Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6054)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МОЛИТВА ЗА УЧИТЕЛЯ
Цей зах╕д-рекв╕╓м вилився у сп╕льну молитву присутн╕х за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга,...


Тамара БОЙКО: «Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!..»
Сумна зв╕стка долинула з Мел╕тополя – п╕шла з життя Тамара Володимир╕вна БОЙКО, колишня...


СТАН ЗДОРОВ'Я СЕНЦОВА ПОГ╤РШИВСЯ…
Про це пов╕домив Громадському адвокат Дмитро Д╕нзе п╕сля в╕дв╕дин Сенцова.


МАТИ КОЛЬЧЕНКА: В╤Н ВИГЛЯДА╢ НЕДОБРЕ
В╕н дуже худий, бл╕дий. Мене це хвилю╓. Намагалася його якось п╕дгодувати за ц╕ три дн╕. Буду...


ПОПРОЩАЛИСЯ З ЛЕВКОМ ЛУК’ЯНЕНКОМ…
Левкo Лук’яненко був сп╕взасновником Укра╖нсько╖ гельс╕нсько╖ групи ╕ автором Акта...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 18.03.2011 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 18.03.2011
ПРОЩАВАЙТЕ, МУЖН╤Й КАП╤ТАНЕ...

 Борис Микитович Корда був наймолодшим кап╕таном допом╕жного флоту, через що частенько траплялися казуси, як-от цей випадок, описаний колишн╕м «морським вовком» в опов╕данн╕ «Кап╕танськ╕ нашивки». «Гей, хлопче, поклич кап╕тана!» «Я – кап╕тан». «Послухай, хлопчику, не клей дурня. Молодий ще. Мен╕ д╕йсно потр╕бен ваш кап╕тан!» А був 22-р╕чний кап╕тан «надто худим ╕ неприм╕тним». Та молод╕сть – це «недол╕к», який з часом мина╓. Пропрацювавши в допом╕жному флот╕ 20 рок╕в, ще на 30 рок╕в кап╕тан Корда пов’язав свою долю з Югрефтрансфлотом (це – риболовецька промислов╕сть), ╕ побував на ус╕х континентах, почувався, як удома, в Атлантичному та ╤нд╕йському океанах, перетнув Тихий, 34 рази в╕дв╕дував Антарктиду, гостював у 51 ╕ноземн╕й держав╕.
 ╤ все це, не маючи н╕ тата депутата, н╕ родича адм╕рала. Й побудував в╕н свою кар’╓ру швидше всупереч, н╕ж завдяки. А батька, до реч╕, майже не пам’ятав – той помер, коли Бор╕ було всього чотири рочки. Виховували його неписьменна бабуся, мама з двома класами осв╕ти та т╕тка – з чотирма. Але для села Римов╕ Кориченц╕, що на Хмельниччин╕, це теж було досить сол╕дно – т╕тка Анюта на замовлення та п╕д диктовку односельц╕в писала листи, ╕ маленькому Бор╕ теж якомога швидше хот╕лося придбати осв╕ту ╕ шану оточення.
 Та ось настала в╕йна. «Рабам навчання не потр╕бне!» - категорично заявив н╕мецький комендант. Але т╕льки-но в березн╕ 1944 року Хмельниччину зв╕льнила Червона Арм╕я, як 15-р╕чний п╕дл╕ток подався до Севастополя ╕ став юнгою на морському буксир╕, й тут в╕н зазнав, що таке бомбардування, щоденний ╕ дуже конкретний ризик. Але ж х╕ба в╕н м╕г загинути, коли нестямно хот╕лось навчатися?
 Тож одразу п╕сля перемоги Борис поступив до веч╕рньо╖ школи ╕ зак╕нчив за р╕к два класи. Пот╕м – курси штурман╕в малого плавання, Ломоносовське морех╕дне училище ╕ уже в зр╕лому в╕ц╕ – Севастопольський приладобуд╕вельний ╕нститут.
 Те, що довелося побачити ╕ почути Борису Микитовичу, знайшло сво╓ в╕дображення б╕льш як у 10 книгах. За радянських час╕в це були нариси, зб╕рки, як╕ охоче видавали не лише у с╕мферопольськ╕й «Тавр╕╖», але ╕ в Ки╓в╕. Решта книг, д╕йсно сол╕дних, художньо-документального спрямування, побачила св╕т у Севастопол╕, який давно став для нього р╕дним.
 Мен╕ пощастило бути редактором к╕лькох ╕з цих книг. Тож таким чином я стала дотичною до багатьох див, пов’язаних з життям екзотичних заморських кра╖н. Чого варт╕ одн╕ лише назви: пов╕ст╕ «Б╕ла негритяночка», «╤ду на кита», опов╕дання «Зуб кашалота», «Народження айсберга», «Вус голубого кита», «Легенда про страуса» ╕ багато ╕ншого, ╕нтригуючого, що неможливо переказати.
 ╤ за ус╕м цим – образ людини дуже в╕дпов╕дально╖, мужньо╖, р╕шучо╖, з невичерпною працездатн╕стю ╕ у той же час мудро╖, ╕нтел╕гентно╖, здатно╖ г╕дно представляти за кордоном свою В╕тчизну. Нарешт╕ - неперевершеного майстра сво╓╖ справи. ╤ насамк╕нець - доброго чолов╕ка, з великим щирим серцем, сповненим любов╕ до кожно╖ Божо╖ ╕стоти, по-юнацьки захопленим, люблячим життя на високому градус╕.
 А ще б хот╕лося додати, Борис Микитович – дуже скромний, тихий, без претенз╕й, у всякому раз╕ таким в╕н в╕дкрився мен╕ на обр╕╖ сво╓╖ л╕тературно╖ слави, та ╕ чи могли його, такого загартованого, з╕псувати знаки л╕тературного визнання та прем╕╖ (Л. Толстого, В. П╕куля, диплом м╕жнародно╖ л╕тературно╖ прем╕╖ ╕м. Великого князя Ю. Долгорукого та ╕нш╕)?
 Знову ╕ знову я перечитую п╕дписи на подарованих ним мен╕ книгах: «Талановитому редактору ╕ добр╕й людин╕... Величезна подяка за редагування... Великому другу, редакторов╕... Редакторов╕ в╕д Бога...» Перечитую жад╕бно, бо ран╕ше ╖х не читала... Це зараз все набуло такого величезного значення, коли Бориса Микитовича Корди не стало, ╕ вже н╕коли й н╕чого в╕н не напише сво╓ю рукою. Його серце перестало битися 7 березня. Доля в╕дм╕ряла йому 81 р╕к життя. Але в╕н так ╕ не зазнав старост╕.
 Борис Корда – етн╕чний укра╖нець, а ще – кримчанин, севастополець, ╕ заснув в╕н у ц╕й геро╖чн╕й земл╕. А ось книги його лишилися, ╕ зараз ми ма╓мо нагоду доторкнутися до того св╕ту, який народжувався в його л╕тературн╕й майстерн╕.
 Тамара СОЛОВЕЙ.
 
 Борис КОРДА
 ПЕРША ЗАПОВ╤ДЬ

 - Доброго дня, - ув╕йшовши до палати, м’яко прив╕талася палатна л╕карка ╢вдок╕я Андр╕╖вна – поважна дама рок╕в п’ятдесяти з круглим самовдоволеним обличчям. – Спочатку оглянемо новенького. На що скаржитеся, товаришу Полянський? – звернулась вона до колишнього зал╕зничника Олександра Олекс╕йовича Пол╓ва, с╕мдесятитрир╕чного старика.
 - Мо╓ пр╕звище – Пол╓в, - поправив ╖╖ сивий д╕д.
 - Так, так, Пол╓в. На що скаржитеся, товаришу Пол╓в?
 - Кашель, - в╕дпов╕в хворий.
 - П╕тн╕╓те?
 - Н╕.
 - Температура?
 - Нормальна.
 - Палите?
 - Н╕.
 - Давно кинули?
 - Я й не починав.
 - Ось це добре. Зн╕м╕ть одяг. Я вас послухаю. Та-ак. Дихайте. Не дихайте... Покаж╕ть язика. Та-ак... Одягайтесь, - зак╕нчила огляд л╕карка ╕, прис╕вши на л╕жко, почала щось записувати. Настала напружена пауза.
 - То що ви мен╕ скажете, л╕карю, щодо кашлю? – не витримав Олександр Олекс╕йович ╕ шанобливо поглянув на ж╕нку.
 - Вам негайно треба кинути палити, - в╕дпов╕ла ╢вдок╕я Андр╕╖вна, не в╕дриваючись в╕д папер╕в.
 - Яа-ак?! Я ж н╕коли в житт╕ не бавився тютюном. Я нав╕ть в школ╕ не палив!
 - Дивно, - подивувалась л╕карка ╕ уважно подивилася на хворого, - тод╕ я призначу вам м╕кстуру. Всього найкращого! Одужуйте, - ╕, п╕дв╕вшись, п╕шла до л╕жка ╕ншого пац╕╓нта.
 Олександр Олекс╕йович все життя пропрацював кочегаром на потяз╕ ╕ бачив р╕зне, але в л╕карн╕ опинився вперше. В╕н твердо в╕рив у ц╕лющ╕ властивост╕ л╕к╕в ╕ увесь день чекав на них з великою напругою. Але т╕льки ввечер╕ приб╕гла чергова медсестра ╕ повела його в ╕нший корпус, в пол╕кл╕н╕ку. Старий зал╕зничник слухняно п╕шов за нею, як дитина, але повернувся зв╕дти роздратованим.
 - Нав╕що мен╕ окул╕ст? Я й дос╕ читаю без окуляр╕в. Нав╕що мен╕ окул╕ст, коли у мене кашель? Це ж справжн╕й безлад. Де моя м╕кстура? Куди я потрапив? – голосно обурювався в╕н, прямуючи до свого л╕жка.
 Але наступного дня все повторилося. Оглядаючи хворих, ╢вдок╕я Андр╕╖вна знову помилилась.
 - Доброго ранку, товариш╕! Як почува╓ться д╕дусь Поляков?
 - Мо╓ пр╕звище Пол╓в, - невдоволено виправив л╕каря почервон╕лий старик ╕ дуже закашлявся.
 - Так, так. Вибачте. То як ви почува╓тесь?
 - Погано, ╢вдок╕╓ Андр╕╖вно. Всю н╕ч кашляв ╕ людям спати заважав.
 - Ось бачите. Я ж казала. Вам негайно сл╕д кинути палити.
 - Та я ж зроду не палив! – вибухнув Олександр Олекс╕йович.
 - Добре, добре, - швидко погодилась л╕карка, - я призначу вам ╕нгаляц╕ю. Одразу ж п╕сля обходу вирушайте в процедурний каб╕нет.
 Кожному з нас щось було призначено, ╕ п╕сля огляду ми вс╕╓ю палатою вирушили на процедури. Але каб╕нет був зачинений, ╕ в дверях стирчала записка: «П╕шла на заняття».
 ╤ д╕йсно, в сус╕дн╕й к╕мнат╕ ╢вдок╕я Андр╕╖вна читала лекц╕ю, на як╕й був присутн╕м увесь медичний персонал.
 Ми с╕ли на м’як╕ ст╕льц╕, розташован╕ п╕д ст╕ною л╕карняного коридору, ╕, тихо розмовляючи, чекали, коли зв╕льниться чергова сестра.
 - Товариш╕, велике значення в наш╕й робот╕ ма╓ авторитет л╕каря, який буду╓ться не т╕льки завдяки профес╕йним знанням ╕ досв╕ду. Це зрозум╕ло. Але кожний медичний прац╕вник мусить (я б сказала: зобов’язаний) бути чемним ╕ уважним, турботливим ╕ терплячим, - долинуло до нас.
 - Чу╓те, це наша говорить! – захоплено звернувся до присутн╕х Олександр Олекс╕йович. – Молодець! В╕рно говорить. Дуже в╕рно! – рад╕сно поблискуючи очима, продовжував зал╕зничник. – Вчора ╖╖ вочевидь хтось збентежив, що з╕ мною така плутаниця сталася. Але з ким не бува╓...
 - Привертаю вашу увагу, - жваво, з натхненням продовжувала ╢вдок╕я Андр╕╖вна, - до нашо╖ першо╖ запов╕д╕: це чуйне ставлення до пац╕╓нта, висока культура обслуговування хворих!
 Широко посм╕хаючись, старий високо п╕дняв середн╕й палець ╕ хот╕в ще щось сказати, але дуже закашлявся.
 - Товаришу Польовий, ви мен╕ заважа╓те, - розчинивши двер╕, накинулась на нього ╢вдок╕я Андр╕╖вна. – Знову накурилися? ╤ чому ви не п╕шли на ╕нгаляц╕ю, як я призначила?
 - По-перше, мо╓ пр╕звище не Польовий, а Пол╓в, - розглед╕вши на заняттях процедурну сестру, митт╓во зм╕нився з обличчя старий, - по-друге, я зроду не палю. ╤ взагал╕, випиш╕ть мене з л╕карн╕ до б╕са!
 
(Переклад Тамари СОЛОВЕЙ).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 18.03.2011 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8772

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков