Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 16.05.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 16.05.2003
МОЛОДІ УКРАЇНЦІ Й ІСТОРІЯ ПО-МАЛОРОСІЙСЬКИ
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ

Шкільні підручники з історії України, звісно, змінилися у порівнянні з радянськими часами. Змінилися позитивно. Та деякі теми в них досі висвітлені не з позицій історичної науки, а з погляду російської шовіністичної історіографії. І це стосується практично всіх підручників, затверджених Міністерством освіти і науки України.
Не буду торкатися часів новітніх - це окрема тема. Зауважу тільки, що виклад у підручниках української історії XX століття суперечить багато в чому дослідженням не тільки вітчизняних, а й багатьох сучасних російських вчених - справжніх науковців, котрі ламають шовіністично-комуністичні традиції і цілком об’єктивно оцінюють, скажімо, роль українських націоналістів у боротьбі із нацизмом та біль-шовизмом та діяльність Української Повстанської армії. Я наведу тільки дві красномовні цитати з книг московського професора Бориса Соколова, присвячених періоду Другої світової війни: «Однаково погано було ставати на бік Сталіна чи Гітлера чи намагатися відсидітися у своєму кутку, надавши іншим право помирати на фронті чи у партизанах. Часто виходом із цього замкненого кола була тільки смерть. Для одних народів меншим злом лишилася все-таки совєтська влада, для інших - німецька окупація. І сьогодні не можна судити ані тих, ані інших за вибір, зроблений в екстремальних умовах...». Проте існував і третій шлях, про який також пише Соколов як про найвірніший за тих обставин - шлях боротьби з обома тоталітаризмами. І в цьому плані високо оцінює дослідник діяльність ОУН та УПА. «Програма ОУН, - пише він, - була типовою для національної організації, яка бореться за незалежність у колоніальній країні. Після війни десятки таких рухів прийшли до влади у нових державах Азії та Африки... Але тоталітарні режими виявилися стійкішими, аніж монархічні,
і незалежність совєтських республік відсунулася майже на півстоліття». А ще професор Соколов відверто пише про деякі «незручні» для масового читача боки власне російської історії з відвертістю, якої варто повчитися українським історикам. Мало хто знає, що в одному із кабінетів Гітлера висів портрет «великого російського гуманіста» Достоєвського. Чому? «Як відомо, Федір Михайлович вважав головними ворогами російського народу євреїв та поляків, котрих расова доктрина націонал-соціалізму визнавала головними ворогами і германського рейху... Стаття Достоєвського «Єврейське питання» в роки окупації користувалася незвичайною популярністю і неодноразово була передрукована в російськомовних виданнях», - зазначає Борис Соколов, і зауважує, що інвективи Достоєвського на адресу євреїв «цілком могли бути у нагоді як пам’ятка для російських бійців зондеркоманд».
Але зосередимося лише на декількох темах, пов’язаних не тільки з властиво внутрішнім життям України-Руси у давні часи, а й дією зовнішніх щодо України чинників.
Почнемо з часів, як-то кажуть, зовсім давніх. Античність і Україна. Для авторів підручників це, видається, зовсім різні, хіба що дотичні феномени. Хоча практично вся територія України була втягнена в тодішній цивілізований світ, в Ойкумену. Грецькі кораб-лі, як відомо з археологічних знахідок, доходили Дніпром до сучасної Полтавщини. Тим часом корінна територія сучасної Росії (йдеться, звісно, не про колонізований нею у пізніші часи Північний Кавказ чи Дон) перебувала поза обширами античного світу. Але, попри зміни культур, населення лісостепової і залісненої частин України, на думку низки фахівців, зберігало тяглість етнічного складу. Висновок із цього простий: потрібен зовсім інший, відмінний від російсько-радянської історіографії, погляд на давню історію України, щоб школярі одразу відчували, що нам не треба «йти до Європи», а ми від початку були складовою Європи.
А тепер - про XIII століття. Героїчне і трагічне. Батий, Данило Галицький. Катастрофічні наслідки для давньоукраїнської державності внаслідок дії зовнішніх чинників. І що цікаво: головною причиною поразки руських князівств у боротьбі з монголо-татарами у шкільних підручниках названа феодальна роздробленість Русі. Мовляв, була б єдина централізована держа-ва - і Чінгісхан та Батий були б відкинуті у безкраї степи. І взагалі: феодальна роздробленість в шкільних підручниках України проклинається як чільне лихо тодішньої Русі. Проте чи вірні ці тези з погляду реальної історії? Навпаки. Сам факт існування складної системи великих та удільних князівств - свідчення європейськості тодішньої Русі. Аналогічні процеси переживає вся Європа. Розмаїття державних утворень, форм правління, правових норм, звичаїв, етносів, мов і діалектів - це своєрідна лабораторія великої Історії, де випробовуються, відбираються і загартовуються найбільш життєздатні елементи майбутньої динамічної і потужної європейської цивілізації. Існування централізованих великих держав у цю добу притаманне не Європі, а Сходу. І ґрунтувалися ці держави на такому деспотизмі і рабстві, порівняно з якими статус руських смердів та закупів видається райським станом.
До речі, погляд на феодальну роздробленість як на лихо давньої Русі - це питомий московсько-імперський погляд. Скажімо, Михайло Грушевський бачив й інший бік цієї роздробленості, завдяки якому творилося культурне багатоголосся, багатство сенсів культури. Грушевський вважав князівства Русі чимось на кшталт своєрідної федерації. Скидається на те, що ані автори сучасних шкільних підручників, ані керівники Міністерства освіти і науки творів Грушевського не читали. Ба більше: досить мати елементар-ні знання зі всесвітньої історії й
бодай одну клепку в голові, щоб зрозуміти: феодальна роздробленість просто-таки не може бути причиною поразки Русі у зіткненні з монголо-татарами. Адже одними з перших жертв Чінгісхана стали якраз дві вкрай централізовані велетенські імперські держави - Китайська та Хорезмська. Ще битва на Калці засвідчила: справа зовсім не в чисельності війська чи його централізованому управлінні, а в нових формах ведення бойових дій, застосованих монголо-татарами. Єдиний, хто застосував проти бліцкриґу нападників адекватні форми опору, був чернігівський боярин Євпатій Коловрат, але сучасники не змогли оцінити дієвість його тактики, тим більше, застосувати її. Але про це в українських підручниках ані слова, натомість усіляко мусується чільна теза московської імперської історіографії: без державної єдності всіх східних слов’ян на них чекає катастрофа.
В річищі шовіністично-ксенофобського відгалуження російської історичної науки потрактовані у шкільних підручниках і стосунки українців із кримськими татарами. Постійно вживаються терміни «татарська агресія», «турецько-татарські орди», «татарські напади» тощо. Це у разі, коли татари воюють з українцями. Натомість щодо козацьких рейдів до Криму і узбережжя Чорного моря, наслідком яких ставала не менша кількість жертв серед мирного населення, вжито виключно термін «походи». Та ще й підкреслено, що запорожці робили їх разом із донськими козаками. Таке собі «слов’янське братерство» у боротьбі з інородцями. Годі й казати, якою є реакція на такі підручники у Криму, де абсолютна більшість кримських татар під орудою Меджлісу є природними спільниками українських національних сил і противниками сил промосковських.
Дітям дають відверто фальшовані дані про генезу козацтва, замовчуючи всі тюркські і власне татарські елемен-ти в цій генезі. Тим часом у текстах
ХV століття термін «козак» однаковою мірою стосується і руського, і татарського люду. Провідні українські історики, такі, як Наталя Яковенко, стверджують: у Дикому Полі в ХІV - ХV століттях сформувалася своєрідна тюрксько-українська козацька «амортизаційна смуга», яка тільки у ХVІ столітті остаточно прибивається до руського і християнського берега. Проте досить згадати, що козаки-слов’яни замінили руський меч на криву татарську шаблю, гуслі - на кобзу, портки - на шаровари; що до військової атрибутики козаків увійшли тюркські поняття кіш, курінь, сагайдак, джура, осавул, булава, бунчук, барабан, сурма, табір, майдан і так далі; що прізвища з татарськими коренями в Україні найрозповсюдженіші саме серед козацького, а не міщанського стану; що, зрештою, козак Мамай - уособлення загадкової української душі - це типово тюркський образ, - і стає зрозумілим, що без тюркської і конкретно татарської етнокультурної складової неможливо уявити собі питомо український етнос і його вищий політичний прояв у минулі століття - козацтво.
Що ж стосується набігів кримських татар на Україну, то вони розпочалися з часу, коли внаслідок складних геополітичних пертурбацій Кримське ханство стало союзником Московської держави у її перманентній боротьбі проти Великого Князівства Литовського і затим Речі Посполитої, до складу яких входила тодішня Україна. Про це шкільні підручники історії мовчать, як і про те, що всі славетні перемоги Богдана Хмельницького одержані ним спільно із татарськими загонами. Натомість вони розповідають небувальщину про те, що, мовляв, Слобідська Україна виникла тоді, коли у ХVІ столітті московські царі перейнялися проблемою безпеки своїх південних кордонів від «турецько-татарської агресії» та почали, говорячи сучасною мовою, спонсорувати переселення українців на ці землі. Очевидно, автори підручників просто не знають, що царів у Москві не було майже до середини ХVІ століття, а були великі князі, що турецькі війська під Харковом ніколи не рейдували, що Іван Грозний переймався «походами на германів», а не зміцненням південних кордонів.
У підручниках відсутня й інша цікава сторінка українсько-кримськотатарських стосунків - про союзні стосунки двох народів й українську допомогу кримським татарам у їхній боротьбі за незалежність. Перша така союзна угода з’явилася у першій третині ХVІ століття. Події розгорталися так: 1623 року кримським ханом став Мехмед-Гірей, а калгою (тобто спадкоємцем трону) - його брат Шагін-Гірей. На той час кримські хани вже півтора століття були васалами турецького султана, проте Мехмед поводився занадто незалежно, і султан вирішив замінити його Джанібек-Гіреєм. Тоді брати звернулися по допомогу до Запорозької Січі.
І допомога прийшла. У травні 1624 року 800 запорожців здійснили похід на Кафу, де турецький адмірал Реджеб-паша вимагав від Мехмеда зректися трону. Козаки розгромили турків і взяли фортецю. А вранці дев’ятого липня 80 козацьких чайок наблизилися до турецького берега, запорожці висадилися біля Стамбула і запалили його передмістя. За два тижні по тому запорожці прийшли до турецької столиці вже на ста п’ятдесяти чайках, по дорозі розбивши турецьку ескадру у гирлі Дніпра. 16 серпня козаки втретє напали на Стамбул.
24 грудня того ж року у місті Карайтебені Шагін-Гірей уклав з представниками Січі договір про взаємодопомогу. В ньому, зокрема, говорилося: «Якби у пана гетьмана, осавулів, отаманів і всього Війська з’явився якийсь неприятель, то я, Шагін-Гірей, як тільки мене оповістять, з усіма беями і мурзами прийду їм на допомогу. А якби з’явився неприятель у мене, вони мають, за моїм оповіщенням, допомагати мені згідно з присяжними листами».
Навесні наступного року запорожці розбили турецьку ескадру біля Очакова і висадилися неподалік Трапезунда. У середині червня на Січ прибув посланець короля Жигимонта Пачановський. Він передав козакам королівське прохання утриматися від морських походів і не порушувати цим турецько-польської мирної угоди. Січовики відповіли: «Нам відомо про угоду короля з султаном, але ми з султаном угоди не укладали».
Союз запорожців і кримських татар тоді розпався під дією зовнішніх чинників; але спроби поновлення такого союзу здійснювалися не один раз - і до, і після Богдана Хмельницького.
Антипольська, антикатолицька, антиуніатська лінія цих самих підручників - тема окрема. Власне, йдеться про лінію властиво антиєвропейську. Ба більше: антиєвропеїзм фактично стосується і вісі координат «кримські татари - московити». Як влучно зауважив знаний сучасний французький філософ Ален Безансон, у часи Богдана Хмельницького й Петра Дорошенка «при Бахчисарайському дворі грали комедії Мольєра - у Москві ж задовольнялися видовищем, як ведмідь стрибає на розпеченому залізному листі».
Власне кажучи, фальшива риторика шкільних підручників з історії України середньовіччя і нового часу легко спростовується - з посиланням на факти, на праці провідних дослідників Європи та України. Але чи мусять батьки семи- та восьмикласників виправляти помилки авторів підручників та керівників Міністерства освіти і науки, чи мусять вони, як і про підручники радянських часів, говорити: не вірте тому, що написано у книгах, реальна історія була інакшою?
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ,
заступник головного редактора журналу «Сучасність».

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 16.05.2003 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=890

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков