Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Оксана Бас-Кононенко, мовознавець: ЯКЩО ЛЮДИ СВОЮ МОВУ НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ, ТО ПРИЙДЕ ╤НША МОВА, А ЗНАЧИТЬ - ╤НША КРА╥НА
М╕н╕стерство ╕нформац╕йно╖ пол╕тики Укра╖ни презентувало нову програму "Укра╖нська – це...


«ЯКЩО У ВАС ╢ ХОЧ КРАПЛЯ ПАТР╤ОТИЗМУ ╤ КУЛЬТУРИ…»
кримчанин, укра╖нець ╤ван Лук'янович Лавтар не зда╓ться ╕ турбу╓ чиновницьку ки╖вську...


Остап К╤НДРАЧУК, ялтинський кобзар – на Майдан╕ Незалежност╕ у Ки╓в╕: КОЛИ СУСП╤ЛЬСТВО МОВЧИТЬ, ГОВОРЯТЬ КОБЗАР╤... ╤ Д╤ТИ
Сьогодн╕ призовий фонд Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми - д╕ти тво╖,...


ЯК ЗРОС╤ЙЩУВАЛИ УКРА╥НСЬКИЙ НАРОД
Чи про це не знали в Ки╓в╕? А якщо знали, то чому не реагували?


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо колегам-письменникам, журнал╕стам, ус╕м нашим читачам, хто вже в╕дгукнувся на наш...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 25.03.2011 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 25.03.2011
«ПИСАВ, Н╤БИ ПОЛЕ ОРАВ...»

 РОЗДУМИ НАД «ЧОРНИМ ВОРОНОМ» ВАСИЛЯ ШКЛЯРА

 Видатний художник ╕ колекц╕онер Тарас Лозинський на в╕дкритт╕ сво╓╖ юв╕лейно╖ виставки в Нац╕ональному музе╖ сказав, що в Укра╖н╕ нема проблем з книговиданням, а ╓ проблеми з книгокупуванням… Правда, зда╓ться, ця сентенц╕я не стосу╓ться книги Василя Шкляра «Чорний ворон» («Залишенець»). Т╕льки що вийшовши, вона в╕дразу ж знайшла свого читача ╕ це коло ширша╓.
 Коли вперше прочитав роман Василя Шкляра «Залишенець», прийшов образ, що в╕н його писав, н╕би орав поле. Хто це бачив, або й сам орав, то зна╓, що рало, перевертаючи скибу, виорю╓ з чорно╖ земл╕ то кам╕нець, то валун, а то й черепки горщика, часом глину чи п╕сок, бува╓ – натрапить на стародавню знах╕дку, ╕ржавий багнет, годинника чи грош╕, що загубили жнивар╕ тор╕к, часом виоре мишаче кубельце, розоре кротовину, розр╕же хробака, випорпа╓ личинку хруща чи медведки, як╕ орач в╕друхово затопту╓, бо коник не чека╓. За ним бредуть кури, видзьобуючи поживу, чи й крадеться котик, мишкуючи. В к╕нц╕ поля к╕нь заверта╓ ╕ йде через скибу, н╕би вишива╓ поле низинкою. Тим часом ╕нш╕ швидко садять картопл╕, бо повертаючись, плуг прикопа╓ ╖х у пухку темряву родючост╕. Отак, власне, у сво╖й опов╕д╕ Шкляр на ходу стр╕мко виверта╓ ╕ чавить ус╕ляку потолоч, залишаючи читачев╕ садити у його ниву сво╖ рефлекс╕╖, думки, емоц╕╖. В╕н оре – в╕дкриваючи правду ╕ готуючи ╜рунт, а вже що проросте, залежить в╕д нас – ненависть, чи любов. Залежно, яку розсаду виплекала пам’ять нашого роду. ╤ якщо ми г╕дн╕ бути нац╕╓ю, то пам’ять вродить урожай любов╕ до цього поля на стол╕ття наперед.
 У м╕стиц╕ роману присутн╕ дв╕ ╕де╖ – ╕дея закопаного скарбу, яка знаходить вираження в тому, що повстанц╕, як╕ приходять у Чорний Л╕с, думають над тим, який тут ╓ скарб ╕ ким захований. ╢ р╕зн╕ верс╕╖. Одн╕ вважають, що це скриня з золотом, ╕нш╕, що це свячен╕ нож╕ закопав Гонта, а врешт╕, вони знаходять символ вол╕ – чорний прапор з╕ словами «Воля Укра╖ни або смерть». Це швидше символ в╕ри, а не вол╕.
 Також у твор╕ присутня ще Шевченкова традиц╕я – ╕дея Великого Льоху, де закопан╕ скарби, клейноди, святин╕ Укра╖ни. Хтозна, чи не веде св╕й початок ця ╕дея ще в╕д Кам’яно╖ Могили б╕ля Н╕кополя, в╕д легендарних Гер, котрих донин╕ не торкнула ще лапа чужинця, н╕ перса, н╕ москов╕та.
 Там, як стверджують археологи, ╓ чи не найб╕льший у св╕т╕ льох, та╓мнич╕ п╕дземн╕ катакомби, засипан╕ ╕ зачарован╕… Нев╕домо, як╕ послання людству вони ховають ╕ передадуть через Укра╖ну, як╕ цив╕л╕зац╕йн╕ скарби ╕ яко╖ цив╕л╕зац╕╖ – чи лелег╕в-пелазг╕в, трип╕лля-кукутен╕, Аратти, скит╕в-ор╕╖в ╕ паралат╕в, чи войовничих ар╕╖в, чи, можливо, ╕нших, прадавн╕х, допотопних цив╕л╕зац╕й, ╕м’я яким сьогодн╕ - Укра╖на.
 Так само ╕дея Великого Льоху присутня ╕ в «Берестечку» Л╕ни Костенко, де в п╕дземеллях стародавнього замку Богдан Хмельницький розмовля╓ з привидами.
 Так само у Великий Льох Мотронинського монастиря Холодного Яру, як у сакральну в╕чн╕сть в к╕нц╕ роману в╕дходить отаман Чорний Ворон.
 Глянемо на тв╕р «Залишенець» очима одного з найвидатн╕ших син╕в ╕ духовних пров╕дник╕в людства Кароля Войтили – свят╕йшого отця ╤вана-Павла ╤╤, з погляду в╕чност╕ ╕ вселенського розуму.
 «Ми мусимо насамперед… дивитися у суть речей. Лише тод╕, зло спричинене фашизмом ╕ комун╕змом, може збагатити нас, провадити до добра… «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим.12,21) – пише св. Павло.
 «Нац╕╖, як окрем╕ ╕ндив╕ди, обдарован╕ ╕сторичною пам’яттю (значить, це дар Божий, а той, хто хоче його знищити, ╓ пос╕бником зла).
 Люди пишуть ╕стор╕ю т╕╓╖ сп╕льноти, до яко╖ належать… Ц╕ ╕стор╕╖ нац╕й, об’╓ктив╕зован╕ й заф╕ксован╕ письмово, ╓ одним ╕з найважлив╕ших елемент╕в культури – елементом, який ╓ вир╕шальним для ╕дентиф╕кац╕╖ нац╕╖ у вим╕рах часу.»
 «Чи може ╕стор╕я п╕ти проти теч╕╖ сумл╕нь?» - запиту╓ свят╕йший отець себе ╕ в╕дпов╕да╓:
 «Свободу всякчас потр╕бно здобувати, ╖╖ не можна лише пос╕дати!.. Ус╕м собою платиш за свободу…
 Де ж проляга╓ межа покол╕нь – пом╕ж тих, що не доплатили, ╕ тих, яким випало переплачувати?
 Пластом под╕й ╕стор╕я покрива╓ боротьбу сумл╕нь.
 Слабким ╓ народ, якщо приста╓ на свою поразку, якщо забува╓, що його послано для чування на слушну годину.
 (З твору Василя Шкляра виразно видно, яку високу ц╕ну за свободу заплатило покол╕ння наших д╕д╕в, ╕ як багато недоплатили ми. А якщо так, то або за не╖ платитимуть наш╕ д╕ти ╕ внуки, або ми ╖╖ втратимо остаточно).
 Завершуючи, ╤ван-Павло ╤╤ зверта╓ться до зр╕ло╖ нац╕╖:
  «…Ми п╕дносимо тебе, стародавня земле, як пл╕д любов╕ покол╕нь, любов╕, яка переросла ненависть». (Myslac Ojczyzna, Karol Wojtyla, Poezje 1998. Переклад А.Содомори). Силою Божественного Одкровення в╕длунюють у душ╕ слова Кароля Войтили: «…Есхатолог╕чний вим╕р каже, що людське життя ма╓ сенс, ╕ сенс ма╓ також ╕стор╕я народ╕в. Звичайно, окрем╕ люди, а не нац╕╖, одержать присуд Божий, але в присуд╕ окремим особам виражений присуд ╕ нац╕╖».
 Почина╓ться тв╕р словами - «Отамана Верем╕я ховали у Гунському л╕с╕…» - ╕ зак╕нчу╓ться - …востанн╓ подивився в небо…» - ╕ три крапки. Значить – дал╕ буде.
 Символ╕чним у твор╕ ╓ похорон, з якого в╕н ╕ почина╓ться. Адже мова в роман╕ про зас╕ян╕ к╕стками, кров╕ю полит╕ 20-т╕ роки двадцятого стол╕ття в серц╕ Укра╖ни на Черкащин╕. Тод╕ ховали товариш╕в-побратим╕в, син╕в ╕ батьк╕в, ховали клейноди ╕ прапори, ховали зброю ╕ над╕ю.., бо знали, що у р╕дн╕й земл╕ вони не зогниють, а проростуть ╕ заколосяться опором, боротьбою, бо╓м ╕ будуть жнива перемог, нехай ╕ через багато л╕т.
 Важкий, похмурий ╕ страшний, жорстокий час насильства ╕ смерт╕ усього святого – вол╕, добра, св╕тла традиц╕й добросердого землероба перед навалою ╕ п╕дступом кочовика-зайди – аз╕йсько╖ московитсько╖, татаро-монгольсько╖, хозарсько╖, пролетарсько╖ орди - все це найточн╕ше з великою документальною базою в╕дбите у роман╕. А все ж тв╕р Василя Шкляра зас╕ва╓ над╕╖, плека╓ в╕ру в добро, будить розум новими думками, а серце ╕ руки до змагу, чину ╕ перемоги. У ньому величезн╕ втрати, яких зазнала Укра╖на, ╖╖ генофонд ╕ дух нац╕╖ перетворюються у знакову символ╕ку не втрат ╕ поховання, а весняного зас╕ву, символ╕ку скарбу, закопаного на глибину 5 заступ╕в прапора у гарматн╕й г╕льз╕, на якому слова «Воля Укра╖ни або смерть». Якщо його було в╕дкопано ╕ п╕днято, якщо п╕д ним кара сягла злочинц╕в, то родиться впевнен╕сть, що наступн╕ покол╕ння знову п╕дн╕муть його з р╕дно╖ земл╕ ╕ боротьба триватиме, бо воля в╕чна, бо воля, то ╓диний скарб, даний людин╕ Богом – воля вибору м╕ж св╕тлом ╕ темрявою.
 Д╕я роману розгорта╓ться в ч╕тких часо-просторових межах – в Укра╖н╕ з еп╕центром Холодного Яру у вируюч╕й бульб╕н╕ (коловорот╕) в╕йни 1919 – 1929 рок╕в. Але т╕ меж╕ розширюються, як ╕ в «Тарас╕ Бульб╕» Гоголя, на зах╕д поза Збруч, та на Донбас, куди в╕дходять на «легал╕зац╕ю» повстанц╕, бо п╕д землею шукати не будуть. Ма╓ роман ╕ езотеричний, м╕стичний вим╕р пташиного польоту ╕ 300-р╕чного досв╕ду крука (чорного ворона). ╤ тут напрошуються алюз╕╖ не т╕льки з гротескною традиц╕╓ю укра╖нського лицед╕йства ╕ м╕стикою Гоголя («В╕й»), але й з розгортанням сюжет╕в укра╖нського поетичного к╕но 1960-70-х рок╕в, представленого ╕менами св╕тово╖ ваги: режисер╕в Серг╕я Параджанова, Юр╕я ╤лл╓нка, Леон╕да Осики, Миколи Мащенка, ╤вана Миколайчука. Саме тому цей роман вже сво╓ю структурою ╕ точними характеристиками обставин, под╕й, геро╖в, описами природи ╕ к╕нематограф╕чною локал╕зац╕╓ю м╕зансцен проситься на екран у форм╕ сер╕алу, на зразок польського «Чотири танк╕сти ╕ пес», рос╕йського еп╕чного фентез╕ «Они сражались за Родину» чи китайського «А зори здесь тихие». ╤ в цьому аспект╕ йому нема р╕вних у сучасн╕й укра╖нськ╕й л╕тератур╕, окр╕м, можливо, фантастичних ф╕кшен╕в ╕ екшен╕в Кожелянка «Деф╕ляда в Москв╕», «Конотоп». На екран у форм╕ к╕ноновел просяться ╕ окрем╕ опов╕д╕ Мар╕╖ Мат╕ос з╕ зб╕рника «Нац╕я». Але, на жаль, ма╓мо г╕ркий досв╕д, що сер╕али так званого укра╖нського к╕но дуже легко еп╕чн╕ фрагменти нашо╖ ╕стор╕╖ перетворюють на комед╕ю ╕ фарс, за участ╕ Ольги Сумсько╖, Петра Бенюка «Роксолана», за участю Б. Ступки «Мазепа», окр╕м в╕дносно вдалих патр╕отичних постановок Олеся Янчука.
 З особистого досв╕ду ми вс╕ зна╓мо, яка велика роль матер╕в у передаванн╕ духовно╖ спадщини. Отже, батьк╕вщина ╓ спадщиною ╕ водночас майновим становищем, зумовленим ц╕╓ю спадщиною; це стосу╓ться також земл╕, територ╕╖. З цього видно, що в самому понятт╕ Батьк╕вщини закладено глибокий зв’язок м╕ж духовним ╕ матер╕альним аспектом, м╕ж культурою ╕ територ╕╓ю. Територ╕я, силом╕ць в╕д╕брана в нац╕╖, ста╓ в деякому сенс╕ благанням, а нав╕ть криком, зверненим до «духу» само╖ нац╕╖.
 Норв╕д писав: «Краса ╕сну╓ для того, щоб причарувати до прац╕, а праця ╕сну╓ для того, щоб ми воскресли». Вс╕ геро╖ роману - в╕д китайця Хун╕ й Вовкулаки до Фан╕ ╕ Чорного Ворона, причарован╕ красою, працюють задля ц╕╓╖ краси шаблями до знемоги, до в╕дпадання рук.
 Неймов╕рно╖ сили образ золотого дитятка вводить Шкляр, а швидше, саме життя у стр╕мку ╕ бурхливу теч╕ю опов╕д╕, ╕ в╕д того вона ста╓ лаг╕дною ╕ хвилюючою. Втеча Т╕ни ╕ Чорновуса з Верем╕╓вим сином, сином нац╕╖ за Збруч, поза меж╕ засягу червоного ╤рода наводить на паралель з Йосипом ╕ Мар╕╓ю. Син нац╕╖ – син Божий вже з самого народження приречений бути жертвою за св╕й люд. «Якже сповнився час, Бог послав свого сина, що народився в╕д ж╕нки… щоб ми прийняли усиновлення.., тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадко╓мець завдяки Богов╕» (Гал. 4, 4-7). ╤ тому, у яких би вигнаннях не був укра╖нець ╕ ск╕льки б рок╕в ╕ покол╕нь в╕н не скитався по чужинах, в╕н залишиться духовним спадко╓мцем Укра╖ни – батьк╕всько╖ спадщини, якщо прон╕с у серц╕ каганець духу Батьк╕вщини, в╕ру в не╖.
 Поняття патр╕отизму виразно пода╓ нам Син Божий у сво╖й четверт╕й запов╕д╕, яка зобов’язу╓ нас шанувати батька ╕ мат╕р. У патр╕отизм╕ закладена саме така постава, адже Батьк╕вщина во╕стину для кожного ╓ мат╕р’ю.
 Усяка небезпека, що загрожу╓ великому добру Батьк╕вщини, ста╓ нагодою для перев╕рки ц╕╓╖ любов╕.
 В роман╕ Василь Шкляр на глибок╕й документальн╕й баз╕ пода╓ масу св╕дчень криваво╖ боротьби м╕ж нав╕ки непримиренними силами, св╕дчень ╕ характеристик з обох бок╕в.
 Цей емп╕ризм св╕дчень, по╓днаних витонченою л╕тературною майстерн╕стю ╕ досв╕дом автора, гротескн╕ ╕ влучн╕ психолог╕чн╕ характеристики геро╖в, як мазки пензля, волею творця витворю╓ монументальну картину, наводить читача на спробу п╕дсумувати досв╕д того пер╕оду боротьби з творенням ново╖ ╕мпер╕╖ зла на п╕двалинах московського тотал╕таризму. У сво╖х розма╖ттях, складних аспектах ц╕ св╕дчення з протилежних стор╕н часто межують м╕ж собою, як погляди на той самий об’╓кт п╕д р╕зними кутами. Автор не залиша╓ читачев╕ вибору бути нейтральним, ╕ в╕н змушений у власн╕й душ╕ робити оц╕нку викладених под╕й. Саме тому в╕дбува╓ться пост╕йний напружений зворотн╕й зв’язок нав╕ть не м╕ж автором ╕ читачем, а м╕ж громадянином й ╕сторичними кол╕з╕ями дол╕ його народу, в╕д першого ╕ до останнього слова роману.
 Формально тв╕р Василя Шкляра спор╕дню╓ дещо з сучасною постмодерною л╕тературою, але в ньому ц╕лковито в╕дсутн╕й цин╕зм, який воленс-ноленс вчува╓ться чи не в кожному твор╕ сучасних укра╖нських постмодерн╕ст╕в Леся Подеревянського, Юр╕я Андруховича, Юр╕я ╤здрика, Олеся Ульяненка, Серг╕я Жадана, Юр╕я Винничука та ╕нших, а також самолюбування, пом╕тне бажання блиснути власною ерудиц╕╓ю, грою багатосл╕в’я для само╖ гри ╕ силуваною ориг╕нальн╕стю думки й форми викладу. Та й лайка ╕ матюки у «Чорному Ворон╕» звучать орган╕чно, бо зл╕тають з язик╕в тих, кому язик належить, не каляючи укра╖нсько╖ мови.
 Зрештою, це нормально, бо сам Шкляр, без жарту, просто, якось сказав, що в╕н був джмелем на мальвах ╤ваничука.
 За грубуватою, на перший погляд, ╕ стр╕мкою манерою викладу Шкляра вчува╓ться тонкий психолог╕зм вишуканого портретиста, допитливий гностик, сво╓р╕дний, вдумливий ╕нтерпретатор ╕стор╕╖, знавець людсько╖ душ╕, зокрема, ж╕ночо╖. Сам Василь Шкляр розпов╕да╓, що в╕дчути ╕ змалювати ж╕ноч╕ образи допомага╓ йому дружина, яка ╓ першим читачем, поц╕нувачем, редактором ╕ критиком його твор╕в в╕д самого початку роботи над ними. ╤ саме у цьому вза╓морозум╕нн╕ ╓ запорука ╖х усп╕ху.
 
Юр╕й ВОЛОЩАК.
м. Льв╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 25.03.2011 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8798

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков