Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Оксана Бас-Кононенко, мовознавець: ЯКЩО ЛЮДИ СВОЮ МОВУ НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ, ТО ПРИЙДЕ ╤НША МОВА, А ЗНАЧИТЬ - ╤НША КРА╥НА
М╕н╕стерство ╕нформац╕йно╖ пол╕тики Укра╖ни презентувало нову програму "Укра╖нська – це...


«ЯКЩО У ВАС ╢ ХОЧ КРАПЛЯ ПАТР╤ОТИЗМУ ╤ КУЛЬТУРИ…»
кримчанин, укра╖нець ╤ван Лук'янович Лавтар не зда╓ться ╕ турбу╓ чиновницьку ки╖вську...


Остап К╤НДРАЧУК, ялтинський кобзар – на Майдан╕ Незалежност╕ у Ки╓в╕: КОЛИ СУСП╤ЛЬСТВО МОВЧИТЬ, ГОВОРЯТЬ КОБЗАР╤... ╤ Д╤ТИ
Сьогодн╕ призовий фонд Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми - д╕ти тво╖,...


ЯК ЗРОС╤ЙЩУВАЛИ УКРА╥НСЬКИЙ НАРОД
Чи про це не знали в Ки╓в╕? А якщо знали, то чому не реагували?


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо колегам-письменникам, журнал╕стам, ус╕м нашим читачам, хто вже в╕дгукнувся на наш...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 11.03.2011 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 11.03.2011
╤ МЕРТВИМ, ╤ ЖИВИМ, ╤ НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МО╥М...

Тарас ШЕВЧЕНКО
 ╤ МЕРТВИМ, ╤ ЖИВИМ, ╤ НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МО╥М
 В УКРАЙН╤ ╤ НЕ В УКРАЙН╤ МО╢ ДРУЖН╢╢ ПОСЛАН╤╢
 Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
 Соборно[е] послание Иоанна.
 Глава 4, с. 20.

 ╤ смерка╓, ╕ св╕та╓,
 День божий мина╓,
 ╤ знову люд потомлений
 ╤ все спочива╓.
 Т╕лько я, мов окаянний,
 ╤ день ╕ н╕ч плачу
 На розпуттях велелюдних,
 ╤ н╕хто не бачить,
 ╤ не бачить, ╕ не зна╓
 Оглухли, не чують;
 Кайданами м╕няються,
 Правдою торгують.
 ╤ господа зневажають,
 Людей запрягають
 В тяжк╕ ярма. Орють лихо,
 Лихом зас╕вають,
 А що вродить? побачите,
 Як╕ будуть жнива!
 Схамениться, недолюди,
 Д╕ти юродив╕!
 Подивиться на рай тихий,
 На свою кра╖ну,
 Полюб╕те щирим серцем
 Велику ру╖ну,
 Розкуйтеся, братайтеся!
 У чужому краю
 Не шукайте, не питайте
 Того, що нема╓
 ╤ на неб╕, а не т╕лько
 На чужому пол╕.
 В сво╖й хат╕ своя й правда,
 ╤ сила, ╕ воля.
 Нема на св╕т╕ Укра╖ни,
 Нема╓ другого Дн╕пра,
 А ви претеся на чужину
 Шукати доброго добра,
 Добра святого. Вол╕! вол╕!
 Братерства братнього!
 Найшли,
 Несли, несли з чужого поля
 ╤ в Укра╖ну принесли
 Великих слов велику силу
 Та й б╕льш н╕чого. Кричите,
 Що Бог создав вас не на те,
 Щоб ви неправд╕
 поклонились!..
 ╤ хилитесь, як ╕ хилились!
 ╤ знову шкуру дерете
 З брат╕в незрящих,
 гречкос╕╖в,
 ╤ сонця-правди дозр╕вать
 В н╕мецьк╕ земл╕, не чуж╕╖,
 Претеся знову!.. Якби взять
 ╤ всю м╕зер╕ю з собою,
 Д╕дами крадене добро,
 Тойд╕ оставсь би сиротою,
 З святими горами Дн╕про!
 Ох, якби те сталось,
 щоб ви не вертались,
 Щоб там ╕ здихали,
 де ви поросли!
 Не плакали б д╕ти,
 мати б не ридала,
 Не чули б у Бога вашо╖ хули.
 ╤ сонце не гр╕ло б
 смердячого гною
 На чист╕й, широк╕й,
 на вольн╕й земл╕.
 ╤ люди б не знали,
 що ви за орли,
 ╤ не покивали б
 на вас головою.
 Схамен╕ться! будьте люди,
 Бо лихо вам буде.
 Розкуються незабаром
 Закован╕ люде,
 Настане суд, заговорять
 ╤ Дн╕про, ╕ гори!
 ╤ потече стор╕ками
 Кров у син╓ море
 Д╕тей ваших… ╕ не буде
 Кому помагати.
 Одцура╓ться брат брата
 ╤ дитини мати.
 ╤ дим хмарою заступить
 Сонце перед вами,
 ╤ нав╕ки прокленетесь
 Сво╖ми синами!
 Умийтеся! образ Божий
 Багном не скверн╕те.
 Не дур╕те д╕тей ваших,
 Що вони на св╕т╕
 На те т╕лько, щоб панувать…
 Бо невчене око
 Загляне ╖м в саму душу
 Глибоко! глибоко!
 Дознаються небожата,
 Чия на вас шкура,
 Та й засядуть, ╕ премудрих
 Немудр╕ одурять!
 Якби ви вчились так,
 як треба,
 То й мудрость би була своя.
 А то зал╕зете на небо:
 «╤ ми не ми, ╕ я не я,
 ╤ все те бачив, ╕ все знаю,
 Нема н╕ пекла, ан╕ раю,
 Нема╓ й Бога, т╕лько я!
 Та куций н╕мець узловатий,
 А б╕льш н╕кого!..» –
 «Добре, брате,
 Що ж ти таке╓?»
 «Нехай скаже
 Н╕мець. Ми не зна╓м».
 Отак-то ви навча╓тесь
 У чужому краю!
 Н╕мець скаже: «Ви моголи».
 «Моголи! моголи!»
 Золотого Тамерлана
 Онучата гол╕.
 Н╕мець скаже: «Ви слав’яне».
 «Слав’яне! слав’яне!»
 Славних прад╕д╕в великих
 Правнук╕ поган╕!
 ╤ Коллара чита╓те
 З ус╕╓╖ сили,
 ╤ Шафарика, ╕ Ганка,
 ╤ в слав’яноф╕ли
 Так ╕ претесь… ╤ вс╕ мови
 Слав’янського люду –
 Вс╕ зна╓те. А сво╓╖
 Дас[т]ьб╕… Колись будем
 ╤ по-сво╓му глаголать,
 Як н╕мець покаже
 Та до того й ╕стор╕ю
 Нашу нам розкаже, –
 Отойд╕ ми заходимось!..
 Добре заходились
 По н╕мецькому показу
 ╤ заговорили
 Так, що й н╕мець не второпа,
 Учитель великий,
 А не те щоб прост╕ люде.
 А гвалту! а крику!
 «╤ гармон╕я, ╕ сила,
 Музика, та й год╕.
 А ╕стор╕я!.. поема
 Вольного народа!
 Що т╕ римляне убог╕!
 Чортзна-що – не Брути!
 У нас Брути! ╕ Коклекси!
 Славн╕, незабут╕!
 У нас воля виростала,
 Дн╕пром умивалась,
 У голови гори слала,
 Степом укривалась!»
 Кров’ю вона умивалась,
 А спала на купах,
 На козацьких вольних
 трупах,
 Окрадених трупах!
 Подив╕ться лишень добре,
 Прочитайте знову
 Тую славу. Та читайте
 Од слова до слова,
 Не минайте ан╕ титли,
 Н╕же т╕╖ коми,
 Все розбер╕ть… та й спитайте
 Тойд╕ себе: що ми?..
 Чи╖ сини? яких батьк╕в?
 Ким? за що закут╕?..
 То й побачите, що ось що
 Ваш╕ славн╕ Брути:
 Раби, подножки,
 грязь Москви,
 Варшавське см╕ття –
 ваш╕ пани,
 Ясновельможн╕╖ гетьмани.
 Чого ж ви чванитеся, ви!
 Сини сердешно╖ Украйни!
 Що добре ходите в ярм╕,
 Ще лучше, як батьки ходили.
 Не чваньтесь,
 з вас деруть рем╕нь,
 А з ╖х, бувало, й л╕й топили.
 Може, чванитесь,
 що братство
 В╕ру заступило,
 Що Синопом, Трапезондом
 Галушки варило.
 Правда!.. правда, на╖дались.
 А вам тепер вадить.
 ╤ на С╕ч╕ мудрий н╕мець
 Картопельку садить,
 А ви ╖╖ купу╓те,
 ╥сте на здоров’я
 Та славите Запорожжя.
 А чи╓ю кров’ю
 Ота земля напо╓на,
 Що картопля родить, –
 Вам байдуже. Аби добра
 Була для городу!
 А чванитесь, що ми Польщу
 Колись завалили!..
 Правда ваша: Польща впала,
 Та й вас роздавила!
 Так от як кров свою лили
 Батьки за Москву ╕ Варшаву,
 ╤ вам, синам, передали
 Сво╖ кайдани, свою славу!
 Доборолась Укра╖на
 До самого краю.
 Г╕рше ляха сво╖ д╕ти
 ╥╖ розпинають
 Зам╕с[т]ь пива праведную
 Кров ╕з ребер точать.
 Просв╕тити, кажуть, хочуть
 Материн╕ оч╕
 Современними огнями.
 Повести за в╕ком,
 За н╕мцями, недор╕ку,
 Сл╕пую кал╕ку.
 Добре, вед╕ть, показуйте,
 Нехай стара мати
 Навча╓ться, як д╕тей тих
 Нових доглядати.
 Показуйте!.. за науку,
 Не турбуйтесь, буде
 Материна добра плата.
 Розпадеться луда
 На очах ваших неситих,
 Побачите славу,
 Живу славу д╕д╕в сво╖х
 ╤ батьк╕в лукавих.
 Не дур╕те сам╕ себе,
 Уч╕тесь, читайте,
 ╤ чужому научайтесь,
 Й свого не цурайтесь.
 Бо хто мат╕р забува╓,
 Того Бог кара╓,
 Того д╕ти цураються,
 В хату не пускають.
 Чуж╕ люди проганяють,
 ╤ нема╓ злому
 На вс╕й земл╕ безконечн╕й
 Веселого дому.
 Я ридаю, як згадаю
 Д╕ла незабут╕
 Д╕д╕в наших. Тяжк╕ д╕ла!
 Якби ╖х забути,
 Я оддав би веселого
 В╕ку половину.
 Отака-то наша слава,
 Слава Укра╖ни.
 Отак ╕ ви прочитай[те],
 Щоб не сонним снились
 Вс╕ неправди,
 щоб розкрились
 Висок╕ могили
 Перед вашими очима,
 Щоб ви розпитали
 Мученик╕в, кого, коли,
 За що розпинали!
 Обн╕м╕те ж, брати мо╖,
 Найменшого брата –
 Нехай мати усм╕хнеться,
 Заплакана мати.
 Благословить д╕тей сво╖х
 Твердими руками
 ╤ д╕точок поц╕лу╓
 Вольними устами.
 ╤ забудеться срамотня
 Давняя година,
 ╤ оживе добра слава,
 Слава Укра╖ни,
 ╤ св╕т ясний, невечерн╕й
 Тихо зас╕я╓…
 Обн╕м╕ться ж, брати мо╖,
 Молю вас, благаю!
(1845)


 КАВКАЗ
 Искренне моему Якову де Бальмену
 
 За горами гори,
 хмарою повит╕,
 Зас╕ян╕ горем, кров╕ю полит╕.
 Споконв╕ку Прометея
 Там орел кара╓,
 Що день божий добр╕ ребра
 Й серце розбива╓.
 Розбива╓, та не вип’╓
 Живущо╖ кров╕ —
 Воно знову ожива╓
 ╤ см╕╓ться знову.
 Не вмира╓ душа наша,
 Не вмира╓ воля.
 ╤ неситий не виоре
 На дн╕ моря поле.
 Не ску╓ душ╕ живо╖
 ╤ слова живого.
 Не понесе слави Бога,
 Великого Бога.
 
 Не нам на прю з Тобою стати!
 Не нам д╕ла Тво╖ судить!
 Нам т╕лько плакать, плакать,
 плакать
 ╤ хл╕б насущний зам╕сить
 Кровавим потом ╕ сльозами.
 Кати згнущаються над нами,
 А правда наша п’яна спить.
 Коли вона прокинеться?
 Коли одпочити
 Ляжеш, Боже, утомлений?
 ╤ нам даси жити!
 Ми в╕ру╓м Тво╖й сил╕
 ╤ духу живому.
 Встане правда! встане воля!
 ╤ Тоб╕ одному
 Помоляться вс╕ язики
 Вов╕ки ╕ в╕ки.
 А поки що течуть р╕ки,
 Кровав╕╖ р╕ки!
 
 За горами гори,
 хмарою повит╕,
 Зас╕ян╕ горем, кров╕ю полит╕.
 
 Отам-то милостив╕╖ ми
 Ненагодовану ╕ голу
 Застукали сердешну волю
 Та й цьку╓мо. Лягло костьми
 Людей муштрованих чимало.
 А сльоз, а кров╕? Напо╖ть
 Вс╕х ╕мператор╕в би стало
 З д╕тьми ╕ внуками, втопить
 В сльозах удов’╖х. А д╕вочих,
 Пролитих тайно серед ноч╕!
 А матерних гарячих сльоз!
 А батькових старих,
 кровавих,
 Не р╕ки — море розлилось,
 Огненне море! Слава! Слава!
 Хортам, ╕ гончим, ╕ псарям,
 ╤ нашим батюшкам-царям
 Слава.
 
 ╤ вам слава, син╕ гори,
 Кригою окут╕.
 ╤ вам, лицар╕ велик╕,
 Богом не забут╕.
 Бор╕теся — поборете,
 Вам Бог помага╓!
 За вас правда, за вас слава
 ╤ воля святая!
 Чурек ╕ сакля — все тво╓,
 Воно не прошене, не дане,
 Н╕хто й не возьме за сво╓,
 Не поведе тебе в кайданах.
 А в нас!.. На те письменн╕ ми,
 Чита╓м Бож╕╖ глаголи!..
 ╤ од глибо[ко]╖ тюрми
 Та до високого престола —
 Ус╕ ми в золот╕ ╕ гол╕.
 До нас в науку! ми навчим,
 Почому хл╕б ╕ с╕ль поч╕м!
 Ми християне;
 храми, школи,
 Усе добро, сам Бог у нас!
 Нам т╕лько сакля оч╕ коле:
 Чого вона сто╖ть у вас,
 Не нами дана; чом ми вам
 Чурек же ваш
 та вам не кинем,
 Як т╕й собац╕! Чом ви нам
 Платить за сонце не повинн╕!
 Та й т╕лько ж то!
 Ми не погане,
 Ми настоящ╕ християне,
 Ми малим сит╕!.. А зате!
 Якби ви з нами подружили,
 Багато б дечому навчились!
 У нас же й св╕та, як на те —
 Одна Сиб╕р не╕сходима,
 А тюрм! а люду!..
 Що й л╕чить!
 Од молдованина до ф╕на
 На вс╕х язиках все мовчить,
 Бо благоденству╓! У нас
 Святую Б╕бл╕ю чита╓
 Святий чернець ╕ науча╓,
 Що цар якийсь-то свин╕ пас
 Та дружню ж╕нку взяв до себе,
 А друга вбив. Тепер на неб╕.
 От бачите, як╕ у нас
 Сидять на неб╕! Ви ще темн╕,
 Святим хрестом
 не просв╕щенн╕,
 У нас навч╕ться!.. В нас дери,
 Дери та дай,
 ╤ просто в Рай,
 Хоч ╕ р╕дню всю забери!
 У нас! чого то ми не вм╕╓м?
 ╤ зор╕ л╕чим, гречку с╕╓м,
 Француз╕в ла╓м. Прода╓м
 Або у карти програ╓м
 Людей... не негр╕в... а таких,
 Таки хрещених... но простих.
 Ми не г╕шпани;
 крий нас, Боже,
 Щоб крадене перекупать,
 Як т╕ жиди. Ми по закону!..
 По закону апостола
 Ви любите брата!
 Су╓слови, лицем╕ри,
 Господом проклят╕.
 Ви любите на братов╕
 Шкуру, а не душу!
 Та й лупите по закону
 Дочц╕ на кожушок,
 Байстрюков╕ на придане,
 Ж╕нц╕ на патинки.
 Соб╕ ж на те, що не знають
 Н╕ д╕ти, н╕ ж╕нка!
 
 За кого ж Ти роз╕п’явся,
 Христе, Сине Божий?
 За нас, добрих, чи за слово
 ╤стини... чи, може,
 Щоб ми з Тебе насм╕ялись?
 Воно ж так ╕ сталось.
 Храми, каплиц╕, ╕ ╕кони,
 ╤ ставники, ╕ мирри дим,
 ╤ перед обра[зо]м Тво╖м
 Неутомленни╓ поклони.
 За кражу, за войну, за кров,
 Щоб братню кров пролити,
 просять
 ╤ пот╕м в дар Тоб╕ приносять
 З пожару вкрадений покров!!
 Просв╕тились! та ще й хочем
 Других просв╕тити,
 Сонце правди показати
 Сл╕пим, бачиш, д╕тям!..
 Все покажем! т╕лько дайте
 Себе в руки взяти.
 Як ╕ тюрми муровати,
 Кайдани кувати,
 Як ╕ носить!.. ╕ як плести
 Кнути узловат╕ —
 Всьому навчим; т╕лько дайте
 Сво╖ син╕ гори
 Остатн╕╖... бо вже взяли
 ╤ поле ╕ море.
 
 ╤ тебе загнали,
 м╕й друже ╓диний,
 М╕й Якове добрий!
 Не за Укра╖ну,
 А за ╖╖ ката довелось пролить
 Кров добру, не чорну.
 Довелось запить
 З московсько╖ чаш╕
 московську отруту!
 О друже м╕й добрий!
 друже незабутий!
 Живою душею
 в Украйн╕ витай,
 Л╕тай з козаками
 понад берегами,
 Розкрит╕ могили
 в степу назирай.
 Заплач з козаками
 др╕бними сльозами
 ╤ мене з невол╕
 в степу виглядай.
 
 А поки що мо╖ думи,
 Мо╓ люте горе
 С╕ятиму — нехай ростуть
 Та з в╕тром говорять.
 В╕тер тихий з Укра╖ни
 Понесе з росою
 Мо╖ думи аж до тебе!..
 Братньою сльозою
 Ти ╖х, друже, прив╕та╓ш,
 Тихо прочита╓ш...
 ╤ могили, степи, море,
 ╤ мене згада╓ш.
(1845)


 ХОЛОДНИЙ ЯР

 У всякого сво╓ лихо,
 ╤ в мене не тихо,
 Хоч не сво╓, позичене,
 А все-таки лихо.
 Нащо б, бачся, те згадувать,
 Що давно минуло,
 Будить бозна╓ колишн╓ —
 Добре, що заснуло.
 Хоч ╕ Яр той, вже до його
 ╤ стежки мало╖
 Не осталось; ╕ зда╓ться,
 Що н╕хто й ногою
 Не ступив там, а згада╓ш,
 То була й дорога
 З манастиря Мотриного
 До Яру страшного.
 В Яру колись гайдамаки
 Табором стояли,
 Лагодили самопали,
 Ратища стругали.
 У Яр тойд╕ сходилися,
 Мов ╕з хреста знят╕,
 Батько з сином ╕ брат з братом
 Одностайне стати
 На ворога лукавого,
 На лютого ляха.
 Де ж ти д╕вся, в Яр глибокий
 Протоптаний шляху?
 Чи сам зар╕с темним л╕сом,
 Чи то засадили
 Нов╕ кати? Щоб до тебе
 Люди не ходили
 На пораду, що ╖м д╕ять
 З добрими панами,
 Людо╖дами лихими,
 З новими ляхами?
 Не схова╓те! над Яром
 Зал╕зняк вита╓
 ╤ на Умань позира╓,
 Гонту вигляда╓.
 Не ховайте, не топч╕те
 Святого закона,
 Не зов╕те преподобним
 Лютого Нерона.
 Не славтеся царевою
 Святою войною.
 Бо ви й сам╕ не зна╓те,
 Що царики коять.
 А кричите, що несете
 ╤ душу ╕ шкуру
 За отечество!.. ╢й-богу,
 Овеча натура;
 Дурний шию п╕дставля╓
 ╤ не зна╓ за що!
 Та ще й Гонту зневажа╓,
 Ледаче ледащо!
 «Гайдамаки не воины —
 Розбойники, воры.
 Пятно в наший истории...»
 Брешеш, людоморе!
 За святую правду-волю
 Розбойник не стане,
 Не розку╓ закований
 У ваш╕ кайдани
 Народ темний, не зар╕же
 Лукавого сина,
 Не роз╕б’╓ живе серце
 За свою кра╖ну.
 Ви — розбойники несит╕,
 Голодн╕ ворони.
 По якому правдивому,
 Святому закону
 ╤ землею, вс╕м даною,
 ╤ сердешним людом
 Торгу╓те? Стереж╕ться ж,
 Бо лихо вам буде,
 Тяжке лихо!.. Дур╕ть д╕тей
 ╤ брата сл╕пого,
 Дур╕ть себе, чужих людей,
 Та не дур╕ть Бога.
 Бо в день радост╕ над вами
 Розпадеться кара.
 ╤ пов╕╓ огонь новий
 З Холодного Яру.
(1845)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 11.03.2011 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8747

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков