Версiя для друку Обговорити в форумi

Добро врятує світ! 

 Років 4-5 тому трапився мені у газеті „Порадниця” лист жінки, яка через онкологічну хворобу зазнала мастектомії (так зветься операція з видалення молочної залози). Цей лист був сповнений розгубленості, відчаю: як жити далі? На що очікувати? Як знайти себе у цьому світі, який став раптом новою реальністю? А ще німого крику-стогону: допоможіть!
 Не знаю, чи багато читацьких листів було одержано редакцією для цієї людини, але свого я, написавши, не надіслала. А розповіла я в ньому історію однієї з моїх сусідок. Коли ми познайомилися, минуло вже понад 20 років після кількох її виснажливих онкологічних операцій, про які я і знати не знала. Але знала інше: такої чуйної, доброї людини мені просто не траплялося. Здавалося – увесь сенс її життя полягав у тому, щоб бути корисною навіть зовсім чужим і незнайомим людям.
 І ось, переглядаючи книгу Ганни Хомутової (на фото) „Життя після операції”, я читаю: „Як і будь-яке серйозне випробування, хвороба – це не тільки біда, але і джерело важливого життєвого досвіду. Часто жінки кажуть про те, що після операції вони по-іншому стали сприймати життя, зблизилися з рідними, прийшли до глибшого сприйняття його сенсу”. Можливо, саме це і відбулося свого часу з моєю сусідкою, православною християнкою, для якої служіння Богу стало водночас служінням людям. Але все це краще обмірковувати на відстані як фізичному, так і в часі. Втім, якщо вже сталося лихо, з такої книги жінка може довідатися, як їй діяти вже тут і зараз, не вдаючись до філософствувань – надто великий розпач, надто гострий біль. Є в брошурі і розділ „Куди звертатися за допомогою і підтримкою” з конкретними рекомендаціями.
 „По всьому світу активно діють організації, створені колишніми пацієнтками онкологічних клінік. Жінки переконані, що ніхто так добре, як вони самі, не уявляє тих труднощів, з якими доводиться зустрічатися, і ніхто не буде докладати стільки зусиль для їхнього подолання”.
 Для кримчан Ганна Хомутова надає адресу громадської організації „Центр реабілітації „Берегиня”, яку й очолює. І ось я в „Берегині”. Життя тут не надто жваве, але рухається. Над робочим місцем Ганни Корніївни – півтора десятка грамот та фотографії, на одній з яких вона поруч із колишнім Президентом Віктором Ющенком.
 - Це коли мені вручали орден княгині Ольги III ступеня, - пояснює жінка.
 А поруч з її столом за шторкою Галина Нікітіна допомагає клієнтці впоратися з її новою білизною. Протези замовляються у Києві, в центрі „Ортес”, офіційним представником якого в Криму і є „Берегиня”. Зі слів її керівниці дізнаюся, що „Ортес” виготовляє протези молочної залози з високоякісних силіконів провідних європейських фірм і видаються вони раз на півтора року безкоштовно.
 Асортимент дозволяє мати протез і білизну, що дозволяють жінці почуватися комфортно і добре виглядати. Та ось біда - цього року на протезування утворилася велика черга. Бо для фінансування цієї установи на поточний рік було закладено лише 46% від реальної потреби, а виділено – всього 10% належної суми.
 Що вже казати про громадську організацію „Берегиня”, де взагалі працюють волонтери! Вона існує лише завдяки грантам, благодійництву та, здається, покровительству небесних ангелів. Утім, про благодійників сьогодні взагалі розповідають неохоче, аби не накликати на їхні голови з десяток позачергових перевірок. Особливо заклопотані податківці: чи не страждає від такого ”марнотратства” державний бюджет?
 Але таким чином депутата минулого скликання Дмитра Кущового не залякати. Всі шість років існування „Берегині” він оплачує оренду приміщення та вартість комунальних послуг. А зараз займається ще й ремонтом. Досить дивно, коли 26-річна людина, котра, як кажуть, і життя ще не бачила, раптом виявляє такі зрілі почуття і співчуття чужому горю.
 А ось до держави у Ганни Корніївни є досить серйозні претензії, і небезпідставні. У гонитві за наповненням державного бюджету нею було зліквідовано фонд соціального захисту інвалідів, у якому акумулювалися кошти, одержані від роботодавців, що не створювали робочі місця для інвалідів і в такий спосіб мали забезпечувати роботою тих, кого на своїх підприємствах вважали зайвими. До державної кишені мають піти і кошти зі страхового фонду від нещасних випадків.
 Та проблеми були і раніше. З ними зверталася Ганна Корніївна до колишнього мера Геннадія Бабенка, і до голови комісії з охорони здоров’я, соціальних питань та у справах ветеранів ВР АРК Світлани Савченко. Та живої реакції дочекалася лише від Петра Запорожця, який замінив на посаді пані Світлану. Він одразу ж виніс проблеми інвалідів на комісію, запросивши на засідання спікера парламенту. А накопичилося їх чимало. Це відсутність справжніх реабілітаційних центрів для інвалідів, які б суттєво відрізнялися від терцентрів для людей похилого віку, що сьогодні теж опинилися за межею виживання. У інвалідів також обмежений доступ до охорони здоров’я, бо це їм просто не по кишені. А ще у лікарнях немає елементарних пандусів та іншого обладнання, яке б забезпечило інвалідам-спинальникам вільне пересування. Готуючи документ для розгляду вищими посадовцями, Ганна Корніївна поширила по Криму анкету щодо вивчення ступеня доступності медицини у Криму для жінок з обмеженими фізичними можливостями.
 У результаті виявилося, що спинальниці здебільшого лікарню взагалі не відвідують, як і лікаря-гінеколога, що так важливо для жінки. Для огляду цим фахівцем взагалі немає жодних умов. Замість того – лише розгубленість і роздратування з боку лікаря.
 Тож у своєму листі Ганна Хомутова просить забезпечити для інвалідів архітектурне безбар’єрне середовище та віднайти можливість надавати їм безкоштовні якісні обстеження і лікування та харчування у стаціонарах.
 Дуже чутливим вона вважає і питання збереження 50-відсоткових пільг при оплаті інвалідами найдорожчих комунальних послуг. Сьогодні пільги становлять лише 25% від вартості спожитого.
 У листі Ганна Хомутова, яка виступає вже від імені Кримської республіканської громадської організації „Берег”, що об’єднує 24 міських і районних організацій інвалідів, нагадує: 16 грудня 2009 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію ООН щодо прав інвалідів та факультативний протокол до неї, і це дарує надію на краще майбутнє.
 Але поки що 115 тисяч інвалідів Криму виживають не за рахунок державної турботи.
 Особливо шокувала керівницю „Берега” та „Берегині” ситуація, що склалася під час колегії міністерства праці і соціальної політики, яка відбувалася в Алушті. Там Ганна Корніївна була присутньою як член колегії. Алуштинський міський голова Станіслав Колод заявив, що знайде у міському бюджеті 200 тис. грн. на рік для поліпшення ситуації щодо інвалідів, та на це почув у відповідь від першої заступниці міністра Ірини Кручек: „Тоді передбачте у бюджеті міста і гроші на штрафи, які ми з вас будемо стягувати”. Що це? І чому Президент не підписав Указ, який підготувала йому Національна асамблея інвалідів до 3 грудня, хоча там не було нічого революційного?
 Невже і надалі, незважаючи на приєднання до Конвенції, порятунок потопаючих лишатиметься справою рук самих потопаючих? Колись долі маленької Ганнусі нещадно торкнулася війна. Цей біль завжди з нею. І вона прагне тільки одного: аби кожен інвалід зміг по-максимуму використовувати свій резерв. Ганна Корніївна пригадала, як торік євпаторійка Мар’яна танцювала на проекті „Танцюю для тебе” для свого чоловіка Олега. Його, інваліда-спинальника, Мар’яна, сама реабілітолог, навчила усьому можливому. А тепер вона танцювала, аби створити йому робоче місце та допомагати іншим інвалідам, які зазнали подібного лиха.
 Хто бачив цей проект, знає, якими непростими, виснажливими були змагання. І раптом на місці Мар’яни я уявила Ганну Корніївну, яка танцює. Танцює за усіх 115 тисяч кримчан, долаючи власні біль та втому. То коли ж з’явиться у неї надійний, професійний - державний партнер?
 
Тамара СОЛОВЕЙ.
 (Фото автора).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 10.12.2010 > Тема "З потоку життя"