Версiя для друку Обговорити в форумi

 6 січня 2011 року президент України Віктор Янукович підписав Закон України «Про культуру», який був ухвалений депутатами Верховної Ради (288-ма голосами) 14 грудня минулого року.
 Непроста доля у цього законопроекту, розробка якого велася понад 10 років. З інформації, викладеної на сайті Мінкультури, можна довідатися, що у 1999 р., відповідно до спільного рішення Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності та Колегії Міністерства культури і мистецтв України Міністерство видало наказ про створення галузевої робочої групи з розробки проекту Закону України «Про культуру», до складу якої увійшли працівники Мінкультури, науковці Українського центру культурних досліджень та інших закладів галузі. Розроблений робочою групою проект на початку липня 2000 р. був представлений на спільному засіданні Комітету з питань культури й духовності ВР та Колегії Мінкультури. Під час обговорення було сформульовано чимало зауважень та пропозицій, які опрацювала робоча група, врахувавши їх у проекті.
 Доопрацьований проект у січні 2001 р. опублікувала газета “Культура і життя”,  що дозволило розгорнути ширшу дискусію серед творчої громадськості, працівників галузі культури. Наступна, доопрацьована за підсумками широкого обговорення, редакція проекту Закону була схвалена Колегією Мінкультури і передана на погодження до інших центральних органів виконавчої влади восени 2003 р.
 У лютому 2004 року проект Закону був розглянутий на Урядовому комітеті Кабінету Міністрів і після урахування висловлених зауважень влітку 2004 р. поданий на розгляд Верховної Ради України. Проте документ не розглядався парламентом досить тривалий термін, тому новий Уряд, сформований в січні 2005 р., законопроект відкликав.
 У 2007 р. законопроект прийнято Урядом і 2 березня зареєстровано у Верховній Раді (№ 3255). Але у зв’язку із розпуском парламенту у квітні 2007 р., проект Закону «Про культуру» було повернуто до Міністерства культури і туризму.
 Після процедури погодження у центральних органах виконавчої влади, 15 жовтня 2009 р. законопроект знову зареєстровано у Верховній Раді (№ 5226). Однак протягом п’яти місяців, аж до формування нового складу Уряду (11 березня 2010 р.), він так і не був розглянутий. Відповідно до Регламенту ВР, у квітні минулого року проект Закону було повернуто до Мінкультури – для проведення процедур погодження у новому Кабміні.
 Після суттєвого доопрацювання, насамперед, в Міністерстві культури і туризму, проект Закону «Про культуру» було затверджено на засіданні Уряду 5 травня 2010 р., а 2 червня зареєстровано у Верховній Раді (№ 6469).
 7 вересня 2010 р. Верховна Рада України 303-ма голосами прийняла за основу проект Закону України «Про культуру», який у сесійній залі представляв Міністр культури і туризму Михайло Кулиняк, 14 грудня - затвердила, і 6 січня, як вже зазначалося вище, Закон було підписано Президентом.
 Від офіційного «дня народження» довгоочікуваного Закону про культуру не пройшло ще й місяця, а він уже встиг набрати найполярніших оцінок. Оптимістично оцінює цей закон, що має поліпшити правову базу державної підтримки розвитку культури, стати дієвим регулятором різноманітних форм культурної діяльності, Міністр культури України Михайло Кулиняк.
 «Закон... рахітичний. Його ідеологія - перекособочена. Він підтримує не національну культуру, а якийсь сурогат» - так охарактеризував документ народний депутат України, голова Комітету з питань духовності та культури Володимир Яворівський.
 Щоб читачі «Кримської світлиці», серед яких, як ми знаємо, завжди було чимало працівників культури, мали можливість дати власну оцінку цьому документу, а головне, ефективно ним користуватися у повсякденній праці на культурницькій ниві, редакція вирішила опублікувати Закон про культуру і запросити до його обговорення на сторінках газети (а в нинішніх умовах - хоча б в Інтернеті). Чекаємо на ваші відгуки, роздуми, оцінки, поради - як жити і працювати за цим законом так, щоб культури в державі лише прибувало.
 
 ЗАКОН УКРАЇНИ № 2778–VI ПРО КУЛЬТУРУ
 Цей Закон визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов’язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, і спрямований на забезпечення доступу до них.
 
Розділ І.
 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 Стаття 1. Визначення термінів
 1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
 1) базова мережа закладів культури – комплекс підприємств, установ, організацій і закладів культури державної та комунальної форми власності, діяльність яких спрямована на створення умов для забезпечення розвитку творчості людини, збирання, збереження, використання і поширення інформації про матеріальні та духовні культурні цінності, наукові розробки, а також на забезпечення цілісності культурного простору України, доступності національного культурного надбання, дотримання прав громадян у сфері культури;
 2) вітчизняний (національний) культурний продукт – культурні блага і культурні цінності, створені (надані) вітчизняним виробником;
 3) грант – фінансові ресурси, що надаються на безповоротній основі суб’єкту, який провадить діяльність у сфері культури, для реалізації культурно-мистецького проекту;
 4) діяльність у сфері культури (культурна діяльність) – творча, господарська, наукова, бібліотечна, інформаційна, музейна, освітня, культурно-дозвіллєва та розважальна діяльність, спрямована на створення, тиражування, розповсюдження, демонстрування, популяризацію, збереження і використання культурних благ та культурних цінностей для задоволення культурних потреб громадян;
 5) заклад культури – юридична особа, основною діяльністю якої є діяльність у сфері культури, або структурний підрозділ юридичної особи, функції якого полягають у провадженні діяльності у сфері культури;
 6) культура – сукупність матеріального і духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, включає всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти;
 7) культурний простір України – сфера, в якій відповідно до законодавства провадиться культурна діяльність та задовольняються культурні, інформаційні та дозвіллєві потреби громадян, що охоплює, зокрема, радіо і телебачення, періодичні друковані видання та книговидавничу продукцію, ринок культурних благ, а також культурно-мистецьке середовище;
 8) культурні блага – товари та послуги, що виробляються в процесі провадження діяльності у сфері культури для задоволення культурних потреб громадян (книги, художні альбоми, аудіовізуальні твори та їх демонстрування, аудіопродукція (музичні звукозаписи), твори та документи на новітніх носіях інформації, вироби художніх промислів, театральні та циркові вистави, концерти, культурно-освітні послуги тощо);
 9) культурно-мистецька громадськість – митці та працівники закладів культури, інші працівники, об’єднані в професійні творчі спілки, національно-культурні товариства;
 10) культурно-мистецька освіта – спеціальна освіта у сфері культури і мистецтва;
 11) культурно-мистецький проект – форма культурної діяльності з визначеними метою і строком реалізації (досягнення мети), а також цільовим фінансуванням згідно з кошторисом (бюджетом);
 12) мистецтво – творча художня діяльність у сферах: літератури, архітектури, скульптури, живопису, графіки, декоративно-вжиткового мистецтва, музики, танцю, театру, кіно та інші види діяльності людини, що відображають дійсність у художніх образах;
 13) мистецьке аматорство – непрофесійна творча діяльність окремих осіб або колективів, що не є для них основним заняттям і не має на меті отримання доходів;
 14) національне культурне надбання – сукупність унікальних культурних цінностей, об’єктів культурної спадщини, що мають виняткове історичне значення для формування культурного простору України;
 15) національно-культурна державна цільова програма – програма, спрямована на створення сприятливих умов національно-культурного розвитку, збереження національно-культурної спадщини, задоволення інтелектуальних та духовних потреб людини, та цільова регіональна програма у сфері культури, що передбачають вирішення питань, пов’язаних з діяльністю та розвитком базової мережі закладів культури всіх рівнів або відповідного рівня, а також реалізацію культурно-мистецьких проектів і здійснення державними та недержавними закладами культури заходів, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів;
 16) нематеріальна культурна спадщина – звичаї, форми показу та вираження, знання, навички, що передаються від покоління до покоління, постійно відтворюються спільнотами та групами під впливом їхнього досвіду, оточення, взаємодії з природою, історії та формують у них почуття самобутності та наступності, сприяючи таким чином повазі до культурного розмаїття і творчості людини;
 17) об’єкти культурного призначення – цілісні майнові комплекси клубних закладів (клубів, будинків культури, палаців культури тощо), парків культури та відпочинку, бібліотек, музеїв, архівів історико-культурних заповідників, театрально-видовищних закладів (театрів, філармоній, концертних організацій, музичних колективів, ансамблів тощо), кінотеатрів, інших закладів культури; пам’ятки культурної спадщини, предмети колекцій, зібрання, фонди, будівлі, споруди культурного призначення та інші культурні цінності;
 18) працівник культури (працівник у сфері культури) – професійний творчий працівник або працівник закладу культури чи інша фізична особа, яка провадить діяльність у сфері культури;
 19) професійний творчий працівник – особа, яка провадить творчу діяльність на професійній основі, результатом якої є створення або інтерпретація творів у сфері культури та мистецтва, публічно представляє такі твори на виставках, шляхом публікації, сценічного виконання, кіно-, теле-, відеопоказу тощо та/або є членом творчої спілки, та/або має державні нагороди за діяльність у сфері культури та мистецтва;
 20) суб’єкти діяльності у сфері культури – фізичні та юридичні особи, що провадять культурну діяльність або реалізують владні повноваження у сфері культури;
 21) творча діяльність – індивідуальна чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність.
Термін «культурні цінності» застосовується у значенні, визначеному Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей».
 
Стаття 2. Законодавство України про культуру
 1. Законодавство України про культуру складається з Конституції України, цього Закону та інших законів, що регламентують діяльність у сфері культури, міжнародних договорів з питань культури, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів.
 2. Законодавство України про культуру регулює:
 1) діяльність у сфері:
 художньої літератури, кінематографії, театрального, музичного, хореографічного, пластичного, образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, архітектури, фотомистецтва, дизайну;
 нематеріальної культурної спадщини, в тому числі народної культури (фольклор, традиції, звичаї і обряди, діалекти і говірки, народні художні промисли та ремесла, історична топоніміка тощо);
 охорони національного культурного надбання, в тому числі культурної спадщини;
 музейної справи, колекціонування; архівної справи;
 бібліотечної справи;
 книговидання, створення видавничої продукції, її розповсюдження і використання;
 створення і розповсюдження фонограмної та аудіовізуальної продукції;
 художньо-естетичної освіти, спеціальної культурно-мистецької освіти, позашкільної освіти сфери культури, педагогічної діяльності у закладах освіти сфери культури;
 наукових досліджень у сфері культури;
 міжнародних культурних зв’язків, а також переміщення культурних цінностей через державний кордон;
 виробництва матеріалів та обладнання, необхідних для збереження, створення і використання культурних цінностей та культурної спадщини;
 2) іншу діяльність, основною метою якої є створення, збереження, розповсюдження і використання культурних цінностей, культурної спадщини та культурних благ.
 3. Законодавство України про культуру має на меті:
 забезпечення реалізації і захист конституційних прав громадян України у сфері культури – створення правових гарантій для вільного провадження культурної діяльності, свободи творчості, доступу до культурних цінностей, культурної спадщини та інформації про них;
 збереження і примноження національного культурного надбання;
 врегулювання відносин суб’єктів діяльності у сфері культури щодо інтелектуальної власності у сфері культури, забезпечення реалізації та захист авторського права і суміжних прав;
 визначення пріоритетів державної політики у сфері культури, форм, підстав, умов та порядку надання державної підтримки культури, гарантій невтручання держави у творчі процеси, механізму впливу громадськості на формування і реалізацію державної політики у сфері культури.
 4. Відносини у сфері культури, що стосуються охорони та використання об’єктів інтелектуальної власності, врегульовуються законодавством про інтелектуальну власність з урахуванням положень цього Закону.
 
Стаття 3. Основні засади державної політики у сфері культури
 1. Основними засадами державної політики у сфері культури є:
 визнання культури одним з основних факторів самобутності Українського народу – громадян України всіх національностей (далі – Український народ);
 сприяння створенню єдиного культурного простору України, збереженню цілісності культури;
 захист і збереження культурної спадщини як основи національної культури, турбота про розвиток культури;
 сприяння утвердженню гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті;
 забезпечення свободи творчості, захист прав інтелектуальної власності, авторського права і суміжних прав;
 гарантування прав громадян у сфері культури;
 створення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня, естетичного виховання громадян, доступності освіти у сфері культури для дітей та юнацтва, задоволення культурних потреб Українського народу, розвитку закладів культури незалежно від форми власності, залучення до сфери культури інвестицій, коштів від надання платних послуг, благодійництва, інших не заборонених законодавством джерел;
 сприяння діяльності професійних творчих спілок та громадських організацій у сфері культури, активному функціонуванню державної мови в культурному просторі України, доступу громадян до культурних благ;
 визначення естетичного виховання дітей та юнацтва пріоритетом розвитку культури;
 забезпечення діяльності базової мережі закладів культури, закладів освіти сфери культури;
 підтримка діяльності у сфері культури, пов’язаної з виготовленням і розповсюдженням електронних та друкованих засобів масової інформації, аудіо- та аудіовізуальної продукції, розробленням комп’ютерних технологій та підвищенням їх потенціалу для розширення доступу та залучення громадськості до діяльності у сфері культури тощо;
 пропагування української національної культури у всій її різноманітності за кордоном та світового культурного надбання в Україні;
 підтримка вітчизняного виробника у сфері культури;
 забезпечення розвитку міжнародного культурного співробітництва;
 створення страхового фонду документації про культурні цінності та документів на об’єкти культурної спадщини.
 
Стаття 4. Пріоритети державної політики у сфері культури
 1. Пріоритети державної політики у сфері культури визначаються:
 державними програмами економічного і соціального розвитку України та програмами діяльності Кабінету Міністрів України, в яких обов’язково враховуються аспекти розвитку культури;
 державними цільовими програмами у сфері культури, що розробляються і затверджуються згідно із законодавством.
 2. Держава у пріоритетному порядку створює умови для:
 розвитку культури української нації, корінних народів та національних меншин України;
 збереження, відтворення та охорони історичного середовища;
 естетичного виховання громадян, передусім дітей та юнацтва;
 розширення культурної інфраструктури села.
 Стаття 5. Мова у сфері культури
 1. Застосування мов у сфері культури гарантується Конституцією України та визначається законами України про мови.
 2. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної мови у сфері культури, гарантує вільне використання мов усіх національних меншин України.

Розділ II.
ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ

 Стаття 6. Права громадян у сфері культури
 1. Громадяни мають право на:
 свободу творчості;
 вільний вибір виду діяльності у сфері культури, засобів і сфер застосування творчих здібностей, самостійне розпорядження своїм твором;
 провадження творчої діяльності самостійно або з використанням будь-яких форм посередництва;
 створення закладів культури недержавної форми власності різних напрямів діяльності та організаційно-правових форм;
 об’єднання у творчі спілки, національно-культурні товариства, центри, фонди, асоціації, інші громадські організації у сфері культури;
 збереження, розвиток, пропагування культурної, мовної самобутності, традицій, звичаїв та обрядів;
 захист прав інтелектуальної власності, зокрема авторського права і суміжних прав;
 доступ до культурних цінностей, культурної спадщини і культурних благ;
 здобуття культурно-мистецької освіти;
 інші права, встановлені законодавством.
 
Стаття 7. Свобода творчості
 1. Держава гарантує свободу творчості, вільний вибір діяльності у сфері культури.
 Право людини провадити творчу діяльність може реалізовуватися і на професійній, і на аматорській основі.
 Держава сприяє творчій діяльності митців і творчих спілок.
 2. Втручання у творчий процес і здійснення цензури у творчій діяльності не допускаються.
 
Стаття 8. Право на доступ до культурних цінностей та культурних благ
 1. Громадяни мають право на доступ до культурних цінностей та культурних благ.
 Право на доступ до культурних цінностей реалізується шляхом утримання або надання закладам культури державної підтримки з державного та місцевих бюджетів для забезпечення їх функціонування та доступності їх послуг для різних категорій населення.
 2. Діти дошкільного віку, учні, студенти, пенсіонери, інваліди мають право на відвідування державних та комунальних закладів культури, позашкільних закладів освіти галузі культури на пільгових умовах, передбачених законодавством.
 3. Громадяни мають право на доступ до культурних цінностей шляхом:
 користування документами Національного архівного фонду України або їх копіями;
 ознайомлення з музейними колекціями, що належать до державної частини Музейного фонду України;
 користування фондами бібліотек, що належать до Державного бібліотечного фонду України.
 4. Порядок доступу до Національного архівного фонду України, Музейного фонду України, Державного бібліотечного фонду України, фільмофонду визначається законодавством.
 
Стаття 9. Право на утворення закладів культури
 1. Юридичні та фізичні особи мають право створювати заклади культури з метою провадження діяльності у сфері культури самостійно або з використанням будь-яких форм посередництва у цій сфері у визначеному законодавством порядку.
 2. Заклади культури можуть створюватися:
 центральними органами виконавчої влади;
 органами влади Автономної Республіки Крим;
 місцевими органами виконавчої влади;
 органами місцевого самоврядування;
 творчими спілками, громадськими організаціями, іншими об’єднаннями громадян;
 юридичними та фізичними особами, у тому числі іноземними.
 3. В Україні гарантується можливість утворення різних за формою власності та видами діяльності у сфері культури закладів культури – театрів, концертних організацій, філармоній, культурних центрів, продюсерських агентств, професійних мистецьких колективів, кіностудій, кіно-, відеопрокатних закладів, видавництв, музеїв, архівів, заповідників, художніх галерей (виставок), бібліотек, клубних закладів, навчальних закладів культури і мистецтва, початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання) та студій, кінотеатрів, цирків, парків культури та відпочинку, архітектурних, дизайнерських, рекламних, реставраційних центрів і майстерень тощо.
 4. Законодавчими актами можуть визначатися особливості утворення окремих закладів культури.
 
Стаття 10. Права громадян України всіх національностей у сфері культури
 1. Держава створює умови для культурного розвитку громадян України всіх національностей, сприяє залученню їх до спільного процесу створення культурних цінностей.
 2. Громадяни України будь-якої національності мають право зберігати, розвивати і пропагувати свою культуру, мову, традиції, звичаї та обряди, утворювати національно-культурні товариства, центри, заклади культури та провадити будь-яку іншу діяльність у сфері культури, що не суперечить законодавству.
 Стаття 11. Обов’язки у сфері культури
 1. Фізичні та юридичні особи зобов’язані:
 дотримуватися вимог законодавства щодо провадження діяльності у сфері культури;
 дбати про збереження народних традицій і примноження національного культурного надбання, сприяти охороні культурної спадщини;
 поважати культуру, мову, традиції, звичаї та обряди Українського народу;
 піклуватися про естетичне виховання і культурний розвиток дітей, прилучення їх до цінностей вітчизняної та світової культури.

Розділ III.
ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ

 Стаття 12. Види і суб’єкти діяльності у сфері культури
 1. До основних видів діяльності у сфері культури належать:
 створення, виконання, тиражування, розповсюдження, демонстрування (публічний показ і публічне сповіщення) та популяризація творів літератури і мистецтва;
 створення, збереження, охорона, використання та популяризація національного культурного надбання;
 проведення наукових досліджень у сфері культури, літературна і художня критика, кінокритика;
 організація відпочинку і дозвілля громадян.
 2. Суб’єктами діяльності у сфері культури є:
 держава в особі уповноважених органів виконавчої влади;
 територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування;
 професійні творчі працівники;
 наукові працівники, зокрема, музейних, бібліотечних закладів, історико-культурних заповідників, архівних установ;
 педагогічні працівники закладів освіти сфери культури;
 митці, які працюють на засадах мистецького аматорства;
 працівники культури;
 заклади культури, а також підприємства, установи та організації всіх форм власності, статути (положення) яких передбачають провадження діяльності у сфері культури;
 окремі громадяни, об’єднання громадян, які провадять діяльність у сфері культури.
 
Стаття 13. Сприяння створенню єдиного культурного простору України, збереженню цілісності культури
 1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування під час підготовки пропозицій щодо формування та здійснення державної політики у сфері культури повинні враховувати необхідність створення єдиного культурного простору України та збереження цілісності культури.
 2. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та інші центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень вживають заходів для забезпечення охорони об’єктів культурної спадщини на території України.
 3. Спеціально уповноважений державний орган контролю за вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень здійснюють цілеспрямовану політику щодо повернення незаконно вивезених з території України культурних цінностей та забезпечення охорони культурних цінностей і об’єктів культурної спадщини, які є власністю України і перебувають на території інших країн.
 
Стаття 14. Підтримка вітчизняних виробників у сфері культури
 1. Підтримка вітчизняних виробників у сфері культури здійснюється відповідно до законодавства шляхом:
 створення сприятливого режиму оподаткування та надання державою фінансової підтримки для виробництва і розповсюдження книг, фільмів та інших видів культурного продукту українською мовою в Україні та за кордоном;
 встановлення квот демонстрування та розповсюдження вітчизняного україномовного культурного продукту на телебаченні, радіо, у кіно- та відеомережі.
 
Стаття 15. Розповсюдження та популяризація творів літератури і мистецтва
 1. Заклади та працівники культури вільно розповсюджують та популяризують з дотриманням вимог законодавства твори літератури і мистецтва, самостійно визначають репертуар, програми, зміст і форми гастрольно-концертної, виставкової, бібліотечно-інформаційної та іншої діяльності у сфері культури.
 
Стаття 16. Збереження культурної спадщини, культурних цінностей та культурних благ
 1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують:
 збереження культурних цінностей на території України, охорону культурної спадщини, захист історичного середовища;
 збереження Музейного фонду України, Державного бібліотечного фонду України, Національного архівного фонду України, фільмофонду, їх постійне поповнення сучасними творами мистецтва, продукцією вітчизняного книговидавництва, кінематографа, аудіовиробництва;
 функціонування і розвиток мережі музеїв, архівів, бібліотек, початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання та студій), клубів, кінотеатрів, кіно-, відеопрокатних підприємств, об’єднань, заповідників, реставраційних закладів державної та комунальної власності;
 збереження нематеріальної культурної спадщини, в тому числі традиційної народної культури, мов, діалектів і говірок, фольклору, традицій, звичаїв і обрядів, народних художніх промислів та ремесел, історичних топонімів тощо.
 2. Забороняється вилучення друкованих видань, вихідних матеріалів фільмів та фонограм, інших мистецьких і літературних творів, документів, пам’яток з бібліотечних, музейних, архівних фондів, фільмофонду, знищення культурних цінностей з ідеологічних чи політичних міркувань.
 3. Унікальні культурні цінності, що мають виняткове історичне, художнє, наукове та інше культурне значення для формування вітчизняного культурного простору і визначають внесок Українського народу у всесвітню культурну спадщину, визнаються об’єктами національного культурного надбання і включаються до Державного реєстру національного культурного надбання. Порядок включення до зазначеного реєстру та порядок ведення обліку об’єктів національного культурного надбання визначаються Кабінетом Міністрів України.
 4. Документи на об’єкти культурної спадщини та інформація про культурні цінності підлягають збереженню шляхом створення страхового фонду документації.
 
Стаття 17. Професійна творча діяльність
 1. Держава створює умови для провадження професійної творчої діяльності у сфері літератури, театрального, музичного, хореографічного, циркового, образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва, музейної справи, архітектури, кінематографії, журналістики, інформаційної, дизайнерської, науково-дослідної, реставраційної та іншої діяльності, спрямованої на розвиток культури.
 2. Суб’єктами професійної творчої діяльності на індивідуальній і колективній основі є професійні творчі працівники, колективи та творчі спілки.
 3. Статус професійного творчого працівника, правові засади професійної творчої діяльності визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.
 
Стаття 18. Сприяння мистецькому аматорству та організації дозвілля громадян
 1. З метою задоволення потреби громадян у мистецькому аматорстві, створення умов для їх дозвілля органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування формують базову мережу закладів культури (клубних закладів, культурних центрів, парків культури та відпочинку, центрів народної творчості тощо), засоби масової інформації і надають їм фінансову підтримку, а також сприяють створенню недержавних закладів культури, клубів, мистецьких аматорських об’єднань, гуртків, студій за інтересами та провадженню ними діяльності.
 
Стаття 19. Особливості створення, діяльності та ліквідації закладів культури
 1. Заклади культури різних організаційно-правових форм господарювання і власності створюються і провадять діяльність відповідно до законодавства.
 Заклади культури провадять діяльність за видами, визначеними частиною першою статті 12 цього Закону, відповідно до цілей, передбачених їх статутами (положеннями).
 Основним видом діяльності закладу культури є діяльність у сфері культури, передбачена статтею 12 цього Закону.
 Заклади культури можуть одночасно з основною діяльністю провадити іншу господарську діяльність і одержувати від неї доходи, якщо інше не встановлено законом і така діяльність відповідає меті, з якою вони створені. Доходи, одержані від цієї діяльності, оподатковуються на загальних підставах згідно із законодавством.
 2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування сприяють діяльності неприбуткових закладів культури.
 Для неприбуткових закладів культури, закладів освіти сфери культури, а також фізичних та юридичних осіб, які надають благодійну допомогу неприбутковим закладам культури, створюється сприятливий режим оподаткування, передбачений податковим законодавством.
 3. Створення чи припинення, у тому числі ліквідація, закладів культури здійснюється в порядку, визначеному законодавством.
 
Стаття 20. Особливості провадження інвестиційної та інноваційної діяльності, проведення приватизації у сфері культури
 1. Держава забезпечує створення умов для провадження інвестиційної та інноваційної діяльності у сфері культури.
 Юридичним і фізичним особам гарантується додержання їхніх прав і законних інтересів під час провадження інвестиційної та інноваційної діяльності на об’єктах культурного призначення.
 2. Кошти, що надійшли від приватизації об’єктів культурного призначення, у тому числі об’єктів незавершеного будівництва, державної власності, зараховуються в повному обсязі до Державного бюджету України, а комунальної власності – до відповідних місцевих бюджетів.
 Кошти, отримані від приватизації об’єктів культурного призначення, що є об’єктами незавершеного будівництва, розподіляються згідно із Законом України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва».
 3. Не підлягають приватизації:
 архіви (архівні установи), об’єкти культури, мистецтва, у тому числі виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що занесені чи підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання, а також об’єкти архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнодержавного значення;
 об’єкти культури, що належать до майнових комплексів установ Національної академії наук України;
 пам’ятки, включені до переліку пам’яток, що не підлягають приватизації;
 пам’ятки археології;
 архіви та документи з них;
 пам’ятки державної частини Музейного фонду України (музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання);
 документи Державного бібліотечного фонду України;
 вихідні матеріали та фільмокопії, що зберігаються у фільмофонді;
 заклади культури, що забезпечують державні соціальні нормативи у сфері обслуговування населення закладами культури;
 заклади освіти сфери культури.
 4. Забороняється виселення закладів культури (театрів, філармоній, бібліотек, музеїв, архівів, художніх галерей (виставок), кінотеатрів, позашкільних закладів естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва, клубних закладів тощо) з приміщень без надання їм іншого рівноцінного приміщення.
 5. Не можуть бути предметом застави об’єкти права державної та комунальної власності, що занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання.
 
Стаття 21. Особливості трудових відносин та працевлаштування в закладах культури
 1. Керівники закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними трудового договору (контракту). Укладення контракту регулюється виключно законами України.
 Формування кадрового складу (художнього та артистичного, крім технічного персоналу) закладів культури здійснюється на конкурсній основі. За результатами конкурсу укладається трудовий договір у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
 Перелік посад керівників структурних підрозділів, фахівців, працівників, які забезпечують і безпосередньо виконують творчі функції, визначається Кабінетом Міністрів України.

Розділ IV.
БАЗОВА МЕРЕЖА ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ

 Стаття 22. Призначення та функціонування базової мережі закладів культури
 1. Базова мережа закладів культури формується з метою:
 забезпечення розвитку сфери культури, всіх жанрів і видів мистецтва, а також цілісності національної культури;
 дотримання прав громадян України у сфері культури, забезпечення доступності національного культурного надбання, культурних благ та мистецької творчості шляхом дотримання державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури.
 2. Базова мережа закладів культури формується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Існуючі заклади культури та заклади освіти сфери культури автоматично включаються до базової мережі.
 3. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування під час формування та забезпечення функціонування базової мережі закладів культури керуються державними соціальними нормативами у сфері обслуговування закладами культури, передбаченими Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Виключення закладів культури з базової мережі можливе лише за погодженням з Міністерством культури і туризму України.
 
Стаття 23. Рівні базової мережі закладів культури
 1. До базової мережі закладів культури загальнодержавного рівня належать державні, у тому числі національні (бібліотеки, музеї, архіви, галереї, заповідники, цирки, театри, філармонії, музичні колективи і ансамблі, культурно-інформаційні та культурно-просвітницькі центри, навчальні заклади культури і мистецтва, кіностудії, художні галереї, виставки національного (загальнодержавного) значення тощо), заклади культури.
 2. До базової мережі закладів культури місцевого рівня належать комунальні заклади культури (бібліотеки, музеї, галереї, заповідники, виставкові зали, театри, філармонії, концертні організації, мистецькі колективи, кінотеатри, кіновідеопрокатні підприємства, об’єднання, палаци і будинки культури, інші клубні заклади, заклади освіти сфери культури, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання та студії), парки культури та відпочинку тощо).
 
Стаття 24. Переліки закладів культури базової мережі
 1. На підставі державних соціальних нормативів забезпечення населення закладами культури і культурними послугами спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері культури затверджує перелік закладів культури базової мережі загальнодержавного рівня. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування затверджують переліки закладів культури базової мережі місцевого рівня.
 
Стаття 25. Національні та академічні заклади культури
 1. Статус національного закладу (установи) України може бути надано декільком закладам (установам) культури залежно від їх кількості у відповідній групі (театри, філармонії, бібліотеки, музеї, галереї, заповідники, цирки, музичні колективи і ансамблі, кіностудії).
 Порядок надання закладу культури статусу національного та академічного визначається законодавством.

Розділ V.
ФІНАНСУВАННЯ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ

 Стаття 26. Витрати на утримання закладів культури
 1. Витратами на утримання закладів культури є:
 кошти державного та місцевих бюджетів;
 кошти, що надходять від господарської діяльності, надання платних послуг;
 гранти, благодійні внески, добровільні пожертвування фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних;
 інші не заборонені законодавством джерела.
 2. Заклади культури загальнодержавного та місцевого рівня базової мережі залежно від форми власності утримуються або отримують фінансову підтримку відповідно за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, інших місцевих бюджетів, а також коштів установ, організацій, громадян та їх об’єднань.
 Приватні заклади культури фінансуються їх засновниками.
 
Стаття 27. Додаткова фінансова підтримка діяльності у сфері культури
 1. З метою залучення додаткових фінансових ресурсів для розвитку культури держава створює сприятливий режим оподаткування фізичним та юридичним особам, які спрямовують свої кошти на розвиток культури. Механізм податкового заохочення підтримки діяльності у сфері культури визначається податковим законодавством України.
 
Стаття 28. Забезпечення господарської діяльності закладів культури
 1. Держава сприяє:
 забезпеченню закладів культури, закладів освіти сфери культури будівлями, спорудами, приміщеннями, збудованими за спеціальними проектами, або іншими упорядженими приміщеннями, що відповідають потребам закладу культури;
 створенню виробничої бази з випуску спеціального обладнання для закладів культури, музичних інструментів, техніки для атракціонів, допоміжних матеріалів і засобів для індивідуальної художньої творчості, а також розвитку мережі спеціалізованих виробництв.

Розділ VI.
СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПРАЦІВНИКІВ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ

 Стаття 29. Оплата і стимулювання праці працівників у сфері культури
 1. Оплата праці у сфері культури має забезпечувати створення належних матеріальних умов для ефективної самостійної творчої діяльності працівника, підвищення престижності професії, сприяти підвищенню його кваліфікації, стимулювати залучення талановитої молоді до діяльності у сфері культури.
 Заробітна плата працівника у сфері культури, педагогічного працівника закладу освіти сфери культури складається з посадового окладу (тарифної ставки), надбавки за почесне звання, доплат за науковий ступінь, вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах культури, закладах освіти сфери культури, інших надбавок та доплат, премій, винагород за творчу діяльність, передбачених законодавством.
 Умови оплати праці працівників у сфері культури державних і комунальних закладів культури, закладів освіти сфери культури визначаються Кабінетом Міністрів України.
 2. Працівникам у сфері культури, які працюють у державних і комунальних закладах культури, держава забезпечує:
 роботу на повну тарифну ставку;
 створення належних умов праці, її оплату;
 правовий, соціальний, професійний захист;
 призначення і виплату пенсій відповідно до законодавства;
 інші гарантії, встановлені законом.
 3. Працівники у сфері культури, педагогічні працівники закладів освіти сфери культури, які працюють у державних і комунальних закладах культури, мають право на допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі посадового окладу, а також на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та доплату за вислугу років у розмірах і порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
 4. Працівники державних і комунальних закладів культури, педагогічні працівники закладів освіти сфери культури, які працюють у сільській місцевості та селищах міського типу, а також пенсіонери, які раніше працювали в державних та комунальних закладах культури, закладах освіти сфери культури у таких населених пунктах і проживають у них, мають право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки відповідно до законодавства.
 5. Працівникам державних і комунальних закладів культури, педагогічним працівникам закладів освіти сфери культури, які працюють у сільській місцевості та селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали в державних та комунальних закладах культури, закладах освіти сфери культури у таких населених пунктах і проживають у них, держава забезпечує відповідно до законодавства безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах установлених норм.
 
Стаття 30. Пенсійне забезпечення та соціальний захист працівників сфери культури
 1. Держава забезпечує працівникам сфери культури призначення та виплату пенсії відповідно до законодавства.

Розділ VII.
УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У РОЗВИТКУ СФЕРИ КУЛЬТУРИ

 Стаття 31. Участь громадськості у реалізації державної політики у сфері культури
 1. Громадські організації (професійні спілки, творчі спілки, товариства, фонди, асоціації тощо) беруть участь у реалізації державної політики у сфері культури відповідно до законодавства.
 2. Громадські організації мають право самостійно та на договірній основі утворювати благодійні організації для фінансування культурних програм розвитку літератури та мистецтва, підтримки талантів і творчих починань у сфері культури, розв’язання соціальних і побутових проблем професійних творчих працівників.
 Стаття 32. Співпраця державних органів та культурно-мистецької громадськості
 1. З метою представлення та захисту інтересів професійних творчих працівників і аматорів держава залучає представників культурно-мистецької громадськості до участі в підготовці проектів нормативно-правових актів, презентації України в різних сферах міжнародного культурного життя, забезпечує надання інформації, необхідної для виконання завдань, визначених статутами (положеннями) закладів культури.

Розділ VIII.
МІЖНАРОДНІ КУЛЬТУРНІ ЗВ’ЯЗКИ

 Стаття 33. Державне сприяння міжнародному культурному співробітництву
 1. Держава сприяє міжнародному культурному обміну, співробітництву закладів культури, професійних творчих працівників, працівників культури України із зарубіжними партнерами.
 2. Заклади культури незалежно від підпорядкування, форми власності та організаційно-правової форми, професійні творчі працівники, окремі громадяни мають право самостійно укладати договори (контракти) з іноземними фізичними та юридичними особами про форми співробітництва у сфері культури, брати участь у роботі відповідних міжнародних організацій та фондів, провадити зовнішньоекономічну діяльність у сфері культури відповідно до законодавства.
 Стаття 34. Розвиток національної культури за межами України
 1. Держава піклується про задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України, зокрема шляхом сприяння проведенню культурно-мистецьких заходів за кордоном, відкриттю та діяльності українських національних культурних центрів та національних освітніх закладів в інших країнах.

Розділ IX.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО КУЛЬТУРУ

 Стаття 35. Відповідальність за порушення законодавства про культуру
 1. Особи, винні у порушенні законодавства про культуру, несуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

Розділ X.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частини першої статті 29, яка набирає чинності з 1 січня 2011 року, частини другої статті 29, яка набирає чинності з 1 січня 2012 року, та частини третьої статті 29, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.
 Установити, що до набрання чинності частинами першою – третьою статті 29 цього Закону діють умови оплати праці, передбачені законодавством.
 До приведення законів, інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
 2. Абзаци другий та четвертий статті 1 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 52, ст. 312) викласти у такій редакції:
 «професійний творчий працівник – особа, яка провадить творчу діяльність на професійній основі, результатом якої є створення або інтерпретація творів у сфері культури та мистецтва, публічно представляє такі твори на виставках, шляхом публікації, сценічного виконання, кіно-, теле-, відеопоказу тощо та/або є членом творчої спілки, та/або має державні нагороди за діяльність у сфері культури і мистецтва»;
 «творча діяльність – індивідуальна чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність».
 3. Визнати такими, що втратили чинність:
 Основи законодавства України про культуру (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 21, ст. 294 із наступними змінами);
 Постанову Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року «Про порядок введення в дію «Основ законодавства України про культуру» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 21, ст. 295).
 
Президент України
 Віктор ЯНУКОВИЧ.
 14 грудня 2010 року.
 http://www.president.gov.ua/documents/12852.html

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 04.02.2011 > Тема "З потоку життя"