любов мою до не╖,
До Укра╖нсько╖ РСР.
Яка ╕рон╕я глибинна,
Що нав╕ть дна не д╕ста╓ш,
Невже любов до Укра╖ни –
Антирадянщиною ╓?
А я люблю, нащо та╖ти
Цей гр╕х, якщо це -
й справд╕ гр╕х,
Люблю поля ╖╖ ╕ кв╕ти,
Л╕си ╕ гори, плюск╕т р╕к,
╤ не лише за миску повну,
Що на стол╕ мо╖м сто╖ть,
Люблю також ╕ за духовн╕
Нетл╕нн╕ ц╕нност╕ ╖╖.
Чи ╓ любов моя злочинна?
- Так, так - злочинна ╓, -
товчуть…
Мою любов до Укра╖ни
Антирадянщиною звуть.
Брехня н╕кчемна! ╢ на св╕т╕
Одна Вкра╖нська РСР,
Яку не можна не любити,
Яку – ╓ злочин -
не любити,
Яку люблю – хоча б ╕ вмер!
Я познайомилася з Олексою Серг╕йовичем вл╕тку 2005 року, в Одес╕, п╕д час VI Загальнонац╕онального конкурсу «Укра╖нська мова – мова ╓днання» ╕ вже тод╕ була зачарована не лише його творч╕стю, а й дотепн╕стю, невимушен╕стю та щир╕стю у сп╕лкуванн╕. Тому зараз ми вже в╕талися, як добр╕ знайом╕. Укра╖на багата на таланти, але Олекса Р╕зник╕в – талановитий ген╕ально. Рад╕ю, що його не зм╕нюють роки. В╕н не чита╓ сво╖ в╕рш╕, в╕н ними просто диха╓. Блискуча пам’ять, потужн╕ емоц╕╖. Час зустр╕ч╕ з поетом сплива╓, як мить. ╤ йому вже тихесенько нагадують, що у цього заходу також ╓ меж╕… ╤ тод╕ в╕н каже, см╕ючись: «Я родом ╕з ╢нак╕╓во, й за те, що я родом ╕з ╢нак╕╓во, дозвольте мен╕ прочитати ще одного в╕рша.
Яке там дозвольте… Його готов╕ слухати ц╕лодобово. Олекса Р╕зник╕в завершу╓ св╕й виступ в╕ршем
БАГАТОКРИЛ╤СТЬ
На ц╕м крил╕ до тебе примайну,
На т╕м приляжу,
цим крилом укриюсь,
А те, зал╕тане, надламане, утну.
Багатокрил╕сть.
Зал╕тане! Залатаних – нема!
Нема залежаних, а ╓ лиш
незалежн╕.
Я ст╕льки крил бездумно
наламав,
Б’ючись об св╕ту боки
протилежн╕!
Не шанував, не скнарив,
не бер╕г.
З таких висот в так╕ шугав
низини.
Лиш рад╕стю хлоп’ячою гор╕в:
Ростуть невпинно.
Н╕! Обезкрил╕ти ╕ впасти не дано.
Мен╕ судилась буряна
рухлив╕сть.
Мене п’янить, сильн╕ше
н╕ж вино,
Багатокрил╕сть.
Олекса Р╕зник╕в передав б╕бл╕отец╕ поетичн╕ зб╕рки: «Двострунне грало», «См╕х на гаку» та п’ятий випуск щор╕чного альманаху «Одеська хвиля», що м╕стить спогади про минул╕ репрес╕╖ ╕ пересл╕дування комун╕стичним режимом в╕льно╖ думки та в╕льного слова.
П╕сля зак╕нчення свята «В с╕м’╖ вольн╕й, нов╕й…» гост╕ понесли кв╕ти ╕ сво╖ палк╕ серця до пам’ятника Тарасов╕ Шевченку, де на них вже чекала громадськ╕сть Севастополя.
Л╕д╕я СТЕПКО.
м. Севастополь.
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 27.05.2011 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8975
|
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
