Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2825)
З потоку життя (5960)
Душі криниця (3330)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1635)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
БЕЗ ПРАВА НА ЖИТТЯ?
...бачимо, як н╕кчеми, що узурпували владу в держав╕ Укра╖на, нищать тих, хто ту державу...


БОЛ╤СН╤ КОРЕН╤ ПРОБЛЕМИ: ЯК ╥Х ВИТЯГТИ?
Ш╕стдесят восьмий день голодування Володимира Балуха, дванадцятий – Олега Сенцова…...


РОЗДУМИ НА ТЕМАТ ДЕПОРТАЦ╤╥ ╤ НАШИХ КРИМСЬКИХ ПЕРСПЕКТИВ
Сьогодн╕, в день пам’ят╕ жертв депортац╕╖ 1944 року, ми згаду╓мо те пекло, у яке...


ВИКУВАТИ ГОЛКУ ДЛЯ КОЩ╤Я
перше, що ма╓мо зробити – це в╕дновити дов╕ру до влади.


ПРО ДУРНОГО ЯСЬКА, МИРШАВИХ КРИМСЬКИХ ОВЕЦЬ ╤ КРЕЙСЕР «УКРА╥НА»
Туп-туп, туп-туп, туп-туп – ╕де товариство. Дол╕ шука╓. Омр╕яно╖. Щастям в╕нчано╖. Тихою...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 10.12.2010 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 10.12.2010
Про два р╕зних народи
Олекс╕й ШИРОПА╢В

Укра╖на - не Рос╕я...  

 Все-таки у ставленн╕ рос╕ян до укра╖нц╕в, до Укра╖ни та╖ться щось ключове, судьбоносне - для нас, рос╕ян. Для укра╖нц╕в Рос╕я теж значима, але т╕льки як точка в╕дштовхування, що допомага╓ усв╕домленню сво╓╖, укра╖нсько╖, ╕ншост╕. Для рос╕ян же Укра╖на, навпаки, точка пост╕йного притягування, ревниво╖ уваги, об’╓кт поглинання як чогось «споконв╕ку свого» ╕ переробки за власним образом й подобою. Н╕що так не драту╓ рос╕ян, як очевидн╕ розходження з укра╖нцями в мов╕, ментал╕тет╕, культур╕, ╕сторичному досв╕д╕. Якщо рос╕яни й визнають ц╕ розходження, то лише на р╕вн╕ розходжень, скаж╕мо, м╕ж Владимирщиною ╕ Рязанщиною, але н╕як не на р╕вн╕ в╕дносин двох р╕зних народ╕в.
 В╕дома думка, що Рос╕я без Укра╖ни в ╕мперському план╕ ╓ ущербною. Щось у цьому ж дус╕ говорив Бжезинський, та й не т╕льки в╕н. Ця думка в╕рна. Але справа нав╕ть не ст╕льки в економ╕чному й геопол╕тичному значенн╕ Укра╖ни для Москви. Справа, насамперед, у т╕м, що на традиц╕йному рос╕йському ставленн╕ до Укра╖ни, по сут╕, трима╓ться рос╕йська ╕мперська св╕дом╕сть, завдяки як╕й рос╕йська ╕мпер╕я, нехай ╕ в ур╕заному вигляд╕, усе ще ╕сну╓. П╕дкреслюю: саме ставлення до Укра╖ни - не до Балт╕╖, не до Кавказу - ╓ визначальним для рос╕йсько╖ ╕мперсько╖ св╕домост╕. Як т╕льки рос╕яни в╕дкриють для себе, що укра╖нц╕ це Д╤ЙСНО ╕нший народ - рос╕йський ╕мперський м╕ф впаде, а з ним неминуче ск╕нчиться й ╕мпер╕я.
 Треба сказати, що на словах рос╕яни завжди готов╕ визнати, що укра╖нц╕ - народ, але - увага! - «братн╕й народ». За ц╕╓ю лукавою формулою кри╓ться тверде переконання, що ми - рос╕яни й укра╖нц╕ - ОДИН народ, покликаний жити в одн╕й держав╕ з╕ столицею в Москв╕. Говорячи про «братн╕й укра╖нський народ», б╕льш╕сть рос╕ян сприймають укра╖нську мову й саме укра╖нство як прикре ╕сторичне непорозум╕ння, ╕сторичний вивих, що виник завдяки зл╕сному впливу Литви й Польщ╕. ╤ при цьому рос╕яни не задаються питанням: а може, вивихом - ╓ вони сам╕?
 ╤сторично вивихнут╕ саме ми, рос╕яни. Нас вивихнула татарщина. Ще в Х╤╤╤ стол╕тт╕ нам╕тилися два протилежн╕ ╕сторичн╕ вектори, що визначили подальше формування укра╖нських ╕ рос╕йських народ╕в. Перший вектор - боротьба з Ордою в союз╕ з ╢вропою, другий - боротьба з ╢вропою в союз╕ з Ордою. Персон╕ф╕кувалися вони в╕дпов╕дно в особистостях Данила Галицького й Олександра Невського. Перший вектор - природний ╕ лог╕чний у культурно-╕сторичному план╕. Другий вектор - найглибше перекручення з насл╕дками, що далеко йдуть: культурними, державними, ╕сторичними, психолог╕чними, моральними. ╤ якщо король Данило - знакова ф╕гура Укра╖ни, то прийомний ханський син Олександр Невський - знакова ф╕гура Рос╕╖, ╖╖ «╕м’я». Таке джерело нин╕шн╕х рос╕йсько-укра╖нських в╕дносин. Уже п╕сля цього говоритити про «два братн╕ народи» не доводиться. Цив╕л╕зац╕йна ворожнеча визначена вже цими двома ╕сторичними особистостями.
 ╥х можна назвати народоутворюючими. Наск╕льки Данило Галицький несхожий на Олександра Невського, наст╕льки укра╖нц╕ несхож╕ на рос╕ян - у сво╓му ставленн╕ до права, вол╕, власност╕. Якщо укра╖нська самосв╕дом╕сть ╕сторично тяж╕╓ до ╢вропи, то традиц╕йна рос╕йська самосв╕дом╕сть сприйма╓ ╢вропу з б╕льшим або меншим ступенем ворожост╕, недов╕ри й заздрост╕, зворотним боком яко╖ виступа╓ мес╕анська зарозум╕л╕сть ╕ викривальний пафос у ставленн╕ до «прогнилого Заходу». ╢вропа для рос╕ян - це «загублений рай», зв╕дки ╖х вирвали татарським арканом. Саме конфл╕кт м╕ж споконв╕чною ╓вропейською природою й нав’язаним аз╕атизмом ╕стор╕╖ й державност╕ визначив рос╕йський психотип, вс╕ його комплекси й фоб╕╖. Вс╕ рос╕йськ╕ неврози - в╕д пияцтва до б╕льшовизму - зв╕дси. Втративши ╢вропу, рос╕яни захот╕ли ╖╖ не просто забути - вони вир╕шили ╖╖ зненавид╕ти, возлюбивши при цьому сво╓ ╕сторичне нещастя, весь цей нав’язаний ╖м долею аз╕атизм. Це психолог╕чне й розумове перекручення назива╓ться рос╕йським патр╕отизмом. Укра╖на ж, завдяки Литв╕ й - так, так! - Реч╕ Посполит╕й, зберегла в соб╕ причетн╕сть до ╢вропи, збереглася як Русь у справжньому сенс╕ цього поняття. А ми переродилися в Москов╕ю, втративши споконв╕чну цив╕л╕зац╕йну ╕дентичн╕сть. ╤ от це ╕ ╓ предметом нашо╖ рос╕йськост╕, точн╕ше московитських ревнощ╕в, що визнача╓ наше ставлення до Укра╖ни.
 Ще на Переяславськ╕й рад╕ (1654), на горезв╕сному «возз’╓днанн╕», треба сказати, досить вимушеному з боку козак╕в, зустр╕лися два р╕зн╕ народи, що говорили мовами р╕зних культур. Мало хто зна╓, що в Переяслав╕ козаки, погоджуючись дати присягу московському царев╕, наполягали, щоб ╕ в╕н, у свою чергу, присягнув козакам у дотриманн╕ ╖хн╕х вольностей. Тобто козаки заявляли себе нос╕ями типово ЗАХ╤ДНО╥ правово╖ культури. Зрозум╕ло, це викликало обурення московсько╖ сторони, яка заявила, що «у нас не повелося, щоб цар╕ давали п╕дданим присягу, а вольност╕ ваш╕ Государем дотриман╕ будуть». Видно, в╕ри Москв╕ в козак╕в особливо╖ не було: чотири полки царев╕ в Переяславл╕ так ╕ не присягнули...
 Як Рос╕я «дотримала» козацьк╕ вольност╕, добре в╕домо: вс╕ма силами вона намагалася усунути укра╖нське «╕сторичне непорозум╕ння». Уже незабаром п╕сля Переяславсько╖ ради почалася московизац╕я Укра╖ни: насадження во╓вод, згортання м╕ського самоврядування, утиски козацтва, заохочення донос╕в ╕ т. д. В 1662 роц╕ був створений Малорос╕йський Приказ, що перебував у безпосередньому п╕дпорядкуванн╕ в царя. Через нього цар затверджував претендент╕в на гетьманство, саджав во╓вод в укра╖нських м╕стах, будував фортец╕ в Укра╖н╕, спрямовував д╕╖ московських ╕ козацьких в╕йськ.
 Кр╕м того, це в╕домство наглядало за д╕яльн╕стю гетьмана й контролювало вс╕ контакти укра╖нц╕в з Москов╕╓ю. Про Переяславськ╕ угоди в Кремл╕ вже й не згадували.
 Пот╕м був показовий геноцид у Батурин╕ (1708) - в╕дпов╕дь Петра Першого на спробу гетьмана Мазепи в╕дстояти залишки суверен╕тету Укра╖ни. Пот╕м п╕шли два знищення Запор╕зько╖ С╕ч╕ - Петром ╕, остаточне, Катериною. Пот╕м було перетворення Укра╖ни в наб╕р типових губерн╕й, царська пол╕тика русиф╕кац╕╖ й, нарешт╕, стал╕нський Голодомор як зас╕б придушення укра╖нського нац╕онально-визвольного опору. А зовс╕м недавно, у часи В╕ктора Ющенко, ми бачили, як Москва боролася з укра╖нським «╕сторичним непорозум╕нням» шляхом ман╕пуляц╕й з газпром╕вськими заглушками.
 Звичайно, козакам у ХV╤╤ стол╕тт╕ не варто було вступати в наст╕льки гостру конфронтац╕ю з поляками, як╕ в цив╕л╕зац╕йному план╕ були набагато ближч╕ козацтву, н╕ж московити, незважаючи на ╖хн╓ православ’я. У свою чергу й гордим полякам треба було розум╕ти, що в╕д ╖хнього конфл╕кту з козацтвом вигра╓ т╕льки Москва. Звичайно, була потр╕бна федеративна й правова реформа Реч╕ Посполито╖, що складалася лише ╕з двох суб’╓кт╕в - Польщ╕ й Литви. Потр╕бно було визнати трет╕й суб’╓кт - Укра╖ну (Русь). Так ╕ в╕дбулося при заснуванн╕ Гадяцько╖ ун╕╖ (1658). Але, на жаль, п╕зно: ненависть козак╕в до «лях╕в» була вже занадто велика, ╕ проект провалився. Виникни в╕н ран╕ше - ╕ в Укра╖ни були б вс╕ шанси ╕снувати сьогодн╕ в якост╕ повноц╕нно╖ ╓вропейсько╖ держави. Та й наша, рос╕йська, доля склалася б ╕накше, оск╕льки без Укра╖ни Рос╕я навряд чи перетворилася б у монструозну ╕мпер╕ю, що, зрештою, розродилася б╕льшовизмом. Москов╕я неминуче ув╕йшла б до складу цив╕л╕зован╕шого ╕ сильного сус╕да. ╤ ми, рос╕яни, жили б зараз у ╢вроп╕, не маючи за спиною Гулага й ╕ншого мерзенного ╕сторичного досв╕ду. ╤ сама ╕стор╕я ╢вропи була б ╕ншою...
 Отже, «два братн╕х народи». Але, як бачимо, в остаточному п╕дсумку культурно-╕сторичн╕ генезиси рос╕ян ╕ укра╖нц╕в зовс╕м р╕зн╕, нав╕ть протилежн╕. Ми, рос╕яни, звичайно, брати укра╖нцям, але брати, як╕ п╕ддан╕ як╕йсь непри╓мн╕й мутац╕╖. Ми небезпечн╕, начебто несемо в соб╕ якусь руйн╕вну заразу, ╕ тому нас ╕нстинктивно цураються вс╕, хто живе на зах╕д: укра╖нц╕, прибалти, а тепер ╕ б╕лоруси. Зате Китай привалю╓ться до нас усе щ╕льн╕ше...
 Поряд з ╕де╓ю «двох братн╕х народ╕в» ╕сну╓ вже зовс╕м шалена ура-патр╕отична «концепц╕я» «три╓диного рос╕йського народу», що н╕бито склада╓ться з великорос╕в, малорус╕в ╕ б╕лорус╕в. Ця м╕фологема розсипа╓ться при першому ж уважному розгляд╕.
 Мовна близьк╕сть? Упевнений, що б╕льш╕сть ╕з адепт╕в ╕де╖ «три╓диного рос╕йського народу» не зможуть зрозум╕ти б╕льшу частину розмовних фраз укра╖нською мовою. Мовн╕ розходження м╕ж рос╕янами й укра╖нцями очевидн╕ й значн╕. Мови в них, звичайно, спор╕днен╕, але, скаж╕мо, сербська мова теж досить спор╕днена рос╕янинов╕, однак н╕кому з нормальних людей не спада╓ на думку вважати серб╕в ╕ рос╕ян одним народом.
 До реч╕, у серб╕в ╕ хорват╕в мова взагал╕ та сама, але народи ц╕, незважаючи на загальний слов’янський кор╕нь, аж н╕як не братн╕, а цив╕л╕зац╕йно р╕зноспрямован╕.
 Скажуть: ╖х розд╕лила рел╕г╕я. Добре, в╕зьмемо серб╕в ╕ чорногорц╕в - одна мова, одна в╕ра. Розходжень м╕ж ними в сотн╕ раз╕в менше, н╕ж м╕ж рос╕янами й укра╖нцями. Проте, незважаючи на великодержавне прагнення Серб╕╖ розглядати Чорногор╕ю як сво╓ продовження - не б╕льше! - чорногорц╕ вважають себе окремим народом ╕з власною ╕стор╕╓ю й культурою. Не буду тут вдаватися в подробиц╕, але, ╕мов╕рно, мало хто зна╓, що приблизно в 1920-26 рр. чорногорц╕ вели партизанську нац╕онально-визвольну в╕йну проти сербсько╖ арм╕╖, що окупувала Чорногор╕ю п╕д приводом братньо╖ допомоги.
 ╤ якщо вже так╕ «близнюки-браття» як Серб╕я й Чорногор╕я, зрештою, розселилися по окремих квартирах, то що говорити про Рос╕ю й Укра╖ну?
 На зак╕нчення не можна не торкнутися ще одого моменту. Гаряча рос╕йсько-укра╖нська суперечка розгорта╓ться на ╕стор╕╓софському, економ╕чному, пол╕тичному полях. Це велика суперечка про Укра╖ну як таку, про ╖╖ суверен╕тет ╕ значим╕сть. Йде вона ╕ на пол╕ культури. Тут, мабуть, головною стратег╕чною «висоткою», за яку борються рос╕яни, ╓ ╕м’я й спадщина Гоголя. Аргументац╕я рос╕йських ура-патр╕от╕в така: Гоголь писав рос╕йською мовою, називав себе рос╕янином - виходить, н╕яко╖ особливо╖ укра╖нсько╖ ╕дентичност╕ не ╕сну╓, можна говорити лише про ╖╖ «обласну» малорос╕йську сво╓р╕дн╕сть, такий соб╕ етнограф╕чний в╕дт╕нок. Зрозум╕ло, це звичайний виверт, покликаний виправдати ╕мперську пол╕тику у ставленн╕ до Укра╖ни й саме ╕снування ╕мпер╕╖. Пора, нарешт╕, сказати правду: Гоголь типолог╕чно (я вже не кажу про походження) чисто укра╖нський письменник, що мав ще й польське кор╕ння, який писав рос╕йською мовою - в силу ╕сторичних ╕ пол╕тичних обставин. Долю Гоголя визначила доля Укра╖ни в ╕мпер╕╖. Як ще м╕г зробити л╕тературну кар’╓ру талант, що народився в колон╕альн╕й пров╕нц╕╖? Зрозум╕ло, треба було ╖хати в ╕мперський центр, у П╕тер, писати по-рос╕йськи, причому, ╕деолог╕чно витримано. Скажемо, на «Тарасов╕ Бульб╕» - козирн╕й карт╕ наших ура-патр╕от╕в - лежить явний знак пол╕тичного пристосуванства. Як в╕домо, було два вар╕анти пов╕ст╕, ╕ патетичн╕ слова про «рос╕йського царя» у передсмертному монолоз╕ Тараса з’явилися лише в друг╕й редакц╕╖ - по сут╕, Гоголь створив яскравий, поетичний псевдо╕сторичний лубок, який зробив вагомий внесок в ╕мперську м╕фологему «возз’╓днання Укра╖ни з Рос╕╓ю». Але щиросердного комфорту Гоголю це не принесло. У Рос╕╖ в╕н мучився, знемагав. Його «Вечори на хутор╕ б╕ля Диканьки» - це втеча у вже не╕снуючу Укра╖ну. По сут╕, це плач про Укра╖ну, схований у см╕х, у яскрав╕ п╕вденн╕ фарби, у казков╕сть, у пол╕т стилю.
 Згадаймо, як коваль Вакула потрапив на прийом до Катерини ╤╤ в склад╕ делегац╕╖ запорожц╕в, як╕, передчуваючи св╕й швидкий к╕нець, прибули в Петербург в над╕╖ вмилостивити «мат╕нку-государиню». Далеко не випадково Микола Васильович зв╕в разом ц╕ протилежн╕ начала: крижаний ╕мперський Петербург ╕ палк╕ посланц╕ С╕ч╕. У р╕здвяну пастораль Гоголь сховав свою скорботу про загиблу козачу в╕льн╕сть, про Укра╖ну...
 Рос╕я душила Гоголя, в╕н рвався з не╖, але куди йому було податися? В Укра╖ну, перетворену в Малорос╕ю? Там в╕н був приречений на убоге пров╕нц╕йне живот╕ння. ╤ тод╕ новою, ╕деальною Укра╖ною для Гоголя стала ╤тал╕я. В ╤тал╕╖ в╕н воскрес духовно, зв╕дти в╕н писав в╕дверт╕ листи, у яких «Рос╕я, Петербург, сн╕ги, нег╕дники» йшли в один рядок, через кому. В ╤тал╕╖ в╕н «прокидався на батьк╕вщин╕».
 ╤ чим усе ск╕нчилося? Рос╕я в особ╕ попа-мракоб╕са Матв╕я задушила-таки Гоголя. От ╕ вся його ╕стор╕я коротенько.
 Гоголь не зм╕г або побоявся роз╕братися в соб╕, ╕ це його загубило. Укра╖нсько-польську самосв╕дом╕сть, що жила в ньому (характерн╕ його в╕дверт╕ бес╕ди з поляками в ╤тал╕╖), в╕н старанно, але марно давив надбудованою рос╕йською самосв╕дом╕стю. Рос╕ю, ╖╖ холод, обивател╕в, чиновник╕в, дивну, безвих╕дну ╕стор╕ю Гоголь не любив, хоч ╕ боявся в цьому соб╕ з╕знатися. Зв╕дси й «Мертв╕ душ╕» - ця фантасмагорична фреска ста╓ зрозум╕лою саме в такому ракурс╕. Створивши ╖╖, Гоголь злякався самого себе й кинувся в покаяння, до поп╕в, у морал╕зування, став пропов╕дником ╕ вбив у соб╕ художника. Гоголь - це жертва Рос╕╖, вона зжерла його.
 Укра╖нський письменник, що заплутався у сво╖й рос╕йськ╕й дол╕, як птах у сильцях...
 Що ж, п╕дсуму╓мо. Нам, рос╕янам, настав час усв╕домити, що набуття Укра╖ною незалежност╕ глибоко законом╕рно. Це ╕сторична справедлив╕сть, з якою необх╕дно не просто змиритися - нам треба ╖╖ зрозум╕ти й прийняти. Розум╕ння, що Укра╖на д╕йсно ╕нша кра╖на, справжн╕й закордон - це ключ до нашого самоп╕знання, самокритики й самозв╕льнення, передумова зародження ново╖ рос╕йсько╖ ментальност╕ без ╕мперських ╕ антизах╕дних стереотип╕в. Якщо це в╕дбудеться, все наше бачення ╕стор╕╖ й св╕ту зм╕ниться. Укра╖на немов би ставить перед нами, рос╕янами, дзеркало. Треба чесно й безстрашно вдивитися в нього. ╤, як сказано в наш╕й же, рос╕йськ╕й, приказц╕, «на зеркало неча пенять…»

(Переклад з рос╕йсько╖. Ориг╕нал публ╕кац╕╖ за адресою: http://shiropaev.livejournal.com/57101.html).

 *   *   *
 Дов╕дка про автора: Олекс╕й Олекс╕йович Широпа╓в (народився 23 серпня 1959 у Москв╕) - рос╕йський публ╕цист, нац╕онал╕ст, неоязичник. Автор велико╖ к╕лькост╕ в╕рш╕в.
 Зак╕нчив Московське Художн╓ училище, працював художником- реставратором. ╤з серпня 1986 року активно публ╕ку╓ться в нац╕онал╕стичних й право-радикальних виданнях.
 У пол╕тику спочатку вступа╓ з монарх╕чних ╕ православних позиц╕й. В 1989-1992 був актив╕стом Християнсько-патр╕отичного союзу, пот╕м Союзу «Християнське в╕дродження».
 Виступав за канон╕зац╕ю Миколи ╤╤. З початку 1990-х бере участь у ряд╕ нац╕онал╕стичних парт╕й, зокрема, Фронт╕ нац╕онал-революц╕йно╖ д╕╖ (ФНРД) ╕ Народно╖ нац╕онально╖ парт╕╖ (ННП). Публ╕кувався в багатьох опозиц╕йних газетах ╕ журналах («Земщина», «Наш марш», «Народный строй», «Завтра» ╕ т. д.). Автор, разом ╕з Прусаковым В. А., брошури «Слава России!» (1993 р.). У березн╕ 2000 року погляди О. Широпа╓ва еволюц╕онували уб╕к активного антихристиянства, обвинувачення християнсько╖ церкви в ╕нтернац╕онал╕зм╕. Широпа╓в ста╓ критиком «╕мперсько╖ ╕деолог╕╖» Рос╕╖.
 Автор книги «Тюрьма народа: Русский взгляд на Россию» (М., 2001) ╕ ряду ╕нших, написаних у жанр╕ фолк-х╕стор╕, у яких висловлю╓ антирос╕йськ╕, норман╕стськ╕ й анти╓враз╕йськ╕ погляди, протиставляючи «авторитарн╕й» Москов╕╖ «демократичну» Новгородську республ╕ку. Зг╕дно з О. Широпа╓вим, вся ╕стор╕я Рос╕╖ явля╓ собою поглинання б╕ло╖ раси, що ╖╖ населя╓, «аз╕атчиною», зам╕ну ╕сторично╖ рос╕йсько╖ демократ╕╖ авторитаризмом. ╤сторична Русь - нев╕д’╓мна частина ╢вропи, а традиц╕йна для Рос╕╖ антизах╕дницька позиц╕я - спроба лег╕тим╕зувати владу. Визна╓ Голодомор геноцидом укра╖нц╕в.
 На цей час ╓ Сп╕вголовою громадсько-пол╕тичного руху Нац╕онал-Демократичний Альянс.
 
http://ru.wikipedia.org/Широпаев_Алексей_Алексеевич
 
 ТИМ ЧАСОМ...

 М╕носв╕ти позбавило книгу «╤стор╕я укра╖нського права» статусу навчального пос╕бника через «укра╖нське» висв╕тлення науки.

 «Книга декана юридичного факультету Нац╕онального ун╕верситету ╕м. Шевченка ╤вана Гриценка м╕стить «крамольн╕» реч╕: зг╕дно п╕дручника, рос╕яни та укра╖нц╕ етн╕чно ╕ генетично в╕др╕зняються», - пояснив глава М╕носв╕ти Дмитро Табачник.
 «П╕дручник, де Гриценко - кер╕вник авторського колективу, назива╓ться «╤стор╕я укра╖нського права». Так, д╕йсно, там ╓ к╕лька речей, як╕ викликають страх у будь-яко╖ нормально╖ людини. Там написано про те, що рос╕яни ╕ укра╖нц╕ в╕др╕зняються в розумовому, етн╕чному та генетичному в╕дношенн╕. Там також йдеться, що в Рос╕╖ н╕коли не було права ╕ багато чого ╕ншого», - зазначив Табачник. Також м╕н╕стр заявив, що М╕носв╕ти за допомогою реценз╕й рекомендувало книгу як навчальний пос╕бник для вищих навчальних заклад╕в. «Будь-який автор ма╓ право на будь-як╕ погляди. Ми зробили т╕льки одне-╓дине: в╕дкликали з цього п╕дручника гриф «навчальний пос╕бник для вуз╕в», - уточнив Табачник.
 За його словами, в╕н може «т╕льки шкодувати, що в мо╓му р╕дному Ки╖вському ун╕верситет╕ пишуть под╕бн╕, абсолютно несусв╕тн╕, з точки зору не╓вропейських погляд╕в, неукра╖нсько╖ правово╖ науки, реч╕», - п╕дкреслив глава М╕носв╕ти.
 Нагада╓мо, ран╕ше глава МОН заявив, що не ма╓ нам╕ру вибачатися перед жителями Галичини за св╕й матер╕ал в одному з друкованих ЗМ╤, де Табачник аргументу╓ в╕дм╕нност╕ м╕ж галичанами та укра╖нцями. Також н╕чого поганого не бачить м╕н╕стр ╕ в тому, що назива╓ Галичину «печерним запов╕дником нац╕онал╕зму».
 Кр╕м того, Табачник заявляв про нам╕ри МОН Укра╖ни та Литви створити сп╕льний п╕дручник з ╕стор╕╖ для вчител╕в.
 За словами Табачника, Рада ╢вропи пропону╓ свою ф╕нансову та експертну п╕дтримку для створення рос╕йсько-укра╖нського п╕дручника з ╕стор╕╖ та п╕дтриму╓ створення укра╖нсько-б╕лоруського п╕дручника.
 
(За матер╕алами ТСН).
 http://gazeta.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 10.12.2010 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8559

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков