Версiя для друку Обговорити в форумi

 22 лютого Севастопольський фестиваль аматорського кіно підбивав  підсумки 2010 року в чотирьох конкурсах та дев’яти  номінаціях. Протягом року члени оргкомітету та журі фестивалю отримали 184 роботи з міст Криму, Одеси, Мелітополя, Кривого Рогу, Канева, а також з Москви, Санкт-Петербурга, Краснодарського і  Красноярського країв, Оренбурзької області Російської Федерації та з м. Філадельфії (США).
У номінації «Кращий видовий фільм» було визнано роботу  Севастопольського художника Ярослава Миськіва під назвою  «A Glance at London» («Поглянути на Лондон»).
Особисто мене ця інформація приємно вразила. До цього я знала Ярослава Миськіва –  графіка, скульптора та доцента Севастопольського факультету Львівської Національної академії мистецтв.  Мабуть, правду кажуть: якщо людина талановита, то вона талановита в усьому. Поздоровивши Ярослава Михайловича з перемогою на ще одній творчій ниві, напрошуюся на зустріч, бо пишаюся своїм співвітчизником й хочу розповісти читачеві про цю багатогранну, талановиту й шляхетну людину. 
Спілкуватися з п. Ярославом – саме задоволення: більш природної особистості я в своєму житті не зустрічала. Прямий погляд очей, у голосі стримані емоції, легка іронія до навколишнього світу, не виключаючи й себе самого.
Зважаючи на ступінь зайнятості художника, кваплюся розпочати розмову:
- Я знаю, що Ви не севастополець, де Ви народилися?
- Зараз я покажу, ходімо до майстерні, ,- каже п. Ярослав.
Там серед готових та незакінчених робіт, на стіні висять дві картини. На одній зображене мальовниче село Коропець, що на Тернопільщині, а на іншій пагорб з якого те село можна побачити.
 - У Вашій  родині були художники?
 - Професійних не було, батько добре малював і навіть мріяв про цю професію, але життя розпорядилося таким чином, що став спочатку головою колгоспу, а пізніше державним службовцем. Мама працювала у лікарні фельдшером-акушером. Помітивши мою схильність до малювання, батько  купував блокноти, олівці та фарби й казав, що я, напевне стану портретистом. В 11  років мене віддали до дитячої художньої школи у Бучачі. Закінчив я її восьмикласником і мав ще два роки на роздуми: чи варто мені ступати на мистецький шлях.
Для вступу до Львівського інституту прикладного й декоративного мистецтва базових знань художньої школи виявилося замало і я змушений був готуватися ще два роки, беручи приватні уроки. Я дуже вдячний і радію, що потрапив тоді на навчання до студента 4 курсу Романа Василика. Сьогодні він вже професор очолює кафедру сакрального мистецтва у Львівській Національній  Академії мистецтв. Саме він і створив цю кафедру, бо раніше у цьому ВНЗ  її не було. За звичай, сакральне мистецтво розвивалося лише при монастирях, Роман Василик підвів під нього наукову основу. Зараз його запрошують по всьому світу проводити майстер-класи. Ми з ним – друзі: я слідкую за його творчістю, він – за моєю. Я також з вдячністю згадую викладачів Д. Довбошинського, М.Лозинського, В.Овсійчука.
- За яких обставин Ви перебралися до Севастополя?
- Прибув за розподілом після закінчення Інституту. Їхав сюди дуже не охоче, хоч мене й втішали, мовляв, там – сонце , море, чисте білокам’яне місто й багато моряків. Моряків побачив, як тільки ступив на перон, а море – не одразу. Все ходив вулицями, гадаючи: «Та де ж те море?». Аж поки один з товаришів не показав мені Херсонес. Я був просто зачарований тим клаптиком землі з руїнами древнього міста. Там так гостро пахло морем, зараз чомусь так гостро не відчувається той аромат. А тоді я й справді відчув, що приїхав до південного міста.
Моя російська мова була далекою від досконалості: коли я починав говорити, дехто запитував чи я випадково не з Прибалтики. Поквапливо пояснював, що родом з Західної України  й одразу чув коментар: «А-а, то ти бандерівець…». Мене направили працювати на севастопольське відділення Кримського рекламного  комбінату. Я розумів, що реклама , то – не зовсім моя справа, але вона мене годує. Малював я тоді винятково для душі: займався живописом та графікою. Коли робіт вже набралося чимало, я поніс їх до Художнього фонду, де організовувалися виставки, існувало справжнє мистецьке життя.
- Як Вас прийняли у Художньому фонді? 
- Прийняли, можна сказати, нормально, але попасти туди було не так вже й просто: мусив про себе заявити творчим доробком. Це зараз життя якось так змінилося, що до Спілки художників можна увійти без особливого перенапруження, а тоді все було трохи складніше. Хоч би вже тому, що у мене була Західна школа, тут – Кримська, й вони суттєво різнилися.    
Спілка  художників тоді була кримською організацією, а в Севастополі існував оргкомітет, очолюваний Генадієм Яковичем Брусєнцовим. Памятаю, як він мене тоді підтримав, відзначивши, що я маю талант і мої роботи – варті уваги. Для молодого художника така підтримка багато значила.  З тих пір я постійно  працював на мистецькій ниві, а мої роботи стали доступні глядачеві, що відвідував мистецькі виставки.
- Я знаю, що Ви – доцент Севастопольського  факультету Львівської Національної академії мистецтв, Вам подобається робота викладача?
- Спочатку було складно, я навіть не уявляв, як це буде. Адже вміти самому й  вчити майстерності інших – не одне й те ж саме. Хоч існує купа методичних напрацювань, я їх всі перечитав, але ніколи не проводжу стандартних занять. Вже давно зрозумів, якщо буду сліпо виконувати інструкції, я нічому студентів не навчу. Лише живе спілкування, лише відчуття студент – викладач. Це надзвичайно тонка психологія, коли студент відчуває вібрації викладача. А ще викладач у такому ВНЗ обов’язково має бути художником-практиком -  переконаний Ярослав Михайлович.
Сьогодні роботи Ярослава Миськіва можна побачити в музеях Севастополя, Києва, Тернополя, Львова. Вони являються окрасою галерей та приватних колекцій у Німеччині, США, Італії, Франції, Англії, друкуються у виданнях образотворчого мистецтва.
«…Творчість заслуженого художника Криму, севастопольського графіка Ярослава Миськіва,  багато в чому визначає рівень і характер сучасного кримського мистецтва. Одухотворена власним баченням і думкою, вільна від «модних» віянь і впливів, вона завжди знаходить свого глядача такого ж мислячого й небайдужого…» (Мистецький критик Лейла Таірова. Журнал «Образотворче мистецтво» №2, 2003р.,стор 78-79).
Починаючи з 1992 року пройшло біля 20 лише персональних виставок художника.
1992  Севастопольський художній музей
1992  Виставкова зала Спілки художників України, м. Київ
1993  Тернопільський обласний художній музей, м.Тернопіль
1994  Музей етнографії та художніх промислів м. Львів
1996  Берлінер Волксбанк, м. Берлін, Німеччина
1997  Галерея «Триптих», м. Київ
1998  Канадсько - Українська Мистецтка Фундація, м. Торонто, Канада
2000  Кримський Будинок художника, м. Сімферополь
2002  Галерея «Март», м.Севастополь
2003  Верховна Рада АРК, м. Сімферополь
2003  Севастопольський Художній музей м.Севастополь
2010  «Інформаційно-освітній центр, галерея «Российский музей: виртуальный филиал» м. Севастополь.

На відкриття останньої з виставок Ярослава Миськіва, що проходила в Севастополі у вересні 2010 року, прибув Президент Національної академії мистецтв України А.В Чебикін. Він високо оцінив творчість художника: «Виставка, безумовно, чудова. Я знаю Ярослава з 80-х років. Його перша серія робіт, присвячена Херсонесу, тоді заявила про нього, як про видатного  українського графіка. Вона пройшлася багатьма виставками  не лише  України, а й тодішнього Радянського Союзу. Ярослав і  за тих часів  був знаним серед наших видатних художників. 
Надзвичайно високо цінував його графіку класик графічного   мистецтва  Дмитро Бісті, беззастережно ставлячи Ярослава в ряд провідних майстрів кримської графіки. Робота Миськіва «Берег Херсонесу», обійшла не лише всі   українські мистецькі журнали, а й всесоюзні.
Сьогодні ми маємо змогу спостерігати  за педагогічною та  громадською діяльністю Ярослава Миськіва. Чимало уваги він приділяє молоді. Проте, все це не стає на заваді його мистецькій роботі: нова серія, присвячена Херсонесу, досить  цікава. До речі, у нього в майстерні я бачив чимало робіт-пошуків. Думається, ми дочекаємося ще нових творів художника, його нових успіхів у   Севастополі,  Україні та на світовій арені». 
У 2000 році Ярославу Миськіву присвоєне звання «Заслужений художник  АРК». У 2003 році він нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України. А в 2006 році знаний севастопольський графік нагороджений Почесним Дипломом Президії Академії Мистецтв України.
Й, нарешті, 22 лютого поточного року на Севастопольському фестивалі аматорського кіно, у номінації «Кращий видовий фільм» робота Ярослава Миськіва «Поглянути на Лондон» посіла перше місце. Це новий вид творчості для художника.
До Лондона він їздив на запрошення друзів продовжувати вивчати мистецтво. Пробув у місті 3 доби: відвідував Королівську академію мистецтв, решту часу ходив вулицями, вдивлявся в обличчя городянам, відмічав схожість лондонської архітектури то з тернопільською, то з львівською. Чіпке око художника вихоплювало цікаві  сюжети з життя мешканців Лондону, а також охайні зелені газони, чисті гарно вимощені вулиці. За три дні такого напруженого графіку ноги художника прагнули відпочинку, проте камера невтомно працювала.
Далі вже справа вимагала  мистецтва режисури та монтажу. 
Він лише прагнув зупинити мить, а відзнятого матеріалу вистачило на цілий фільм. Цей фільм став найкращим! Принаймні, такої думки дійшло  журі Севастопольського фестивалю аматорського кіно, відзначивши фільм Дипломом 1 ступеня.
Ця відзнака –  ще один штрих до портрета художника.
 
Лідія СТЕПКО.
м. Севастополь.
***
Ярослав Миськів. Автопортрет.

Сайт художника - http://myskiv.ukrlife.org/

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 25.03.2011 > Тема "Душі криниця"