В руках тримав я записник - Брав факти для газети. Мені охоче садівник Розкрив свої секрети: - Якщо для творчості тобі Довідатись важливо, То знай, що груші на вербі - Це вже давно не диво... Він сад показував мені, Обплетений огуддям. В нім гарбузи на бузині Росли на подив людям. - Що ж, це вражає! - я спинив Свій крок під бузиною. Дивився, як гарбуз висів, Мов сонце наді мною. - Навіщо цей експеримент? Чи є у нім потреба? Ніхто не знав ще із газет, Щоб ріс гарбуз до неба. Як напишу, почнуть питать В листах без перебою, Навіщо так було єднать Гарбуз із бузиною? Що читачам я відповім? Яку їм дам пораду, Якщо захочеться усім Плодів з такого саду? Та садівник сказав: - Роби Своє газетне діло. І знай: ніколи груш з верби Громада не просила. І гарбузів із бузини Ніхто не жде в народі, Бо добре знають, що вони Ростуть лиш на городі. А сенс усіх моїх турбот У тому полягає, Щоб міг повірити народ В дива, яких немає. Поетам вірить же, які В думках зірок сягають. І хай сягають! Хоч зірки Про їх думки не знають. Став у художника квадрат Мистецькою добою. А я пустив до себе в сад Гарбуз із бузиною. Оригінальним хочу буть! Розкрив тобі всі карти... Ось ти повірив же, мабуть, Що я уваги вартий? А там вже інші (буде так!) Повірять за тобою, Бо це ж незвично як-не-як: Гарбуз із бузиною!