Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 29.10.2010 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 29.10.2010
СПОГАДИ ПРО БАТЬКА

Ос╕нь утрат наших...
 
 Знову настала ос╕нь… Знову йодований жовтень заполонив кожну вуличку С╕мферополя… ╤ знову ця сумна дата – 27 жовтня. Цього року вже десята…. Десять рок╕в, як нема на св╕т╕ батька. ╤нод╕ мен╕ зда╓ться, що це було недавно, що ще вчора в╕н тримав мене за руку, давав поради, просто об╕ймав, просто був поряд, та водночас пройшло ст╕льки часу, ст╕льки под╕й сталося, ст╕льки зм╕нилося… Я не п╕шла його шляхом – не стала журнал╕стом, але у нього вистачило мудрост╕ прийняти м╕й виб╕р. В╕н – це Володимир Миткалик – головний редактор «Кримсько╖ св╕тлиц╕», це журнал╕ст, який ╕ дня не м╕г прожити без рядка, який ╕ на л╕карняному л╕жку намагався вплинути на ситуац╕ю, покращити ╖╖, це людина з глибоким в╕дчуттям справедливост╕… Не хочу ╕деал╕зувати його, просто хочу розказати про нього.
 До реч╕, перед тим, як с╕сти писати, я, якщо чесно, дуже довго не могла на це наважитися… Довго думала, з чого почати ╕ чим зак╕нчити, бо мо╖ спогади - це одне, спогади ╕нших - це друге, а саме батькове життя - це ще ╕нше… Але, разом з тим, певно, н╕хто не зможе це зробити краще за мене…
 Думаю, в кожно╖ людини, з якою тато так чи ╕накше зустр╕чався у сво╓му житт╕, залишилися як╕сь сво╖ спомини, в когось - гарн╕, в когось, може, й н╕. Але мо╖ спогади, зв╕сно, будуть вир╕знятися, передус╕м, тим, що я бачила його н╕би «зсередини», таким, яким в╕н був у домашн╕й обстановц╕. Можу з╕ стов╕дсотковою упевнен╕стю сказати, що мен╕ пощастило з родиною: з мамою, з татом. Причому, батька я можу назвати Батьком з велико╖ л╕тери. Хоча, в╕н був звичайною людиною, з╕ сво╖ми бажаннями ╕ мр╕ями, помилками ╕ звершеннями, плюсами ╕ м╕нусами.
 Та з дитинства в╕н був для мене авторитетом. До ус╕х його сл╕в я завжди дослухалася, а пот╕м впевнено казала: «А мен╕ так сказав тато!» Отже, це закон. Пам`ятаю, коли в╕н працював на Державному кримському рад╕о (мен╕ було рочк╕в з 4-5), я дуже ч╕тко вп╕знавала його голос серед ╕нших, ╕ з горд╕стю казала: «Це м╕й тато!»
 В╕н був щирою, житт╓рад╕сною людиною, дуже комун╕кабельною, в нього було чимало знайомих, ╕нод╕ телефон вдома просто «розривався» в╕д дзв╕нк╕в. Але водночас в╕н мав досить твердий характер, ╕ завжди в╕дпов╕дав за сво╖ вчинки, чому навчив ╕ мене. Хоча сказати – навчив – не можна, просто сво╖м характером я вдалася в нього. Вам може видатися трохи непосл╕довною моя розпов╕дь, але пов╕рте, про таких людей, як батько, та ще й зсередини, дуже важко розпов╕дати крок за кроком – лог╕чно ╕ поступово, бо вони неймов╕рно розкут╕ у сво╖й творчост╕, ╕ порядн╕ у сво╖й надзвичайн╕й в╕дпов╕дальност╕, але про це трохи згодом…
 Нещодавно я познайомилася з одн╕╓ю ж╕нкою, у розмов╕ з якою розпов╕ла, що працюю у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». Вона запитала в мене, чи ╓ у нас в редакц╕╖ такий веселий, моторний, невеликого зросту чолов╕к, родом з Волин╕. Я чомусь в╕дразу здогадалася, що вона каже про нього - про батька... Про те, що в╕н п╕шов з життя, вона не знала, бо доля ╖х уже давно розкидала… Виявилось, що вони рок╕в ╕з 17 тому ╖здили разом у Ки╖в на заходи, присвячен╕ вшануванню пам`ят╕ загиблих у 1932-1933 роках в╕д Голодомору. Мене вразили ╖╖ спогади про ту по╖здку, про те, як батько тримався, незважаючи на те, що ситуац╕я була майже патова, адже ╖х з ╢вдок╕╓ю Назар╕вною, а саме так звати цю ж╕нку, не попередили про те, що ╖м треба ╕з собою мати в╕нок ╕ землю, ╕ те, що через ст╕льки рок╕в вона про нього пам`ята╓. А батько д╕йсно був таким, завжди залишався у пам`ят╕, до нього н╕хто не залишався байдужим.
 А ще батько дуже любив свою роботу, в╕н нав╕ть уявити не м╕г себе поза журнал╕стикою. Причому, писав, в основному, вноч╕, мабуть, тод╕ приходило натхнення ╕ н╕хто його не в╕двол╕кав в╕д улюбленого заняття. На початку я вже про це згадувала: тато дуже хот╕в, щоб я п╕шла його стезею ╕ теж пов`язала сво╓ життя з журнал╕стикою. Але я не наважилася… Не знаю, чому, напевно, боялася, що не дотягну до його р╕вня. Тому стала викладачем укра╖нсько╖ мови. Чому саме укра╖нсько╖, думаю, не важко здогадатися.
 Пам`ятаю, коли навчалася у школ╕, укра╖нську мову вивчали за бажанням, тому в клас╕ з 37 учн╕в було лише 12-13 бажаючих опанувати ╖╖. Мен╕ тод╕ це здавалося несправедливим: чому одн╕ вчаться, а ╕нш╕ гуляють? На мо╓ запитання, чи можу я теж не вивчати, тато сказав: «Нав╕ть, якщо залишишся одна, все одно будеш вивчати, бо це мова тво╖х бабус╕ ╕ д╕дуся». Коли я подоросл╕шала, я зрозум╕ла, чому в╕н так в╕дпов╕в.
 Згадую, як ╖здили на його батьк╕вщину, на Волинь. Мен╕ було рок╕в 7. Я дивилася на все широко в╕дкритими очима, так було ц╕каво: ╕ село Прил╕сне, де жили бабуся Ярина (до реч╕, назвали мене на ╖╖ честь) ╕ д╕дусь Сильвестр (я ╖х н╕коли не бачила, бо вони померли ще до мого народження), ╕ Маневич╕, де народився батько ╕ прожив свою юн╕сть, поки не по╖хав навчатися до Львова. Я була в захват╕ в╕д ╕стор╕й, як╕ мен╕ розпов╕дали про родич╕в. Особливо вражали розпов╕д╕ про партизанське життя д╕да Солов`я (так називали його в сел╕, бо, певно, не могли вимовити його ╕м`я) та дядька Павла, якого жорстоко вбили одразу п╕сля зак╕нчення в╕йни. Хоча були ╕ см╕шн╕: скаж╕мо, коли батько рок╕в у 6-7 прийшов записуватися у с╕льську б╕бл╕отеку, на питання б╕бл╕отекаря (яка була до того ж далекою родичкою), як тво╓ ╕м`я та по батьков╕, в╕н впевнено сказав: Володимир Соловейович!
 Ус╕ ц╕ розпов╕д╕, мабуть, вплинули на дитячу св╕дом╕сть ╕ видно саме тод╕ я в╕дчула себе теж укра╖нкою. Хоча «вибирати» нац╕ональн╕сть мен╕ було з чого: батько – укра╖нець, мати – наполовину рос╕янка, наполовину естонка.
 Нещодавно вкотре перечитала його пов╕сть «Село мо╓», де в╕н описував з╕ сл╕в очевидц╕в под╕╖ Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни на територ╕╖ Волин╕, а точн╕ше на Ковельщин╕. Знаю, що писав в╕н ╖╖ дуже довго, це було ще у 80-х роках. Видати не довелося… Не буду казати чому, так╕ були часи… Однак ц╕ матер╕али залишилися як пам`ять про д╕да, бабусю, ╖хн╓ життя, ╕ я точно знаю, що ╕ мо╖ д╕ти будуть про це знати…
 У роки мого навчання в ун╕верситет╕ батько дуже мен╕ допомагав, саме з профес╕йно╖ точки зору. Якщо чесно, рос╕йсько-укра╖нського словника вдома не було, «словником» був тато. ╤ я дуже йому вдячна за т╕ знання, як╕ в╕н вклав у мене. Я дуже вдячна йому за те, що виховав мене саме такою.
 Я згадую, як в╕н став головним редактором нашо╖ газети. Як часто ╖здив у в╕дрядження до Ки╓ва вир╕шувати нагальн╕ справи. Як переймався ╖╖ долею ╕ долею сво╖х колег, коли були проблеми з ф╕нансуванням. Але йому вдавалося вир╕шувати ╖х, хоча це ╕ забирало в нього сили ╕ бол╕ло серце. Згадую, як одного разу, прийшовши додому дуже здивованим ╕, можна сказати, ошален╕лим, розпов╕в, що йому телефонував… сам Кучма (це було в часи його президентства). Виявля╓ться, на перш╕й стор╕нц╕ газети було опубл╕ковано звернення до Глави держави з питанням, чи зна╓ в╕н про проблеми газети ╕ чи зна╓ взагал╕ про «Кримську св╕тлицю». На що Леон╕д Данилович особисто запевнив, що таки зна╓. Тато був вражений ╕, думаю, задоволений, що все-таки його робота ╕ робота всього колективу не ╓ марною.
 Пам`ятаю, як створювався Всеукра╖нський ╕нформац╕йно-культурний центр, ск╕льки довелося попо╖здити до того ж Ки╓ва, щоб все це «вибити». Водночас розум╕ю, що це ╕ було його життя, ╕накше в╕н просто не м╕г…
 Шкода, що доля в╕двела йому всього 54 роки, бо з його потенц╕алом в╕н зробив би набагато б╕льше. Але…
 На його пам`ятнику написано: «Ти завжди житимеш у наших серцях». ╤ це правда…
 
╤рина МИТКАЛИК.
(Фото з с╕мейного арх╕ву родини Миткалик╕в).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 29.10.2010 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8426

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков