Версiя для друку Обговорити в форумi

Карта України починається з Криму?
Кримський «Фронт Змін» 22 січня провів у Сімферополі акцію «Ми - єдиний народ», в рамках якої з пінопластових пазлів було зібрано карту України, що, на думку організаторів (а такі дійства пройшли, практично, в усіх областях), символізує єдність держави. Схожа акція відбулася і в Севастополі, щоправда, карта України там вийшла російськомовною. І для якого такого «єдиного» народу?..

«ВІД ЛУГАНСЬКА І ДО ЛЬВОВА – ОДНЕ СЕРЦЕ, ОДНА МОВА…»
 
 Державні свята у Севастополі завжди проходять за планом. Заздалегідь цей план спускають згори, деякий час його адаптують до місцевих умов й, нарешті, одним махом… чітко й злагоджено…
 Так було й цього разу: в школах пройшли тематичні уроки, в бібліотеках – «круглі столи». У переддень свята юним громадянам вручили паспорти, а керівництво міста мовчки поклало квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку. Того ж передсвяткового дня, 21 січня, представники всіх гілок влади та запрошені гості зібралися у міському Центрі культури й мистецтва. Там, зі сцени, ототожнюючи Соборність з співпрацею регіонів держави, представники міськради та держадміністрації хвалилися досягненнями та розповідали про плани на майбутнє. Після цього зібранню показали концерт місцевих творчих колективів.
 Так було й за попередньої влади, й передпопередньої, й ще далі… Окремо День Соборності відмічала влада, а потім наступного дня, саме 22 січня, до пам’ятника тому ж таки Тарасу, він у нас єдиний, зранку починав сходитися народ: громадські організації, партії (крім правлячої), просто пересічні громадяни. Всі ті, кому цей день позапланово гріє душу й серце. Поміж собою ці люди бувають посварені до тієї межі, що руки один одному не потиснуть, але тут стоятимуть поруч, бо то – святе.
 Так було й цього разу: збиралися довго, близько двох з половиною годин, кожна партія й кожна громадська організація окремо. Стояли поодаль одні від одних, поки вже журналісти близько 11-ї години не витримали: почали закликати зібратися докупи, бо померзли та й знімати незручно.
 Разом з усіма весь цей час мерзла б і я, якби не рухалася від людини до людини з одним і тим же запитанням: що значить для нього (неї) цей святковий День?
 Ось цей чоловік у розкішній вишиванці прийшов одним із перших та заходився ще з двома друзями прилаштовувати до декоративної металевої огорожі перед пам’ятником Тарасові Шевченку державний прапор. До нього й прямую з диктофоном.
 Бойко Василь Олександрович – полковник міжнародної Асоціації козацтва:
 - День Соборності – найвеличніше свято українців. Україна Соборна - це значить, що ми всі разом. На превеликий жаль, ми разом лише територіально, духовно ж ми все-таки роз’єднані.
 В Україні понад 300 релігійних конфесій, 162 партії. Мені, козацькому генералу, достеменно відомо, що й осередків козацтва у нас на сьогодні аж 712. Є численні, а є й такі, що складаються з трьох осіб.
 - Як Ви вважаєте, чому влада відмітила День Соборності учора, а народ сьогодні?
 - Мабуть через недовіру одне до одного чи може від неповаги. Влада завжди красно мовить, а народ Україну більше любить. До того ж, влада не має тісного зв’язку з громадськими організаціями. Ось 27 січня при міській держадміністрації створюватиметься Рада громадських організацій. Може тоді цей взаємозв’язок стане тіснішим, а дії більш скоординованими. Проте, якщо ми звернемося до історії, то влада за всіх часів і формацій ніколи не була з народом.
 Голова севастопольського товариства «Просвіта» Володимир Проценко:
 - Сьогодні ми вшановуємо 92 річницю Акту Злуки, або День Соборності України. Вперше я відмічав це свято у 1992 році, стоячи в живому ланцюжку біля села Дмитрівка (Києво-Святошинський район), тримаючи за руки таких же, як я, українців. Нас тоді було близько 3 мільйонів від Львова до Києва. Тоді номенклатура злякалася нашої єдності й пішла на поступки. В результаті ми маємо сьогодні Незалежну Україну. Для мене це – святий день.
 Богдан Мороз – Голова севастопольського Конгресу українців:
 - Вітаю всіх з Днем Соборності! Щоб ця держава не роз’єдналася, а міцніла, щоб громадянам у ній жилося все вільніше й заможніше! Я сам народився у Західній Україні й з дитинства чув від старших, як мріяли вони за панської Польщі побачити п’єсу Марка Кропивницького «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», але це було неможливо. Й лише після Злуки земель стало можливим не лише бачити п’єси, а й читати твори письменників з Великої України, так тоді називали Українську Народу Республіку.
 - Ви прийшли до пам’ятника Т. Шевченку сьогодні, а влада учора. У чому річ?
 - Та ми просто вміємо читати, адже на календарі чітко видно, що число 22 саме сьогодні.
 Тамара Мельник – декан філологічного факультету Севастопольського гуманітарного університету, зараз докторант Херсонського Національного університету:
 - Для мене День Соборності – знакове свято. 22 січня 1919 року освячена небом Софіївська площа об’єднала українців лівого й правого берега Дніпра. Якщо говорити про сьогодення, то нам конче потрібно об’єднуватися. Ми шукаємо свій шлях розвитку, намагаємося збудувати суспільство європейського взірця, та поки що не бачимо, де та зірка, що світить у кінці тунелю. Соборність – це вихід на сьогодні. Треба консолідуватися, завершити чвари й рухатися вперед разом. Іншого виходу немає.
 Усім побажаю сьогодні любові до ближнього, міцного здоров’я та добробуту.
 Валентина Лопатюк – методист з української мови й літератури Інституту післядипломної освіти Севастопольського гуманітарного університету:
 - Цього дня я почуваюся громадянкою держави під назвою Україна, відчуваю приналежність до нації й вірю, що в мого народу є майбутнє. Ми різні, але нас може об’єднати Україна. Вітаю всіх з цим найдорожчим серцю святом! Нехай здоровиться і щастить усім родинам! Нехай міцніє наша держава!
 Вадим Махно – капітан 1 рангу запасу:
 - Від Луганська і до Львова – одне серце, одна мова!
 Хоч, буду відвертим, я не дуже відчуваю цю єдність. Мабуть, такий наш менталітет: нас може об’єднати лише спільний ворог. А позаяк зараз у нас видимого зовнішнього ворога немає, то і з єдністю – проблема.
 Найбільше розтягують Україну різні партії, й так було завжди. Проте, думається, відчуття нації, народу вже живе у нашій свідомості. Ми дуже різні, але сьогодні донеччанин західняку, мабуть-таки, рідніший за поляка.
 Та найголовніше, що за роки незалежності у нас виросло покоління, в якого немає своєї війни. Бо в кожного покоління до цього така війна була. Наприклад, у мого покоління була Афганська війна.
 Що ж до єдності, то ми колись, нарешті, зрозуміємо: щоб українців перестали «взувати», треба мати єдину, самостійну, незалежну державу. А поміж собою ми якось розберемося.
 Олександр Андрієць – доцент Севастопольського Національного технічного університету:
 - Я Соборність відчуваю серцем. Учора не пішов на захід, коли тут збиралася влада: знав, що сьогодні до Тараса прийдуть ті, для кого День Соборності – не просто формальне свято. Я працюю зі студентами, знаю їх настрої. Це покоління, що виросло у незалежній державі. Навіть попри те, що у Севастополі прийнято виховувати у молоді місцевий патріотизм, замість любові та поваги до держави, студенти все розуміють і оцінюють правильно. Ми готуємо судномеханіків. Пізніше, працюючи за межами України, вони особливо гостро відчувають тяжіння до рідної землі.
 Корнійчук Михайло Максимович – голова ради громадських організацій Стрілецької бухти:
 - Сегодня праздник, который может объединить всех граждан Украины. Севастопольцы, которые любят и ценят нашу страну, сегодня должны быть здесь, у этого красавца-памятника. Мать- Украину надо любить и уважать, как свою семью. Это неправильно, что здесь сегодня больше партийных флагов. Сегодня мы все должны встать под единый государственный флаг.
 Дмитро Білоцерківець – лідер громадського руху «За Україну»:
 - Маємо пам’ятати значення Дня Соборності для українського народу. У цей знаменний день Західно-Українська Народна Республіка й Українська Народна республіка об’єдналися в одну державу, попри різний соціальний статус населення, мову чи етнічну приналежність. Нехай Бог береже Україну, а українці – свою долю.
 *   *   *
 Того дня Тарас почув полум’яні промови партійних лідерів, заклики до єдності, багатоголосий спів Гімну України й навіть побачив єднання пазлами. Не було лише обіймів, яких він жадав за життя: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю…»
 Місцевий партійний осередок Фронту змін виготовив мапу України з окремих областей та єднав їх по черзі пазлами, аж до повної її цілісності. Якби ще й назви обласних центрів хтось додумався написати українською, було би зовсім добре. А так прозвучало зауваження від координатора громадського комітету «Український Севастополь» Миколи Владзімірського. Попросивши слова, він назвав великою маніпуляцією це єднання України російською мапою.
 Під спів державного Гімну жовто-блакитні кульки, відірвавшись від юних рук, стрімко полинули в небо. Свято скінчилося.
 До наступного 22 січня – цілий рік. Чи об’єднає він всіх українців?
 
Лідія СТЕПКО.
м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 28.01.2011 > Тема "З потоку життя"