Версiя для друку Обговорити в форумi

Ярослава Степанівна Шумляківська народилась 14 жовтня 1950 р. на Тернопільщині, у с. Храбузні Зборівського району. Після смерті Сталіна і повернення батька з Сибіру, де за зв’язок з національно-патріотичним підпіллям він відсидів 5 років і мав сидіти ще 20, родина у пошуках роботи переїхала в степові райони Криму. Тут Ярослава закінчила школу-інтернат, згодом – Золочівський сільськогосподарський технікум у Львівській області. Потім - Літературний інститут у Москві.
 Твори друкували газети: «Кримська світлиця»,«Літературна газета», «Кримська правда», «Літературна Україна», журнали «Москва», «Журналіст», «Дніпро», «Ранок», інші газети, журнали, альманахи. Вийшли книжки віршів «Времена перемен», «Спасённые строки», написані російською. Ярослава Шумляківська – член спілки російських письменників. Мешкає у Московській області.
 Видавництво «Тернограф» у 2010 р. видало книгу віршів Ярослави Шумляківської «Зупинка в дорозі».
 Як повідомила газета «Літературна Україна», на засіданні Президії Ради Національної Спілки письменників України 7 лютого 2011 р. Ярославу Шумляківську разом з іншими літераторами було прийнято до Спілки. Вітаємо пані Ярославу з цією подією і пропонуємо увазі читачів нові вірші поетеси.
 
 Ярослава ШУМЛЯКІВСЬКА
 МОВА

 У біді, як в траві, по коліна,
 Ти прямуєш куди, Україно?
 Незалежна, вродлива, палка...
 Чом життя твоє – лиха ріка?
 Не тому, що правителі хижі
 Злу сприяють?
 Всі злидні, як з діжі,
 Лізуть, лізуть...
 Вже мову чужу
 Запроваджують –
 хочуть маржу.
 Підлі зрадники!
 Тягнуть до згуби.
 Не віддай свою душу їм, люба.
 ШКОЛИ
 На підтримку батькам і дітям, у яких закривають школи.
 Знову закривають окупанти
 В Україні рідномовні школи,
 Під кремлівські навісні
 куранти
 Збурюють народ наш
 вже відколи!..
 Що тут скажеш?
 Щось казати можна!
 Влада ненавидить Україну,
 Наші мрії чути неспроможна,
 Ідентичність ставить нам
 в провину.
 Боже, Боже, мстяться
 вже на дітях,
 Тільки за одне - що українці!.
 ...Саме так було
 і при «совітах»:
 Горя і знущань –
 по самі вінця.
 Школи закривали українські,
 В тюрми забирали маму, тата,
 Везли діток,
 мов тваринок свійських,
 В «продувних» вагонах
 в інтернати.
 ...Нам, було, здалось,
 що вже ніколи
 Не ощирять пащі лихоліття.
 Закривають українські
 школи,
 Не дають навчатись
 нашим дітям.
 Чи не тих, бува, «стребків»
 онуки,
 Що тоді стріляли нас і били,
 Закружляли зусібіч,
 мов круки,
 Штурхають в нас той закон,
 як вила?
 Кожне серце стало,
 як гармата,
 Кожна жінка видряпає очі
 За свою дитину... Кожна мати
 Люту злість
 віддать на кулі хоче.
 
«ЗАСТИДАЛИСЬ ДІТИ МАМИ...»

 Застидались діти мами,
 Присяглися образами,
 Що вона – не їхня ненька:
 «Не така» і застаренька.
 Другі маму на тортури
 Повели за міцні мури,
 Кажуть: - Мама завинила,
 Не такого їх навчила.
 Треті матінку на плаху
 Вже поклали, та й з розмаху
 Мамі голову відтяли,
 Бо чогось їм не додала.
 Інші вправно заховались,
 Як з їх матері знущались
 Вкрай розбещені сусіди,
 Що такі цнотливі з виду.
 Не дадуть порядні люди
 Маму нищити (так всюди),
 Рідну мову – на поталу...
 Хіба розуму б не стало.
 
ЛИСТ

 У сусіда до обіду
 пила я горівку.
 Його жінка Катеринка
 подалась в мандрівку.
 У Венеції далекій
 гроші заробляє,
 Її Йванко ще із ранку
 розум пропиває.
 «Мила Катю, в твоїй хаті
 свята щогодини.
 Усіх грошей не заробиш
 в світі, Катерино.
 Повертайся в рідні злидні,
 в клопіт, в негаразди,
 Повертайся до оселі,
 бо гуляє газда.
 Діти виросли, онуки
 ще не знають баби,
 Без хазяйки твоя хата,
 наче та незграба.
 З ким ти будеш, Катерино,
 вік свій доживати?
 Хоть Венеція прекрасна,
 та у ній чужа ти.
 Там потрібні твоя сила,
 і краса, і руки.
 На чужині, Катерино,
 старим людям – мука…»
 ...У сусіда до обіду
 пила я горівку,
 Його жінка Катеринка
 подалась в мандрівку.
 
ВОЛЯ

 Доки буде пес любити
 Ланцюги та палку,
 Доти мусить він терпіти
 Штурхани з кавалком.
 Україно, нащо волю,
 Даровану Богом,
 Продавати, наче поле,
 Міняти на роги?
 Батьківщино, згадуй,
 ну ж бо,
 Сибірську нагайку!
 Що то є російська «дружба»?
 Неволя та лайка.
 Людомори і Чорнобиль,
 За бідою - лихо...
 Рідні злодії, нероби,
 Теж грабують стиха.
 Спонукають, щоб в сусіда,
 Начебто з любові
 Узяла ти долю, біди,
 Образи і мову.
 Вже й у паспорті не пишеш,
 Що ти українка.
 З наркотиння ледве дишеш,
 З вух тече горілка.
 Твої діти-українці
 Тинькаються в світі,
 Їх впускають лише в сінці –
 Прибирать і мити.
 Нащо волю віддавати?
 Хіба потім купиш?
 Ошукана наша мати,
 Клич дітей до купи!

 КАТИ

 «Де ви тепер, кати мого
 народу?» (В. Симоненко)

 Кати поета Симоненка,
 де ви?
 Із Сміли ви були міліціянти.
 Тепер, напевне, лисуваті
 франти,
 То в шістдесятих, як голодні
 леви,
 Прив’язаного жерли…
 Рикошетом
 Прибула грамота вам -
 нагорода:
 «За катування власного
 народу
 І за каліцтво генія-поета».
 ...Будь інопланетяни
 або німці,
 А то ж свої катують Україну!
 Суспільство їм не ставить це
 в провину:
 Нема його у нас,
 всі - поодинці.
 Кати поета Симоненка,
 де ви?
 Великі пузани собі наїли?
 Господь наш бачив,
 як поета били!
 Від вас піти поміг Він
 Василеві.
 Бо совісті нема у вас, угоду
 Не скласти з вами.
 Що ви за гатунок?
 Гадаєте, Христос –
 лише малюнок?
 Кати поета - то кати народу.

 МОЛИТВА

 Як обступить серце туга
 За коханим або другом,
 Помоліться щиро Богу,
 Хай відступляться тривоги.
 Наш Господь –
 це наше свято,
 Ми до нього, як до тата
 Повертаємось в молитві,
 Щоб набратись сил для битви
 З лихом, з бідністю,
 з гріхами...
 Божій Матері, як мамі,
 Ми повинні помолитись,
 У молитві душі вмити.
 Ти, красуне, ти, бандите,
 Щоб надії-мрії квітли,
 Помоліться Богу щиро.
 Бо як є в народі віра,
 Той народ не подолати:
 Віра владна всіх з’єднати.
 Не лініться - помоліться,
 Щастя-доля всім згодиться.

 МОЇ ЧИТАЧІ

 Мої читачі – у майбутніх
 сторіччях,
 Я їх впізнаю по натхненних
 обличчях.
 А в моїм сторіччі – не люди,
 а звірі:
 Не мають в душі
 ні шляхетства, ні віри.
 Хіба поодинці, подекуди,
 нишком
 Читають „Псалтир”
 і Шевченкову книжку.
 У моїм сторіччі
 повибиті люди –
 Радянські військові
 їм цілили в груди.
 Сибір загатили людськими
 кістками.
 Хто вижив – набрався гріхів
 між катами.
 Навіщо їм вірші –
 духовній голоті?
 Ховають хвости у грошах,
 як в болоті.

 ПІДСТАВА

 У комуняків підстава чергова -
 Вбить Україну
 задушенням мови:
 Щоб аж дві мови
 були в нас державні –
 Рідна, а з нею
 ще й тоталітарна.
 Мова, з якою червоні іуди
 Схід підім’яли,
 де вугіль і руди.
 Мова, з якою тягнули
 на страту
 Мого татуся і кревного брата.
 Подруга каже:
 «А мого ж, а мого
 Вбили фашисти,
 загнавши в облогу!».
 Ой, коліжанко,
 велика різниця -
 Вмерти в бою
 чи з плювками на лицях!
 Мова катів аж нестерпно
 ворожа.
 Як відмолить її,
 Господи Боже?
 У комуняків жадання чергові –
 Вбить Україну
 задушенням мови.
 Встаньмо на сполох!
 Встаньмо на сполох!
 Знов заганяє в провалля нас
 молох.
 Будем без мовоньки
 аборигени,
 Мамину пісню сховаєм
у гени?!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 04.03.2011 > Тема "Душі криниця"