Версiя для друку Обговорити в форумi

Люди нашого війська

  Погода у той лютневий день над Саками видалась напрочуд сприятливою для льотної зміни. Тож подарунком „небесної канцелярія” сповна скористались, до речі, вшосте у 2011 році геть усі „заплановані” екіпажі літаків і вертольотів тутешньої морської авіаційної бригади ВМС ЗС України. Серед них - командир пошуково-рятувального загону з’єднання майор Олександр Сурайкін і його вірний штурман капітан Володимир Тетерєв.
 У фокус мого „цифровика” обидва офіцери у яскравих помаранчевих комбінезонах потрапили одразу, коли після м’якого приземлення „вгамувались” гвинти їхнього Ка-27-пч. На цьому протичовновому вертольоті Олександр і Володимир більше години кружляли над хвилями Чорного моря. Точніше, виконували комплексний політ за маршрутом з метою візуального, магнітометричного, радіолокаційного пошуку і стеження за підводним човном умовного супротивника. Заради цього піднімались на максимальну висоту 600 метрів, потім знижувались до 25, зависали, щоб опустити на воду ВГС-3 (вертолітну гідроакустичну станцію). У свою чергу через станцію-буй штурман „прослуховував” морські глибини на наявність там субмарини, відтак умовно визначав її хід, курс. А далі, як годиться, видавав командиру точні й вичерпні дані для проведення успішної атаки. Щоправда, до цього „радикального” вирішення польотного завдання справа у той день все ж не дійшла. А от раніше за аналогічних навчальних обставин на морському полігоні підвісні бомби екіпажу таки доводилось застосовувати практично.
 Виявляється, у наших палубних вертолітників так заведено: спочатку вони проходять згадану вище протичовнову підготовку і тільки після цього беруться за більш „мирну” пошуково-рятувальну. Остання, власне, і становить сутність роботи за функціональним призначенням підрозділу майора Олександра Сурайкіна. У такому випадку до екіпажу вертольота Ка-27-пч долучаються ще й бортовий технік і бортовий фельдшер-рятувальник. Між іншим, саме у такому складі (з борттехніком прапорщиком Олександром Романюком, фельдшером-рятувальником старшим сержантом служби за контрактом Вадимом Найдьоновим) підлеглим Сурайкіна і довелось реально діяти у позаштатній ситуації на минулорічних навчаннях „Сі Бриз- 2010” Тоді, нагадаю, травмувався один із матросів корвету „Тернопіль” . Екіпажу Олександра Сурайкіна було поставлено завдання зняти постраждалого з корабля і доправити до Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону.
 - Уся складність, - згадує Олександр, - полягала в тому, що ми заздалегідь не знали, звідки нам його доведеться евакуйовувати. Якщо з „Тернополя”, то потрібно було над ним зависати і опускати за допомогою лебідки ноші. Але вже потім надійшла точна інформація, що нашого матроса встигли переправити на американський фрегат „Тейлор”, який брав участь у цих навчаннях. Ми спокійно сіли на палубу фрегата, забрали хлопця і взяли курс на Севастополь. Прямо на борту Вадим Найдьонов поставив йому крапельницю. Коли ми дістались бухти Кругла, там вже на нас чекала карета „швидкої допомоги”.
 У тандемі майор Сурайкін і капітан Тетерєв літають вже четвертий рік, відтоді, як після перепідготовки у Миколаєві потрапили до Сакської авіабригади. Хоча знайомі вони давно, ще з курсантських літ (обидва у 1999 році закінчили Харківський інститут льотчиків). Разом офіцери налітали понад 200 годин, у тому числі й вночі. Певною мірою, це - результат не лише повної професійної, а й психологічної сумісності. Обом пощастило мати одного хорошого наставника ще «радянського гатунку» - нинішнього комбрига полковника Володимира Хоменка (той розпочинав офіцерську службу в авіації Північного флоту). Володимир Володимирович „вивозив” молодих офіцерів на палубу флагмана ВМС ЗС України „Гетьман Сагайдачний”, „американців”, що швартувались у Севастополі. Як не дивно, перша самостійна посадка на палубу корабля якогось особливого враження на чоловіків не справила.
 - Усе відбулось, як на автоматі, - зізнається майор Сурайкін.
 - Це як перший стрибок з парашутом: все спочатку цікаво, а потім стає дещо лячно, коли дізнаєшся про нюанси, - додає капітан Тетерєв.
 В їхньому екіпажі не існує чіткої градації: мовляв, цей політ легкий, а інший надто складний, тому вимагає більш напруженої підготовки. Правило у них незмінне - до всіх польотів варто підходити однаково серйозно, щоб елементарно не втратити концентрації.
 - В авіації, як відомо, дрібниць не буває, - далі розвиває свою думку Олександр Миколайович. - Якщо ти допускаєш легковажність щодо начебто легких польотів, то у тебе, як кажуть льотчики, виросло пір’я. Адже саме під час таких легких польотів нерідко і трапляються всілякі непередбачувані речі.
 Мої співрозмовники (Сурайкін двічі) в рамках приготувань до антитерористичної операції НАТО у Середземному морі „Активні зусилля” пройшли тижневий вишкіл із живучості на воді у військово-морській базі у Норфолку (США, штат Вірджинія). Там отримали навички пілотування тамтешнього багатоцільового вертольота МН-60. На самих же „Активних зусиллях” добряче „набили руку” на рідному „Камові” – упродовж трьох місяців 2009 року літали постійно, зокрема, на повітряну розвідку району відповідальності. Інколи разова тривалість їхнього польотного часу сягала півтори години...
 Невдовзі родини Сурайкіна і Тетерєва поповняться військовиками. Річ у тім що дружини офіцерів, Юлія Сурайкіна і Лариса Тетерєва, після прийняття військової присяги нині проходять фахову підготовку у 179-му об’єднаному навчально-тренувальному центрі військ зв’язку ЗС України. І після завершення навчання обидві повернуться матросами у колектив морських авіаторів. Хто знає, можливо, таким чином вони мимоволі надихнуть і своїх дітей (в обох сім’ях підростають по двоє синів, майже ровесників) до такого ж самого вибору професії. Справжні фахівці у будь-якій царині, а тим паче такій романтичній і водночас відповідальній, ще як затребувані
 
Василь САДОВСЬКИЙ.

 На фото: капітан Володимир Тетерєв (ліворуч) і майор Олександр Сурайкін щойно повернулися з польоту над морем.
Фото автора.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 25.02.2011 > Тема "З потоку життя"