Версiя для друку Обговорити в форумi

 Олесь Доній – один з небагатьох українських політиків, який належить до світлої і конструктивної частини сучасного політикуму. Незважаючи на свою молодість, він вже має чималу власну і поважну історію політичної діяльності – словосполучення «Студентська революція на граніті» чи діяльність Мистецького oб’єднання «Остання Барикада» стали подіями Історії і взірцями уроків української.
 Вже після того, як Олесь Доній, за його свідченнями, відмовився від 10 мільйонів доларів за перехід до Партії Регіонів, він зробив досить гучну заяву про те, що «ідеологія нинішньої влади – це російський націоналізм».
 Його публічна діяльність та участь у ток-шоу викликає повагу до реалістичного способу мислення та громадянської позиції. Нині він позиціонує себе як діяча культурної ниви. Але що таке культура, як не та сама політика?
 Пропонуємо увазі читачів відповіді народного депутата України Олеся Донія на запитання порталу "Українське життя в Севастополі".
 
— Що Вас пов’язує із Севастополем?
 — Одна з гілок мого родоводу — з Криму, його степової частини, з села Таганашмін (нині Великосєльє Нижньогірського району). Там, зокрема народилася і моя бабуся. Севастополь — невід’ємна частина нашого українського Криму. Тому я із задоволенням відгукнувся на запрошення взяти участь у Конгресі українців Севастополя.
 
— Візити проукраїнських політиків до Севастополя – явище недостатньо поширене і не має системності. Чим це можна пояснити?
 — У нас недостатня кількість «проукраїнських політиків», як Ви висловилися, в українській політиці. Політика в Україні перенасичена нe ідейними людьми, а бізнесменами. Ці люди йдуть в політику для збільшення своїх статків, а до ідей в політиці ставляться як до чогось обтяжливого. До речі, таким і перебігати з табору в табір легше. За часів Кучми вони стали олігархами, потім непогано себе почували за часів Ющенка, а тепер вишиковуються в колони, щоб перебігти до нової влади. Тож насправді ідейних політиків не так вже й багато. І навіть в керівництві «проукраїнських партій», на жаль, теж. Мені здається, що суспільство все-таки повинно вчитися розбиратися, хто йде в політику заради реалізації ідей, а хто заради збагачення. А українській опозиції потрібно пройти етап «самоочищення»!
 Тим небагатьом «проукраїнським політикам», які ще є в українській політиці, не так просто встигати на всі акції і розриватися між усіма регіонами. Я, наприклад, беру участь майже в усіх вуличних протестних акціях в Києві. Справедливості ради слід сказати, що поруч з собою бачу не більше десяти депутатів (і це на дві «опозиційні» фракції у Верховній Раді!). Їжджу і по регіонах. І не просто їжджу, а якщо Ви в курсі, то ще один бік моєї діяльності – культура. Так що я намагаюся придумувати і проводити разом з Мистецьким oб’єднанням «Остання Барикада», яке я очолюю, літературно-музичні акції по всій країні, в тому числі, і на Сході, і на Півдні країни.
 
— Чому, на Ваш погляд, і політики, і суспільство не відреагували належним чином на Харківські угоди по Чорноморському флоту, допустили їх ратифікацію і змирились з невиконанням обіцянок керівництва країни про непідвищення цін на російський газ?
 — Мені здається, що суспільство не вповні проінформовано про реальну роль російського Чорноморського флоту в Україні (спрямовану, в першу чергу, на зменшення усвідомлення севастопольцями і кримчанами себе часткою української нації, тобто, по суті, з точки зори державних інтересів — це антидержавницька пропаганда і діяльність). І це не дивно, адже Україна все більше і більше поглинається російським інформаційним простором, а там від політичних новин до серіалів пропаганда спрямована на оспівування величі Росії, Російської імперії, російської зброї і ксенофобського ставлення до інших народів і держав (в тому числі, і по відношенню до України). Тож перебуваючи під тиском російської пропагандистської машини, значна частина населення часто-густо не бачить реальних небезпек (в тому числі, і від пролонгації російського флоту на території України). Попередня влада не робила адекватних дій для зменшення інформаційної агресії проти України, а в нинішній владі так і взагалі ідеологією часто займаються світоглядні російські націоналісти. Серед українських політиків, як я вже говорив раніше, не так багато людей на цей момент, які мають в собі мужність називати речі своїми іменами.
 
— Загальновідомо, що колишній міністр культури Василь Вовкун та його заступник Микола Яковина фактично знищили важливий центр кристалізації українства на півострові – газету «Кримська світлиця» (http://svitlytsia.crimea.ua/). Публічну обіцянку спасти газету Віктор Ющенко не виконав. Газета нині існує лише в Інтернеті – без приміщення, без обладнання. Як, на Ваш погляд, можна вирішити питання єднання кримських українців і відродити газету в нинішніх умовах?
 — Не хочу кидати камінням у Вовкуна та Яковину. Принаймні, знаю їх як українських патріотів. Якщо ж вони чомусь не підтримали газету «Кримська світлиця», то вважаю це прикрою помилкою, адже українська мова в Криму, на жаль, перебуває в упослідженому стані і, безперечно, потребує всебічної підтримки з боку держави. Прикро, якщо чиновники вищого рангу цього не усвідомлюють.
 Щодо конкретних порад — то очевидно, що якщо недостатня увага з боку Центру, то варто не опускати руки і працювати поки в тих умовах, що є. Звичайно, Інтернет має чіткі вікові обмеження, і якщо не буде паперової версії, то люди похилого віку, що спраглі за українським словом, відчуватимуть себе відрізаними від інформації. Але поки не буде відновлена паперова версія, слід насичувати актуальною інформацією хоча б Інтернет-версію. Щоб вона стала цікавою, а, значить, і дієвою.
 
— Наші політичні опоненти у Криму і Севастополі, які є ворогами української незалежності, кілька останніх років уникають дискусій, проводять стратегію замовчування будь-яких подій. Без розуміння суспільством необхідності розвиненої інформаційної української мережі і її наявності, рівноправної дискусії побудова громадянського суспільства неможлива. Чи можете Ви навести оптимістичні приклади форумів, які впливали б на подальший природній національний розвиток країни?
 — Скажу, що свого часу, коли ми наприкінці вісімдесятих років розбудовували напівпідпільний студентських рух для боротьби за Незалежність України, то мали набагато гірші можливості для комунікації. Серед київських активістів телефони були лише десь у кількох осіб, та і то вимикалися кимось під час наших акцій. Листівки ми писали і переписували «від руки», а свою єдину газету їздили множити на ксерокс аж до Литви, бо в Києві всі ксерокси були під наглядом КДБ. І все рівно нам вдалося побудувати мережу, обмінюватися інформацією, і, зрештою, зорганізувати «Студентську революцію на граніті» (а тоді, нагадаю, у страйку зупинився весь студентський Київ. І не тільки Київ, а і багато інших міст!). Зараз всі вуличні акції громадського спротиву, які проводяться в Києві (а майже в усіх я беру участь: або як рядовий учасник, або як співорганізатор, або як організатор), набирають інформування через Інтернет.
 
— Українці в Севастополі, як і в Криму, згідно європейської класифікації, є «меншиною в меншині». Наші права в політичній, громадській, культурній, релігійній, інформаційній сферах постійно порушуються. Це було за будь-якої влади. Ось лише один приклад мовної дискримінації: міська рада щороку приймає програми виключно щодо підтримки російської мови і фінансує їх в обсязі 1 мільйон гривень. Чи в змозі сучасна влада дотримуватись демократичних норм в царині прав українців?
 — Така практика стосується не лише Криму. Це чітка ідеологічна позиція Партії Регіонів, яка називається «російський націоналізм». Російський націоналізм спрямований на всебічну підтримку російської мови, російської культури і Росії як держави. Ще за попередньої влади в тих регіонах, де більшість в Радах мала Партія Регіонів, були аналогічні мільйонні програми по підтримці російської мови. Російський націоналізм на території України спрямований не лише на підтримку російської мови і російської культури, але і на всебічне зменшення ареалу української мови, яку російський націоналізм вважає небезпечним конкурентом на території України. Тож за нинішньої влади ситуація не зміниться, і для української мови і культури наступили дуже важкі часи. Для того, щоб ситуація змінилася, потрібно змінити цю владу.
 
— Ревнителі російськомовності постійно знаходять кошти, аби дарувати бібліотекам десятки тисяч томів російської і світової класики російською мовою. Переможці конкурсів з російської мови отримують щедрі заохочення у вигляді тижневих поїздок до Москви з відвідуванням музеїв та інших культурних закладів. Заохочення переможців конкурсів з української мови значно скромніші.
 Як втілити в життя слова Євгена Чикаленка про любов до України глибиною своєї кишені?  Чи маємо ми надію, врешті, на особливу увагу Києва щодо підтримки патріотичних заходів зі школярами та студентською молоддю і не лише?..
 — Російські націоналісти, перебуваючи при владі, використовують кошти державного і місцевих бюджетів на підтримку російської мови та російської культури. Поки влада не зміниться, українським патріотам слід розраховувати лише на свої сили, а, значить, навчитися підтримувати один одного. Менше дріб’язкових міжособистісних чвар і конфліктів, і більше взаємоспівпраці на благо України!
 
— У нас є давня і погано приховувана мета місцевої влади зробити усіх севастопольських дітей частиною «русского мира», що реалізовується через систему загальноосвітніх навчальних закладів лише з російською мовою навчання. Будівництво українського колегіуму до сьогодні залишається фата морганою і застигло на рівні залізобетонного каркасу. Чи змогли б Ви особисто долучитися до роботи над втіленням у життя згаданого проекту?
 — Як відомо, я не є бізнесменом і не є заможною людиною. Те, що я маю — це мої знання, мій досвід і моя енергія. Мені прикро, що українські патріотичні організації не мають виробленої гуманітарної стратегії. Це проявилося за час правління попередньої влади. Адже за 5 років можна було зробити так багато. В тому числі і системних речей для розвитку української освіти в Криму. На жаль, попередня влада не мала системного підходу в гуманітарній сфері. Скажу, що коли я був членом Правління Міжнародного Фонду «Відродження» наприкінці 90-х років, то я тоді ж запропонував два проекти: перший — це створення україномовного університету в Севастополі (на зразок Києво-Могилянської Академії), а другий проект — на підтримку україномовних шкіл та класів у Криму. Так от щодо шкіл - навіть розробив алгоритм. Я їздив тоді спеціально до Криму, з’ясував, що на той момент були 18 шкіл, де був хоч один український клас. За алгоритмом, який я тоді розробив, кошти повинні були йти до шкіл без посередників: маєте один клас — на придбання науково-методичної літератури, від двох до чотирьох — плюс ще на техніку і так далі. І якщо мені було важко, скажімо, пояснити Соросу, для чого йому підтримувати україномовну освіту в Криму, то я не розумію, чому аналогічні проекти не могли бути в повній мірі реалізовані за 5 років правління попередньої влади. Відповідь одна — на жаль, не було стратегічного мислення в гуманітарній сфері у попередньої влади. У російських націоналістів якраз нема проблем зі стратегічним мисленням - вони хочуть будувати «русскій мір» в тому числі і на наших землях. І щоб не дати знищити з карти Європи Україну, слід вчитися мати стратегічне мислення і вчитися планово і системно діяти!
 
— Як Ви розцінюєте нещодавнє повідомлення про те, що Росія 9 травня проведе в Севастополі військовий парад за узгодженням з українською стороною?
 — Нинішня влада в Україні відчуває себе лише сателітами Росії, тому нічого дивного в цьому немає. І якщо цю владу швидко не змінити, то в Україні коли-небудь все буде виключно російське: і паради, і бізнес, і мова, і культура (власне, російські націоналісти про це і мріють). І український патріотичний рух повинен навчитися ставати сильнішим. Для того, щоб перемогти і щоб Україна стала європейською, демократичною, правовою, економічно успішною країною.
 
Розпитував Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.

 *    *    *
 ВІД РЕДАКЦІЇ.
20 квітня минуло вже СІМ МІСЯЦІВ відтоді, як були опечатані за борги двері «Кримської світлиці». Понад рік газета не друкується, вона взагалі вилучена з передплатних каталогів. Те, що досі не затоптано «Світличний» вогник в Інтернеті, - вважайте, диво.
 Як диво, напевне, й те, що кинутий торік «українськими патріотами» на розтерзання судів і прокуратур редактор виграв усі судові процеси і добився свого відновлення на посаді. Але хоч би хтось із великих київських (чи не менших - кримських) «патріотів-демократів» вибачився перед ним за свої «прикрі помилки», що мало не зламали долю людини і призвели до руйнації майже десятиліття очолюваної ним газети?
 А чи багато за цей «обезсвітличений» рік ми (а головне - влада) почули з київського (про кримський вже мовчимо...) демократичного опозиційного табору заяв, запитів, звернень стосовно долі єдиної кримської української газети, якій вдалося свого часу «зачепитися» за бюджет, аби спонукати, нарешті, у такий спосіб державу займатися власним інформаційним простором й інформаційною безпекою? Що, у нас в державі так багато непідробно українських, патріотичних, нецензурованих «Світлиць», що за «Кримську світлицю» не варто було поборотися?
 Але хто ж буде боротися, якщо - «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають"...
 

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 29.04.2011 > Тема "Ми єсть народ?"